Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 вересня 2020 р. Справа№200/5838/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
за участю
секретаря судового засідання Горічевої С.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянув в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та про відшкодування матеріальної шкоди,
встановив:
19 червня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (далі - відповідач 1, Управління ПФУ у м. Краматорську), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Донецькій області), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 10 вересня 2020 року, позивач просив:
- визнати протиправними дії службових осіб Управління ПФУ у м. Краматорську, ГУ ПФУ в Донецькій області по факту призупинення пенсійних виплат ОСОБА_1 ;
- зобов'язати посадових осіб Управління ПФУ у м. Краматорську, ГУ ПФУ в Донецькій області негайно поновити нарахування та пенсійні виплати ОСОБА_1 на картковий рахунок, відкритий в Краматорському відділенні акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», згідно наданої заяви про призначення пенсії № 24325 від 03 березня 2020 року;
- стягнути з ГУ ПФУ в Донецькій області матеріальну шкоду, яка нанесена ОСОБА_1 діями співробітників Управління ПФУ у м. Краматорську, ГУ ПФУ в Донецькій, у загальній сумі 9 976,00 грн, на користь позивача.
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
24 червня 2020 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі № 200/5838/20-а; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував докази.
27 липня 2020 року суд постановив ухвалу, якою задовольнив заяву відповідача 2 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження; призначив підготовче засідання на 21 серпня 2020 року.
21 серпня 2020 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10 вересня 2020 року.
В судовому засіданні 10 вересня 2020 року оголошена перерва до 21 вересня 2020 року для надання відповідачам можливості висловити своє ставлення до позовних вимог з урахуванням їх збільшення в частині розміру матеріальної шкоди, що підлягає відшкодуванню.
Про дату, час і місце розгляду справи по суті учасники справи повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідачі явку своїх представників в судове засідання не забезпечили.
Враховуючи, що участь у судовому засіданні є правом учасника справи, передбаченим п. 2 ч. 3 ст. 44 КАС України, а також відсутність встановлених ст. ст. 205, 223 КАС України підстав для відкладення розгляду справи, справа розглянута за відсутності представників відповідачів.
На підставі ч. 1 ст. 229 КАС України здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 03 березня 2020 року він звернувся до Управління ПФУ у м. Краматорську з заявою про призначення пенсії по інвалідності, яку просив виплачувати через відділення акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк».
11 березня 2020 року позивач звернувся до відповідача 1 з запитом на інформацію, просив повідомити про результат розгляду його заяви від 03 березня 2020 року і надати копії документів, що підтверджують її розгляд.
20 березня 2020 року позивач отримав відповідь Управління ПФУ у м. Краматорську, яку розцінив як вимогу надати заяву про перерахування пенсії на рахунок в банківській установі АТ «Ощадбанк».
25 березня 2020 року, не погодившись відповіддю Управління ПФУ у м. Краматорську, позивач звернувся на Урядову «гарячу лінію» з заявами про позбавлення його пенсійних виплат, гарантованих Конституцією України та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
Позивач стверджував, що відповідь на свої звернення на Урядову «гарячу лінію» отримав несвоєчасно, лише 09 червня 2020 року при особистому відвідуванні ГУ ПФУ в Донецькій області, до відповідей не були додані копії документів, що підтверджують розгляд його заяв.
Не погоджувався з висновком відповідачів 1 і 2 про те, що виплата пенсії має проводитись відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 637) через банківську установу АТ «Ощадбанк».
Зауважував, що відповідачі не взяли до уваги, що з 15 листопада 2019 року постійне місце проживання позивача зареєстроване в м. Краматорську, а рішенням Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 25 лютого 2020 року скасована дія довідки про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи.
Наголошував, що зміна місця його проживання та відмова від статусу внутрішньо переміщеної особи мали місце до звернення за призначенням пенсії, а тому положення п. 1 Постанови КМУ № 637 не повинні застосовуватися до нього.
Позивач вважав, що відповідачі порушили його конституційне право на пенсійне забезпечення, зупинивши пенсійні виплати з підстав, що не передбачені ст. 49 Закону № 1058.
На цих підставах просив задовольнити позов.
Відповідач 1 - Управління ПФУ у м. Краматорську надав відзив на позовну заяву, просив відмовити в позові.
Відповідач 1 доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені законодавством.
Покликався на ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706), постанови Кабінету Міністрів України, які регламентують порядок проведення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зокрема на п. 1 Постанови КМУ № 637.
Стверджував, що оскільки постійне місце проживання ОСОБА_1 в м. Краматорську зареєстровано після початку проведення антитерористичної операції, на позивача розповсюджуються вимоги нормативно-правових актів, що регламентують порядок проведення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Серед іншого ці нормативно-правові акти передбачають перевірку фактичного місця проживання особи, отримання пенсійних виплат через установу АТ «Ощадбанк» тощо.
Відповідач 1 вказував на те, що ОСОБА_1 призупинена виплата пенсії з 01 березня 2020 року на тій підставі, що позивач подав заяву про отримання пенсійних виплат через відділення акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» у м. Краматорську.
З заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 до Управління ПФУ у м. Краматорську не звертався; рішення про відмову у поновленні пенсійних виплат відповідач 1 не приймав.
Щодо виплати пенсії за минулий період відповідач 1 покликався на постанови Кабінету Міністрів України, які регулюють соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам, і зазначав, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Однак такий порядок Кабінетом Міністрів України не визначений.
Відповідач 2 - ГУ ПФУ в Донецькій області надало відзив на позовну заяву, просило відмовити в позові.
Відповідач 2 покликався на Положення про Пенсійний фонду України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 червня 2014 року № 28-2, Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2.
Стверджував, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні ПФУ у м. Краматорську і отримує пенсію по інвалідності, яка виплачується відповідно до Закону № 1058. ГУ ПФУ в Донецькій області не зупиняло виплату позивачу пенсії і жодних рішень щодо позивача не приймало, оскільки вирішення цих питань не належить до його компетенції.
ГУ ПФУ в Донецькій області доводило, що є неналежним відповідачем у справі.
Вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди відповідач 2 вважав безпідставними, стверджував, що по суті ці вимоги є прихованою спробою отримати пенсію за період з 01 березня 2020 року.
Позивач надав письмові пояснення, зазначив, що протиправні дії ГУ ПФУ в Донецькій області полягають у тому, що останнє не скористалося своїми повноваженнями, визначеними Законом № 1058 та Положенням про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Незважаючи на те, що ГУ ПФУ в Донецькій області було зобов'язано та мало можливість виправити порушення Конституції і закону, допущені Управлінням ПФУ у м. Краматорську, воно обмежилось лише наданням несвоєчасної відповіді із завідомо неправдивими відомостями та посиланням на неналежні підзаконні акти.
Позивач вважав, що оскільки ГУ ПФУ в Донецькій області не виправило порушення Управління ПФУ у м. Краматорську та несвоєчасно надало відповідь на звернення, позивачу були завдані збитки.
Стверджував, що ГУ ПФУ в Донецькій області прийняло незаконне рішення, здійснило дії, спрямовані на невиплату пенсійного забезпечення, чим завдало збитки у вигляді неотриманої суми пенсії.
За розрахунком позивача йому завдана матеріальна шкода у розмірі 9 976,00 грн.
Під час проведення розрахунку позивач виходив з розміру мінімального пенсійного забезпечення по інвалідності, яке в період з 01 березня 2020 року по 01 липня 2020 року становило 1 638,00 грн, а з 01 липня 2020 року - 1 712 грн.
Таким чином, за розрахунком позивача, завдана йому матеріальна шкода становить 9 976,00 грн (1 638 грн х 4 місяці + 1 638 грн х 2 місяці).
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС України суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС України кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджено паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Єнакієвським МВ ГУ ДМС України в Донецькій області 07 травня 2014 року; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
З 27 березня 1987 року постійне місце проживання позивача було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в його паспорті.
Після початку проведення антитерористичної операції ОСОБА_1 залишив своє місце проживання в м. Єнакієве, перемістився на підконтрольну органам державної влади територію і набув статус внутрішньо переміщеної особи.
15 листопада 2019 року ОСОБА_1 був знятий з реєстрації у м. Єнакієве, а його постійне місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчать відповідні відмітки в його паспорті.
25 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, де перебував на обліку, з заявою про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
25 лютого 2020 року на підставі заяви ОСОБА_1 та відповідно до пп. 1 ч. 1 ст. 12 Закону № 1706 Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради прийняло рішення № 570 «Про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи». Цим рішенням скасована дія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19 лютого 2019 року № 1426/96913.
Відповідач 1 - Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (ідентифікаційний код: 23346787, місцезнаходження: 84302, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5) зареєстроване як юридична особа 12 липня 1994 року.
02 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Управління ПФУ у м. Краматорську з заявою про призначення йому пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058.
03 березня 2020 року позивач звернувся до Управління ПФУ у м. Краматорську з заявою, в якій просив виплачувати пенсію через відділення акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк».
Позивач письмово зазначив, що наполягає на прийнятті цієї заяви та на виплаті пенсії через обрану ним банківську установу. Вимогу відкрити рахунок в банківській установі АТ «Ощадбанк» вважає такою, що порушує його права.
06 березня 2020 року Управління ПФУ у м. Краматорську прийняло рішення № 053130004511 про призначення ОСОБА_1 з 01 березня 2020 року пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058 в розмірі 3 503,99 грн.
В рішенні про призначення пенсії в графі «Особливість» міститься відмітка пенсійного органу наступного змісту: «Відмова ВПО від довідки».
Як свідчать відомості ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії, з 01 березня 2020 року Управління ПФУ у м. Краматорську призупинило виплату ОСОБА_1 пенсії.
В якості підстави для призупинення пенсійних виплат в ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії проставлена відмітка «До з'ясування».
При цьому докази, які б свідчили, що Управління ПФУ у м. Краматорську приймало рішення (розпорядження) чи інший акт індивідуальної дії про припинення (призупинення) виплати пенсії ОСОБА_1 , суду не надані.
11 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Управління ПФУ у м. Краматорську із запитом на публічну інформацію, просив повідомити результат розгляду його заяви від 03 березня 2020 року про виплату пенсії на рахунок, відкритий в Краматорському відділенні акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», та надати копії документів, що підтверджують розгляд його заяви.
Управління ПФУ у м. Краматорську листом (без дати і вихідного номера) повідомило, позивачеві, що запитувана ним інформація не є публічною, а тому його заява розглянута в порядку Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96 «Про звернення громадян».
Пенсійний орган зазначив, що з 01 березня 2020 року відповідно до Закону № 1058 ОСОБА_1 призначена пенсія по інвалідності; 03 березня 2020 року від позивача надійшла заява про виплату пенсії через Краматорське відділення акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк».
Управління ПФУ у м. Краматорську покликалося на ст. 1 Закону № 1706 і п. 1 Постанови КМУ № 637, зазначало, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, а тому виплата пенсії має проводитись з дотриманням нормативно-правових актів, які регламентують порядок проведення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Пенсійний орган стверджував, що виплата пенсії має проводитись виключно через рахунки та мережі установ і пристроїв АТ «Ощадбанк».
У зв'язку з відсутністю заяви позивача про виплату пенсії через банківську установу АТ «Ощадбанк» виплату пенсії було призупинено.
Для відновлення пенсійних виплат ОСОБА_1 рекомендовано подати до пенсійного органу заяву про перерахування пенсії на новий картковий рахунок в банківській установі АТ «Ощадбанк».
Позивач не погодився з цією відповіддю і 25 березня 2020 року звернувся на Урядову «гарячу лінію» з заявами №№ ШУ-10427382 та ШУ-10427557.
Позивач зазначав, що посадові особи Управління ПФУ у м. Краматорську в порушення Конституції і законів України, достовірно знаючи про рішення Верхового Суду у зразковій справі № 234/11095/17 від 13 лютого 2018 року, продовжують діяльність, спрямовану на дискримінацію громадян України.
Наголошував, що його незаконно позбавили пенсійних виплат, гарантованих Конституцією та Законом № 1058, що спричиняє йому матеріальну і моральну шкоду.
Просив поновити виплату пенсії з дати її припинення згідно з поданою ним заявою від 03 березня 2020 року № 24325 щодо оформлення пенсії та перерахування пенсійного забезпечення на розрахунковий рахунок, відкритий в Краматорському відділенні акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк».
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код: 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3), зареєстроване як юридична особа 27 червня 2002 року.
Безпосередній розгляд звернень ОСОБА_1 на Урядову «гарячу лінію» здійснювало ГУ ПФУ в Донецькій області.
Листи ГУ ПФУ в Донецькій області від 21 квітня 2020 року № 2306-2207/Ш-02/8-0500/20 та від 04 травня 2020 року № 2609-2671/Ш-02/8-0500/20 свідчать, що за наслідками розгляду заяв ОСОБА_1 відповідач 2 дійшов висновку, що Управління ПФУ у м. Краматорську правомірно призупинило пенсійні виплати, оскільки виплата пенсії внутрішньо переміщеним особам, в тому числі тим, які відмовилися від відповідної довідки, має проводитися через установи АТ «Ощадбанк».
З приводу нарахування і виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності суд встановив таке.
Як свідчить довідка Управління ПФУ у м. Краматорську від 06 серпня 2020 року № 263/02-25/7, в період з березня 2020 року по серпень 2020 року пенсія по інвалідності ОСОБА_1 не була нарахована і виплачена.
Докази, які б свідчили, що на час судового розгляду, виплата пенсії ОСОБА_1 поновлена, рівно як і докази повного або часткового погашення заборгованості з пенсії, яка виникла з 01 березня 2020 року, суду не надані.
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Ст. 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Ч. ч. 1-2 ст. 24 Конституції України установлено, що громадяни мають рівні конституційні права та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання.
Ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута), вчинена 03 травня 1996 року та ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи, зокрема, як право кожної особи похилого віку на соціальний захист (Частина І, п. 23).
Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до п. 2 Передмови до Керівних принципів з питання переміщення осіб в середині країни Організації Об'єднаних Націй (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)), яка визначає їх сферу охоплення та мету, для цілей даних Принципів внутрішньо переміщеними особами вважають осіб або групи осіб, які були змушені покинути свої будинки або місця постійного проживання, зокрема, в результаті або з метою уникнення наслідків збройного конфлікту, ситуації загального насильства, порушень прав людини, стихійних або антропогенних лих і які не перетнули міжнародно визнаний державний кордон.
Принцип 28 Керівних принципів з питання переміщення осіб полягає у тому, що на компетентні органи влади покладений обов'язок і відповідальність за створення умов, а також за надання засобів, які дозволяють внутрішньо переміщеним особам добровільно, в безпечних умовах і з гідністю повернутися у свої будинки або місця постійного проживання, або ж добровільно переселитися в будь-яку іншу частину країни.
Відповідні органи влади мають докладати зусиль для полегшення реінтеграції осіб, які повернулися або переселилися.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює Закон України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706).
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 1706 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Ч. 2 ст. 1 Закону № 1706 визначено, що адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Таким чином, визначення внутрішньо переміщеної особи, що наведено у ст. 1 Закону № 1706, має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Ст. 2 Закону № 1706 установлені гарантії дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.
Так, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1706 Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1706 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.
Реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема, адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706), не звужуючи обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Ч. 1 ст. 14 Закону № 1706 визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
П. 1 ч. 1 ст. 12 Закону № 1709 визначено, що однією з підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа подала заяву про відмову від довідки.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.
При цьому, і Керівні принципи з питання внутрішньо переміщених осіб, і Закон № 1706, покладають на відповідні органи влади обов'язок докладати зусиль для полегшення інтеграції внутрішньо переміщених осіб за новим місцем проживання.
Судом встановлено, що позивач перемістився з тимчасово непідконтрольної (тимчасово окупованої) території та набув статус внутрішньо переміщеної особи в порядку, визначеному Законом № 1706.
Ч. 1 ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, вільний вибір місця проживання.
Аналогічні положення передбачені ч. 1 ст. 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 1382 реєстрація місця проживання чи перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1382 вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Судом відзначає, що ОСОБА_1 реалізував своє конституційне право на вільний вибір місця проживання в порядку, встановленому Законом № 1382; був знятий з реєстрації у м. Єнакієве та зареєстрував місце свого постійного проживання у м. Краматорську.
Позивач наголошує на тому, що як особа, яка має постійне місце проживання на підконтрольній органам державної влади території, він не має наміру користуватися додатковим захистом з боку держави, що виникає з набуттям статусу внутрішньо переміщеної особи. За заявою ОСОБА_1 дія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи була припинена.
За цих обставин постає питання правомірності застосування відповідачами законодавства, яке регламентує порядок здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, під час виплати пенсії ОСОБА_1 .
Вирішуючи це питання, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Ч. 1 ст. 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 1058, виключно цим Законом визначається порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є одним з принципів цього виду страхування, що визначено абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 1058.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсій регламентований нормами, закріпленими у ст. 49 Закону № 1058.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1. якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості (п. 1 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058);
2. у разі смерті пенсіонера (п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058);
3.у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд (п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058);
4. в інших випадках, передбачених законом (п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058).
Суд відзначає, що перелік підстав для припинення виплати пенсії, наведений у ч. 1 ст. 49 Закону № 1058, не є вичерпним. Разом з цим, зміст правової норми, наведеної у п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058, свідчить, що інші випадки припинення виплати пенсії мають бути встановлені законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом.
Управління ПФУ у м. Краматорську як суб'єкт владних повноважень, дії якого є предметом спору, не довів належними та допустимими доказами наявність жодної з визначених законом підстав для припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. Закон України - це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.
Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити ним. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Відповідно до ч. 3 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, нормативно-правові акти, в тому числі акти Кабінету Міністрів України, є підзаконними, а тому не можуть обмежувати чи звужувати зміст прав громадян, що встановлені законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Суханов та Ільченко проти України», №№ 68385/10, 71378/10, §§ 52, 30-31, 53, рішення від 26 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою».
Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам.
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
У справі «Щокін проти України», №№ 23759/03, 37943/06, § 50, рішення від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд з прав людини вказав, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
21 травня 2015 року Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме: до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
У зв'язку з цим суд відзначає, що від зобов'язань, визначених ст. ст. 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Україна не відступала.
Таким чином, призупинення Управлінням ПФУ у м. Краматорську виплати пенсії за відсутності передбачених законом підстав є порушенням права позивача на отримання пенсії, яке є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. В даному випадку втручання відповідача 1 у право позивача на мирне володіння своїм майном є таким, що не ґрунтується на Законі.
Ст. 46 Закону № 1058 установлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Суд відхиляє заперечення відповідача 1, які ґрунтуються на підзаконних нормативно-правових актах, зокрема на положеннях п. 1 Постанови КМУ № 637.
За висновком суду, пріоритетними для застосування у спірних правовідносинах є норми Закону № 1058. Саме такого висновку щодо застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов Верховний Суд у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18.
Ч. 1 ст. 47 Закону № 1058 встановлено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
П. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Судом встановлено, що на час звернення до Управління ПФУ у м. Краматорську за призначенням пенсії постійне місце проживання ОСОБА_1 було зареєстровано в м. Краматорську, а від дії довідки про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи позивач відмовився в порядку, визначеному Законом № 1706.
Таким чином, ОСОБА_1 має право на поновлення виплати пенсії на загальних підставах, визначених Законом № 1058.
Суд виходить з того, що право позивача на пенсію є беззаперечним, гарантованим Конституцією та міжнародними зобов'язаннями України, а тому відхиляє заперечення відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин Закону № 1706 та постанов Кабінету Міністрів України, які регламентують здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. При цьому суд зауважує, що позивач має постійне місце проживання на підконтрольній органам влади України території та не виявляє наміру користуватися додатковим захистом, який передбачено законодавством для внутрішньо переміщених осіб.
Отже, поновлення та виплата ОСОБА_1 пенсії по інвалідності має здійснюватися без застосування законодавства, яке регулює соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам.
Висновки суду по суті позовних вимог.
Докази прийняття Управлінням ПФУ у м. Краматорську рішення про призупинення пенсійних виплат ОСОБА_1 з 01 березня 2020 року суду не надані.
Позивач звернувся до суду з вимогою визнати протиправними дії Управління ПФУ у м. Краматорську щодо припинення виплати пенсії.
Перевіривши дії відповідача 1, які полягали у припиненні виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з 01 березня 2020 року, на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку про їх протиправність, оскільки у спірних правовідносинах Управління ПФУ у м. Краматорську діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, дії відповідача 1 не відповідають вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації та пропорційності.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людині і основоположних свобод кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд, крім іншого, зважає на його ефективність в контексті ст. 13 Конвенції про захист прав людині і основоположних свобод.
При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Суд відзначає, що виплата пенсії не належить до дискреційних повноважень відповідача, оскільки дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону а вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження пенсійного органу щодо виплати пенсії визначені Законом № 1058 і передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для виплати пенсії документами, а саме: виплатити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у в'язку з порушенням строків її виплати пенсіонером здійснюється згідно із законом.
Беручи до уваги, що виплата пенсії припинена з 01 березня 2020 року, а докази поновлення пенсійних виплат не надані, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, суд з метою ефективного захисту вважає за необхідне відновити порушене відповідачем 1 право позивача на пенсійне забезпечення шляхом зобов'язання Управління ПФУ у м. Краматорську поновити нарахування і виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності; нарахувати і виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії по інвалідності, яка виникла за період з 01 березня 2020 року до місяця поновлення пенсійних виплат.
Заперечуючи проти позовних вимог в частині виплати заборгованості з пенсії, відповідач 1 покликається на відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України окремого порядку погашення заборгованості за минулі періоди.
Ці доводи відповідача 1 суд відхиляє, виходячи з того, що право позивача на пенсію є беззаперечним, а тому відсутність окремого порядку погашення заборгованості, недостатність коштів тощо не можуть бути підставою для невиплати ОСОБА_1 належної йому пенсії.
Позивач звернувся до суду з вимогою про виплату пенсії на його рахунок, відкритий в Краматорському відділенні акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк». По суті позивач просить встановити порядок виконання рішення суду у цій справі.
Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про порядок і строк виконання рішення.
Враховуючи те, що Управління ПФУ у м. Краматорську займає послідовну позицію, яка полягає у тому, що виплата пенсії має проводитись через установи АТ «Ощадбанк», про що свідчать як відповідь, надана позивачу, так і відзив на позовну заяву, суд вважає за необхідне встановити порядок виконання цього рішення, а саме зобов'язати Управління ПФУ у м. Краматорську виплачувати належні ОСОБА_1 суми пенсії на його поточний рахунок, відкритий у відділенні акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» у м. Краматорську, згідно з його заявою про виплату пенсії від 03 березня 2020 року.
Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій службових осіб ГУ ПФУ в Донецькій області по факту призупинення пенсійних виплат та зобов'язання їх вчинити певні дії, задоволенню не підлягають.
Висновок суду про відсутність підстав для задоволення цих вимог ґрунтується на тому, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області, не отримує там пенсію, ГУ ПФУ в Донецькій області не приймало рішень і не вчиняло дій, спрямованих на припинення виплати пенсії.
Відповіді ГУ ПФУ в Донецькій області, що надані позивачу в порядку Закону України «Про звернення громадян» за наслідками розгляду його звернень на Урядову «гарячу лінію», не є рішеннями пенсійного органу про припинення виплати пенсії та не створюють для позивача правових наслідків.
Також не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення з ГУ ПФУ в Донецькій області матеріальної шкоди.
Суд зазначає, що заборгованість з пенсії не є матеріальною шкодою (збитками) в розумінні Цивільного кодексу України, як про це вказує позивач.
В даному випадку належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача на отримання пенсійних виплат за період з 01 березня 2020 року до місяця поновлення пенсійних виплат є зобов'язання Управління ПФУ у м. Краматорську нарахувати і виплатити заборгованість за цей період. Цей спосіб захисту узгоджується з нормами ч. 2 ст. 46 Закону № 1058.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є пенсією, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо строку звернення до суду.
За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зміст наведеної норми свідчить, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 позивач має право на пенсію з моменту припинення її виплати без обмеження будь-яким строком.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн (квитанція від 19 червня 2020 року).
Позивач звернувся до суду з вимогами до двох відповідачів.
Суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а у позовних вимогах до ГУ ПФУ в Донецькій області належить відмовити.
Таким чином, судові витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору в сумі 420,40 грн (840,80 грн / 2 = 420,40 грн), тобто в частині, пропорційній до розміру задоволених позовних вимог, підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління ПФУ у м. Краматорську.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (ідентифікаційний код: 23346787, місцезнаходження: 84302, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання дій протиправними, зобов'язання витини певні дії та відшкодування матеріальної шкоди - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, які полягали в призупиненні виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з 01 березня 2020 року.
3. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.
4. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії по інвалідності з 01 березня 2020 року до місяця поновлення пенсійних виплат.
5. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську виплачувати належні ОСОБА_1 суми пенсії на поточний рахунок, відкритий у відділенні акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» у м. Краматорську, згідно з його заявою про виплату пенсії від 03 березня 2020 року.
6. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.
8. Рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
9. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
10. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
11. Повне судове рішення складено 25 вересня 2020 року.
Суддя Т.О. Кравченко