79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
30.11.2020 справа № 914/75/20
Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Зусько І.С., розглянув матеріали справи
за позовом фізичної особи-підприємця Дмитраха Олега Львовича, Львівська обл., м.Трускавець
до відповідача Комунального підприємства «Комбінат міського господарства», Львівська обл., м.Дрогобич
про стягнення 346783,68 грн
за участю представників:
від позивача: Івашків Ю.В.;
від відповідача: не з'явився
Обставини розгляду справи.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Дмитраха Олега Львовича до Комунального підприємства «Комбінат міського господарства» про стягнення 346783,68 грн.
Ухвалою суду від 15.01.2020 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.02.2020 р.
В судовому засіданні 17.02.2020 р. оголошено перерву до 16.03.2020 р.
Ухвалою суду від 16.03.2020 р. продовжено строк підготовчого провадження, в судовому засіданні оголошено перерву до 02.04.2020 р.
Ухвалою від 02.04.2020 р. задля дотримання карантинного режиму та з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 і убезпечення населення від вказаної особливо небезпечної хвороби суд постановив відкласти підготовче засідання та повідомити учасників справи про дату, час і місце розгляду справи додатково ухвалою суду.
Ухвалою суду від 09.09.2020 р. датою підготовчого засідання у справі визначено 05.10.2020 р.
В судове засідання 05.10.2020 р. з'явилися представники сторін. Представник відповідача повідомив, що не підтримує своє клопотання про витребування оригіналів письмових доказів (договорів, актів, товаро-транспортних документів), оскільки представнику відповідача вже була надана можливість їх оглянути.
Ухвалою суду від 05.10.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 05.10.2020 р., закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.11.2020 р.
В судове засідання 02.11.2020 р., в якому суд розпочав розгляд справи по суті, сторони явку представників не забезпечили.
Ухвалою суду від 02.11.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 02.11.2020 р., судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 30.11.2020 р.
В судове засідання 30.11.2020 р. з'явився представник позивача.
В цьому судовому засіданні суд розпочав розгляд справи по суті. Присутній представник виступив з вступним словом та надав усні пояснення, просив суд позов задоволити. Суд з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідив докази та заслухав пояснення учасника справи з приводу доказів, після чого перейшов до проведення судових дебатів. Після заслуховування заключного слова позивача, проаналізувавши зібрані у справі докази та через відсутність підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та вийшов до нарадчої кімнати для його ухвалення.
В судовому засіданні 30.11.2020 р. після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між сторонами було укладено договори про надання послуг, на виконання яких позивач протягом червня-листопада 2018 року та у лютому 2019 року надав транспортні послуги, проте відповідач в порушення умов договорів оплатив їх неповністю та здійснював оплати з порушенням встановлених строків.
У зв'язку з цим, позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача 262225,91 грн заборгованості за надані послуги з врахуванням індексу інфляції, 11196,49 грн 3% річних та 73361,28 грн пені.
Відповідач заявив, що подані позивачем на підтвердження фактів надання послуг акти не містять відомостей щодо обсягів наданих транспортних послуг, лише фіксують загальну вартість таких послуг, зокрема, в деяких з них використано такі одиниці виміру як послуги, а в інших - гривні, що не відповідає умовам договорів, згідно яких вартість транспортних послуг визначається з використанням таких одиниць виміру як кілометри.
Відповідач вказав і на те, що на підтвердження виконання транспортних послуг з перевезення сміття йому не надавались належним чином оформлені товарно-транспортні накладні.
Також відповідач звернув увагу суду на те, що сторонами було погоджено вартість перевезення по маршруту Дрогобич - Івано-Франківськ протяжністю 300 км, однак, згідно наданих позивачем товарно-транспортних накладних, перевезення за таким маршрутом не здійснювались, натомість здійснювались перевезення побутового сміття з міста Дрогобич до міста Богородчани Івано-Франківської області, відстань між якими не вказана, тобто місцем розвантаження ТПВ є інший населений пункт, аніж той, що визначений у специфікації до договору.
З огляду на викладене, відповідач вважає невідомим те, які саме транспортні послуги були надані, чи справді вони були надані у визначеному в актах розмірі, на яку кількість кілометрів здійснювалось перевезення тощо.
Заперечуючи проти можливості задоволення позову, відповідач заявив і про те, що позивач нараховував пеню не на суму заборгованості відповідача, а на суму вартості послуг за кожним актом наданих послуг окремо без врахування проплат, які здійснені згідно відповідних актів, а також нараховував її за період, що перевищує 183 дні та водночас поза межами спеціальної річної позовної давності, у зв'язку з чим відповідач просив суд застосувати таку позовну давність до вимог позивача про стягнення пені.
Позивач зазначив, що відповідач підтвердив факт надання послуг, підписавши відповідні акти без зауважень та проставивши відтиск своєї печатки, а незначне порушення структури актів, яким може бути визначення обсягів у гривнях та послугах, жодним чином не звільняє відповідача від необхідності сплати за транспортні послуги, більш того, навіть якщо у цих актах і були недоліки, відповідач мав право не підписувати їх або надати свої заперечення, однак цього не зробив, тобто схвалив їх. Про таке схвалення, на думку позивача, свідчить і те, що відповідач неодноразово проводив оплати по даних актах, які є первинними документами і фіксують факт здійснення господарських операцій .
Крім того позивач вказав, що відомості про обсяг наданих послуг визначені в специфікаціях до договорів, де чітко встановлено кілометраж та вартість послуг, а тому в актах наданих послуг зазначалась лише кількість наданих послуг, описаних в специфікаціях.
Позивач ствердив, що усі товарно-транспортні накладні передавались відповідачу наручно та були скріплені його печаткою, тому твердження відповідача про їх ненадання не відповідають дійсності. До того ж за умовами договорів відповідач зобов'язався оплачувати послуги саме після оформлення актів наданих послуг, а не будь-якого іншого документа; про обов'язок же надавати товарно-транспортні накладні не вказано в жодному пункті договорів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Між фізичною особою-підприємцем Дмитрахом Олегом Львовичем як виконавцем та Комунальним підприємством «Комбінат міського господарства» було укладено договір надання послуг №130618 від 20.06.2018 р. та договір надання послуг №030219 від 25.02.2019 р.
Відповідно до пунктів 7.5. договорів, ці договори набули чинності з дати їх підписання обома сторонами і діяли до 31.12.2018 р. (договір надання послуг №130618 від 20.06.2018 р.)/31.12.2019 р. (договір надання послуг №030219 від 25.02.2019 р.), але у будь-якому випадку до повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за даними договорами.
Згідно з п.1.1. договорів, виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати за плату транспортні послуги по перевезенню сміття вантажними автомобілями (надалі - «послуги»), а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги згідно з умовами цих договорів.
Як передбачено в п.3.1. договорів, виконавець, на основі усних заявок замовника, надає послуги згідно рахунків-фактур або інших документів. Факт надання послуг підтверджується актом надання послуг (виконання робіт).
Розділ 2 договорів врегульовує ціну та порядок розрахунків.
Так, за умовами п.2.1. договорів, виконавець надає послуги замовнику за ціною 30,00 грн/км (з ІІДВ), відстань розраховується по кілометражу в обидві сторони.
Вартість послуг остаточно узгоджується та вказується сторонами в акті виконаних робіт (наданих послуг). Вартість наданих послуг може бути змінена на вимогу виконавця з метою урахування індексу інфляції у випадку, якщо оплата прострочена більш, як на 30 календарних днів (п.2.2. договорів).
У пунктах 2.4. договорів погоджено, що оплата за надані послуги здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 10 (десяти) календарних днів від дати оформлення акту виконаних робіт (наданих послуг).
Пунктами 2.5. договорів сторони встановили, що в разі прострочення замовником оплати виконаних робіт (наданих послуг) виконавець має право вимагати, а замовник зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3% річних, які нараховуються на суму заборгованості замовника за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати виконавцю.
Відповідно до пунктів 2.7. договорів, виконавець вправі здійснювати зарахування коштів згідно рахунку попередньої оплати вартості послуг замовником в погашення існуючої поточної заборгованості перед виконавцем, незважаючи на призначення платежу. І лише після погашення поточної заборгованості замовника решта коштів буде зараховуватись як передоплата за надані послуги (виконані роботи).
3а несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором сторона, що прострочила виконання зобов'язання сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний прострочений день, виходячи з суми прострочених зобов'язань, визначеної в порядку, встановленому Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (п.4.2. договорів).
У специфікаціях, які є додатками №1 до договорів, зазначено відомості про маршрут - Дрогобич - Івано-Франківськ, одиниці виміру - км, кількість - 300, ціну за км без ПДВ, грн - 25, та загальну вартість їздки без ПДВ, грн. - 7500.
В матеріалах справи наявні засвідчені копії наступних актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг): №ОУ-0000022 від 23.06.2018 р. на суму 36000 грн, №ОУ-0000023 від 25.06.2018 р. на суму 27000 грн, №ОУ-0000028 від 26.06.2018 р. на суму 18000 грн, №ОУ-0000030 від 30.06.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000031 від 02.07.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000033 від 03.07.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000034 від 04.07.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000035 від 07.07.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000036 від 13.07.2018 р. на суму 27000 грн, №ОУ-0000037 від 14.07.2018 р. на суму 36000 грн, №ОУ-0000038 від 17.07.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000040 від 17.07.2018 р. на суму 18000 грн, №ОУ-0000042 від 20.07.2018 р. на суму 27000 грн, №ОУ-0000041 від 23.07.2018 р. на суму 27000 грн, №ОУ-0000043 від 31.07.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000044 від 02.08.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000047 від 23.08.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000048 від 25.08.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000049 від 27.08.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000050 від 30.08.2018 р. на суму 18000 грн, №ОУ-0000051 від 31.08.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000052 від 03.09.2018 р. на суму 18000 грн, №ОУ-0000054 від 04.09.2018 р. на суму 18000 грн, №ОУ-0000055 від 05.09.2018 р. на суму 18000 грн, №ОУ-0000056 від 10.09.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000057 від 12.09.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000059 від 15.09.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000060 від 18.09.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000061 від 19.09.2018 р. на суму 18000 грн, №ОУ-0000062 від 20.09.2018 р. на суму 18000 грн, №ОУ-0000064 від 22.09.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000065 від 24.09.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000066 від 25.09.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000067 від 26.09.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000068 від 27.09.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000069 від 28.09.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000072 від 04.10.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000083 від 13.10.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000084 від 20.10.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000085 від 24.10.2018 р. на суму 18000 грн, №ОУ-0000086 від 25.10.2018 р. на суму 18000 грн, №ОУ-0000087 від 26.10.2018 р. на суму 18000 грн, №ОУ-0000088 від 29.10.2018 р. на суму 18000 грн, №ОУ-0000090 від 30.10.2018 р. на суму 18000 грн, №ОУ-0000091 від 31.10.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000092 від 02.11.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000093 від 05.11.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000002 від 26.02.2019 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000003 від 27.02.2019 р. на суму 9000 грн.
Два останні акти містять посилання на договір №030219 від 25.02.2019р., інші ж - на договір №130618 від 20.06.2018 р.
В актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) зазначено, що представники замовника склали ці акти про те, що виконавцем були проведені такі роботи (надані такі послуги) як транспортні послуги по перевезенню сміття на сміттєзвалище, а сторони претензій одна до одної не мають.
У актах №ОУ-0000022 від 23.06.2018 р. на суму 36000 грн, №ОУ-0000023 від 25.06.2018 р. на суму 27000 грн, №ОУ-0000028 від 26.06.2018 р. на суму 18000 грн, №ОУ-0000030 від 30.06.2018 р. на суму 9000 грн, №ОУ-0000031 від 02.07.2018 р. на суму 9000 грн зазначено такі одиниці виміру як «грн», тобто в них вказано про надання 4 грн послуг, 3 грн послуг, 2 грн послуг, 1 грн послуг та 1 грн послуг відповідно. В решті актів зазначено про надання 1 посл. (в актах на суму 9000 грн), 2 посл. (в актах нас суму 18000грн), 3 посл. (в актах на суму 27000 грн) та 4 посл. (в акта на суму 36000 грн).
Акти підписано та затверджено ФО-П Дмитрахом О.Л. і директором КП «Комбінат міського господарства» з проставленням відтисків печаток сторін.
У товарно-транспортних накладних, складених протягом 23.06.2018р.- 30.10.2018 р., відображено інформацію про здійснені автомобільним перевізником ФО-П Дмитрахом О.Л. перевезення вантажу (побутового сміття) з пункту навантаження: м.Дрогобич до пункту розвантаження: Івано-Франківська обл., м.Богородчани з вартістю послуги з ПДВ 9000 грн по кожній з товарно-транспортних накладних. Замовником та вантажовідправником в ТТН вказано КП «Комбінат міського господарства», а вантажоодержувачем - ТзОВ «Інтербуд Плюс». Товарно-транспортні накладні підписано представниками КП «Комбінат міського господарства», ТзОВ «Інтербуд Плюс», а також ОСОБА_1 та водіями, які здійснювали перевезення, і скріплено печатками юридичних осіб і ФО-П Дмитраха О.Л.
Товарно-транспортні накладні від 26.02.2019 р. і 27.02.2019 р. містять відомості про здійснені автомобільним перевізником ФО-П Дмитрахом О.Л. перевезення вантажу (твердих побутових відходів) з пункту навантаження: м.Дрогобич Львівської області до пункту розвантаження: Івано-Франківська обл., м.Богородчани. Замовником та вантажовідправником в ТТН вказано КП «Комбінат міського господарства», а товарно-транспортні накладні підписано представником КП «Комбінат міського господарства», водієм, який здійснював перевезення, та ФО-П Гуком А.Г. як вантажоодержувачем і скріплено печатками КП «Комбінат міського господарства» і ФО-П Гука А.Г.
Всього позивачем подано копії 49 актів на суму 666000 грн за договором №130618 від 20.06.2018 р. і 18000 грн за договором №030219 від 25.02.2019 р. та копії 73 товарно-транспортних накладних.
З виписок по рахунку ФО-П Дмитраха О.Л. вбачається, що КП «Комбінат міського господарства» здійснювало такі оплати:
- 18.06.2018 р. на суму 5000 грн з призначенням платежу «Оплата за послуги згідно акту звірки»;
- 16.07.2018 р. на суму 70000 грн з призначенням платежу «Оплата за надані транспортні послуги по перевезенню ТПВ згідно договору №130618 від 20.06.2018 р. та актів за червень-липень 2018 р.» (змінене призначення платежу з врахуванням листа КП «Комбінат міського господарства №474 від 17.07.2018р.);
- 31.08.2018 р. на суму 120000 грн з призначенням платежу «Оплата за транспортні послуги по перевезенню сміття згідно актів виконаних робіт 34-41 за липень 2018 р.»;
- 04.09.2018 р. на суму 40000 грн з призначенням платежу «Оплата за транспортні послуги по перевезенню сміття згідно актів виконаних робіт за серпень 2018 р.»;
- 20.11.2018 р. на суму 9000 грн з призначенням платежу «Оплата за транспортні послуги по перевезенню сміття на сміттєзвалище згідно акту №84 від 20.10.2018 р.»;
- 23.11.2018 р. на суму 18000 грн з призначенням платежу «Оплата за транспортні послуги по перевезенню сміття на сміттєзвалище згідно акту №72 від 04.10.2018 р., №83 від 13.10.2018 р.»;
- 28.12.2018 р. на суму 45000 грн з призначенням платежу «Оплата за транспортні послуги по перевезенню сміття на сміттєзвалище згідно акту №85- 90 за жовтень 2018 р.»;
- 17.01.2019 р. на суму 27000 грн з призначенням платежу «Оплата за тран. пос. по пер-ню сміття на сміт. згідно акту №90 за 31.10.2018 р., №92 від 02.11.2018 р., №93 від 05.11.2018 р.»;
- 06.02.2019 р. на суму 18000 грн з призначенням платежу «Оплата за тран. пос. по пер-ню сміття на сміт. згідно за вересень-жовтень 2018 р.»;
- 28.02.2019 р. на суму 20000 грн з призначенням платежу «Оплата за тран. пос. по пер-ню сміття на сміт. згідно за вересень-жовтень 2018 р.»;
- 28.05.2019 р. на суму 12000 грн з призначенням платежу «Оплата за перевезення ТПВ згідно акту виконаних №85 від 24.10.2019 р.»;
- 27.08.2019 р. на суму 30000 грн з призначенням платежу «Оплата за перевезення ТПВ згідно актів виконаних робіт».
Претензіями №24/04 і №26/04 від 26.04.2019 р., надісланими 06.05.2019р., ФО-П Дмитрах О.Л. вимагав від КП «Комбінат міського господарства» протягом десяти календарних днів повністю оплатити вартість послуг, наданих згідно договору надання послуг №030219 від 25.02.2019 р., шляхом сплати заборгованості в розмірі 18000 грн та повністю оплатити вартість послуг, наданих в період з 20.06.2018 р. по 05.11.2018 р., шляхом сплати заборгованості в розмірі 284000 грн.
У відповідях на претензії від 03.06.2019 р. КП «Комбінат міського господарства» повідомило, що у зв'язку зі зміною керівника підприємством проводиться перевірка викладених у претензіях обставин, зокрема, щодо замовлення та отримання транспортних послуг на підставі договорів надання послуг №130618 від 20.06.2018 р., №030219 від 25.02.2019 р. та проведення лише часткової оплати за надані послуги (непроведення оплати за надані послуги). Підприємство зазначило, що у випадку підтвердження наявності заборгованості, така буде погашена в найкоротші строки, а також просило з метою пришвидшення розгляду вимог надати копії договорів надання послуг, актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) з підтверджуючими первинними документами (ТТН).
У претензіях №12/12 і №13/12 від 09.12.2019 р. ФО-П Дмитрах О.Л. заявив до КП «Комбінат міського господарства» вимоги протягом десяти календарних днів повністю оплатити вартість послуг, наданих згідно договору надання послуг №030219 від 25.02.2019 р., шляхом сплати заборгованості в розмірі 18000 грн та повністю оплатити вартість послуг, наданих в період з 20.06.2018 р. по 05.11.2018 р., шляхом сплати заборгованості в розмірі 222000грн.
Дані претензії разом з актами звірки взаєморозрахунків по відповідних договорах були надіслані 16.12.2019 р. та отримані адресатом 20.12.2019 р., що підтверджується поштовими квитанціями, накладними, описами вкладення та повідомленнями про вручення поштового відправлення.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором про надання послуг, а саме таким різновидом договору про надання послуг як договір перевезення вантажу.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За умовами ст.908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з ч.1- 3 ст.909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. (ч.ч.1- 3, 5 ст.307 Господарського кодексу України).
Відповідно до визначень пункту першого Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, товарно-транспортна документація - це комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
За умовами пунктів 11.1., 11.4.- 11.69. та 13.1. Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом.
Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.
Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
Перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.
За визначенням статті першої Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.
За приписами пункту 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частина друга статті 9 Закону та пункт 2.4. Положення встановлюють такі обов'язкові реквізити первинного документа: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Згідно з пунктом 2.5. Положення, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.
Варто зазначити, що наявні у справі первинні документи - акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та товарно-транспортні накладні містять такі обов'язкові реквізити як назву, дату складання, назви осіб, від імені яких їх складено, зміст та обсяг господарських операцій, одиниці їх виміру, підписи та печатки осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій тощо.
Відповідач посилається на те, що подані акти не містять відомостей щодо обсягів наданих транспортних послуг, лише фіксують загальну вартість таких послуг, зокрема, в деяких з них використано такі одиниці виміру як послуги, а в інших - гривні, що не відповідає умовам договорів, згідно яких вартість транспортних послуг визначається з використанням таких одиниць виміру як кілометри.
Зі змісту умов договору і специфікації до договору вбачається, що сторони визначили як вартість перевезення за один кілометр - 25 грн без ПДВ, так і кількість кілометрів - 300 і загальну вартість перевезення за цим маршрутом - 7500 грн без ПДВ, тобто погодили фіксовану вартість послуги, яка полягає у перевезенні сміття на загалом відстань 300 км в обидві сторони. Твердження відповідача про необхідність виміру в актах обсягу послуг в кілометрах не відповідають дійсності, адже відстань перевезення є незмінною, а в специфікації до договору сторони вже вирахували сталу вартість однієї послуги, що надається.
Зазначені в актах здачі-прийняття робіт відомості щодо вартості та обсягу послуг відповідають вищенаведеним погодженим сторонами умовам, а в кожному з актів відображено інформацію стосовно кількості здійснених виконавцем перевезень на відстань 300 км за ціною 7500 грн без ПДВ (кількість наданих послуг), щодо яких складено акт, та правильно розраховано загальну вартість наданих за актом послуг шляхом множення кількості послуг на фіксовану ціну однієї послуги і при цьому визначено таку вартість як без врахування ПДВ, так і з додаванням до цього значення суми ПДВ у розмірі 20% від вартості.
Суд вважає, що вказівка у п'ятьох актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) на одиницю виміру «грн», а не «послуга» як в решті актів, є опискою та неістотним недоліком документів, адже загальновідомо, що гривні є одиницею визначення вартості, грошового вираження ціни, а не об'єму чи кількості послуг або робіт, і зі змісту актів (зазначених сум, цін, загальної вартості) очевидно випливає, що йдеться про визначення обсягу транспортних послуг саме в кількості таких послуг, які коштують певну суму грошей, а не визначення їх обсягу в гривнях.
Фактичне здійснення позивачем автомобільних перевезень та їх виконання в кількості, що вказана у кожному з актів, додатково підтверджується товарно-транспортними накладними, складеними за кожним перевезенням сміття ціною 9000 грн з ПДВ.
Обставини надання позивачем послуг підтверджуються відмітками вантажовідправника і вантажоодержувача на цих накладних, які відображають шлях прямування вантажу.
Більшість з поданих товарно-транспортних накладних не містить прізвищ, ініціалів, назв посад осіб, які відправили вантаж від імені КП «Комбінат міського господарства», однак зроблені від імені вантажовідправника підписи посвідчені відбитком круглої печатки підприємства.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.58-1 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.
Варто зазначити, що наявні у справі товарно-транспортні накладні, які є первинними документами, містять усі інші обов'язкові реквізити, обов'язкові для такого виду документів.
Виходячи з цього, а також того, що особа несе повну відповідальність за законність використання її печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на первинних документах, а відповідач не доводив, що печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що нею могла протиправно скористатись неуповноважена особа, суд зазначає, що відсутність у ТТН назви посади осіб, які відправили вантаж, за наявності підписів, засвідчених відтиском печатки вантажовідправника, не може бути підставою для невизнання господарської операції. Відтиск печатки відповідача на накладних дозволяє з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, котра брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій, як таку, що діяла від імені відповідача.
Схожі правові позиції щодо можливості підтвердження відбитком печатки обставин участі особи в господарській операції викладені у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 р. у справі № 915/878/16 та від 29.01.2020 р у справі №916/922/19.
Отже, суд не може погодитись з тим, що, як зазначає відповідач, йому не було надано належним чином оформлені товарно-транспортні накладні, так як всі накладні містять підпис представника КП «Комбінат міського господарства», скріплений відбитком печатки підприємства, тобто вони безумовно надавались виконавцем та отримувались замовником (вантажовідправником).
Стосовно того, що сторонами було погоджено вартість перевезення по маршруту Дрогобич - Івано-Франківськ, однак у товарно-транспортних накладних зазначено про перевезення побутового сміття з міста Дрогобич до міста Богородчани Івано-Франківської області, суд зауважує, що загальновідомим є те, що відстань між містами Івано-Франківськом та Богородчанами є незначною (10- 20 км) і при раціональному плануванні маршруту перевезення автомобільними дорогами м.Богородчани є більш територіально віддаленим від м.Дрогобич (приблизно 145 км), ніж м.Івано-Франківськ (приблизно 130 км).
Враховуючи відсутність у суду доказів щодо існування між сторонами протягом 2018- 2019 років договірних правовідносин на підставі будь-яких інших договорів надання послуг (перевезення), крім тих, на які посилається позивач, а також вищевикладені обставини стосовно того, що перевезення за маршрутом м.Дрогобич - м.Богородчани в будь-якому випадку не може мати вартість нижчу, ніж погоджена сторонами вартість перевезення за маршрутом м.Дрогобич - м.Івано-Франківськ, та беручи до уваги те, що перевезення за першим зі згаданих маршрутів жодним чином не порушує прав відповідача за договорами та не впливає на отримання відповідачем результату, на який він розраховував (вивезення сміття), суд прийшов до висновку, що зазначення в ТТН місця розвантаження вантажу, незначним чином відмінного від місця, погодженого у специфікації, не впливає на можливість підтвердження такими документами обставин виконання позивачем своїх обов'язків за договорами надання послуг та фактів здійснення перевезень, що відображені у відповідних актах.
Суд вважає, що, підписання відповідачем без жодних зауважень актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та товарно-транспортних накладних свідчить як про те, що відповідач підтвердив можливість визначення обсягу наданих послуг саме в послугах, а не в кілометрах, так і про те, що відповідач схвалював здійснення перевезень за маршрутом, відмінним від того, що був встановлений договорами. При цьому відповідач не скористався своїм правом відмовитися від підпису актів та накладних в разі неналежного оформлення наданих документів, незгоди з зафіксованими них даних чи неодержання всіх необхідних, на його думку, документів, а також не висловив зауважень стосовно ненадання чи неналежного надання послуг за договорами, та, більш того, здійснив часткову оплату послуг, що додатково підтверджує факт їх надання та отримання.
Враховуючи також і необхідність дотримання сторонами договірних відносин принципу «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), суд приходить до висновку, що підписання відповідачем згаданих документів, як і подальша часткова оплата ним наданих послуг не дозволяють розцінювати неістотні недоліки при виконанні договору як такі, що спричиняють недійсність складених документів та не породжують обов'язку з їх оплати.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням законодавцем в дію у 2019 році нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Слід зауважити, що Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі №917/2101/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі №129/1033/13-ц).
Суд зазначає, що докази на підтвердження фактів здійснення позивачем перевезень та існування заборгованості відповідача (товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), відповіді на претензії, часткові оплати послуг відповідачем) є в своїй сукупності більш вірогідними, ніж дані, що зазначаються на спростування таких обставин, і в цілому зводяться лише до вказівки на певні неточності у складених документах.
Отже, слід вважати, що позивачем доведено наявність обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог про стягнення боргу, зокрема доведено фактичне здійснення перевезень вантажу, а також те, що ці перевезення відбулися в межах та на виконання договорів надання послуг №130618 від 20.06.2018 р. та №030219 від 25.02.2019 р.
З огляду на все викладене, позиція відповідача щодо відсутності у нього обов'язку оплатити надані послуги видається суду необґрунтованою і такою, що не може бути покладена в основу судового рішення, ухваленого за результатами вирішення даного спору.
Як передбачено ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
За умовами ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В пунктах 3.1. укладених договорів передбачено, що факт надання послуг підтверджується актом надання послуг (виконання робіт), а в пунктах 2.4. - що оплата за надані послуги здійснюється протягом 10 (десяти) календарних днів від дати оформлення акту виконаних робіт (наданих послуг).
Домовленість сторін визнає акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) саме тими документами, які фіксують факт надання послуг за договором, та пов'язує виникнення обов'язку з оплати наданих послуг виключно з підписанням сторонами таких актів.
Таким чином, надані послуги (з врахуванням положень ч.5 ст.254 ЦК України стосовно того, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день) підлягали оплаті у такі строки: акт від 23.06.2018 р. мав бути оплачений по 03.07.2018 р. включно, акт від 25.06.2018 р. мав бути оплачений по 05.07.2018 р. включно, акт від 26.06.2018 р. мав бути оплачений по 06.07.2018 р. включно, акт від 30.06.2018 р. мав бути оплачений по 10.07.2018 р. включно, акт від 02.07.2018 р. мав бути оплачений по 12.07.2018 р. включно, акт від 03.07.2018 р. мав бути оплачений по 13.07.2018 р. включно, акт від 04.07.2018 р. мав бути оплачений по 16.07.2018 р. включно, акт від 07.07.2018 р. мав бути оплачений по 17.07.2018 р. включно, акт від 13.07.2018 р. мав бути оплачений по 23.07.2018 р. включно, акт від 14.07.2018 р. мав бути оплачений по 24.07.2018 р. включно, акт від 03.07.2018 р. мав бути оплачений по 13.07.2018 р. включно, акти від 17.07.2018 р. мали бути оплачені по 27.07.2018р. включно, акт від 20.07.2018 р. мав бути оплачений по 30.07.2018 р. включно, акт від 23.07.2018 р. мав бути оплачений по 02.08.2018 р. включно, акт від 31.07.2018 р. мав бути оплачений по 10.08.2018 р. включно, акт від 02.08.2018 р. мав бути оплачений по 13.08.2018 р. включно, акт від 23.08.2018 р. мав бути оплачений по 03.09.2018 р. включно, акт від 25.08.2018 р. мав бути оплачений по 04.09.2018 р. включно, акт від 27.08.2018 р. мав бути оплачений по 06.09.2018 р. включно, акти від 30.08.2018 р. та 31.08.2018 р. мали бути оплачені по 10.09.2018 р. включно, акт від 03.09.2018 р. мав бути оплачений по 13.09.2018 р. включно, акт від 04.09.2018 р. мав бути оплачений по 14.09.2018 р. включно, акт від 05.09.2018 р. мав бути оплачений по 17.09.2018 р. включно, акт від 10.09.2018 р. мав бути оплачений по 20.09.2018 р. включно, акт від 12.09.2018 р. мав бути оплачений по 24.09.2018 р. включно, акт від 15.09.2018 р. мав бути оплачений по 25.09.2018 р. включно, акт від 18.09.2018 р. мав бути оплачений по 28.09.2018 р. включно, акти від 19.09.2018 р. та 20.09.2018 р. мали бути оплачені по01.10.2018 р. включно, акт від 22.09.2018 р. мав бути оплачений по 02.10.2018 р. включно, акт від 24.09.2018 р. мав бути оплачений по 04.10.2018 р. включно, акт від 25.09.2018 р. мав бути оплачений по 05.10.2018 р. включно, акти від 26.09.2018 р., 27.09.2018 р. та 28.09.2018 р. мали бути оплачені по 08.10.2018 р. включно, акт від 04.10.2018 р. мав бути оплачений по 16.10.2018 р. включно, акт від 13.10.2018 р. мав бути оплачений по 23.10.2018 р. включно, акт від 20.10.2018 р. мав бути оплачений по 30.10.2018 р. включно, акти від 24.10.2018 р., 25.10.2018 р. та 26.10.2018 р. мали бути оплачені по 05.11.2018 р. включно, акт від 29.10.2018 р. мав бути оплачений по 08.11.2018 р. включно, акт від 30.10.2018 р. мав бути оплачений по 09.11.2018 р. включно, акти від 31.10.2018 р. та 02.11.2018 р. мали бути оплачені по 12.11.2018 р. включно, акт від 05.11.2018 р. мав бути оплачений по 15.11.2018 р. включно, акти від 26.02.2019 р. та 27.02.2019 р. мали бути оплачені по 11.03.2019 р. включно.
Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що, в свою чергу, є підставою для стягнення боргу за надані і неоплачені послуги в сумі 240000 грн.
Відповідно до пунктів 2.7. договорів, виконавець вправі здійснювати зарахування коштів згідно рахунку попередньої оплати вартості послуг замовником в погашення існуючої поточної заборгованості перед виконавцем, незважаючи на призначення платежу. І лише після погашення поточної заборгованості замовника решта коштів буде зараховуватись як передоплата за надані послуги (виконані роботи).
Беручи до уваги цей пункт договорів та з огляду на призначення здійснених відповідачем платежів, суд встановив, що проведені оплати мали бути зараховані таким чином:
- 18.06.2018 р. на суму 5000 грн - як передоплата за актом від 23.06.2018р.;
- 16.07.2018 р. на суму 70000 грн - як повна оплата актів від 23.06.2018 р., від 25.06.2018 р., від 26.06.2018 р., від 30.06.2018 р., від 02.07.2018 р. та часткова оплата акту від 03.07.2018 р. (в сумі 6000 грн);
- 31.08.2018 р. на суму 120000 грн - як повна оплата актів від 04.07.2018 р., від 07.07.2018 р., від 13.07.2018 р., від 14.07.2018 р., від 17.07.2018 р. та часткова оплата акту від 23.07.2018 р. (в сумі 12000 грн);
- 04.09.2018 р. на суму 40000 грн - як повна оплата актів від 02.08.2018 р., передоплата за актами від 23.08.2018 р., 25.08.2018 р., 27.08.2018 р. та часткова оплата акту від 30.08.2018 р. (в сумі 4000 грн);
- 20.11.2018 р. на суму 9000 грн - як повна оплата акту від 20.10.2018 р.;
- 23.11.2018 р. на суму 18000 грн - як повна оплата актів від 04.10.2018 р. та від 13.10.2018 р.;
- 28.12.2018 р. на суму 45000 грн - як повна оплата актів від 24.10.2018 р., від 25.10.2018 р. та часткова оплата акту від 26.10.2018 р. (в сумі 9000 грн);
- 17.01.2019 р. на суму 27000 грн - як повна оплата актів від 31.10.2018 р., від 02.11.2018 р. та від 05.11.2018 р.;
- 06.02.2019 р. на суму 18000 грн - як повна оплата акту від 03.09.2018 р.;
- 28.02.2019 р. на суму 20000 грн - як повна оплата акту від 04.09.2018 р. та часткова оплата акту від 05.09.2018 р. (в сумі 2000 грн);
- 28.05.2019 р. на суму 12000 грн - як повна оплата акту від 03.07.2018 р. (в сумі, що залишилась - 3000 грн) та часткова оплата акту від 20.07.2018 р. (в сумі 9000 грн). Дані суми мали бути зараховані таким чином на погашення актів в хронологічному порядку, оскільки зазначений в призначенні платежу акт №85 від 24.10.2019 р. вже був оплачений;
- 27.08.2019 р. на суму 30000 грн - як повна оплата акту від 20.07.2018 р. (в сумі, що залишилась - 18000 грн) та часткова оплата акту від 23.07.2018 р. (в сумі 12000 грн). Дані суми мали бути зараховані таким чином на погашення актів в хронологічному порядку, оскільки в призначенні платежу не містилось посилання на конкретні акти.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд здійснив розрахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат по кожному з актів, взявши до уваги наведені вище обставини щодо початку прострочення за актами, дійсного призначення платежів та періодів існування заборгованості, внаслідок чого встановив, що суми 3% річних та інфляційних втрат насправді є більшими, ніж зазначив позивач, тому стягненню підлягає 22225,91 грн інфляційних втрат і 11196,49грн 3% річних, тобто в межах заявлених позовних вимог.
Як визначено частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч.ч.1- 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до статей 1 і 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За умовами п.4.2. договорів, за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором сторона, що прострочила виконання зобов'язання сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний прострочений день, виходячи з суми прострочених зобов'язань, визначеної в порядку, встановленому Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Частинами першою та другою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Отже, в зобов'язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов'язання, презюмується.
Виходячи з того, що відповідач не виконував обов'язок щодо сплати за надані йому послуги у визначені строки, а також не спростував своєї вини в порушенні зобов'язання, нарахування позивачем пені за періоди існування прострочення є підставним.
У відзиві на позовну заяву та в судових засіданнях відповідач заявив про те, що позивач нараховував пеню за період, що перевищує встановлений шестимісячний строк, та водночас поза межами спеціальної річної позовної давності, у зв'язку з чим відповідач просив суд застосувати таку позовну давність до вимог позивача про стягнення пені.
Суд зазначає, що пеня нараховується в разі порушення боржником зобов'язання з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане, тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи договорі.
Водночас згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.
З огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.
Близька за змістом правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.07.2019 р. у справі №911/1563/18, від 22.08.2019 р. у справі №914/508/17, від 11.11.2019 р. у справі №904/1038/19, від 11.02.2020 р. у справі №916/612/19.
Законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, приписами частини шостої статті 232 ГПК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане (постава Верховного Суд від 20.08.2020 р. у справі №902/959/19).
Пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.
Якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
З огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 08.02.2017 р. у справі № 910/29752/15, від 08.01.2020 р. у справі №910/17753/18.
Суд вважає, що положення глави 19 ЦК України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням положень ч.6 ст. 232 ГК України, а тому положення про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності можуть бути застосовані лише в тій частині, в якій нарахована пеня одночасно знаходиться і межах річного строку позовної давності і в межах шестимісячного строку для її нарахування, встановленого ст.232 ГК України. Іншими словами, у разі заявлення стороною позовної давності, суд може стягнути пеню повністю за період, що не перевищує шести місяців від початку прострочення (по кожному випадку такого прострочення), але за умови, що цей шестимісячний період повністю охоплюється річним періодом перед зверненням позивача з позовом до суду, або ж у випадку, якщо такі вимоги не повністю дотримуються, частково стягнути її за той період часу, в який шестимісячний строк від початку прострочення (по кожному випадку такого прострочення) знаходився в межах річного періоду перед зверненням позивача з позовом до суду і лише якщо шестимісячний строк повністю перебуває за межами річного строку позовної давності (закінчився до початку річного строку), підстави для стягнення пені будуть відсутні взагалі.
Частинами 3 та 4 статті 267 встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вбачається з відповідного штемпеля підприємства зв'язку на описі вкладення та поштовому конверті, адресованому Господарському суду Львівської області, позивач подав позовну заяву 30.12.2019 р., а отже в межах річної позовної давності знаходяться вимоги про стягнення пені, нарахованої починаючи з 30.12.2018 р.
Як вбачається з матеріалів справи, лише пеня, нарахована за актами від 26.02.2019 р. та 27.02.2019 р., повністю перебуває в межах цієї позовної давності.
Щодо інших актів, то розрахунок пені за ними має розпочинатись 30.12.2018 р. (якщо до цього часу заборгованість не було погашено) та закінчуватись останнім днем шестимісячного строку, обчисленого від першого дня прострочення за відповідним актом.
Суд здійснив розрахунок пені по кожному з актів, застосувавши позовну давність, а також положення ч.6 ст.232 ГК України, як і вищенаведені обставини стосовно початку прострочення та періодів існування заборгованості. Внаслідок цього суд встановив, що стягненню підлягає пеня в сумі 30583,73 грн
Сума боргу (грн)Розмір подв. обл. ставки (%)К-сть днів у роціК-сть днів простр.Початок простр.Кінець простр. (включно)Сума пені (грн)
3000363651530.12.201813.01.201944,38
27000363653230.12.201830.01.2019852,16
15000363653530.12.201802.02.2019517,81
9000363654330.12.201810.02.2019381,70
23000363657130.12.201810.03.20191610,63
18000363653930.12.201806.02.2019692,38
18000363656130.12.201828.02.20191082,96
18000363656130.12.201828.02.20191082,96
16000363651828.02.201917.03.2019284,05
9000363658130.12.201820.03.2019719,01
9000363658530.12.201824.03.2019754,52
9000363658630.12.201825.03.2019763,40
9000363658930.12.201828.03.2019790,03
36000363659330.12.201801.04.20193302,14
9000363659430.12.201802.04.2019834,41
9000363659630.12.201804.04.2019852,16
9000363659730.12.201805.04.2019861,04
270003636510030.12.201808.04.20192663,01
90003636511730.12.201825.04.20191038,58
9000353651026.04.201905.05.201986,30
180003636511730.12.201825.04.20192077,15
18000353651326.04.201908.05.2019224,38
180003636511730.12.201825.04.20192077,15
18000353651426.04.201909.05.2019241,64
180003636511730.12.201825.04.20192077,15
18000353651726.04.201912.05.2019293,42
90003636511730.12.201825.04.20191038,58
9000353652026.04.201915.05.2019172,60
18000363654512.03.201925.04.2019798,90
18000353658426.04.201918.07.20191449,86
18000343654919.07.201905.09.2019821,59
1800033365606.09.201911.09.201997,64
Всього 30583,73
Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.
Позивач не доводив те, що причини пропуску позовної давності щодо вимог про стягнення пені, нарахованої до 30.12.2018 р., є поважними.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи все вищенаведене, суд прийшов до висновку, що права позивача були дійсно порушені невиконанням відповідачем обов'язку щодо оплати наданих послуг, а позовні вимоги (з врахуванням також і спливу позовної давності стосовно їх частини, про що зроблено заяву іншою стороною) підлягають задоволенню частково в частині стягнення 240000 грн основного боргу, 22225,91 грн інфляційних втрат, 11196,49 грн 3% річних та 30583,73 грн пені. В задоволенні 42777,55 грн пені слід відмовити.
Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Оскільки згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір підлягає покладенню на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241, 247, 252, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Комбінат міського господарства», Львівська область, м.Дрогобич, вул. П.Орлика, 15 (ідентифікаційний код 32300054) на користь фізичної особи-підприємця Дмитраха Олега Львовича, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 240000 грн основного боргу, 22225,91 грн інфляційних втрат, 11196,49 грн 3% річних, 30583,73 грн пені та 4560,09 грн судового збору.
3. В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 30.11.2020 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 21.12.2020 р. (з врахуванням тимчасової непрацездатності судді у період з 07.12.2020 р. по 11.12.2020 р. включно).
Суддя З.П. Гоменюк