іменем України
30 грудня 2020 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 739/840/20
Головуючий у першій інстанції - Іващенко А. І.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1450/20
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді: Мамонової О.Є.,
суддів: Бечка Є.М., Скрипки А.А.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 13 жовтня 2020 року (ухвалене о 14:40 год.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання, -
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з останнього на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 1/4 частки від заробітку щомісячно, починаючи з 12.03.2020 до закінчення навчання, а саме 30.06.2024.
Позов обґрунтовувала тим, що сторони мають спільного сина ОСОБА_4 , який постійно проживає разом з нею. З 01.09.2019 син навчається у Національному університеті фізичного виховання та спорту України (заочна форма навчання). У зв'язку з навчанням ОСОБА_4 потребує кошти на проїзд до місця навчання, проживання, одяг, харчування, підручники тощо. Позивачка допомогу в необхідному обсязі надати не може. Відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає, ніде не працює, проте допомогу надати здатний, оскільки є працездатним, постійно їздить на заробітки, в тому числі за межі України.
Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 13 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на необґрунтованість, незаконність судового рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що наявність витрат на навчання сина вбачається з самого факту його навчання, зважаючи на те, що при навчанні повнолітня дитина має придбавати підручники та іншу навчальну літературу, їздити до місця навчання в разі, якщо воно розташоване в іншому населеному пункті, ніж місце проживання, нести витрати на проживання за місцем навчання та ще й харчуватися. Ці витрати несе лише позивачка, відповідач у них участі не бере.
Вказує, що відповідач є працездатним, отже має брати участь в утриманні повнолітнього сина, який продовжує навчання.
Вважає необґрунтованим висновок суду про неспроможність відповідача надавати допомогу сину через здійснення ним догляду за матір'ю, яка досягла 80-річного віку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено відсутність можливості надання ним матеріальної допомоги сину у зв'язку із здійсненням догляду за матір'ю похилого віку. Сам факт навчання сина не є підставою для стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, оскільки ч. 1 ст. 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх сина, дочку, які продовжують навчання, якщо саме у зв'язку з продовженням навчання вони потребують матеріальної допомоги, а позивачем таких доказів не надано.
З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
Судом у справі встановлено, що сторони у справі мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 3).
ОСОБА_3 проживає разом з матір'ю за зареєстрованою адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8-9).
Згідно з довідкою Національного університету фізичного виховання і спорту України від 03.07.2020 № 1039 ОСОБА_3 дійсно є студентом 1 курсу факультету заочного навчання Національного університету фізичного виховання і спорту України (заочна форма навчання), термін навчання з 01.09.2019 по 30.06.2024 (а.с. 2).
Із довідки Новгород-Сіверської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості № 54 від 17.08.2020 вбачається, що ОСОБА_2 не перебуває на обліку в центрі зайнятості як безробітний станом на 17.08.2020 (а.с. 18).
Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків № 411 від 17.08.2020 інформація про доходи ОСОБА_2 за період з І кварталу 2019 року по І квартал 2020 року відсутня (а.с. 17).
Згідно з довідкою № 265 від 17.08.2020 ОСОБА_2 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення сім'ї та праці Новгород-Сіверської міської ради та отримує компенсаційну виплату особі, яка здійснює догляд за особою, яка досягла 80 років на ОСОБА_5 з 31.05.2018 по 01.08.2028 (а.с. 15-16, 19).
За довідкою Управління соціального захисту населення сім'ї та праці Новгород-Сіверської міської ради № 266 від 17.08.2020 загальна сума компенсаційних виплат ОСОБА_2 за період з 01.01.2020 по 07.07.2020 становить 238,16 грн (33,73 грн - 34,76 грн на місяць) (а.с. 20).
За сімейним законодавством України, крайнім терміном виплати аліментів є повноліття дитини (18 років). Однак існує ряд випадків, при яких період виплат, аліменти повнолітнім дітям, може бути збільшений. Згідно положень ст. 198 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
За правилами ч. 1 ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України).
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
З аналізу вищенаведених норм сімейного законодавства вбачається, що стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження тощо. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України.
Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27.10.1993).
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц, в якій з метою ефективного гарантування права на справедливий суд відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30.09.2015 у справі № 6-780цс15 та від 11.10.2017 у справі № 6-1374цс17.
У частині 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу.
Згідно ч.ч. 1, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).
Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 до позовної заяви додано лише довідку про навчання сина у ВНЗ та довідку про зареєстроване місце проживання останнього разом з матір'ю.
Як зазначалось вище, при визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження тощо.
Однак будь-яких доказів понесених чи очікуваних витрат, пов'язаних з навчанням, як то плата за навчання, витрати на проживання (гуртожиток, найм квартири) тощо, позивачкою не надано.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що згідно довідки навчального закладу син сторін вступив на заочну форму навчання, що є видом навчання, який поєднує в собі риси самонавчання і очного навчання, характеризується фазністю, при цьому ці фази помітно віддалені одна від одної за часом (звичайно від декількох місяців до року), двічі на рік (як правило, взимку і влітку) відбувається здача сесій, а також дозволяє поєднувати таке навчання з працевлаштуванням та роботою, спортом чи творчою діяльністю.
Статтею 200 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Статтею 182 СК України встановлені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
Наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину) є обов'язковою складовою сукупності юридичних фактів, на підставі яких виникає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ніде не працює, доходи у нього відсутні, оскільки він перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення, сім'ї та праці Новгород-Сіверської міської ради як особа, яка здійснює догляд за особою, яка досягла 80 років, та отримує відповідну компенсаційну виплату, що свідчить про відсутність у нього можливості надавати допомогу на утримання повнолітнього сина у зв'язку з навчанням.
Виходячи з приписів норм сімейного законодавства, встановивши обставини даної справи, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
Обґрунтованих доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права, а також посилання на обставини, які давали б суду апеляційної інстанції підстави для переоцінки доказів та спростування висновків суду, апеляційна скарга не містить, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін.
Посилання позивачки на те, що відповідач є працездатним, отже має брати участь в утриманні повнолітнього сина, який продовжує навчання, апеляційний суд не бере до уваги, зважаючи на те, що ОСОБА_2 здійснює догляд за матір'ю, яка досягла 80-річного віку, через що не може працевлаштуватися. Замалий розмір компенсаційних виплат ОСОБА_2 (біля 35 грн на місяць) за здійснення ним догляду за матір'ю не може свідчити про можливість останнього надавати допомогу на утримання повнолітнього сина у зв'язку з навчанням.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 13 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Судді: