22 грудня 2020 р.Справа № 520/4478/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Григорова А.М.,
Суддів: Чалого І.С. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., м. Харків, повний текст складено 30.06.20 року по справі № 520/4478/2020
за позовом Фірми "Агротехналадка , ЛТД" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю
до Головного управління Державної податкової служби України в Харківській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
06.04.2020 року Фірма «Агротехналадка, ЛТД» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 10.03.2020 року №00000700501;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 10.03.2020 року №00000710501.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що податкові повідомлення-рішення від 10.03.2020 року №00000700501 та №00000710501 ГУ ДПС у Харківській області винесені, на думку позивача, без врахування приписів чинного законодавства.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2020р. адміністративний позов Фірми “Агротехналадка, ЛТД” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 10.03.2020 року №00000700501. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 10.03.2020 року №00000710501.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головним управлінням Державної податкової служби України в Харківській області до суду подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що вважає рішення суду таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, з викладенням у ньому висновків, які не відповідають обставинам справи, що в силу положень ст. 317 КАС України є підставою для скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового судового рішення. Зазначає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства. Вказує, що оскільки реальність вчинення господарських операцій контрагента позивача, ТОВ «ТД «ОПТИМА», вбачається відсутньою, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, у підприємств-контрагентів не було підстав для податкового обліку вказаних операцій. Також зазначає, що з метою достовірності визначення собівартості продукції, оприбуткованої по pax. 28 підприємству було запропоновано надати до перевірки первинні обліковими документи по відпуску матеріалів зі складів підприємства. Також було запропоновано надати документи з випуску продукції з виробництва та передачі її на склад, які повинні оформлюватись накладними відомостями, приймально-здавальними документами, актами приймання, в яких вказується дата, шифр цеху і складу, найменування продукції, номенклатурний номер, одиниці виміру, кількість, ціна за одиницю. Кількість виробів, що оприбутковуються на склад, їх вага та обсяг вимірюється, підраховується і при необхідності зважується. Також, для перевірки запропоновано надати калькуляції виготовленої та оприбуткованої на рах.28 продукції. Підприємство до перевірки вищезазначені документи не надало. Посилається на рішення Верховного Суду від 10.04.2020 по справі №823/1389/16, від 24.03.2020 по справі №260/410/19 від 03.03.2020 по справі №140/2715/18, від 10.04.2020 справа №816/4409/15, від 31.03.2020 по справі №824/434/15-а, від 21.02.2020 по справі №826/17443/15, від 31.03.2020 по справі №804/16516/15, від 18.03.2020 у справі №826/8114/15, від 17.03.2020 по справі №820/5934/15, від 10.03.2020 по справі №640/1073/19, від 16.04.2020 по справі №826/7760/15, від 14.02.2020 по справі №804/249/16. Враховуючи вищенаведене, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 по справі № 520/4478/2020, прийнявши по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову Фірма «Агротехналадка ЛТД» у формі ТОВ відмовити.
Від фірми "Агротехналадка , ЛТД" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю,до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що з доводами викладеними в апеляційній скарзі позивач не згоден, вважає їх не обґрунтованими. Вказує, що до позовної заяви позивачем були надані належним чином завірені копії первинних документів.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.
Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки акту перевірки є необґрунтованими та безпідставними, а податкові повідомлення-рішення, прийняті на його підставі, - протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Головним управлінням Державної податкової служби у Харківській області була проведена документальна планова виїзна перевірка Фірми «Агротехналадка, ЛТД» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю.
За результатом перевірки складено акт №377/20-40-05-01-08/21255477 від 12.02.2020 року (надалі - Акт перевірки).
Згідно висновків акту перевірки Фірми «Агротехналадка, ЛТД» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю встановлено порушення 1. Податок на прибуток: п.44.1 п.44.2, ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), з урахуванням, П(С)БО 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за № 27/4248, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 364305 грн., в т.ч. 2017 рік у сумі 94332 грн., за 2018 рік 146594 грн., за 3 квартали 2019 року у сумі 123379 грн. 2. Податок на додану вартість: п. 44.1 ст. 44, п. 186.4 ст.186, п. 185.1 ст.185, п. 187.1 ст.187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VІ із змінами та доповненнями в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у загальній сумі 131809 грн, в тому числі звітний період жовтень 2017 завищення 3894, листопад 2017 завищення 3500, березень 2018 завищення 29230, травень 2018 завищення 29101, червень 2018 завищення 13115, липень 2018 завищення 2526, серпень 2018 завищення 2545, вересень 2018 завищення 8348, жовтень 2018 завищення 11791, листопад 2018 завищення 5534, грудень 2018 завищення 1910, січень 2019 завищення 7650, березень 2019 завищення 822, липень 2019 завищення 11843, разом -131809. 3. п.п. 201.10. ст 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ, підприємством було зареєстровано податкові накладні з порушенням терміну їх реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних. 4. ч.1 п.2 ст.6, ч.1 ст.7, ч.5 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування зі змінами та доповненнями від 08 липня 2010 року №2464 зі змінами та доповненнями», перевіркою встановлено несвоєчасне відображення донарахованого та/або доутриманого єдиного внеску у зв'язку з виправленням помилок, допущених в попередніх звітних періодах, а саме: у лютому 2017 р. підприємством самостійно донараховано заробітну плату за січень 2017 р. на суму 2419,16 грн., ЄСВ на суму 532,22 грн. та у липні 2017 р. підприємством самостійно донараховано доплату до мінімальної заробітної плати за червень 2017 р. на суму 2419,16 грн., ЄСВ на суму 699,33 грн. 5. ч.11 ст. 25 Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VІ за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок.
На підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДПС у Харківській області було винесено податкове повідомлення - рішення форма «Р» №00000700501, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 546457 грн. 50 коп. (податкове зобов'язання - 364305,00 грн, штрафна санкція - 182152,50 грн.), податкове повідомлення -рішення форма «Р» №00000710501, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 164761 грн. 25 коп. (податкове зобов'язання - 131809,00 грн, штрафна санкція - 32952,25 грн.).
Надаючи правову оцінку спірних правовідносинам, суд апеляційної інстанції керується наступними приписами норм чинного законодавства.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
Підпунктами 16.1.2 п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Податковим обов'язком є обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).
Таким чином, на позивача у справі покладений обов'язок щодо складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків.
Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 вказаного Кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Розділ V Податкового кодексу України (ст.ст. 180-211) регулює порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, визначає платників податку, встановлює порядок реєстрації в якості платників ПДВ, визначає об'єкти оподаткування та розміри ставок податку, операції, які звільнені від оподаткування, а також, правила віднесення сум до складу податкового кредиту.
Відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в)ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Відповідно до п. 187.1 ст. 187 вказаного Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України).
Відповідно до п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п.198.6 ст. 198 ПК України, порушення якого також вказано у акті перевірки, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Разом, з тим, в акті перевірки не зазначено, що спірні податкові накладні не були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. Тобто факт реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не є спірною обставиною.
Як вбачається з акту перевірки податковий орган вважає, що господарські операції з контрагентами позивача не відбулись фактично на підставі податкової інформації, згідно якої не підтверджено походження товарів, що придбавалися у зазначених суб'єктів господарювання, тобто в ланцюгу постачання відсутні підприємства-виробники даної продукції, встановлено неможливість фактичного здійснення заявлених у первинних документах господарських операцій, здійснення операцій безвідносно до їх дійсного економічного змісту, взаємовідносини з контрагентами, що не виконують своїх податкових зобов'язань.
При цьому, в Акті перевірки по кожному з зазначених вище контрагентів наведено перелік первинних документів, досліджених під час перевірки, у тому числі, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти прийому-передачі на виконання робіт та надання послуг, платіжні документи.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені ст. 200 вказаного Кодексу.
Відповідно до п.п. 200.1 - 200.4 ст. 200 вказаного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: ата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 вказаного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 вказаного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
На підтвердження здійснення господарських операцій по договорам, що укладені між позивачем та його контрагентами, надані первинні документи податкового та бухгалтерського обліку, в тому числі податкові накладні.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України - для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію (згідно із Законом №1724-VIII від 03.11.2016, до внесення змін Законом №1724-VIII від 03.11.2016 в наступній редакції - первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення).
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (згідно із Законом №1724 VIII від 03.11.2016, до внесення змін Законом №1724-VIII від 03.11.2016 в наступній редакції: підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.).
Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Згідно п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час початку перевіряємого періоду), об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу ( п. 135.1 ст. 135 ПК України, в редакції, чинній на час початку перевіряємого періоду). При цьому формування складу податкового кредиту відбувається за правилами встановленими Податковим кодексом України.
Згідно п. 201.1, п.201.7, 201.10 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Таким чином, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність доказів сплати вартості товарів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.
Щодо взаємовідносин фірми “Агротехналадка, ЛТД” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю з ТОВ «ТД «ОПТИМА», колегія суддів зазначає наступне.
27 квітня 2016 року між Фірмою «Агротехналадка ЛТД» у формі ТОВ (Покупець) та ТОВ «ТД «ОПТИМА» (Постачальник) укладено договір поставки №270416/8, відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставляти в терміни, передбачені цим договором, а Покупець зобов'язується приймати товарно-матеріальні цінності і сплатити за них.
На підтвердження передачі товару у власність Фірми «Агротехналадка ЛТД» у формі ТОВ, позивачем надано видаткові накладні.
Поставка товару у 2017 році здійснено всього на загальну суму 1 017 026,16 грн., у тому числі ПДВ 169 504,36 грн.
Отримання та доставка придбаного у ТОВ «ТД «Оптима» товару здійснювалася Позивачем самовивозом орендованим автотранспортом (договори оренди від 02.01.2014 року № 1; від 01.01.2018 року № 1) - автомобілем марки ГАЗ 330214, державний номер НОМЕР_1 :
- водієм - експедитором ОСОБА_1 на підставі довіреності від 03.01.2017 р. № 3 - за виписаними подорожніми листами.
По факту доставки кожної партії товару на склад Фірми «Агротехналадка, ЛТД» у формі ТОВ між водієм - експедитором ОСОБА_1 та комірником ОСОБА_2 складені прибуткові накладні.
На підтвердження поставки товару позивачем надано подорожні листи. Також, позивачем надано прибуткові накладні .
Розрахунки за товар між підприємствами Фірма «Агротехналадка, ЛТД» у формі ТОВ та ТОВ «ТД «Оптима» проводились у безготівковій формі та згідно з платіжними дорученнями за 2017 рік було перераховано грошові кошти у загальній сумі 969 105,36 грн.
Товар, отриманий Фірмою «Агротехналадка, ЛТД» у формі ТОВ від ТОВ «ТД «Оптима» був оприбуткований та відображений в бухгалтерському обліку позивача по рахунку №631, що підтверджується карткою рахунку №631 за 2017 р.
Також, ТОВ «ТД «Оптима» за вказаними господарськими операціями оформлено податкові накладні .
За фактом настання першої з подій (отримання товару покупцем) Фірма «Агротехналадка, ЛТД» у формі ТОВ отримала від ТОВ «ТД «Оптима» податкові накладні, які попередньо були зареєстровані Продавцем в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідними Квитанціями №1.
Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідних податкових періодів, відображених у ЄРПН, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ.
На виконання вимог договору в січні - грудні 2018 року Фірма «Агротехналадка, ЛТД» у формі ТОВ придбало у ТОВ «ТД «Оптима» товари на загальну суму 422 367,72 грн., у тому числі ПДВ 70 394,62 грн.
Отримання та доставка придбаного у ТОВ «ТД «Оптима» товару здійснювалася Позивачем самовивозом орендованим автотранспортом (договори оренди від 01.01.2018 року № 1) - автомобілем марки ГАЗ 330214, державний номер НОМЕР_1 , - водієм - експедитором ОСОБА_1 на підставі довіреності від 29.05.2018 р. № 343; та водієм - експедитором ОСОБА_3 на підставі довіреностей від 14.09.2018 р. № 621, від 01.10.2018 р. № 654, від 09.10.2018 р. № 682, від 02.11.2018 р. № 744 - за подорожніми листами.
По факту доставки кожної партії товару на склад Фірми «Агротехналадка, ЛТД» у формі ТОВ між водіями - експедиторами ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та комірником ОСОБА_2 складені прибуткові накладні.
Розрахунки за товар між підприємствами Фірма «Агротехналадка, ЛТД» у формі ТОВ та ТОВ «ТД «Оптима» проводились у безготівковій формі та згідно з платіжними дорученнями протягом 2018 року було перераховано грошові кошти у загальній сумі 422 367,72 грн.
Товар, отриманий Позивачем від ТОВ «ТД «Оптима» був оприбуткований та відображений в бухгалтерському обліку позивача по рахунку №631, що підтверджується карткою рахунку №631 за 2018 р.
За фактом настання першої з подій (отримання товару покупцем) Фірма «Агротехналадка, ЛТД» у формі ТОВ отримала від ТОВ «ТД «Оптима» податкові накладні, які попередньо були зареєстровані Продавцем в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідними Квитанціями №1.
Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображених у ЄРПН, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ.
На виконання вимог договору в січні - вересні 2019 року Фірма «Агротехналадка, ЛТД» у формі ТОВ придбало у ТОВ «ТД «Оптима» товари на загальну суму 121 889,40 грн., у тому числі ПДВ 20 314,90 грн.
Отримання та доставка придбаного у ТОВ «ТД «Оптима» товару здійснювалася Позивачем самовивозом орендованим автотранспортом (від 01.01.2018 року № 1) - автомобілем марки ГАЗ 330214, державний номер НОМЕР_1 :
- водієм - експедитором ОСОБА_3 на підставі довіреностей від 02.01.2019 р. № 2, від 03.01.2019 р. № 5 за подорожніми листами.
По факту доставки кожної партії товару на склад Фірми «Агротехналадка, ЛТД» у формі ТОВ між водієм - експедитором ОСОБА_3 та комірником ОСОБА_2 складені прибуткові накладні.
Розрахунки за товар між підприємствами Фірма «Агротехналадка, ЛТД» у формі ТОВ та ТОВ «ТД «Оптима» проводились у безготівковій формі та згідно з платіжними дорученнями протягом січня - вересня 2019 року перераховано грошові кошти у загальній сумі 121 889,40 грн.
Товар, отриманий Позивачем від ТОВ «ТД «Оптима» був оприбуткований та відображений в бухгалтерському обліку позивача по рахунку №631, що підтверджується карткою рахунку №631 за 3 квартали 2019 р.
За фактом настання першої з подій (отримання товару покупцем) Позивач отримав від ТОВ «ТД «Оптима» податкові накладні, які попередньо були зареєстровані Продавцем в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідними Квитанціями №1.
Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідних періодів, відображених у ЄРПН, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ.
Копії документів, що підтверджують господарські взаємовідносини з ТОВ «ТД «Оптима» (договір поставки, видаткові накладні, подорожні листи, довіреності, прибуткові накладні, податкові накладні, квитанції №1, платіжні доручення, картка рахунку №631 за 2017р., 2018р., З квартали 2019 року) надано до матеріалів судової справи під час подання позовної заяви.
Щодо наявності податкової інформації відносно контрагентів позивача - ТОВ «ТД «Оптима» та його контрагентів ТОВ "ПРОДУКТОВА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ", ТОВ "ПРИСТЕН", ТОВ «АРІЕЛЬ ГРУП», ТОВ «СЛІМ ГРУП» , з ТОВ «ДНІПРО OІЛ ГРУП» , ТОВ «УКРСПЕЦТРЕЙДІНГ», ТОВ «ТЕТРА ТРЕЙДІНГ ГРУП», у тому числі, щодо відсутності трудових ресурсів та основних фондів, що, на думку відповідача, свідчить про нереальність укладених правочинів.
Суд вказує, що зазначене не можна брати до уваги в підтвердження нереальності господарської операції, оскільки така інформація містить лише загальну оцінку господарської діяльності контрагентів позивача та їх постачальників, без оцінки їх спільної діяльності, зокрема, щодо реальності здійснення досліджуваних господарських операцій.
Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру господарських правовідносин, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентами, якщо не буде доведено їх безпосередню участь у зловживанні. Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.
Окрім цього, чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Принцип індивідуальної податкової відповідальності - один з принципів, на яких базується чинне податкове законодавство України.
Так, відповідно до статті 47 Податкового кодексу України складання податкової звітності покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.
Також, суд зазначає, що, у відповідності до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що свідчить про те, що, у разі коли контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо неплатника, а не інших осіб, у т.ч. його контрагентів. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум до складу податкового кредиту з ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Таку ж правову позицію підтримано Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.
Відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Таку ж правову позицію підтримано Верховним Судом , зокрема, у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №804/4787/16.
Щодо посилань відповідача, в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано документів щодо перевезення, вантаження-розвантаження придбаного товару (товарно - транспортних накладних), колегія суддів зазначає наступне.
ТТН не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що лише підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажотримувача, перевізника), тому її відсутність у покупця товару за наявності належних первинних документів, що підтверджують поставку та оприбуткування товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарської операцій з поставки товару в цілому.
Колегія суддів зазначає, що згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
В свою чергу, сама по собі відсутність ТТН не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції.
Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.
У зв'язку з цим колегія суддів зазначає, що відсутність ТТН на транспортування продукції не може автоматично свідчити про безтоварність господарської операції, за наявності інших належних доказів. З огляду на це певні недоліки у ТТН або відсутність певних ТТН не може спричиняти для позивача негативних наслідків в аспекті свідчення про безтоварність господарської операції. Аналогічна правова позиція викладена колегією Касаційного адміністративного суду в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №821/589/17 .
При цьому, як зазначив позивач, в відзиві на апеляційну скаргу, отримання та доставка придбаного у ТОВ «ТД «Оптима» товару здійснювалася Позивачем самовивозом орендованим автотранспортом (договори оренди від 01.01.2018 року № 1) - автомобілем марки ГАЗ 330214, державний номер НОМЕР_1 , - водієм - експедитором ОСОБА_1 на підставі довіреності від 29.05.2018 р. № 343; та водієм - експедитором ОСОБА_3 на підставі довіреностей від 14.09.2018 р. № 621, від 01.10.2018 р. № 654, від 09.10.2018 р. № 682, від 02.11.2018 р. № 744 - за подорожніми листами.
По факту доставки кожної партії товару на склад Фірми «Агротехналадка, ЛТД» у формі ТОВ між водіями - експедиторами ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та комірником ОСОБА_2 складені прибуткові накладні.
Щодо посилань податкового органу на відсутність контрагента позивача, ТОВ ТД "Оптіма" та його контрагентів за юридичними адресами, колегія суддів зазначає наступне.
На час укладання та виконання договорів поставки, які є об'єктами дослідження в Акті перевірки, контрагенти Фірми «Агротехналадка, ЛТД» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю були зареєстровані як юридичні особи, є платниками податку на додану вартість, у стані припинення не перебували, справ про банкрутство відносно них не порушувалось, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, даними з реєстру платників ПДВ, інформаційними довідками з Єдиного реєстру підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.
В той же час, посадові особи зазначених контрагентів Фірми «Агротехналадка, ЛТД» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю мали необхідний обсяг повноважень для складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Крім того, контрагентами позивача надавалися звіти щодо про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів, згідно яких отримано інформацію про кількість працюючих осіб на підприємстві.
Щодо посилань відповідача на те, що при дослідженні ланцюга постачання, згідно зареєстрованих податкових накладних протягом травня - листопада 2017 року підприємством ТОВ ТД «ОПТИМА» реалізовано товари (роботи, послуги), відмінні від придбаних, що ставить під сумнів реальність господарських операцій, колегія суддів зазначає наступне.
Дані посилання, з урахуванням наданих позивачем документів, жодним чином не свідчать про нереальність господарських операцій та не свідчить про правомірність позиції податкового органу, оскільки це достеменно не спростовує дані наданих позивачем документів та можливість реального придбання позивачем даних товарів.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що позивачем до суду надано документи використання в майбутньому придбаного товару.
Докази відсутності цього товару у позивача чи не відповідність наданих документів реальним обставинам щодо використання придбаного товару позивачем, відповідачем не надано.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Щодо посилань контролюючого органу на те, що до перевірки не надано сертифікатів якості та посвідчень про проходження контролю , колегія суддів зазначає наступне.
Під час судового розгляду справи встановлено, що товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджено дослідженими належним чином оформленими первинними документами в їх сукупності.
Сертифікати якості - документи, які підтверджують якість товарів, за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки вони не містить відомостей про господарську операцію та не фіксують факт їх здійснення, а містять інформацію про товар та його якість, підтверджують відповідність продукції встановленим вимогам та можливість її подальшого використання чи реалізації.
Колегія суддів зазначає, що сертифікати якості - це документи, які підтверджують якість товарів та за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам. Крім того сертифікати якості видаються безпосередньо виробником товару (продукції).
Відтак відсутність вказаного документа не може свідчити про безтоварність господарської операції, тим більше, що позивач використовує власну лабораторію, яка здійснює усі необхідні дослідження придбаного зерна.
Щодо посилань податкового органу, як на підставу відсутності реальності операцій позивача та контрагентів на відтунтість у контрагентів у контрагента матеріально-технічної та технологічної можливості здійснення виробництва, перевезення, тимчасового зберігання відповідних обсягів товару, та інше колегія суддів зазначає наступне.
Наведені відповідачем обставини, з урахуванням наданим позивачем документів, не свідчать про відсутність реальності проведених операцій між позивачем та контрагентами .
Доводи відповідача ґрунтуються на припущеннях податкового органу.
Дані посилання є підставами у сумніві реальності операцій та не свідчать про відсутність операцій, документи щодо яких об'єктивно не спростовані.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 14.05.2019 р. у справі № 814/814/15.
При цьому суд виходить з того, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 05.03.19 у справі №820/4779/15 та враховуються судом з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України.
Щодо посилання відповідача на наявну податкову інформацію щодо контрагентів позивача з питань здійснення фінансово - господарської діяльності по взаємовідносинам з платниками податків контрагентами - постачальниками, колегія суддів зазначає наступне.
Така податкова інформація не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг і не може вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.
Податкова інформація носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.
Щодо доводів відповідача з приводу завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 2050 Фінансового звіту "Собівартість реалізованої продукції" у загальній сумі 1306968 грн., в т.ч. за 2017р. у сумі 260665 грн., за 2018р. у сімі 462437 грн., за 3 квартали 2019 р. 583866 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Всі первинні бухгалтерські документи щодо порядку формування собівартості виготовленої та реалізованої продукції, необхідні пояснення з даного питання були надані службовим особам ДПС області в ході проведення перевірки та до суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що Фірмою «Агротехналадка, ЛТД» у формі ТОВ задекларовані в період з 01.01.2017 року по 30.09.2019 року показники у Фінансових звітах «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема, обсяги витрат в частині формування собівартості продукції відповідають документам первинного бухгалтерського обліку, і цілком правомірно включені позивачем до витрат виробництва.
При цьому, в суді апеляційної інстанції сторони зазначили, що вказані обставини викладені в апеляційній скарзі не були підставою для здійснення нарахувань.
Крім того, суд відхиляє посилання позивача на рішення Верховного від 10.04.2020 по справі №823/1389/16, від 24.03.2020 по справі №260/410/19 від 03.03.2020 по справі №140/2715/18, від 10.04.2020 справа №816/4409/15, від 31.03.2020 по справі №824/434/15-а, від 21.02.2020 по справі №826/17443/15, від 31.03.2020 по справі №804/16516/15, від 18.03.2020 у справі №826/8114/15, від 17.03.2020 по справі №820/5934/15, від 10.03.2020 по справі №640/1073/19, від 16.04.2020 по справі №826/7760/15, від 14.02.2020 по справі №804/249/16 оскільки правовідносини у даних справах не є аналогічними тим, що розглядались у справах Верховним Судом України.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що відповідачем встановлено реалізацію контрагентом позивача товарів та послуг за номенклатурою, відмінною від номенклатури документально оформленого попереднього придбання, відповідно до податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, колегія суддів зазначає наступне.
Наведене стосується наявності можливих порушень з боку контрагентів позивача, та не свідчить про такі порушення з боку самого позивача.
Оцінивши вищевказані первинні документи суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.
Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 73, 74 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.
Дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків не свідчить про те, що платник податків, який укладав договори з таким контрагентом, знав про протиправний характер діяльності свого контрагента. Отже, аргументи податкової стосовно фіктивності контрагента не є вичерпним доказом нереальності операцій.
Також колегія суддів зазначає, що позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.
Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування, чи формувати валові витрати.
Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.
Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.
Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України"). Також, слід врахувати позицію Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.
Згідно частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.
У ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб'єктом владних повноважень до суду також не подано.
Окрім того, в силу приписів статей 207 і 208 Господарського кодексу України, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, оскільки податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону.
Однак, як зазначалось вище, обов'язок ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податків. При цьому, такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може поширюватись на третіх осіб, у т.ч. на його контрагентів.
Окремо суд зазначає, що в силу приписів ч.4 ст.73 КАС України, Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджено постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232; далі за текстом - Порядок №1232), а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону.
Вирішуючи спір по суті, суд також зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем, на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних бухгалтерських документів, правомірно включено суму податку до податкового кредиту, визначену актом перевірки.
Зворотне відповідачем не доведено.
Доказів спростування наданих позивачем документів відповідачем не надано.
Встановлені судом фактичні обставини, надані документи, засвідчують правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат на оплату вартості наданих послуг, відповідно до первинних документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит при визначенні податкових зобов'язань з ПДВ від дотримання податкової дисципліни його контрагентом - постачальником товару (послуг), якщо цей платник мав реальні витрати у зв'язку з фактичним придбанням товару (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності та в оподатковуваних ПДВ операціях. Порушення постачальником товару (послуг) податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (послуг) вимог закону щодо обліку витрат та формування податкового кредиту за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його (покупця) обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента (постачальника) та про злагодженість дій між ними.
Такий висновок відповідає сталій практиці застосування Верховним Судом норм статей 134, 198 ПК, зокрема в постановах від 18.05.2018 у справі №П/811/1508/16, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі №826/11879/13-а, від 23.05.2018 у справі №2а-102/09/0770, від 24.09.2019 у справі №826/9039/16, від 18.11.2019 у справі №808/3356/17, від 17.09.2019 у справі №500/2733/18.
Висновки відповідача ґрунтуються на припущеннях, належних доказів, що свідчать про безтоварність здійснених операцій відповідачем до суду не надано.
Виходячи з вищевказаного, суд вважає, що висновки акту перевірки є необґрунтованими та безпідставними, а податкові повідомлення-рішення, прийняті на його підставі, - протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано належних доказів на обґрунтування правомірності винесення відносно позивача податкових повідомлень-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 10.03.2020 року №00000700501 та від 10.03.2020 року №00000710501.
Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 року по справі № 520/4478/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий Н.С. Бартош
Повний текст постанови складено 30.12.2020 року