30 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 925/1528/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.Б.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "Нафтогаз України", позивач, скаржник)
на рішення Господарського суду Черкаської області від 13.03.2020 (головуючий - суддя Довгань К.І.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020 (головуючий - суддя Хрипун О.О., судді: Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.)
у справі №925/1528/19
за позовом АТ "Нафтогаз України"
до Канівського комунального підприємства теплових мереж (далі - Канівське КПТМ, відповідач)
про стягнення 355 626, 92 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Канівського КПТМ про стягнення 355 626,92 грн за невиконання зобов'язань за договором від 11.09.2017 № 1104/1718-БО-36 (далі - Договір), з яких: 194 798,55 грн - пені, 56 255,05 грн - 3% річних та 104 573,32 грн - інфляційних втрат.
1.2. Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору в частині своєчасної оплати поставленого природного газу.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 13.03.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020, у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Судові рішення мотивовано тим, що у даному випадку визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (розрахунки між відповідачем та позивачем за Договором проводилися в порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217 (далі - Порядок №217) на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП з дотриманням умов пункту 6.2 договору).
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. АТ "Нафтогаз України", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 13.03.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020 у справі №925/1528/19 повністю, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
4.1. касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики із аналогічних спорів у подібних правовідносинах, а також має виняткове значення для учасника справи, оскільки стосується регулювання відносин на ринку природного газу та прямо впливає на фінансовий стан підприємств-учасників цього ринку;
4.2. оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосування норм матеріального права, а саме статей 549, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16, від 12.06.2018 у справі №922/1010/16, від 26.06.2020 у справі №904/1210/18.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу Канівське КПТМ заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, або ж закрити касаційне провадження у даній справі.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. 11.09.2017 ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та Канівським комунальним підприємством теплових мереж (споживач) укладений договір постачання природного газу № 1104/1718-БО-36, на умовах якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що поставлявся за цим договором, використовувався споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (пункт 1.2 Договору).
6.2. На виконання пункту 2.1 Договору постачальник передав споживачу за період з 01.10.2017 по 31.03.2018 природний газ, орієнтовним обсягом до 1347 тис. куб. метрів, на загальну суму 10 841 046,37 грн, що підтверджується відповідними актами приймання - передачі природного газу.
6.3. За умовами пункту 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
6.4. Судами встановлено, а сторонами не заперечується, що розрахунки між сторонами Договору здійснювались за рахунок коштів із спеціальним режимом використання. Факт відсутності кредиторської заборгованості за природний газ, використаний та оплачений відповідачем по вказаному Договору, позивач не оспорює.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини першої вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.
7.3. Згідно з частиною четвертою статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі витягів з протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 07.08.2020 року у справі №925/1528/19 для розгляду касаційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т.М. (головуючий суддя), судді: Бенедисюк І.М., Колос І.Б.
Ухвалою Верховного Суду від 21.09.2020, зокрема відкрито касаційне провадження у справі №925/1528/19 за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на підставі підпунктів «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України у порядку письмового провадження без повідомлення/виклику учасників справи; зупинено касаційне провадження до перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі №903/918/19.
Ухвалою Верховного Суду від 19.11.2020 поновлено касаційне провадження у справі №925/1528/19.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 28.12.2020 у зв'язку з перебуванням судді Колос І.Б. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №925/1528/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Спір у даній справі виник щодо правомірності нарахування позивачем-постачальником пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з порушенням відповідачем-споживачем, як теплопостачальною організацією, умов договору постачання природного газу щодо розрахунків за природний газ.
8.2. Договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами (статі 11, 629 ЦК України).
Пунктами 27, 31, 37 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що природний газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ та газ сланцевих товщ, газ колекторів щільних порід, газ центрально-басейнового типу (далі - природний газ) - суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, що перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиск - 760 міліметрів ртутного стовпа і температура - 20 градусів за Цельсієм) і є товарною продукцією; постачальником природного газу є суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; споживач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (частина 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу").
Частиною другою статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов'язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов'язків споживач несе відповідальність згідно із законом (частина третя статті 13 Закону України "Про ринок природного газу").
Законом України "Про теплопостачання" визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та поширено сферу дії Закону на врегулювання відносини, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про теплопостачання" діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватися суб'єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.
Верховний Суд, ураховуючи системний аналіз вказаних вище статей, виходить з того, що постачання природного газу споживачам є різновидом господарської діяльності, що здійснюється на підставі договору постачання, який укладається між постачальником та покупцем (споживачем) із визначенням взаємних прав та обов'язків сторін такого господарського договору. Законодавцем до обов'язків споживача віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості придбаного (спожитого) природного газу, невиконання чи неналежне виконання якого тягне за собою наслідки у вигляді відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Виробництво та (або) постачання теплової енергії є різновидами господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою створення теплової енергії шляхом перетворення енергетичних ресурсів, у тому числі природного газу, та її подальшого надання споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілу теплової енергії на підставі укладених із споживачами договорів. Господарську діяльність з виробництва теплової енергії здійснюють теплогенеруючі організації, а постачання споживачам теплової енергії, як продукту виробництва, належить до видів господарської діяльності теплопостачальної організації. Водночас, законодавець не забороняє здійснення зазначених видів господарської діяльності (як виробництва, так і постачання теплової енергії) одним суб'єктом господарювання.
Відтак, правовідносини гарантованого постачальника природного газу, яким є позивач, та теплопостачальної організації, яка використовує природний газ у цілях виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води, опосередковуються шляхом укладення договорів постачання природного газу на засадах строковості, оплатності та цільового використання поставленого ресурсу.
8.3. Згідно зі статтею 526 ЦК України та статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
8.4. За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
8.5. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
8.6. За змістом статті 625 цього Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.
8.7. Згідно з положеннями статті 611 ЦК України та статті 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
8.8. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
8.9. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина шоста статті 232 ГК України).
8.10. Верховний Суд зазначає, що відповідно до положень частини 1 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.
8.11. На виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" КМУ прийнято постанову від 18.06.2014 №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки".
8.12. Судами встановлено, що розрахунки між сторонами Договору здійснювалися в порядку та на умовах, визначених Порядком №217, на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП з дотриманням умов пункту 6.2 договору.
8.13. Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
8.14. Положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Водночас, Порядок №217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, та від якої не відступила об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при розгляді справи №903/918/19.
8.15. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 виклала правовий висновок щодо застосування приписів статті 191 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217, зокрема вказавши таке: «Аналіз приписів статті 191 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217 дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних втрат.»
Отже, висновок судів попередніх інстанцій, який став підставою для відмови у позові, про те, що визначений державою спеціальний режим проведення взаєморозрахунків відповідно до Порядку №217, усуває відповідача, як теплопостачальну організацію, від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами, і відповідач не може впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставку природного газу, суперечить висновку Верховного Суду, викладеному в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, та висновку викладеному в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, яка ухвалена після подання касаційної скарги у справі, що переглядається.
8.16. Судами встановлено, що постачальник передав споживачу за період з 01.10.2017 по 31.03.2018 природний газ орієнтовним обсягом до 1347 тис. куб. метрів на загальну суму 10 841 046,37 грн, що підтверджується відповідними актами приймання - передачі природного газу. Факт відсутності кредиторської заборгованості за природний газ, використаний та оплачений відповідачем по вказаному Договору, позивач не оспорює.
8.17. Разом з тим, дійшовши висновку про відсутність підстав для задоволення позову, суди не надали оцінки обставинам дотримання/недотримання відповідачем строків сплати вартості природного газу, обмежившись посиланнями на проведення відповідачем розрахунків на умовах, визначених постановою КМУ від 18.06.2014 №217 з дотриманням умов Договору.
8.18. Також суди не досліджували наданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені, інфляційних втрат та 3 % річних на предмет визначених позивачем періодів нарахування заявлених до стягнення з відповідача спірних сум, не перевірили на підставі належних, допустимих та достатніх доказів, чи мало місце прострочення відповідача в оплаті боргу за поставлений природний газ у визначені позивачем періоди, чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов'язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період та дійшли передчасних висновків про відмову в позові без повного, об'єктивного та всебічного з'ясування фактичних обставин справи в їх сукупності відповідно до вимог статей 86, 269 ГПК України.
8.19. Верховний Суд зазначає, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
8.20. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Водночас, з огляду на міркування, викладені у розділі 8 цієї постанови, Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги частково прийнятними та такими, що знайшли своє підтвердження.
8.21. Верховний Суд також приймає до уваги доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16 та від 12.06.2018 у справі №922/1010/16 як доречні з огляду на їх ревалентність з мотивів викладених у цьому розділі Постанови.
8.22. Водночас, Верховний Суд відхиляє доводи скарги щодо неврахуваннями судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.06.2020 у справі №904/1210/18, оскільки судом касаційної інстанції у зазначеній справі не вирішувалось питання застосування Порядку № 217.
8.23. З урахуванням мотивів, які містяться у розділі 8 цієї постанови Касаційним господарським судом аргументи викладені у відзиві відхиляються як такі, що не узгоджуються з нормами матеріального і процесуального права.
8.24. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не з'ясовано й не перевірено усіх обставин справи та пов'язаних з ними доказів, що є порушенням вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Згідно з положеннями статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
9.2. Згідно з частиною четвертою статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
9.3. Ураховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення необхідно скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду з врахуванням правових висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №903/918/19; касаційну скаргу задовольнити частково.
10. Судові витрати
10.1. Оскільки рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат у справі, в тому числі й судового збору, сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 13.03.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020 у справі №925/1528/19 скасувати.
3. Справу направити до Господарського суду Черкаської області на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова