Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 грудня 2020 р. Справа№200/10062/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бєломєстнова О.Ю.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
30.10.2020 року позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16), у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні пенсії, викладене у листі від 09.10.2020 року № 2600-0314-8/143874;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 29.09.2020 року зарахувавши до її страхового стажу період роботи з 01.09.1984 року по 15.07.1997 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона 29.09.2020 року звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Відповідач листом від 09.10.2020 року № 2600-0314-8/143874 повідомив про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідно до вказаного листа, до його страхового стажу відповідачем не зараховано період роботи з 01.09.1984 року по 15.07.1997 року, оскільки запис про звільнення завірений печаткою УРСР. Вважає рішення відповідача викладене у листі протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки вона не може зазнавати несприятливих наслідків неправильного ведення роботодавцем трудової книжки.
Ухвалою суду від 04.11.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
08.12.2020 року через відділ діловодства та документообігу суду відповідач надав відзив на адміністративний позов, з якого слідує, що враховуючи надані позивачем документи про стаж (трудова книжка, ідентифікаційний код, диплом, свідоцтво про народження дитини) загальний страховий стаж складає 26 років 11 місяців 19 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.09.1984 року по 15.07.1997 року, оскільки запис про звільнення завірений печаткою УРСР. У разі набуття необхідного страхового стажу, передбаченого законодавством на відповідний вік, позивач має право повторно звернутися до управління з заявою та документами щодо призначення пенсії. Отже, на теперішній час немає жодних підстав для визнання протиправними дій Головного управління. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) є громадянкою України, згідно ст. 43 КАС України здатна здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368) є суб'єктом владних повноважень, основним завданням якого є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення. Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).
Судом встановлено, що 29.09.2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою № 4472 щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
09.10.2020 року відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії, що було викладено у листі за № 2600-0314-8/143874, оскільки відповідно до наданих документів про стаж (трудова книжка, ідентифікаційний код, диплом, свідоцтво про народження дитини) загальний страховий стаж позивача складає 26 років 11 місяців 19 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.09.1984 року по 15.07.1997 року, оскільки запис про звільнення “завірений печаткою УРСР”.
Таким чином, спірним у даній справі є право позивача на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058).
Відповідно до частин 1-3 статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 59 років 6 місяців за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Відповідачем не заперечується, що на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком позивач досягла 59 років 6 місяців.
Частиною 1 статті 44 Закону №1058 встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як вже зазначалося Відповідач в обґрунтування відмови у призначенні пенсії посилається на відсутність страхового стажу, при цьому зазначивши про відсутність підстав для зарахування періоду роботи позивача:
- з 01.09.1984 року по 15.07.1997 року у Донецькому краєзнавчому музеї.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 N 412), (надалі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції №162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, та зазначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 N 412, не застосовується.
Відповідно до п. 2.12. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 за №58 (далі-Інструкції №58), після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
За приписами п.4.1 ч.1 Інструкції №58 записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів,і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У зв'язку із викладеним, суд критично оцінює твердження пенсійного органу як підставу для відмову у призначенні позивачу пенсії. оскільки, Інструкція №58 у випадку порушення порядку ведення трудової книжки, не передбачає її недійсності або нікчемності окремих записів, тобто настання наслідків саме для особи щодо якої вона складена.
Крім того, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Суд зазначає, що зі змісту наданої позивачем трудової книжки можливо встановити назви підприємств та періоди роботи у них. Відповідачем у спірному рішенні не наведено нормативно-правових актів, які б порушив позивач. У ньому відсутнє будь-яке мотивування протиправності засвідчення записів про звільнення робітника “печаткою УРСР”. Жодна з норм, які регулюють порядок заповнення трудових книжок не визначає змісту печатки, якою повинний засвідчуватися запис про звільнення. Можливе недодержання роботодавцем окремих вимог законодавства при вчиненні запису про звільнення робітника не може свідчити проте, що робітник не працював певний проміжок час у нього. Наявні записи про прийняття на роботу, та інші, які не потребують засвідчення печаткою, є достатніми для висновку про початок обліку страхового стажу. Відтак можливі недоліки у записі про звільнення не повинні враховуватися як підстава для позбавлення працівника права на включення періоду часу до вчинення такого запису до страхового стажу.
Більше того, органи Пенсійного фонду наділені правом звернення до підприємств із відповідними запитами щодо підтвердження певних відомостей щодо особи, яка звертається за призначенням пенсії, проте, доказів використання такого права відповідачем суду не надано.
Враховуючи те, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи, суд приходить висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 01.09.1984 року по 15.07.1997 року, оскільки трудова книжка позивача містить необхідні записи про період роботи.
При таких обставинах суд вважає, що у відповідача були наявні підстави для зарахування вищевказаних періодів роботи до страхового стажу, тому рішення відповідача про відмову позивачу в призначенні пенсії відповідно до Закону №1058, викладене у листі від 09.10.2020 року № 2600-0314-8/143874, є протиправним і підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідачем не доведена відповідність спірного рішення зазначеним вище критерім, зокрема тим, що наведені у п. 1,3,6,8 вказаної норми.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем надано достатньо доказів на підтвердження її роботи у Донецькому краєзнавчому музеї, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.11.2020 року сплату судового збору за подання до суду позовної заяви відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Оскільки сплату судового збору, що підлягав оплаті відповідно до положень цього Кодексу, відстрочено до ухвалення судового рішення у справі, і судовий збір не оплачено, тому відповідно до наведених вимог процесуального законодавства при задоволенні позову такий судовий збір підлягає стягненню в дохід державного бюджету з відповідача у розмірі 840,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії, викладене у листі від 09.10.2020 року № 2600-0314-8/143874.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за №4472 від 29.09.2020 року про призначення пенсії за віком із включенням до страхового стажу періодів роботи з 01.09.1984 року по 15.07.1997 року з урахуванням висновків суду.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України судові витрати за сплату судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Повний текст судового рішення складено 30.12.2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Бєломєстнов О.Ю.