12 листопада 2020 року Справа № 160/12630/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
08.10.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком на пільгових умовах з моменту звернення, з 12.08.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що загальний стаж позивача складає 17 років 6 місяців 16 днів, з яких стаж роботи в особливо шкідливих умовах - 7 років 11 місяців 17 днів, тому позивач вважає, що має право на призначення пенсії на пільгових умовах за списком №1 з 12 грудня 2019 року (з моменту досягнення нею віку 45 років). ОСОБА_1 12.08.2020 звернулась до пенсійного органу та отримала відмову в призначенні пенсії від 20.08.2020 року, яку вважає незаконною, оскільки відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані неконституційними та втрачають чинність з його дня ухвалення статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII. Позивач вважає, що згідно вказаного рішення Конституційного Суду України на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів, що підтверджується матеріалпми справи.
12.11.2020 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити в їх задоволенні.
В обґрунтування своєї правовової позиції відповідачем зазначено, що листом від 20.08.2020 №0400-0305-8/70158 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відсутність права на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням пенсійного віку на дату звернення, в свою чергу відповідачем було роз'яснено, що позивач набуде право на пенсію на пільгових умовах після досягення 50-ти років. Крім того, відповідач посилається на те, що з 11.10.2017 пенсія за віком на пільгових умовах призначається виключно відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Після внесення змін Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII до Розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначений пункт передбачав призначення пенсій на пільгових умовах на підставі ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». На думку відповідача, Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017. Проте, позивачем не було досягнуто 45 річного віку станом на 11.10.2017, а отже умови призначення їй пільгової пенсії мають визначатися на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не на підставі п.«а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області наголошує, що на момент досягнення позивачем 45 років та на момент звернення із заявою про призначення пенсії, пенсія за віком на пільгових умовах призначається на умовах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV (в редакції від 11.10.2017 р.), яким передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки, зокрема, які народилися з 01 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року після досягнення ними 50 років. Крім того, територіальним ораганом Пенсійного фонду України не розглядалось питання щодо розрахунку наявного стажу (страховго та спеціального) для визначення наявності права на призначення пенсії, відповідно позовна вимога про зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах є передчасною та неправомірною. Зважаючи на викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 18.01.2000 Жотневим РВ Криворізького МУ МВС України в Дніпропетровській обалсті.
12.08.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком за Списком №1.
Листом відділу з питань призначення пенсій управління пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області «Про відмову в призначенні пенсії» від 20.08.2020 №0400-0305-8/70158 позивачеві було повідомлено, що пенсійне забезпечення громадян, які працювали на пільгових умовах призначається за нормами ч.2 ст.114 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а розрахунок пенсії проводиться відповідно до статей 27 та 28 цього Закону. За наданими документами пільговий стаж роботи ОСОБА_1 складає 7 років 11 місяців 18 днів при необхідному 7 років 6 місяців, страховий стаж складає 24 роки 6 місяців 16 днів при необхідному 18 років. Позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, з причин відсутності необхіного віку для призначення пенсії. При цьому, відповідачем зазанчено, що позивач набуде права на пенсію в 50 років.
З матеріалів справи вбачається, що на день звернення із відповідною заявою, позивачці виповнилося 45 років 8 місяців 0 днів.
Не погоджуючись з відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 після досягнення нею 45-річного віку, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486 (далі - Положення №№28-2), Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.
З 01.01.2004 загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).
Отже, оскільки як Закон №1058-IV, так і Закон №1788-ХІІ регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону №1058-IV як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону №1788-ХІІ підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону №1058-IV.
Згідно з п. «а» ст.13 Закону №1788-ХІІ у редакції відповідно до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII (набрав чинності з 01.04.2015) раніше передбачений п. «а» ст.13 Закону №1788-ХІІ віковий ценз для жінок у 45 років було збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали на 01.10.1974-31.12.1975 роки набували право на пенсію по досягненню 50 років.
Відповідно до п. 2 розділу XV Закону №1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до ст. 27 та з урахуванням норм ст. 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20% з наступним збільшенням її щороку на 10% до 100% розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в»-«е» та «ж» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 01.01.2015 - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону №1058-IV правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п. «а» ст.13 Закону №1788-ХІІ.
Такий стан правового регулювання існував набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, а саме: до 11.10.2017, яким текст Закону №1058-IV був доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до ст. 27 та з урахуванням норм ст. 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції був викладений п.2 розділу XV Закону №1058-IV, де зазначено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Відтак, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, п. 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Пунктом 1 та 2 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини КСУ визначив, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».
Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за п. «а» ст.13 Закону №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 50 років за п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Окрім цього, слід звернути увагу на те, що у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно зі статею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви №846/16 та № 1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява № 31443/96, пункт 115).
Крім цього, Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
У рішенні в справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011р. (заява № 29979/04) ЄСПЛ вказав, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Проаналізувавши вищенаведені рішення ЄСПЛ, враховуючи, що національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №1, зокрема п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, суд вважає за необхідне застосувати найбільш сприятливий для вказаних осіб підхід.
Тобто, до спірних правовідносин, перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме п. «а» ст.13 Закону №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII.
Суд встановив, що на момент звернення до пенсійного органу (12.08.2020) про призначення пенсії, позивач досягнула 45 років, мала стаж роботи за Списком №1 - 7 років 11 місяців 18 днів при необхідному 7 років 6 місяців, а загальний страховий стаж - 24 роки 6 місяців 16 днів при необхідному 15 років, що не оспорюється жодною із сторін у даному провадженні.
З огляду на викладене суд вважає, що позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1.
Враховуючи наведене, для ефективного захисту прав, свобод, інтересів суд суд вважає за необхідне скоригувати заявлену позивачем позовну вимогу на підставі ч.2 ст.9 КАС України і визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань призначення пенсій управління пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №1 ОСОБА_1 , оформлене листом від 20.08.2020 №0400-0305-8/70158.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пзивачеві пенсію за віком на пільгових умовах з моменту звернення, суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок страхового стажу позивача та беззаперечно зобов'язувати призначити пенсію, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на вищевказане, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині, проте вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та відновити порушені права позивача шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області вчинити дії, а саме: повторно розглянути заяву позивача від 12.08.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у порядку пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII із застосуванням показника вікового цензу у 45 років, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Таким чином, судовий збір у розмірі 840,80 грн., сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 07.10.2020 року №0.0.186084970.1, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 560,53 грн.
Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань призначення пенсій управління пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за Списком №1, оформлене листом від 20.08.2020 №0400-0305-8/70158.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.08.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у порядку пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII із застосуванням показника вікового цензу у 45 років, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 560,53 грн. (п'ятсот шісдесят гривень п'ятдесят три копійки).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя І.В. Юхно