ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
30 грудня 2020 року Справа № 903/431/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Дужич С.П. , суддя Миханюк М.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" на рішення Господарського суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року (повний текст складено 21.10.2020) у справі № 903/431/20 (суддя Костюк С.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія"
про стягнення 260001,24 грн,
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 20.10.2020 у справі №903/431/20 закрито провадження у справі на суму 200000,96 грн у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" 60000,28 грн штрафу та 3900,02 грн витрат по судовому збору.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 60000,28 грн штрафу та 3900,02 грн витрат по судовому збору скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 листопада 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" на рішення Господарського суду Волинської області від 20.10.2020 у справі №903/431/20. Встановлено строк позивачу для подання відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів протягом 10 днів з дня отримання копії даної ухвали. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз.2 ч.10 ст.270 ГПК України).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги ТОВ "Волинська аграрна компанія" на рішення Господарського суду Волинської області від 20.10.2020 у справі №903/431/20 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, рішення місцевого господарського суду змінити в частині розподілу судових витрат, в решті рішення залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (продавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" (покупець/відповідач) був укладений договір купівлі-продажу №1501/30601 (далі - договір, а.с. 4-6), відповідно до п. 1.1. якого продавець в порядку та на умовах цього договору зобов'язувався продати у власність покупця засоби захисту рослин, насіння, мінеральні добрива, зернові та олійні культури, дизпаливо, мікродобрива, інший товар, зазначений в накладних та/або специфікаціях до цього договору, а покупець в свою чергу зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно оплатити його в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Кількість товару, ціна, умови продажу (переходу права власності на товар) товару обумовлюються сторонами в договорі та в накладних та/або специфікаціях на товар (додатках до цього договору), які є невід'ємними частинами цього договору (п.1.2).
Пунктом 2.1 договору передбачено, що одиниця виміру товару зазначається в специфікаціях та/або у видаткових накладних в залежності від виду товару. Кількість товару, що передається в кожній окремій партії товару, зазначається в специфікаціях та/або видаткових накладних (п. 2.2. договору).
Згідно п.3.3 договору розрахунки між сторонами по цьому договору здійснюються у національній грошовій одиниці України (гривні), шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок, вказаний продавцем в цьому договорі.
Моментом оплати покупцем вартості кожної конкретної партії товару є дата поступлення цих коштів на поточний рахунок продавця (п.3.4 договору).
Покупець зобов'язується провести оплату кожної партії товару в термін, зазначений у Специфікації до цього договору (п.3.5 договору).
Як встановлено судами обох інстанцій, позивачем на виконання умов договору та взятих на себе зобов'язань було передано відповідачу товару на загальну суму 228000,96 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною № 177 від 04.09.2019 та специфікацією № 177 від 04.09.2019, які скріплені підписами та печатками сторін без будь-яких зауважень (а.с.7-8).
Як вбачається із специфікації №177 від 04.09.2019 кінцевий строк оплати товару до 15.10.2019.
Натомість, відповідач в порушення умов договору оплату за поставлений товар здійнив частково на суму 28000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою банку (а.с.9), внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 200000,96 грн.
Враховуючи викладене, ТОВ "Волинь-зерно-продукт" звернулось до суду про стягнення з ТОВ "Волинська аграрна компанія" основного боргу в розмірі 200000,96 грн, а також штрафу в розмірі 60 000,28 грн.
Як вбачається, в подальшому, під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем було сплачено основний борг в розмірі 200000,96 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученням (а.с.56).
Оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було сплачено позивачу суму основного боргу в розмірі 200000,96, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі в цій частині в зв'язку з відсутністю предмету спору відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Разом з тим, ТОВ "Волинь-зерно-продукт" просить суд за порушення виконання умов договору стягнути з ТОВ "Волинська аграрна компанія" 60 000,28 грн штрафу.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким,що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.
Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.3 договору визначено, що у разі порушення строків оплати (невиконання умов договору) покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 30 % від вартості поставленого та неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару.
Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору та зважаючи, що п.7.3 договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції правомірно стягнув на користь позивача штраф в розмірі 60 000,28 грн.
При цьому, доводи скаржника щодо неможливості своєчасної оплати наданих послуг у зв'язку із ненаданням позивачем банківських реквізитів, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки згідно специфікації № 177 від 04.09.2019 кінцевий строк оплати товару 15.10.2019, тоді як неможливість оплачувати послуги за старими реквізитами виникла з 12 січня 2020 року. Тобто, відповідач прострочив оплату послуг ще до зміни банківських реквізитів. Крім того, частковою оплатою відповідачем товару 21.11.2019 підтверджено те, що останньому був відомий рахунок позивача, що не позбавляло його обов'язку своєчасно провести повну оплату за товар.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника щодо суті позовних вимог, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст. 74 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень.
Щодо розподілу судових витрат, то колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині покладення судових витрат зі сплати судового збору в повному обсязі на відповідача з огляду на таке.
Відповідно до п.1ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
За змістом п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Враховуючи те, що відповідачем після відкриття провадження у справі було сплачено позивачу основний борг в розмірі 200 000,96 грн, з огляду на що судом першої інстанції провадження у даній справі в частині основного боргу було закрите в зв'язку з відсутністю предмету спору, судовий збір, сплачений позивачем за звернення до суду з позовними вимогами в частині основного боргу в сумі 3 000,01 грн (200 000,96*1,5%) має бути повернутий останньому з Державного бюджету у відповідності до вимог п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір".
Разом з тим, зі змісту ч.1ст.7 Закону України "Про судовий збір" слідує, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, а відтак, відсутність у матеріалах справи відповідного клопотання унеможливлюють повернення судового збору як судом апеляційної, так і судом першої інстанції.
При цьому, колегія суддів звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений права звернутися до суду першої інстанції з відповідним клопотанням про повернення судового збору в сумі 3 000,01 грн з Державного бюджету.
Отже, витрати по сплаті судового збору у відповідності до вимог ст.129 ГПК України покладаються на відповідача лише в частині задоволених позовних вимог в сумі 900,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційної інстанції прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, рішення Господарського суду Волинської області від 20.10.2020 у справі №903/431/20 слід змінити в частині розподілу судових витрат, в решті рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року у справі №903/431/20 змінити в частині розподілу судових витрат.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" (вул.Шкільна,21, с.Озеряни, Турійський район, Волинська область, 44860, код ЄДРПОУ 39516106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (вул.Козацька, 22, с.Липляни, Ківерцівський район, Волинська область, 45240, код ЄДРПОУ 31496816) витрати по сплаті судового збору в розмірі 900,00 грн.
В решті рішення залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
4. Справу №903/431/20 повернути Господарському суду Волинської області.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Дужич С.П.
Суддя Миханюк М.В.