Справа № 686/15108/19
Провадження № 22-ц/4820/1826/20
23 грудня 2020 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Талалай О. І. (суддя-доповідач), Корніюк А. П., П'єнти І. В.,
секретар судового засідання Гриньова А.М.,
з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,
представника позивача ОСОБА_3 ,
відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №686/15108/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року (суддя Палінчак О. М., повне судове рішення складено 07 жовтня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕД ПМК 2015», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд
У червні 2019 року ОСОБА_1 , звертаючись у суд із вказаним позовом, зазначав, що він з 1996 року зареєстрований і проживає у кімнаті АДРЕСА_1 . 19 квітня 2019 року йому стало відомо про відчуження кімнати № НОМЕР_1 за договором купівлі-продажу, укладеним 18 квітня 2019 року між ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» і ОСОБА_4 . Вважає, що договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним, оскільки порушує його права - позбавляє права на житло і публічний порядок. ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» не мало права на відчуження кімнати АДРЕСА_1 у зв'язку із незаконністю набуття права власності на гуртожиток, що установлено судовими рішеннями. Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 25 травня 2017 року у справі №686/10939/15-ц визнано недійсним рішення загальних зборів засновників Колективного виробничого підприємства «Пересувна механізована колона-33» від 27 січня 2015 року про передачу в якості внеску до статутного капіталу ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» приміщення гуртожитку по АДРЕСА_2 . Визнано недійсним рішення загальних зборів засновників ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» від 27 січня 2015 року про прийняття в якості вступного внеску до статутного капіталу товариства приміщення гуртожитку по АДРЕСА_2 . Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28 січня 2015 року, видане ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» на зазначений гуртожиток. Скасовано рішення про реєстрацію за товариством права власності на гуртожиток по АДРЕСА_2 .
Тому позивач з посиланням на статті 203, 215, 228 ЦК України просив визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 18 квітня 2019 року між ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» і ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицою Л. М., реєстровий № 550.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року у позові відмовлено.
ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд не взяв до уваги те, що неправомірність набуття ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» права власності на гуртожиток по АДРЕСА_2 встановлена преюдиційним рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 25 травня 2017 року. Оскільки товариство не є власником зазначеного гуртожитку і відповідно кімнат у ньому, воно не мало права відчужувати кімнату № НОМЕР_1 , не мало необхідного обсягу дієздатності на вчинення оспорюваного правочину. Постановою Верховного Суду від 01 вересня 2020 у справі № 686/6398/17 установлено, що наявність ще одного свідоцтва про право власності позивача на спірний гуртожиток від 12 червня 2015 року не має правового значення, оскільки підставою набуття права власності на гуртожиток було рішення загальних зборів від 27 січня 2015 року, яке скасовано рішенням суду.
У засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав.
Представник ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» Головатий П. О., відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 визнали її необґрунтованою у повному обсязі.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до пунктів 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції правильно установив, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 квітня 2019 року за ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» зареєстровано право власності на кімнату № 3 загальною площею 15,3 кв. м, житловою площею 15,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 52).
18 квітня 2019 року між ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» і ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу житлової кімнати № 3 загальною площею 15,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицою Л. М., зареєстрований у реєстрі за № 550 (а. с. 47).
На підставі цього договору за ОСОБА_4 18 квітня 2019 року зареєстровано право власності на зазначену кімнату у гуртожитку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 57).
Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.
Відмову у позові суд мотивував недоведеністю позовних вимог, а саме, що сторони на час укладення оспорюваного договору мали намір порушити публічний порядок або вчинили його з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Проте такий висновок суду не у повній мірі відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 ЦК України).
Згідно з частинами 1 і 2 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.
Позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорювання відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню.
Позивач, оспорюючи укладений відповідачами правочин, вказував, що він порушує публічний порядок і його право на житло, оскільки зареєстрований і має право на проживання у кімнаті АДРЕСА_1 .
На підставі частин 1, 5 і 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження порушення своїх прав укладенням договору купівлі-продажу від 18 квітня 2019 року ОСОБА_1 не надав.
Судовими рішеннями у справі № 686/6826/14-ц за позовом Колективного виробничого підприємства «ПМК-35» до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором найму установлено, що 03 червня 2013 року між КВП «ПМК-33» і ОСОБА_1 був укладений договір найму житлового приміщення № 12-3.
За умовами цього договору (пункти 1.1., 1.3., 2.2., 4.1.) КВП «ПМК-33» як наймодавець, передало у строкове (на 1 рік) платне користування ОСОБА_1 і членам його сім'ї - ОСОБА_6 (дружина), ОСОБА_7 (дочка) кімнату № 3 житловою площею 15,3 кв. м у гуртожитку по АДРЕСА_2 відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності належить наймодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № 1-3163 від 20 липня 1994 року.
Факт передачі житлового приміщення - кімнати гуртожитку у користування ОСОБА_1 і членам його сім'ї підтверджується актом приймання-передачі житлового приміщення до договору найму житлового приміщення № 12-3 від 03 червня 2013 року.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 28 липня 2014 року, яке набрало законної сили 16 жовтня 2014 року, з ОСОБА_1 і ОСОБА_6 стягнуто на користь КВП «ПМК-35» заборгованість за договором найму.
Зазначені обставини відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Відповідно до пунктів 7.1., 7.3. договору найму після закінчення строку найму наймач зобов'язаний передати наймодавцю житлове приміщення, що було передане наймодавцем у найм відповідно до умов цього договору, протягом 15 календарних днів з моменту закінчення строку найму, а також знятися з реєстрації за вказаною адресою, виїхати з житлового приміщення, звільнити житлове приміщення від речей та підготувати його до передачі наймодавцю.
Матеріали справи не містять доказів продовження дії договору найму чи укладення іншого договору.
На думку колегії суддів наявність реєстрації у гуртожитку по АДРЕСА_2 не є належним і допустимим доказом на підтвердження права позивача на користування кімнатою АДРЕСА_3 у цьому гуртожитку.
Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала.
Інших доказів на підтвердження права користування спірною кімнатою у гуртожитку ОСОБА_1 не надав.
Згідно з довідкою ДП Житлово-експлуатаційна дільниця КВП «ПМК-35» № 13/02 від 13 лютого 2020 року станом на 18 квітня 2019 року у кімнаті АДРЕСА_1 ніхто не проживав (а. с. 85).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16 жовтня 2019 року дружина позивача ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 26 грудня 2013 року набула право власності на квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 73,9 кв. м, житловою площею 39,2 кв. м.
На підставі частини 4 статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на викладене рішення суду першої інстанції підлягає зміні у мотивувальній частині, оскільки у позові необхідно відмовити з підстав недоведеності позивачем порушення, невизнання або оспорювання його прав чи інтересів внаслідок укладення договору купівлі-продажу від 18 квітня 2019 року.
З урахуванням наведеного не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 .
У решті рішення суду належить залишити без змін.
Оскільки апеляційний суд змінює судове рішення у частині мотивів його ухвалення, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
У решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 грудня 2020 року.
Суддя-доповідач О. І. Талалай
Судді А. П. Корніюк
І. В. П'єнта