ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
27 листопада 2020 року Справа № 924/774/18
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.
секретар судового засідання Котюбіна А.О.
за участю представників сторін:
від позивача Карташова К.І., довіреність № 314 від 17.03.20
від відповідача Глухов А.В., наказ № 284 від 21.08.19
від третьої особи Федюшкіна Є.І., Божков Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ" на рішення Господарського суду Хмельницької області, ухваленого 15.06.2020 року суддею Заярнюк І.В. у м. Хмельницький (повний текст рішення складено 23.06.2020 року) у справі № 924/774/18
за позовом Акціонерного товариства "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ"
до Державного підприємства "Красилівський агрегатний завод"
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного концерну "Укроборонпром"
про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 5304005,72 російських рублів
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" на користь акціонерного товариства "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ" безпідставно збережених коштів в сумі 5304005,72 російських рублів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 18.12.2013 між відкритим акціонерним товариством “Нижньогородський авіабудівельний завод “СОКІЛ” (з 20.03.2015 - публічне акціонерне товариство “НАЗ СОКІЛ”, правонаступником якого з 29.04.2016 є акціонерне товариство “Російська літакобудівельна корпорація "МіГ"), та державним підприємством “Красилівський агрегатний завод” укладено контракт № 28-16913949, згідно умов якого продавець зобов'язався продати товар в кількості, за цінами та в строки, зазначені у додатках, а покупець оплатити і прийняти цей товар. На виконання зазначених умов контракту, листом від 20.06.2014 відповідач повідомив позивача про можливість відвантажити продукцію згідно умов додаткової угоди № 3 від 29.05.2014 р, а саме: в 2014 році - 24 шт. у липні; 40 шт. у вересні; 14 шт. в IV кварталі; в 2015 році - 28 шт. у квітні; 8 шт. в IV кварталі. В подальшому, на підставі отриманого від відповідача рахунку № 158 від 17.06.2014 на оплату продукції в кількості 24 шт., позивач здійснив 100% оплату зазначеної продукції, перерахувавши продавцю 5 304 005, 72 російських рублів (платіжне доручення № 3050 від 27.06.2014). Однак поставка оплаченої позивачем продукції не відбулась в силу обставин непереборної сили. Позивач стверджує, що листом від 12.06.2015 відповідач надіслав позивачеві Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), № 4315, виданий Торгово-промисловою палатою України, відповідно до якого, з 27.08.2014 для відповідача почали діяти форс-мажорні обставини - а саме, обмеження експорту. У зв'язку із цим, враховуючи тривалість форс-мажорних обставин понад 6 місяців, 16.10.2015 позивач, на підставі п. 9.3 контракту, повідомив відповідача про дострокове припинення дії контракту. Таке повідомлення отримане відповідачем 26.10.2015, а отже, контракт вважається розірваним (анульованим) з 26.10.2015. Враховуючи припинення договірних зобов'язань між сторонами, позивач вважає, що відповідач безпідставно утримує грошові кошти у розмірі 5304005,72 російських рублів, що належать Позивачеві. Таким чином, безпідставно збережені грошові кошти підлягають поверненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України в зв'язку з відпадінням достатньої правової підстави - розірванням контракту.
Зазначений спір розглядався судами неодноразово. Зокрема, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 18 квітня 2019 року у справі №924/774/18 позов задоволено. Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" на користь Акціонерного товариства "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ" безпідставно збережені грошові кошти у розмірі 5304005,72 російських рублів; 79560,09 російських рублів відшкодування судового збору.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.06.2019 рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 квітня 2019 року у справі №924/774/18 скасоване. Прийнято нове рішення. В позові відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Російська літокобудівельна корпорація "МіГ" на користь Державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" 48850 грн. судових витрат за подання апеляційної скарги.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2020 рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.04.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.06.2019 у справі №924/774/18 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.
При цьому судом касаційної інстанції звернуто увагу на такі обставини:
- застосовуючи ст.. 1212 ЦК України, судом першої інстанції не було належним чином перевірено припинення Контракту з врахуванням положення закону, Контракту та наявних матеріалів справи. Зокрема, відповідно до п. 10.1 Контракту, анулювання Контракту в односторонньому порядку до закінчення строку дії не допускається, крім випадків, передбачених п. 9.3 Контракту. Повідомлення від 16.10.2015 про розірвання Контракту в односторонньому порядку здійснено позивачем з посиланням лише на п. 9.3 розділу «Форс-мажорні обставини», в той час як підстави для анулювання Контракту закріплено в п. 10.1, що судом досліджено не було;
- висновки суду першої інстанції про відмову в застосуванні строку позовної давності є передчасними, оскільки не враховано визначені додатковою угодою № 9 до Контракту граничні строки поставки продукції - до кінця ІІ кварталу 2015, тобто останній день припадає на 30.06.2015. Відповідно прострочення зобов'язання почалось з 01.07.2015, а позивач звернувся з позовом у справі 21.08.2018;
- суд апеляційної інстанції не підтвердив і не спростував висновки суду першої інстанції про наявність підстав для застосування положень ст. 1212 ЦК України та положення ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу строку позовної давності, ухвалив постанову виключно на підставі Закону України «Про санкції», Указу Президента України «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», що свідчить про передчасність його висновків.
За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 15.06.2020 в позові відмовлено.
Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції зазначив, що повідомлення від 16.10.2015 про розірвання Контракту в односторонньому порядку, здійснено позивачем з посиланням лише на п. 9.3 розділу “Форс-мажорні обставини”, в той час як підстави для анулювання Контракту закріплено в п. 10.1 Контракту, що позивачем враховано не було. Оскільки повідомлення від 16.10.2015 про розірвання Контракту в односторонньому порядку здійснено позивачем без посилання на п. 10.1 Контракту, отже недоведеним є факт розірвання 26.10.2015 позивачем в односторонньому порядку контракту від 18.12.2013. Укладений між сторонами контракт не було розірвано в досудовому порядку до закінчення строку його дії. Тобто правова підстава для набуття у власність майна (коштів у розмірі 5304005,72 російських рублів) не відпала. Відтак враховуючи існування нерозірваного контракту у позивача не виникло право вимагати повернення безпідставно набутого майна на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
З огляду на вказане, місцевий господарський господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Оскільки суд відмовляє в позові з підстав його необгрунтованості, заява відповідача про застосування строку позовної давності не може бути задоволена судом.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати та ухвалити новее рішення, яким позов задоволити.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що зі змісту повідомлення про розірвання контракту чітко вбачається, що позивач реалізовує своє право посилаючись як на весь контракт, так і окремо виділяє ст. 652 ЦК України та п. 9.3 Контракту. В свою чергу, в п. 10.1 Контракту, на який посилається суд, не визначено жодної підстави для розірвання контракту. Даний пункт вказує на відсутність підстав та тільки робить відсилку до п. 9.3, яким визначена лише одна підстава для розірвання укладеного контракту - дія форс-мажорних обставин перевищує шість місяців. У додаткових поясненнях позивачем наводилось теоретичне обгрунтування, зокрема: «при відсильному способі викладення положень контракту не вказуються всі його структурні елементи, а є тільки відсилання до окремого положення цього ж контракту, де знаходяться вичерпні відомості, яких не вистачає…». Отримавши повідомлення про розірвання контракту, відповідач не вчиняв жодних дій, які були б спрямовані на оспорювання односторонньої відмови позивача від контракту. Вказане свідчить про відсутність спору між сторонами щодо розірвання контракту. Окрім цього, звертаючись до відповідача у 2018 році з письмовим повідомленням про відмову в прийнятті простроченного виконання зобов'язання, а також з претензією про повернення коштів, позивач посилався і на п. 9.3 і на п. 10.1 контракту. Вищевказані обставини не були враховані судом першої інстанції, що призвело до необгрунтвоаного висновку про відмову в позові. Додатково відмічає, що висновки суду про «існування нерозірваного контракту» не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки сторонами визначено строк дії контракту до 31.12.2015. Згідно ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. За змістом п. 10.2 контракту продовження строку його дії допускається лише за взаємною згодою сторін, яка вчинена у письмовій формі. Вказане свідчить про повну відсутність договірних відносин між сторонами на даний час.
В судових засіданнях представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просить її задоволити.
Відповідач у поданному відзиві вважає рішення суду першої інстанції законним і обгрунтованим. При цьому звертає увагу, що п. 5.5 контракту передбачені умови, за якими у випадку повного або часткового зупинення дії контракту, або зменшення чи зміни замовлення (крім випадків вини продавця), підлягає повній оплаті покупцем та частина замовлення, яка знаходиться на стадії виготовлення. В данному випадку позивачем було замовлено виготовлення товару в кількості 64 одиниці на суму 942912,00 дол.США, а сплачено лише за 24 одиниці замовлення фактично виготовленого товару відповідачем. Наполягаючи на відсутності необхідності придбання позивачем замовленого товару, останній фактично змінює замовлення, а отже не має права вимагати повернення оплати за виготовлений товар. Також відмічає, що відсутні умови для застосування ст. 1212 ЦК України, оскільки контрактом не передбачено повернення коштів у випадку відмови від виконання зобов'язання у зв'язку з наявністю форс-мажорних обставин; підприємство не збільшило своїх коштів та не зберігало кошти отримані від позивача, а використало їх на виготовлення товару (продукції) відповідно до вимог контракту; правова підстава для отримання коштів наявна - контракт від 18.12.2013 № 28-16913949 та майно, виготовлене за контрактом зберігається на підприємстві за власний рахунок. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Якщо ж набуття однією із сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони відбулося в порядку виконання договірного зобов'язання, то таке майно не може вважатися набутим чи збереженим безпідставно. Вказаної позиції притримується Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 по справі № 910/660/19.
В судових засіданнях представник відповідача підтримав викладені у відзиві заперечення.
Третя особа в поданому відзиві проти доводів апелянта заперечує, мотивуючи тим, що у позивача відсутнє право вимагати повернення коштів, що були використані на виготовлення товару. Вказане випливає з того, що за умовами п. 9.3 контракту будь-яка сторона має право відмовитися від виконання своїх зобов'язань за даним контрактом якщо тривалість зазначених обставин (форс-мажор) перевищує шість місяців. У позивача, як покупця за контрактом, встановлено зобов'язання - оплатити та прийняти товар. Отже, направляючи повідомлення про розірвання контракту позивач паралельно відмовився від свого зобов'язання щодо оплати та прийняття товару. Разом з цим, пунктом 5.5 контракту визначено: «У випадку повного або часткового призупинення дії контракту, або зменшення або зміни замовлення (крім випадку винності продавця) підлягає повній оплаті покупцем та частина замовлення, яка знаходиться в стадії виготовлення».Вказане кореспондується з частиною четвертою статті 653 ЦК України, за умовами якої сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Дане правило діє у відношення обох сторін. Також вказує на неможливість застосування в даному випадку положень ст. 1212 ЦК України, оскільки отримані кошти в якості попередньої оплати відповідно до умов контракту витрачені на виготовлення замовленої продукції; відповідач не збільшив обсяг своїх коштів за рахунок іншої особи в зв'язку з використанням їх на виготовлення товару; правова підстава отримання коштів наявна - контракт від 18.12.2013 № 28-16913949 та майно зберігається на складі відповідача.
В судових засіданнях представник третьої особи підтримав викладені у відзиві заперечення.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзиви на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
18.12.2013 між відкритим акціонерним товариством “Нижньогородський авіабудівельний завод “СОКІЛ” (з 20.03.2015 - публічне акціонерне товариство “НАЗ СОКІЛ”, правонаступником якого з 29.04.2016 є акціонерне товариство "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ") та державним підприємством “Красилівський агрегатний завод” укладено контракт № 28-16913949, згідно умов якого продавець зобов'язався продати товар в кількості, за цінами та в строки, зазначені у додатках, а покупець оплатити і прийняти цей товар (п. 1.1).
Згідно з п. 2.1. контракту товар, що поставляється за даним контактом, повинен бути новим, з нульовим наробітком і датою випуску не раніше 2014 року в експортному виконанні.
Відповідно до п.3.1. контракту, товар поставляється продавцем автомобільним або залізничним транспортом на умовах поставки СРТ - м. Н.Новгород (Інкотермс-2010 ).
Товар відвантажується однією партією в строки, зазначені в додатках до договору, протягом 90 днів після отримання продавцем від покупця 50% передоплати за поставлений товар (п. 3.2).
Відповідно до п. 3.3 контракту продавець завчасно повідомляє покупця про готовність кожної партії товару до поставки. Ціна на товар за умовами контракту встановлена у доларах США і вказана в додатках до контракту (п. 4.1). Оплата товару проводиться в російських рублях за еквівалентом дол.США згідно курсу ЦБ РФ на день оплати (п. 4.2). Загальна сума контракту визначається вартістю фактично поставленого товару згідно додатків (п. 4.3).
Розрахунки проводяться шляхом проведення Покупцем попередньої оплати 50% від суми поставки на протязі 10-ти банківських днів після виставлення рахунку (п.5.1). Інші 50% оплачуються протягом 10 днів з дати надходження продукції в Нижній Новгород (п. 5.2 в редакції, викладеній в додатковій угоді № 7).
Відповідно до п. 8.1 контракту, всі розбіжності та спори, які можуть виникнути при виконанні такого контракту або у зв'язку із ним, будуть по можливості вирішуватися шляхом переговорів між сторонами, а у випадку неможливості вирішення таким чином, вони вирішуються у господарському суді Хмельницької області у відповідності до законодавства України.
Як передбачено п. 8.2. контракту, сторони домовилися, що до їхніх прав і зобов'язань за даним контрактом застосовується матеріальне та процесуальне право України.
Відповідно до п. 9.1. контракту у випадку, якщо одна зі сторін буде не в змозі повністю або частково виконати свої зобов'язання за даним контрактом, в силу: стихійних лих, пожеж, воєнних дій будь-якого характеру, заборони на експорт і імпорт або інших обставин за даним контрактом, терміни поставки будуть продовжені на період, рівний тривалості дії таких обставин. При цьому виконання зобов'язань відкладається відповідно до часу дії таких обставин і їхніх наслідків.
Згідно із п. 9.2. договору сторона, яка не в змозі виконати свої зобов'язання за даним контрактом, повинна в строк не більше 7 днів проінформувати іншу сторону про початок і передбачуване закінчення дії вищевказаних обставин. Доказом існування таких обставин і їхньої тривалості повинен служити акт, виданий Торгово-Промисловою палатою, відповідної сторони.
Згідно з п. 9.3 контракту, якщо дія форс-мажорних обставин перевищує шість місяців, будь-яка сторона має право відмовитися від виконання своїх зобов'язань за умовами такого контракту. В такому випадку ні одна із сторін не має права вимагати від іншої сторони компенсації спричинених збитків.
Відповідно до п. 10.1 контракту, анулювання Контракту в односторонньому порядку до закінчення строку дії не допускається, крім випадків, передбачених п. 9.3 Контракту.
Також сторони погодили, що контракт набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 (п. 10.5 в редакції, викладеній в додатковій угоді № 3).
Сторонами неодноразово укладались додаткові угоди до контракту, якими строк поставки переносився.
Додатковою угодою № 9 до контракту № 28-16913949 від 18.12.2013 року сторони погодили, що товар мав бути поставлений протягом II кварталу 2015 року (граничний строк поставки).
На виконання зазначених умов контракту, листом від 20.06.2014 відповідач повідомив позивача про можливість відвантажити продукцію згідно умов додаткової угоди № 3 від 29.05.2014 р, а саме: в 2014 році - 24 шт. у липні; 40 шт. у вересні; 14 шт. в IV кварталі; в 2015 році - 28 шт. у квітні; 8 шт. в IV кварталі.
На підставі рахунку № 158 від 17.06.2014 на оплату продукції в кількості 24 шт., 27.06.2014 позивач здійснив 100% оплату зазначеної продукції, перерахувавши продавцю 5304 005,72 російських рублів (платіжне доручення № 3050 від 27.06.2014).
Листом від 07.07.2014 відповідач повідомив позивача про готовність продукції в кількості 24 шт. до відвантаження. Оплачена позивачем продукція в кількості 24 шт. не була поставлена відповідачем.
Строк дії контракту було визначено до 31.12.2015 (п. 10.5 в редакції, викладеній в додатковій угоді № 3). Однак, листом від 12.06.2015 відповідач надіслав позивачеві Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), № 4315, виданий Торгово-промисловою палатою України, відповідно до якого, з 27.08.2014 для відповідача почали діяти форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме - обмеження експорту.
16.10.2015 позивач, на підставі п. 9.3 контракту, повідомив відповідача про дострокове припинення дії контракту. Таке повідомлення отримане відповідачем 26.10.2015.
04.06.2018 позивач звернувся до відповідача з письмовим повідомленням про відмову у прийнятті простроченого виконання зобов'язання відповідача з поставки продукції у кількості 24 шт. та просив повернути безпідставно утримуване майно, а саме, передоплату за продукцію у кількості 24 шт. у розмірі 5304005,72 російських рублів. Вказане повідомлення отримано відповідачем 08.06.2018.
26.07.2018 позивач звертався до відповідача із письмовою претензією щодо повернення безпідставно утримуваного відповідачем майна, а саме, передоплати, здійсненої позивачем за продукцію у кількості 24 шт. у розмірі 5304005,72 російських рублів.
Вимоги позивача щодо повернення грошових коштів відповідачем не виконано.
Колегією суддів відмічається, що за змістом ст.. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст. 509 ЦК України, ч.1 ст. 173 ГК України).
Виходячи з умов укладеного Контракту № 28-16913949 від 18.12.2013, між сторонами виникли правовідносини з поставки продукції.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями ч.1 ст. 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 598 Цивільного кодексу України). У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч.3 ст. 651 Цивільного кодексу України).
Як стверджується матеріалами справи, неможливість передачі виготовленої відповідачем та оплаченої позивачем частини продукції обумовлена дією форс-мажорних обставин. Листом від 12.06.2015 відповідач надіслав позивачу Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), № 4315, виданий Торгово-промисловою палатою України, відповідно до якого, з 27.08.2014 для відповідача почали діяти форс-мажорні обставини, а саме - обмеження експорту.
Як зазначалось вище, сторона, яка не в змозі виконати свої зобов'язання за даним контрактом, повинна в строк не більше 7 днів проінформувати іншу сторону про початок і передбачуване закінчення дії вищевказаних обставин. Доказом існування таких обставин і їхньої тривалості повинен служити акт, виданий Торгово-Промисловою палатою, відповідної сторони (п. 9.2 Контракту).
Згідно з п. 9.3 контракту, якщо дія форс-мажорних обставин перевищує шість місяців, будь-яка сторона має право відмовитися від виконання своїх зобов'язань за умовами такого контракту. В такому випадку ні одна із сторін не має права вимагати від іншої сторони компенсації спричинених збитків.
За змістом п. 10.1 контракту, анулювання Контракту в односторонньому порядку до закінчення строку дії не допускається, крім випадків, передбачених п. 9.3 Контракту.
Враховуючи зазначені обставини, листом від 06.10.2015 № 949/1524 позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення про розірвання контракту з посиланням на ст.. 652 ЦК України та п. 9.3 контракту, зазначивши, що останній вважається розірваним з моменту отримання ДП «Красилівський агрегатний завод» вказаного повідомлення. Одночасно позивач ставив вимогу про повернення сплаченого авансу в розмірі 157152,00 дол.США.
Відповідно до тверджень позивача, повідомлення про розірвання контракту в односторонньому порядку отримано відповідачем 26.10.2015, а відтак останній вважається розірваним з цієї дати.
Судом відмічається, що матеріали справи не містять ні доказів надсилання вищевказаного листа ні доказів його отримання відповідачем. Однак, протягом розгляду справи судами різних інстанцій відповідач не заперечував обставин його отримання саме 26.10.2015.
Згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Зважаючи на відсутність заперечень з боку відповідача стосовно обставин отримання повідомлення позивача про розірвання контракту, судова колегія вважає ці обставини визнаними учасниками справи.
Разом з цим, місцевий господарський суд дійшов висновку про невідповідність повідомлення позивача умовам контракту, внаслідок чого констатував відсутність факту його анулювання (розірвання).
Колегія суддів вважає такий висновок помилковим з наступних підстав.
Частина 3 ст. 651 ЦК України надає право сторонам договору відмовитися від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом.
За умовами п 10.1 Контракту, його анулювання в односторонньому порядку до закінчення терміну дії не допускається, крім випадків, передбачених п. 9.3 даного контракту.
Тобто зазначена умова є відсилочною до пункту контракту, який передбачає право на відмову. В свою чергу, п. 9.3 надає право будь-якій стороні відмовитися від виконання своїх зобов'язань, якщо дія форс-мажорних обставин перевищує шість місяців.
Відповідно сторони контракту передбачили лише один випадок, який надає право анулювати контракт в односторонньому порядку - існування форс-мажорних обставин більше шести місяців.
При цьому слід зазначити, що ні чинним законодавством, ні умовами Контракту не визначено форми або обов'язкових умов, які мають бути зазначені стороною при вчиненні односторонньої відмови. Тому реалізація права на відмову від договору залежить виключно від підтвердженого факту існування форс-мажорних обставин, а не від посилання на певні пункти договору.
Оскільки строк дії форс-мажорних обставин більше шести місяців підтверджено Сертифікатом ТПП, не заперечується сторонами та є єдиною підставою для відмови від зобов'язань в односторонньому порядку, надіслане позивачем повідомлення про розірвання контракту є належним доказом реалізації визначеного права на вчинення такої дії. При цьому з огляду на відсутність заперечень в отриманні такого повідомлення, суд констатує факт розірвання контракту з 26.10.2015 року.
Враховуючи наведене, доводи апелянта в цій частині колегія суддів вважає правомірними, а висновки суд першої інстанції такими, що не відповідають обставинам справи.
Предметом даного судового розгляду є вимога позивача (який є покупцем за Контрактом від 18.12.2013) про стягнення з відповідача (який є продавцем за Контрактом від 18.12.2013) сплачених ним грошових коштів (в якості 100% оплати частини непоставленої продукції за контрактом), які безпідставно утримує продавець після розірвання контракту. При цьому позивач посилається на приписи ст. 1212 ЦК України, за якою особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Дане правило поширюється також і на повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Заперечуючи проти вимог відповідач вказує, що за умовами ч.ч. 2, 4 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Колегія суддів відмічає, що положення ч. 4 ст. 653 ЦК України не є імперативними нормами, оскільки допускають можливість регулювання правових наслідків розірвання договору законом або безпосередньо договором.
Контракт від 18.12.2013 не передбачає наслідків його розірвання. Посилання відповідача на п. 5.5 Контракту, як на підставу неможливості повернення сплачених коштів, судом до уваги не приймається, оскільки положення даного пункту стосуються призупинення його дії, а не розірвання.
Згідно зі ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зокрема, в постанові Верховного Суду від 06.02.2020 зі справи № 910/13271/18 викладено наступний висновок щодо застосування положень ст..ст. 1212, 1213 ЦК України:
«Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частиною першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.»
Матеріали справи та встановлені судом обставини вказують, що на момент подання позову договірні відносини між позивачем та відповідачем відсутні внаслідок розірвання контракту. Виконані до моменту розірвання договірних відносин зобов'язання свідчать, що позивач (як покупець) здійснив попередню оплату партії товару (24 шт), а відповідач (як продавець) підготував до відправки відповідну партію товару (24 шт). Однак, передача оплаченої партії товару не відбулась з огляду на дію форс-мажорних обставин, а саме - 27 серпня 2014 року Указом Президента України №691/2014 введено в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 серпня 2014 року "Про заходи щодо удосконалення державної військово-технічної політики" пунктом 7 якого припинено експорт до Російської Федерації товарів військового призначення та подвійного використання з метою їх військового кінцевого використання Російською Федерацією.
Тобто, внаслідок події (настання форс-мажорних обставин) не було досягнуто мети правовідношення (купівлі-продажу товару за контрактом), а ступінь його виконання вказує на те, що фактично кошти та товар залишилися у власності відповідача.
Для кондикційних зобов'язань, на відміну від деліктних, не є обов'язковою наявність вини зобов'язаної особи.
Таким чином посилання позивача на положення ст. 1212 ЦК України, як на визначену законом можливість захистити свої права, є правомірним.
В даному контексті не підлягає задоволенню заява відповідача про застосування строку позовної давності з наступних підстав.
Згідно зі ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За умовами частини 1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Зважаючи на те, що розірвання 26.10.2015 позивачем в односторонньому, визначеному договором порядку контракту від 18.12.2013 підтверджено матеріалами справи та визнано представниками обох сторін у судових засіданнях, факт безпідставного збереження грошових коштів, перерахованих позивачем у розмірі 5304005,72 російських рублів не міг мати місця до 26.10.2015, тобто, до розірвання договору. Оскільки позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права про повернення безпідставно збережених грошових коштів у серпні 2018, відповідно трирічний строк звернення до суду не сплинув.
Разом з цим судом відмічається, що Контракт від 18.12.2013 № 28-16913949 за ознаками товару (предмету контракту) відноситься до військово-технічного співробітництва.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VIII, дії Російської Федерації розцінено і визнано збройною агресією та окупацією, що грубо порушує принципи міжнародної безпеки та положення: 1.Гаазької конвенції 1907 року; 2. IV Женевської конвенції 1949 року; 3. Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про не розповсюдження ядерної зброї 1994 року; 4. Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією 1997 року.
Рішеннями Ради національної безпеки та оборони України з огляду на військову агресію Російської Федерації, було припинено будь-яке військово-технічне співробітництво, а також співробітництво в воєнній сфері та сфері безпеки з Російською Федерацією. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 № 632 припинено дію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про виробничу і науково-технічну кооперацію підприємств оборонної галузі промисловості від 18.11.1993, яка дозволяла здійснювати поставку військової продукції на основі контрактів, що укладаються господарюючими суб'єктами сторін.
Відповідно до пункту 1 статуту Державного концерну "Укроборонпром", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №993 від 31 серпня 2011 року, концерн є державним господарським об'єднанням. Згідно з додатком до статуту державного концерну "Укроборонпром", до складу підприємств-учасників концерну входить Державне підприємство "Красилівський агрегатний завод". Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" від 04 березня 2015 року №83, ДП "Красилівський агрегатний завод" віднесено до суб'єктів господарювання державного сектору економіки, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
Згідно переліку зареєстрованих осіб у реєстрі цінних паперів власником акцій позивача є Відкрите акціонерне товариство "Об'єднана авіабудівна корпорація", яка входить до переліку підприємств, до яких застосовано санкції та належить Федеральному агентству з управління федеральним майном російської Федерації.
Згідно Указу Президента України від 14 травня 2018 року №126/2018 введено в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 травня 2018 року "Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів" проти Публічного акціонерного товариства "Об'єднана авіабудівельна корпорація" безпосередньо, а отже, й проти Акціонерного товариства "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ" (яке опосередковано належить державному органу Російської Федерації, через Відкрите акціонерне товариство "Об'єднана авіабудівна корпорація") в тому числі запроваджено санкції.
Оскільки позивач та відповідач є спеціальними суб'єктами у сфері даних правовідносин (позивач - юридична особа держави-агресора та/або держави-окупанта, відповідач - суб'єкт господарювання державного сектору економіки, який має стратегічне значення для економіки і безпеки держави), відносини між останніми зазнають безпосереднього регулятивного впливу з боку держави внаслідок визнаної агресії.
Статтею 1215 ЦК України визначено, що не підлягає поверненню безпідставно набуте майно, якщо це встановлено законом.
Закон України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" від 06.09.2012 № 5213-VI доповнено ст. 2-1 «Вирішення питань заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу, внесених до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, перед юридичними особами держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичними особами з іноземними інвестиціями чи іноземними підприємствами держави-агресора та/або держави-окупанта» (Згідно Закону України «Про внесення змін до законів України щодо вирішення деяких питань заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - Учасників Державного концерну «Укроборонпром» перед державою-агресором та/або державою-окупантом та забезпечення їх стабільного розвитку» від 12.07.2018 № 2508-VIII).
За змістом вказаної статті у зобов'язаннях щодо стягнення заборгованості, де кредитором (стягувачем) є юридична особа держави-агресора та/або держави окупанта або юридична особа з іноземними інвестиціями чи іноземне підприємство держави-агресора та/або держави-окупанта, а боржником - підприємство оборонно-промислового комплексу, внесене до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, примусове виконання рішень щодо стягнення заборгованості не допускається. Підлягають зупиненню вже відкриті та не допускаються до відкриття нові виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта.
Також Законом України від 12.07.2018 № 2508-VIII внесено зміни до до ст.. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» шляхом доповнення частиною другою такого змісту: «В Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта».
Відповідно до пункту 287 додатку №2 до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2019 року "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", яке введено в дію Указом Президента України від 19 березня 2019 року №82/2019 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2019 року до Акціонерного товариства "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ" (яка є окремою юридичною особою, до якої застосовано санкції в індивідуальному порядку) тимчасово застосовано такі обмежувальні заходи: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) запобігання виведенню капіталів за межі України (строком на 3 роки).
З огляду на вищенаведені нормативні акти, колегія суддів дійшла висновку про законодавчо встановлену заборону в розумінні ст. 1215 ЦК України стосовно можливості повернення безпідставно набутого майна (коштів), вимоги щодо якого випливають в тому числі і з договірних відносин у сфері військово-технічного співробітництва між Державою Україна та Російською Федерацією. При цьому ствердження скаржника щодо такої неможливості лише на стадії виконання судового рішення, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки виконання рішення є невід'ємною частиною судового процесу та безпосередньо впливає на визначення ефективності судового захисту під час розгляду спору.
Враховуючи вказане, судова колегія вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав законодавчо встановленої заборони повернення, в т.ч. безпідставно набутого майна (грошових коштів) у спірних правовідносинах.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити судове рішення.
За умовами ч. 4 ст. 277 ГПК України зміна судового рішення може полянати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи, що суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з помилкових підстав, судова колегія вважає, що рішення від 15.06.2020 у справі № 924/774/18 підлягає зміні в мотивувальній частині в редакції даної постанови із залишенням без змін резолютивної частини рішення. Апеляційна скарга в даному випадку задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені скаржником судові витрати залишаються за ним.
З огляду на перебування суддів-членів колегії у відпустках (суддя Крейбух О.Г. - з 30.11.2020 по 15.12.2020; суддя Юрчук М.І. - з 01.12.2020 по 29.12.2020), повний текст постанови складено та підписано 30.12.2020.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 червня 2020 року у справі №924/774/18 змінити в мотивувальній частині, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
4. Справу № 924/774/18 повернути до Господарського суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складений "30" грудня 2020 р.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Юрчук М.І.