ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 грудня 2020 року м. Київ № 640/11030/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Промтех проект енд сервіс»
До За участі третьої особи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради
провизнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Промтех проект енд сервіс» (позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, в якому просить суд:
«Визнати протиправними дії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо не спростування зауваження 10.3 висновку державної експертизи землевпорядної документації №1778-19, від 27.06.2019 року «щодо не погодження з власниками, користувачами земельних ділянок, які включаються до складу земель водного фонду та водоохоронних зон відповідно до вимог ст. 186 Земельного кодексу України».
Зобов'язати Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру спростувати зауваження 10.3. у висновку від 27.06.2019 р. державної експертизи землевпорядної документації № 1778-19, «щодо не погодження з власниками, користувачами земельних ділянок, які включаються до складу земель водного фонду та водоохоронних зон» без спростування висновків державної експертизи в цілому.
Зобов'язати Державну служби України з питань геодезії, картографії та кадастру надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Промтех проект енд сервіс» висновок державної експертизи землевпорядної документації по Проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж земельного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від межі міста з Новоолександрівською сільською територіальною громадою до причалу Фестивальний (ділянка 1), без зауваження щодо небхідності погодження з власниками, користувачами земельних ділянок, які включаються до складу земель водного фонду та водоохоронних зон.»
Ухвалою від 21 травня 2020 року позов було залишено без руху. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №640/11030/20, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою від 22 жовтня 2020 року до участі у справі залучено в якості третьої особи Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради та відмовлено у задоволенні заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Позовні вимоги позивачем мотивовано тим, що відповідачем надано позивачу формальну відповідь, з якої неможливо встановити, в чому полягає невідповідність проекту землеустрою вимогам законодавства України, встановленим стандартам, нормам і правилам, які саме додаткові документи відповідач вимагає від позивача, в якій формі та в якому порядку ці документи мають бути отримані позивачем.
Відповідачем було заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з мотивів пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, відповідач посилається на приписи статті 37 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».
Суд зазначене клопотання відхиляє з огляду на те, що передбачене вищезазначеною правою нормою спростування висновків державної експертизи не вбачається судом досудовим порядком вирішення спору. При цьому, суд виходить з того, що спір стосується саме рішення, прийнятого за результатом розгляду скарги (спростування висновків).
Відповідачем у відзиві заперечуються вимоги позивача з огляду на правомірність дій та рішень, приписи статей 111, 186 Земельного кодексу України та 89 Водного кодексу України.
Третьою особою в наданих суду поясненнях позовні вимоги підтримано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
22 травня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтех проект енд сервіс» та Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради був укладений договір № 5/2 на розроблення проекту землеустрою, відповідно до якого позивач зобов'язався надати послуги з розробки проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м.Дніпра.
За результатом наданої послуги позивач зобов'язався надати третій особі проекти землеустрою (п.1.3 договору.)
25.06.2019 року позивач звернувся до відповідача з проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж земельного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро.
Листом № 28-28-0.23-1132/9-19 від 07.10.2019 року відповідач повернув «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земельного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від межі міста з Новоолександрівською сільською територіальною громадою до причалу Фестивальний (ділянка 1)».
Підставою для повернення було визначено не погодження з власниками, користувачами земельних ділянок, які включаються до складу земель водного фонду та водоохоронних зон відповідно до вимог ст. 186 Земельного кодексу України.
27.11.2019 року Позивач звертається до Відповідача з заявами вх. № 299-35-31 про спростування окремих положень висновків державної експертизи землевпорядної документації № 1778-19 від 27.06.2019 року, в порядку ст. 37 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».
Листом від 17.12.2019 року № 28-28-0.23-10550/2-19, Відповідач повідомив Позивача, що не вбачає підстав для спростування пункту 10.3 висновків державної експертизи землевпорядної документації від 27.06.2019 року № 1778-19.
Розглядаючи зазначені вище обставини, суд доходить наступних висновків.
Щодо прав позивача суд висловлює наступну правову позицію.
Згідно із статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 26 червня 2018 року у справі № 802/1064/17-а, від 03 липня 2018 року у справі № 826/16634/16.
Поряд з цим, слід відмітити, що звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 822/3345/17 зазначено, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача, при цьому захист порушеного права на майбутнє не допускається.
Вказане повністю відповідає усталеній практиці Європейського суду з прав людини.
Так, Суд зазначив, що право особи на звернення до ЄСПЛ пов'язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого). Слово «жертва» в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення. (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], № 29381/09 та№ 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011).
Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до статті 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід «зачіпає його безпосередньо» (Бердєн проти Сполученого Королівства п. 33, від 29 квітня 2008).
Стаття 34 Конвенції не дозволяє скаржитися абстрактно на порушення Конвенції (Центр правових ресурсів імені Валентин Кампеану проти Румунії, № 47848/08, п. 101, від 7 липня 2014).
З огляду на те, що позивач не є ні власником, ні користувачем земельних ділянок, відносно позивача не приймалось рішення про надання дозволу на розробку проекту саме позивачу, суд дійшов висновків про відсутність порушення прав позивача відповідачем.
Щодо правомірності дій відповідача, суд зауважує наступне.
Абзацом другим частини першої статті 186 Земельного кодексу України встановлено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів погоджуються з власниками, користувачами земельних ділянок, які включаються до території природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів без їх вилучення, крім випадків, коли обмеження безпосередньо встановлені законом або прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
З огляду на вищезазначену норму Закону, суд погоджується з позицією відповідача про те, що погодження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території земель водного фонду та водоохоронних зон погоджуються з власниками, користувачами земельних ділянок, які включаються до території земель водного фонду та водоохоронних зон.
Суд погоджується з позицією відповідача про те, що віднесення певної території до земель водного фонду може обмежити права власників та користувачів суміжних земельних ділянок, чим і обумовлено вищезазначену вимогу кодексу щодо погодження, у зв'язку з чим, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя С.К. Каракашьян