16 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 280/4280/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Шальєвої В.А., Олефіренко Н.А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.09.2020 року в адміністративній справі №280/4280/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.04.2017 р. по 31.10.2019 р. в сумі 65607,93 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену заборгованість по пенсії з 01.04.2017 р. по 31.10.2019 р. в сумі 65607,93 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.04.2017 р. по 31.10.2019 р.;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії з 01.04.2017 р. по день фактичної виплати заборгованості, яка визначається відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, “Порядку проведення компенсації втрати грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159;
- стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди грошову суму у розмірі 20000,00 грн. (двадцять тисяч гривень);
- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 2800,00 грн. (дві тисячі вісімсот гривень);
- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду по справі від 13.06.2019 року у справі №280/1558/19 задоволено позовні вимоги позивача до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Судом, зокрема, вирішено зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя відновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком та виплатити заборгованість, що виникла з 01.04.2017 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 , відкритий у Публічному акціонерному товаристві “Державний ощадний банк України”. Зазначено, що в подальшому судом видано виконавчі листи та постановлено ухвалу про заміну сторони виконавчого провадження з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Разом з тим, вищевказане рішення суду відповідачем фактично не виконано, а лише нарахована сума пенсії за період з 01.04.2017 року по 31.10.2019 року в розмірі 65607,93 грн. Також у зв'язку з позбавленням позивача коштів на існування через не виплату пенсії, з відповідача на його користь належить стягнути відшкодування моральної шкоди. Крім того, є правові підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.09.2020 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.04.2017р. по 31.10.2019р. в сумі 65607,93 грн. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 невиплачену заборгованість по пенсії з 01.04.2017р. по 31.10.2019р. в сумі 65607,93 грн. Звернуто до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог та задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. В даному випадку відповідач позбавив позивача єдиного джерела існування що є знущанням та приниженням гідності та людської особистості. Відмовляючи у задоволені позовної вимоги щодо нарахування та виплати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати позивачу пенсії, суд першої інстанції не врахував практику Верховного Суду, відповідно до якої нарахування і виплата доходу, який своєчасно не був виплачений, не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Також суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки до суду надано належні документи на підтвердження понесених таких витрат.
В відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Справа судом розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка №2304005725 від 10.02.2015 року про взяття на облік внутрішньо переміщеною особи.
У зв'язку з переїздом на підконтрольну українській владі територію, позивач знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
01.04.2017 року виплата пенсії за віком позивачу була припинена, через що він у квітні 2019 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя.
За результатами розгляду справи № 280/1558/19, Запорізьким окружним адміністративним судом ухвалено рішення від 13.06.2019 року, яким:
- визнано протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо припинення з 01 квітня 2017 року виплати ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя відновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком та виплатити заборгованість, що виникла з 01 квітня 2017 року шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 відкритий у ПАТ “Державний ощадний банк України”;
- допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 371 КАС України;
- стягнуто на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69005, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, 2б, ЄДРПОУ 41248629).
Вказане рішення набрало законної сили 13.07.2019 року та на його виконання видано виконавчий лист, на підставі якого державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП №60146939.
При цьому, в подальшому ухвалою суду було замінено боржника у виконавчому листі Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/1558/19, а саме боржника - Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя її правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
На адвокатський запит представника позивача, Вознесенівський відділ обслуговування громадян м. Запоріжжя (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області листом № 0800-0202-8/26159 від 05.06.2020 року повідомило, що управлінням на виконання рішення суду проведено нарахування пенсійних виплат за період з 01.04.2017 року по 31.10.2019 року в сумі 65607,93 грн., проте виплата буде проведена тільки після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на вказані норми, предметом розгляду у суді апеляційної інстанції є позовні вимоги у задоволені яких було відмовлено судом першої інстанції, з чим не погодився позивач в апеляційній скарзі.
Так, відносно позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Зі змісту цієї норми випливає, що основною умовою такого розгляду є те, що моральна шкода повинна бути заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31.03.1995 № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).
З огляду на наведене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що оскільки позивач не надав суду доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді душевних страждань, психологічних переживань, тощо), то відсутні підстави для задоволення вказаної позовної вимоги.
Щодо стягання з відповідача витрат на правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Так, в обґрунтування понесених витрат до матеріалів справи позивачем подано детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги № б/н від 26.06.2020р.; договір про надання правової допомоги № б/н від 03.10.2019р.; додаткова угода № 1 до договору про надання правової допомоги адвоката від 03.10.2019р. № б/н від 18.06.2020р.; акт приймання-передачі наданої правової (правничої) допомоги за договором про надання правової допомоги адвоката від 03.10.2019 р. № б/Н від 26.06.2020р.; квитанція № 26/06-1 від 26.06.2020р.; ордер серії ДН № 034857 від 03.10.2019р.; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1858 від 11.07.2005р.
Згідно з частин першої - третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 134 КАС України:
1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
3. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що з метою розподілу судових витрат позивач повинен подати до суду детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Таким чином, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Так, розмір гонорару адвоката, який сплачений клієнтом становить суму 2800,00 грн. (700,00 грн. х 4 год. = 2800,00 грн.), де 700,00 грн. - вартість 1 години роботи адвоката зі складання адміністративного позову; 4 год. - кількість годин, витрачених адвокатом для складання вищезазначеного адміністративного позову.
Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що адміністративний позов було підписано та направлено до суду безпосередньо позивачем, а не його представником та до суду не надано підтвердження тривалості витраченого адвокатом часу вказаного в розрахунку витрат на правову допомогу позивачем, у зв'язку з чим наявні документи не підтверджують факт виконання адвокатом послуг позивачу щодо написання адміністративного позову та відсутність документів щодо витраченого часу унеможливлює здійснення розрахунку витрат на правничу допомогу.
Щодо компенсації втрати частини доходів, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відмовляючи у задоволені вказаної позовної вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що наразі жодних виплат на користь ОСОБА_1 не проводилось, а тому відсутні підстави вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Отже, вимоги про компенсацію втрати частини доходів є передчасними.
Колегія суддів з вказаним висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Так, питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі - Порядок №159).
Статтею 1 Закону №2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
З вищевикладеного слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Згідно зі ст.3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону №2050-III та Порядку №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Таким чином, оскільки відповідачем порушено строки виплати пенсії позивача, останній має право на компенсацію втрати частини доходів.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №638/19990/16-а.
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 317, 321, 325 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.09.2020 року в адміністративній справі №280/4280/20 - задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.09.2020 року в адміністративній справі №280/4280/20 скасувати в частині відмови в задоволені позову щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії з 01.04.2017р. по день фактичної виплати заборгованості та в цій частині позов задовольнити, а саме: зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії з 01.04.2017р. по день фактичної виплати заборгованості, яка визначається відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, “Порядку проведення компенсації втрати грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159.
В інший частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.09.2020 року в адміністративній справі №280/4280/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя В.А. Шальєва
суддя Н.А. Олефіренко