29 жовтня 2020 року м. Дніпросправа № 317/1446/20(2-а/317/32/2020)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Коршуна А.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 02.09.2020 року в адміністративній справі №317/1446/20(2-а/317/32/2020) за позовом ОСОБА_1 до Т.в.о. начальника СРПП №3 Запорізького районного відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції Васильчука Ігоря Валерійовича, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,-
У травні 2020 року до Запорізького районного суду Запорізької області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Запорізького РВП ДВП ГУНП в Запорізькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 02.09.2020 року позов задоволено. Скасовано постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії БАА № 333273 від 04.04.2020, складену Т.в.о. начальника СРПП № 3 Запорізького районного відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області старшим лейтенантом поліції Васильчуком Ігорем Валерійовичем, про накладення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. Закрито справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП. Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (ЄДРПОУ: 40108688, місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, вул. Олександра Матросова, буд. 29) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.). Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (ЄДРПОУ: 40108688, місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, вул. Олександра Матросова, буд. 29) судові витрати, пов'язані з витратами на правову допомогу в розмірі 4800,00 грн. (чотири тисячі вісімсот грн. 00 коп.).
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, наполягаючи на правомірності оскаржуваної позивачем постанови, на доведеності вчинення позивачем правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 04.04.2020 о 11-30 год. по вул. Першотравнева в с. Степне, Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_1 знаходився біля свого мопеду Дефіант та чекав сина. Того ж дня - 04.04.2020 Т.в.о. начальника СРПП № 3 Запорізького РВП ДВП ГУНП в Запорізькій області старшим лейтенантом поліції Васильчуком І.В. відносно ОСОБА_1 винесено Постанову серії БАА № 333273 від 04.04.2020, у якій зазначено, що ОСОБА_1 04.04.2020 о 11-30 год. в Запорізькому районі, с. Степне, по вул. Першотравнева, керуючи ТЗ - мопедом Дефіант, д.н.з. відсутній (належність - ОСОБА_1 ), не мав при собі посвідчення водія категорії «А» та не був в застебнутому мотошоломі, чим порушив п.п. 2.3.г, 2.1.а ПДР, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП. Внаслідок чого, Постановою серії БАА № 333273 від 04.04.2020 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн..
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний перевіряти їх на відповідність усім зазначеним вимогам, надаючи оцінку мотивам та підставам, які були покладені в основу такого рішення.
Статтею 222 КУпАП встановлено, що справи про адміністративні правопорушення, зокрема передбачені ч. 1 ст. 126 КУпАП, розглядають органи Національної поліції.
Стаття 9 КУпАП встановлено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Таким чином, при вирішенні питання щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності орган Національної поліції встановлює наявність складу правопорушення, визначеного ст. 9 КУпАП, та, за наявності таких ознак, приймає рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Як встановлено з матеріалів справи, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, прийнята у зв'язку з порушенням ним п.п. 2.3.г, 2.1.а Правил дорожнього руху України (ПДР).
Такі висновки відповідача грунтуються на ствердженні, що позивач не пред'явив для перевірки посвідчення водія.
Згідно п. 2.1а ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідальність за порушення таких вимог законодавства передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП, згідно якої керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, складом адміністративного правопорушення, передбаченого вказаною нормою, є протиправна, винна (умисна або необережна) бездіяльність особи, яка керує транспортним засобом, з пред'явлення для перевірки посвідчення водія відповідної категорії.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено, що саме позивач здійснював керування транспортним засобом -мопедом Дефіант.
У відповідності до ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, колегія суддів уважає, що відповідач не довів факт порушення позивачем п. п.п. 2.3.г, 2.1.а Правил дорожнього руху України (ПДР).
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Жодних доказів, передбачених вказаною нормою, які б підтверджували вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем не надано.
Враховуючи відсутність доказів протиправної, винної (умисної або необережної) бездіяльності позивача з пред'явлення для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, за яке його оскаржуваною постановою притягнуто до адміністративної відповідальності. А тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Доводи відповідача про умисні дії позивача щодо не надання для перевірки та ознайомлення посвідчення водія на законну вимогу поліцейського колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки позивача притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, яка передбачає відповідальність за не пред'явлення посвідчення водія, а тому такі дії не містять складу правопорушення передбаченого вказаною нормою.
Крім цього, згідно п. 2.4 ПДР України, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР.
Тобто, перед вимогою надання для перевірки документів поліцейський має дотриматись Правил дорожнього руху України з зупинки транспортного засобу. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15.03.2019 у справі №686/11314/17.
В той же час відповідачем не надано доказів дотримання ПДР з зупинки транспортного засобу, які б підтверджували правомірність його вимог до позивача з пред'явлення посвідчення водія, що є додатковим обгрунтуванням наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо задоволення позовних вимог в частині судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката навдено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що предметом спору у цій справі є правомірність постанови про накладення на позивача штрафу у розмірі 425 грн., в той час суд першої інстанції стягнув витрати на правову допомогу у розмірі 4800 грн., що свідчить про відсутність будь-якої співмірності заявлених позовних вимог.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного розподілу судових витрат і є підставою для скасування рішення суду в цій частині.
Керуючись ст.ст. 243, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області- задовольнити частково.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 02.09.2020 року в адміністративній справі №317/1446/20(2-а/317/32/2020) скасувати в частині задоволення заяви стягнення на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (ЄДРПОУ: 40108688, місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, вул. Олександра Матросова, буд. 29) судових витрат, пов'язаних з витратами на правову допомогу в розмірі 4800,00 грн. (чотири тисячі вісімсот грн. 00 коп.) та прийняти в цій частині нову постанову.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (ЄДРПОУ: 40108688, місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, вул. Олександра Матросова, буд. 29) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн.
В іншій частині рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 02.09.2020 року в адміністративній справі №317/1446/20(2-а/317/32/2020) - залишити без змін
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції в строк, передбачений ст. 329 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов
суддя А.О. Коршун