30.12.2020 Справа № 920/1074/20
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/1074/20 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін
за позовом Приватного акціонерного товариства “Натурфарм” (04075, м. Київ, вул. Лісна, буд. 30-А, код ЄДРПОУ 24930169),
до відповідача Приватної фірми “Астра” (40002, м. Суми, вул. Роменська, 61, код ЄДРПОУ 30133959),
про стягнення 59707,31 грн.,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 59707,31 грн. заборгованості за договором поставки № 06/06-ІІ від 13.05.2016, а також стягнути судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Ухвалою суду від 30.10.2020 відкрито провадження у справі № 920/1074/20, справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи.
Копії зазначеної ухвали надіслані на адресу відповідача, зазначену позивачем у позовній заяві ПФ «Астра», 40002, м. Суми, вул. Роменська 61 та на адресу місцезнаходження відповідача згідно з Витягу з ЄДРПОУ, сформованого за електронним запитом суду від 30.10.2020 №83388568515, а саме: ПФ «Астра», 40002, м. Суми, вул. Роменська 16.
Копії ухвали від 30.10.2020, що надіслані на дві вищезазначені адреси відповідача 09.11.2020 повернуті на адресу суду поштовим відділенням з відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки - адресат відсутній».
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”, Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, суд вважає, що відповідач повідомлений належним чином про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
З моменту відкриття провадження у даній справі від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судовий процес на виконання ч.3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у цій справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
13.05.2016 року між Приватним акціонерним товариством «Натурфарм» (постачальник, позивач) та Приватною фірмою «Астра» (покупець, відповідач) було укладено договір поставки №06/16-П (далі - договір поставки від 13.05.2016 № 06/16-П).
Відповідно до пункту 1.1 договору позивач зобов'язаний поставити та передати у власність відповідача товари згідно з заявками відповідача в асортименті та по цінам, вказаним у видаткових накладних, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.
На виконання умов договору поставки від 13.05.2016 № 06/16-П, позивачем був поставлений, а відповідачем отриманий Товар за наступними видатковими накладними: № НКНФ-0017813 від 09.10.2019 в сумі 417,60 грн.; № НКНФ-0017908 від 09.10.2019 в сумі 609,60 грн.; № НКНФ-0019139 від 24.10.2019 в сумі 662,40 грн.; № НКНФ-0019140 від 24.10.2019 в сумі 649,80 грн.; № НКНФ-0019141 від 24.10.2019 в сумі 2488,80 грн.; № НКНФ-0019142 від 24.10.2019 в сумі 823,20 грн.; № НКНФ-0019143 від 24.10.2019 в сумі 1030,80 грн.; № НКНФ-0019144 від 24.10.2019 в сумі 836,40 грн.; № НКНФ-0019146 від 24.10.2019 в сумі 1023,60 грн.; № НКНФ-0021077 від 20.11.2019 в сумі 2604,00 грн.; № НКНФ-0021111 від 21.11.2019 в сумі 2318,40 грн.; № НКНФ-0021112 від 21.11.2019 в сумі 4038,00 грн.; № НКНФ-0021113 від 21.11.2019 в сумі 2892,00 грн.; № НКНФ-0021114 від 21.11.2019 в сумі 392,40 грн.; № НКНФ-0021115 від 21.11.2019 в сумі 2517,60 грн.; № НКНФ-0021118 від 21.11.2019 в сумі 3267,60 грн.; № НКНФ-0021117 від 21.11.2019 в сумі 1346,40 грн.; № НКНФ-0021116 від 21.11.2019 в сумі 1980,00 грн.; № НКНФ-0022112 від 05.12.2019 в сумі 3862,80 грн.; № НКНФ-0022565 від 12.12.2019 в сумі 3144,00 грн.; № НКНФ-0022566 від 12.12.2019 в сумі 1509,00 грн.; № НКНФ-0022567 від 12.12.2019 в сумі 1459,20 грн.; № НКНФ-0022671 від 12.12.2019 в сумі 1592,40 грн.; № НКНФ-0022672 від 12.12.2019 в сумі 2856,00 грн.; № НКНФ-0022686 від 12.12.2019 в сумі 1528,80 грн.; № НКНФ-0022568 від 12.12.2019 в сумі 1428,00 грн.; № НКНФ-0022781 від 13.12.2019 в сумі 2977,20 грн.; № НКНФ-0022782 від 13.12.2019 в сумі 1219,20 грн.; № НКНФ-0023530 від 20.12.2019 в сумі 756,00 грн.; № НКНФ-0023533 від 20.12.2019 в сумі 882,00 грн.; № НКНФ-0023534 від 20.12.2019 в сумі 925,20 грн.; № НКНФ-0023540 від 20.12.2019 в сумі 1174,20 грн.; № НКНФ-0000329 від 10.01.2020 в сумі 268,80 грн.; № НКНФ-0000351 від 10.01.2020 в сумі 307,20 грн.; № НКНФ-0000359 від 10.01.2020 в сумі 537,60 грн.; № НКНФ-0000374 від 11.01.2020 в сумі 307,20 грн.; № НКНФ-0000464 від 11.01.2020 в сумі 268,80 грн.; № НКНФ-0000468 від 11.01.2020 в сумі 307,20 грн.; № НКНФ-0000525 від 13.01.2020 в сумі 1344,00 грн.; № НКНФ-0000534 від 13.01.2020 в сумі 806,40 грн.; № НКНФ-0000557 від 13.01.2020 в сумі 422,40 грн.
Відповідно до п.4.1. договору поставки від 13.05.2016 № 06/16-П відповідач повинен був здійснювати оплату кожен місяць, не пізніше 10 (десятого) числа, за проданий товар у попередньому місяці, згідно відправленого ним звіту про продаж товару.
Проте відповідач зобов'язання не виконав належним чином та не оплатив поставлений товар.
Таким чином, 26.10.2020 позивач звернувся до суду із позовною заявою щодо стягнення з відповідача 59707,31 грн. відповідно до договору поставки від 13.05.2016 № 06/16-П, укладеного між сторонами даного спору.
Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 Цивільного кодексу України).
За договором поставки, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою статті 692 цього ж Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ст. 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наявними у справі доказами, поданими позивачем, підтверджується факт неналежного виконання відповідачем договору поставки від 13.05.2016 № 06/16-П.
На підставі досліджених матеріалів справи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 59707,31 грн. основного боргу за договором поставки від 13.05.2016 №06/16-П, укладеного між сторонами даного спору, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню
Щодо судового збору, то нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 2102,00 грн покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватної фірми “Астра” (юридична адреса: 40002, м. Суми, вул. Роменська, 16, адреса надання послуг: 40002, м. Суми, вул. Роменська, 61, код ЄДРПОУ 30133959) на користь Приватного акціонерного товариства “Натурфарм” (04075, м. Київ, вул. Лісна, буд. 30-А, код ЄДРПОУ 24930169) 59707,31 грн. (п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот сім грн 31 коп) основного боргу за договором поставки № 06/06-ІІ від 13.05.2016, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн 00 коп.).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 31.12.2020
Суддя В.Л. Котельницька