Справа № 930/2025/20
Провадження № 2/930/759/20
23.12.2020 року м. Немирів
Немирівський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Науменка С.М.,
за участю секретаря судового засідання Андрущак Л.П.,
розглянувши в спрощеному позовному провадженні у підготовчому судовому засіданні в м. Немирів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу ,-
07.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Немирівського районного суду з позовом про розірвання шлюбу, в якому просить розірвати шлюб, укладений з відповідачкою ОСОБА_2 , посилаючись на те, що останні роки вони не можуть проживати як сім'я, виконувати сімейні обов'язки, спокійно вирішувати навіть нескладні поточні проблеми, постійно сперечаються та принижують один одного. Постійні сварки та скандали неодноразово відбувались в присутності їхньої доньки.
Позивач ОСОБА_1 , в судове засідання не з'явився, надав суду заяву в якій просить справу розглянути без його участі, позовну заяву підтримує повністю, просить її задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 , в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву, в якій просить справу розглянути без її участі, позовні вимоги визнає в повному обсязі та погоджується на розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
У відповідності до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову, якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Сторони перебувають в шлюбі з 27 січня 2012 року. Шлюб зареєстровано виконкомом Ковалівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, за актовим записом № 2.
Від спільного проживання подружжя мають спільну доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час їхні шлюбні відносини фактично припинено, спільний побут та господарство не ведеться.
В судовому засіданні встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам кожного з них, шлюб носить формальний характер.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є не припустимим.
Відповідно до ст. 112 ч. 2 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 113 Сімейного Кодексу України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Також, судом з'ясовано, що дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.141 СК України, мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько й мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Згідно вимог ст.ст.7, 155 СК України, дитині має бути забезпечена можливість здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Відповідно до ч.1 ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
У відповідності до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Згідно із ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Частиною 4 ст.29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно ст.9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 року, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
Статтею 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Положеннями принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року встановлено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю.
Таким чином, судом встановлено, що дитина проживає разом з батьком, однак позовна вимога про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм права на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Проте позивач не зазначив, за захистом якого порушеного права він звернувся до суду із даною позовною вимогою.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Разом з тим, вимога про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , не є способом захисту передбаченого законом і не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає тільки порушене право.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що права та інтереси позивача не були порушені відповідачем в частині вимоги про визначення місця проживання дитини, а тому відсутні підстави для її задоволення.
На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 110, 111, 112-115, 160, 161 Сімейного кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити частково.
Розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий 25.11.1997 р. Немирівським РВ УМВС України у Вінницькій області, РНОКПП НОМЕР_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП - невідомий, паспорт серія НОМЕР_3 виданий Немирівським РВ УМВС України у Вінницькій області 05.03.2012 року, який зареєстрований 27 січня 2012 року виконкомом Ковалівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, за актовим записом № 2.
Відмовити в задоволенні позовних вимог у визначенні місця проживання дитини з батьком.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Вінницького апеляційного суду, шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя Немирівського
районного суду: С.М.Науменко