вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" листопада 2020 р. Справа№ 910/1331/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Станіка С.Р.
Дикунської С.Я.
за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 17.11.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Боберського Андрія Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 (повний текст рішення підписано 29.07.2020)
у справі №910/1331/20 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Боберського Андрія Миколайовича
до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Фізична особа-підприємець Боберська Т.І.
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Фізична особа-підприємець Кушнір О.А.
про стягнення 574 079, 09 грн.
У січні 2020 року Фізична особа-підприємець Боберський Андрій Миколайович (далі - ФОП Боберський А.М., позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк, відповідач) про стягнення 574 079, 09 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушуючи вимоги статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» перерахував грошові кошти у розмірі 376 858,36 грн на рахунок неналежного отримувача.
У своєму відзиві, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог вказуючи на те, що грошові кошти були перераховані банком на вказаний рахунок, саме позивачем.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Боберський Андрій Миколайович 25.08.2020 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №910/1331/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вирішити питання щодо розподілу судового збору.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/1331/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Боберського Андрія Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020, розгляд справи призначено на 22.10.2020.
У відзиві на апеляційну скаргу, АТ КБ «Приватбанк» заперечило проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі позивача, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях, а рішення місцевого господарського суду від 28.07.2020 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з чим, відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
У письмових поясненнях третя особа заперечила проти задоволення апеляційної скарги позивача на підставі доводів зазначених у відзиві відповідача. Фізична особа-підприємець Кушнір О.А. просив відмовити у задоволенні позову.
У зв'язку з перебуванням судді Дикунської С.Я. з 19.10.2020 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 21.10.2020 у справі №910/1331/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 справу №910/1331/20 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Тарасенко К.В., розгляд справи призначено на 17.11.2020.
У зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. з 02.11.2020 на лікарняному, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 17.11.2020 у справі №910/1331/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Р., Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 справу №910/1331/20 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Р., Станік С.Р.
У судове засідання 17.11.2020 з'явився представник позивача.
Інші представники учасників справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, сторони повідомлялися належним чином.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників що не з'явились у судове засідання.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Представник позивача у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Судові витрати покласти на відповідача.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як зазначає позивач, що не заперечується відповідачем, між Фізичною особою-підприємцем Боберським Андрієм Миколайовичем та AT КБ «ПРИВАТБАНК» був укладений договір про прийом платежів через термінали самообслуговування (далі ТСО) ПриватБанку, каси Pryvat 24 (далі - Р24).
За доводами позивача, примірник договору ним був втрачений. Відповідачем копію вказаного договору суду надано не було.
Разом з тим, враховуючи приписи ч.1 ст. 75 ГПК України, колегія суддів вважає, вказану обставину встановленою, оскільки, укладення вказаного договору визнається учасниками справи, а тому не підлягають доказуванню.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 21 травня 2018 року, позивач звернувся до банку з заявою, у якій просив з 22.05.2018 року переказувати платежі через ТСО, каси Р24, кошти від абонентів на поточний рахунок, який не належить позивачу. Зокрема, були зазначені наступні банківські реквізити для переказу:
«ФОП Боберська Тетяна Іванівна
...Ідентифікаційний код: НОМЕР_1
Р/р: НОМЕР_2 в «ПриватБанк»
МФО 321842»
Позивач зазначає, що при зверненні до банку з вказаною заявою ним була допущена помилка в номері рахунку. Вказаний у заяві рахунок належить ФОП Кушніру Олександру Андрійовичу. Відтак, грошові кошти від абонентів у сумі 376858,36 грн за період з 22 травня 2018 року по 09 серпня 2018 року були перераховані неналежному одержувачу Фізичній особі-підприємцю Кушніру Олександру Андрійовичу, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 (надалі - третя особа-2), банківський рахунок НОМЕР_2 в КБ ПриватБанк, МФО 321842.
07 вересня 2018 року позивач надіслав банку претензію про повернення помилково перерахованих коштів, у якій вимагав негайно переказати за рахунок власних коштів помилково перераховані грошові кошти в сумі 376858,36 грн. (триста сімдесят шість тисяч вісімсот п'ятдесят вісім гривень 36 коп.) отримувачу - Фізичній особі-підприємецю Боберській Т.І. (надалі - третя особа-1).
У відповіді на звернення від 29.08.2018 №20.1.0.0.0/7-180829/2072 банк зазначив, що не виявив порушень зі свого боку і направив третій особі-2 вимогу відносно повернення грошових коштів, однак власник рахунку зазначив, що зможе повернути їх не раніше, ніж через 6 місяців.
Звертаючись з позовом про стягнення з банку 574 079, 09 грн, позивач вважає винним банк у перерахуванні вказаних коштів ФОП Кушніру О.А., за доводами позивача, банк виявивши помилку у вказаних реквізитах, що зазначені у заяві мав би зупинити перерахування та з'ясувати вірність рахунків.
Однак, з такими доводами скаржника, колегія суддів апеляційного господарського суду погодитися не може, оскільки, як вірно вказав суд першої інстанції, з копії листа від 21.05.2018, що доданий до позовної заяви вбачається чітке виділення позивачем заголовка «банківські реквізити» номера цього рахунку НОМЕР_2 у Приватбанку з зазначенням МФО 321842.
Доручення позивача відповідачем виконано, грошові кошти з травня 2018 року по серпень 2018 року зараховувались на зазначений клієнтом поточний рахунок.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не зовсім точно інтерпретує наведені обставини у позові з явним ухилом на свою користь.
Як вірно вказав суд першої інстанції, викладена у текстовій частині листа від 21.05.2018 вимога не містить жодного посилання на отримання грошових коштів визначеною клієнтом особою, а лише чітку вказівку на розрахунковий (поточний) рахунок. Розділ листа «банківські реквізити» не охоплює прізвище, ім'я, місце проживання та телефони третьої особи 1. Ця третя особа чітко не визначається листом як належний отримувач грошових коштів.
Відповідно, лист від 21.05.2018 хоча і допускає його подвійне тлумачення, проте містить достатньо чітку вказівку зараховувати грошові кошти на визначений у ньому рахунок.
Доводи позивача про допущену описку «опечатку» в номері рахунку при вірності інших реквізитів, колегія суддів вважає необґрунтованим та не відповідає дійсності, оскільки, в розділі «банківські реквізити» позивачем зазначено код МФО 321842, який повністю відрізняється від коду МФО 325321 банківської установи третьої особи-1 (визначений позивачем у листі від 10.08.2018, додаток №3 до позовної заяви).
Код МФО 321842 ідентифікує філію відповідача «Київське головне регіональне управління», у той час як рахунок третьої особи-1 відкрито філією відповідача «Західне головне регіональне управління».
Таким чином, позивач, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції намагався довести суду, що «опечатка» в десяти цифрах (з чотирнадцяти, вірними є лише цифри 2600) номеру поточного рахунку та невірний код МФО випадково визначили отримувачем грошових коштів третю особу-2, яка за наступним випадковим збігом обставин займається як і позивач наданням телекомунікаційних послуг.
Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду, що практична неможливість одночасного збігу цих обставин викликає розумний сумнів в твердженні позивача про «опечатку», що призвела до втрати поза його волею протягом більш як двох місяців значної грошової суми.
У будь-якому випадку надані позивачем докази поза розумним сумнівом доводять той факт, що відповідачем виконано доручення позивача про зарахування з 22.05.2018 грошових коштів, що надходять через термінали самообслуговування, за визначеними позивачем банківськими реквізитами: номером рахунку та МФО банківської установи.
Позивачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не доведено ні факту помилковості зарахування цих грошових коштів на рахунок третьої особи-2, ні факту порушення відповідачем вимог законодавства.
Посилання скаржника на вимоги статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», як на правову підставу позовних вимог, колегія суддів відхиляє, з огляду на невідповідність правовідносин сторін правовідносинам, що врегульовані цією статтею Закону.
Судова колегія звертає увагу на те, що стаття 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» регулює порядок ініціювання переказів за допомогою розрахункових документів. При цьому, за визначенням пункту 1.35 статті 1 цього ж Закону розрахунковим документом є документ, яким здійснюється ініціювання переказу коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
У даному випадку, грошові кошти не списувались з рахунку позивача, відповідно, вимоги Закону щодо переказів за розрахунковими документами не можуть бути застосовані до спірних відносин.
Пунктом 22.1 статті 22 встановлено п'ять основних видів розрахункових документів: платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер. Жоден з цих видів платіжних документів не використовувався сторонами у справі у спірних відносинах, грошові кошти не перераховувались з рахунку позивача, відповідно, відсутні правові підстави для застосування у даному випадку встановлених статтею 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» правових приписів.
Таким чином, встановивши відсутність у діях відповідача порушень вимог законодавства в частині здійснення грошових переказів та відсутність господарсько-правового обов'язку сплатити на користь позивача визначену ним грошову суму, на переконання колегія суддів, місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позовної вимоги про стягнення з банку 376 858,36 гривень. При цьому, відмова у задоволенні основної вимоги позову, у даному випадку, зумовлює відмову у задоволенні вимоги про стягнення пені.
Колегія суддів, звертає увагу скаржника, що банк виконавши вказівку позивача про зарахування грошових коштів на рахунок вказаний самим же позивачем є неналежним відповідачем у справі з повернення грошових коштів у сумі 376 858,36 грн.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.
Обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції ФОП Боберським А.М. не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2020, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ФОП Боберського А.М. слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2020 - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Боберського Андрія Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №910/1331/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №910/1331/20 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Фізичну особу-підприємця Боберського Андрія Миколайовича.
4. Матеріали справи №910/1331/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано 28.12.2020 після виходу судді з відпустки.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.Р. Станік
С.Я. Дикунська