Справа № 645/3694/18
Провадження № 6/645/35/20
23 грудня 2020 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Ульяніч І.В.
за участю секретаря судового засідання - Савченко В.Ю.
заявника - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню по цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною заявою, обґрунтовуючи її тим, що 27 вересня 2018 року Фрунзенським районним судом м. Харкова видано судовий наказ, яким стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 03 липня 2018 року до досягнення дитиною повноліття. Вважає, що вказаний судовий наказ не підлягає виконанню з огляду на наступне: згідно ч.3 ст. 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. У п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо було заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу. У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу (ч. 3 ст. 165 ЦПК України). У статті 173 ЦПК України вказано, що для виправлення помилки, пов'язаною з безпідставною видачею судового наказу у передбачених п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України випадках, або для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, відстрочення чи розстрочення його виконання, передбачений порядок, встановлений статтями 432, 435 цього Кодексу.
Відповідно до статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Згідно із ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років: з 1 січня 2019 року - 1626 гривень, з 1 липня - 1699 гривень, з 1 грудня - 1779 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень. Отже, на день видачі судового наказу максимальний розмір аліментів на одну дитину становив 19 440 гривень.
Боржник ОСОБА_1 має значний місячний дохід, більше ніж 300 000 гривень і відповідна ј частина від доходу боржника, яка підлягає стягненню за судовим наказом, значно перевищує встановлений законом максимальний розмір аліментів на дитину відповідного віку. Стягувачу добре відомо де працює боржник та розмір його щомісячного доходу, оскільки вказані відомості підлягають декларуванню та оприлюднюються на сайті НАЗК кожного року. З наведеного випливає невідповідність присудженого судовим наказом розміру аліментів положенням п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, з огляду на його надмірний розмір по відношенню до потреб дитини.
Натомість виконання судового наказу в частині стягнення з боржника 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) без врахування законодавчо визначеного обмеження розміру аліментів призводить до порушення прав боржника, як платника аліментів.
Так як, до видачі судового наказу судом не вирішувалось питання про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки, боржником 26.04.2018р. було відкрито карту на ім'я своєї доньки - ОСОБА_3 за № НОМЕР_1 в ПАТ Державний ощадний банк України для сплати аліментів на дитину. На вказану карту боржником було сплачено з квітня 2018 року по даний час коштів на утримання дитини на суму 169 000 грн., тобто в середньому 9000-10000 грн. щомісячно. Даний крок боржника був покликаний для спрямування аліментів саме на потреби неповнолітньої доньки.
Стягувачу було безспірно відомо про те, що боржник сплачував грошові кошти на утримання своєї неповнолітньої доньки до та під час розгляду заяви про видачу судового наказу, що у нього крім неповнолітньої доньки, є син та дружина, які перебувають на його утриманні, про рівень його середнього доходу. Приймаючи до уваги те, що боржник виконував свій батьківській обов'язок по утриманню своєї доньки у розмірі, який перевищує мінімальний розмір аліментів на утримання дитини відповідного віку, шляхом сплати коштів на карту дитини, доводи стягувача, які викладені в заяві про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини за своїм змістом свідчать про наявність між сторонами спору про право. Видавши судовий наказ про стягнення аліментів, у розмірі, що значно перевищує граничну межу встановлену законом, Фрунзенський районний суд м. Харкова порушив конституційні права ОСОБА_1 гарантовані основним законом України, неналежно застосувавши до нього норми ЦПК України.
Таким чином, заявлена ОСОБА_2 вимога про стягнення з боржника аліментів на утримання дитини у розмірі ј частки від доходів боржника, не відноситься до вимог, за якими може бути видано судовий наказ, оскільки є суперечливим питання, як щодо розміру аліментів, так і до належного застосування норм Сімейного кодексу України щодо розміру їх стягнення, тому вказані вимоги вирішуються в позовному порядку, а отже, спірний судовий наказ слід визнати таким, що не підлягає виконанню.
З урахуванням викладеного, просив визнати таким, що не підлягає виконанню судовий наказ № 645/3694/18 від 27.09.2018р., виданий Фрунзенським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 03 липня 2018 року до досягнення дитиною повноліття, з моменту видачі, оскільки він не відповідає вимогам норм Цивільного законодавства, щодо зазначення максимальної суми стягнення аліментів, яка не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та зупинити виконання судового наказу.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу розподілено на суддю Ульяніч І.В.
ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заяву та пояснив, що в заяві про видачу судового наказу зазначено, що батько матеріальної допомоги дитині не надає, тому ОСОБА_2 була змушена звернутись до суду, що не відповідає дійсності. Зазначив, що в шлюбі подарував ОСОБА_2 все спільно нажите майно - квартиру, будинок, земельну ділянку оформив на матір ОСОБА_2 .. Після розлучення продовжував забезпечувати доньку, а саме купував продукти, за його кошт було зроблено ремонт в класі, де навчалась донька, щоб їй було комфортно, забезпечував відпочинок дитини з мамою. Він неодноразово просив колишню дружину надати йому номер її банківської картки, щоб перераховувати гроші для доньки, проте вона відмовилась. Він постійно з 2012 року по 2017 роки забирав дитину кожні вихідні до себе, активно займався питаннями лікування дитини, а також він сплачував за послуги няні для доньки. На даний час перераховує доньці 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на картку. В 2017 році він переїхав до м. Києва, саме тоді ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу та ввела суд в оману, так як він приймає участь в матеріальному забезпеченні доньки, переводив кошти на картку доньки, яку відкрив на її ім'я, тобто права дитини не порушені, з 2018 року надає регулярну допомогу та витрачає на дитину значно більше, на дитину було витрачено приблизно 400000 гривень.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про день та час розгляду заяви повідомлялась своєчасно та належним чином.
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Бреславець М. надійшла заява про розгляд справи без участі ОСОБА_2 та її представника, проти заяви заперечують в повному обсязі, просили відмовити в задоволенні заяви. Крім того, 04.08.2020 року надала відзив на заяву про визнання судового наказу по справі 645/3694/18 таким, що не підлягає виконанню, де зазначає, що заперечує проти заяви в повному обсязі, вважає, що судовий наказ був виданий за вимогою заявника у відповідності до п.4 ч.1 ст. 161 ЦПК України. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Відповідно до ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Даний наказ можливо отримати в середньому за місяць і звернутися до органів виконавчої служби для примусового стягнення. За загальним правилом, судовий наказ набирає чинності після закінчення строку на подання заяви про його скасування, судовий наказ про стягнення аліментів оскарженню не підлягає. Це означає, що для оскарження встановленого розміру аліментів боржнику потрібно бути подати позов про зміну розміру аліментів. Окрім цього, у разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу. Вважала, що заявником обраний не вірний спосіб захисту своїх прав та така заява задоволенню не підлгає.
Вислухавши пояснення заявника, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 03 липня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини.
27.09.2018 року Фрунзенським районним судом м. Харкова винесено судовий наказ по справі №645/3694/18 за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, згідно якого стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі ј частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 03 липня 2018 року та до досягнення дитиною повноліття та стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 176,20 грн.
Судовий наказ набрав законної сили та звернений до виконання.
Відповідно до Свідоцтва про народження дитини стягувач та боржник є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно ч. 1 ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу.
Так, згідно із п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
У силу ч. 3 ст. 431 ЦПК України судовий наказ є видом виконачого документу. Судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ст. 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Конвенція ООН про права дитини (прийнята й відкрита для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року, набула чинності для України з 27 вересня 1991 року), визначає пріоритет у суспільстві інтересів дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей та фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 6 Конвенції містить принцип щодо необхідності забезпечення у максимально можливій мірі виживання та здорового розвитку дитини.
Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Таким чином, закон передбачає можливість визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, проте наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Наведені підстави для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов'язку), зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого . листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого документу, якщо вже після видачі виконавчого документу у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документу двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого документу вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого документу до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього документу до виконання тощо.
Перелік підстав для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст.432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №2-4671/11.
Положеннями статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньомудослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на встановлені вище обставини, суд відхиляє доводи заявника про те, що у ОСОБА_2 було відсутнє право вимоги, тому вона не могла звертатися із заявою про видачу судового наказу, оскільки такі доводи заяви не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, якими визначено право особи, з якою проживає дитина на одержання аліментів на дитину з іншого з батьків, який проживає окремо.
Надання заявником матеріальної допомоги на утримання дитини в добровольному порядку, не є підставою для визнання судового наказу від 27.09.2019 року таким, що не підлягає виконанню, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що заявник перераховує грошові кошти на банківську картку малолітньої дитини ОСОБА_4 .
Судом встановлено, що в даній справі, ОСОБА_2 03.07.2018 року звернулась до суду з заявою про стягнення аліментів на малолітню дитину в порядку п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, яка судом першої інстанції задоволена. 27.09.2018 року суд видав судовий наказ, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_5 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) боржника, починаючи з моменту звернення з цією заявою до суду та до досягнення дитиною повноліття.
Разом з тим, як убачається із заяви ОСОБА_2 , яка просила стягнути аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менш 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, але при виданні наказу допущено помилку, оскільки не вказано про те, що аліменти стягуються у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, що прямо передбачено п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, яким суд керувався при видачі судового наказу.
Виправлення помилки в судовому наказі, визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, відстрочення чи розстрочення його виконання, передбачені статтею 173 ЦПК України, відповідно до якої суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Суд вважає, що вказані боржником у заяві обставини не підпадають під перелічені в цивільному процесуальному законі підстави для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Як вже зазначалось вище, то заява ОСОБА_2 про стягнення аліментів на малолітню дитину, подана нею в порядку п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України.
Пославшись на вказану норму закону, судом і видано судовий наказ, який відповідно до ч. 3 ст. 431 ЦПК України є виконавчим документом.
Таким чином, до підстав для невиконання рішення суду (визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню), відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об'єктивно відсутній обов'язок боржника; або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа; або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення.
Крім того, судом встановлено, що заявник не згоден саме із розміром аліментів, що свідчить про наявний між сторонами спір про розмір аліментів, вирішення якого передбачено законодавством, а саме шляхом звернення із позовом про зменьшення розміру аліментів (ст. 170 ч.7 ЦПК України), а тому суд прийшов до висновку про те, що вказані доводи заявника не є підставою для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, тому у задоволенні заяви слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. 129-1 Конституції України; Закону України «Про виконавче провадження»; ст.ст. 12, 13, 81, 160, 165, 186, 260, 261, 431, 432 ЦПК України,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню по цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення лише вступної та резолютивної частин судового рішення, а також у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст ухвали складено 29 грудня 2020 року.
Суддя І.В. Ульяніч