ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
30 грудня 2020 року справа №320/4140/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомДочірнього підприємства «Компанія Заповіт» (далі по тексту - позивач, ДП «Компанія Заповіт»)
доКиївської міської митниці ДФС (далі по тексту - відповідач)
про1) визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 23 квітня 2019 року №UA100000/2019/000095/2; 2) повернення на рахунок позивача грошових коштів сплачених на рахунок Київської міської митниці ДФС, у розмірі 83 000,00 грн.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність оскаржуваного рішення, у зв'язку із тим, що коригування митної вартості товарів є безпідставним та таким, що вчинене з порушенням вимог Митного кодексу України. На думку позивача, при митному оформленні надано всі документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів, подані документи не містять розбіжностей, а також містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року адміністративну справу №320/4140/19 передано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №320/4140/19 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач подав до суду письмовий відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що під час проведення контролю за визначенням митної вартості товару за митною декларацією від 15 квітня 2019 року №UA100010/2019/327744 встановлено, що документи, надані до митного оформлення для підтвердження заявленої митної вартості не містять відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості та відомостей щодо ціни, що сплачена за товар (контрактна вартість), що не дає можливості перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі.
Позивач у відповіді на відзив додатково наголосив на обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
28 грудня 2018 року між ДП Компанія Заповіт» (покупцем) та Hangzhou LK Import & Export Co.,LTD (продавцем) укладено контракт №191/18, за умовами якого продавець продає, а покупець купує товар в кількості, асортименті, цінах та технічних умовах, як вказано в специфікації, доданій до контракту.
При цьому у вказаному контракті сторони погодили здійснення поставки з Китаю в Україну, морем на умовах Інкотермс-2010 FOB Шанхай або FOB Qingdao (пункт 3.2 Контракту).
Також Сторони домовилися, що ціни на товар згідно даного контракту вказується в інвойсі (рахунок) к даному контракту в доларах США. В ціну входить вартість доставки перевізнику покупця/контейнер заводу, митних, пакування та маркування товарів. (пункти 4.1 та 4.2 Контракту).
Суд встановив, що 15 квітня 2019 року позивач подав до Київської міської митниці ДФС електронну митну декларацію №UA100010/2019/327744 з метою здійснення митного оформлення товару, а саме верстати для обробки різних матеріалів шляхом видалення матеріалу за допомогою лазерного випромінювання: оптоволоконний верстат для лазерного різання LF3015GCR 1000W-1 шт. в розібраному вигляді стандартній комплектації, новий; Виробник JITAN G. WEIKE SCIENCE&TECHNOLOGY CO., LTD; країна виробництва CN.
Митна вартість товару визначена позивачем за ціною договору (основним методом).
На підтвердження заявленої митної вартості позивач надав копії наступних документів: контракт від 28 грудня 2018 року №191/18, специфікація від 28 грудня 2018 року №1, платіжні доручення від 04 січня 2019 року №6 та від 21 січня 2019 року №8, рахунок-фактуру від 21 лютого 2019 року №LKZV-CI, довідка транспортних витрат від 11 квітня 2019 року №1104-1, проформа інвойс від 28 грудня 2018 року №LKZV-19001-РI, договір на перевезення від 19 лютого 2019 року №19029-28, договір перевезення від 01 листопада 2018 року №0111-2018, рахунок на оплату транспортних послуг від 05 вересня 2018 року, рахунок на оплату транспортних послуг від 11 квітня 2019 року №1315, комерційну пропозицію, митну декларацію відправника від 06 березня 2019 року №422720190000126542.
Київська міська митниця ДФС прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 23 квітня 2019 року №UA100000/2019/000095/2 у зв'язку з неподанням декларантом всіх запрошених документів та відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості та наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах, що не дає можливості органу доходів і зборів перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі.
Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується із позовними вимогами, виходячи з таких мотивів.
Порядок визначення митної вартості імпортованих через митний кордон України товарів встановлений Митним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно зі статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з частиною другою статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до частини третьої статті 58 Митного кодексу України визначено, що у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Наведені правові норми вказують, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, з урахуванням відповідних обмежень, є перший метод - за ціною договору (вартість операції); при цьому застосування другорядних методів визначення митної вартості товарів може мати місце виключно при неможливості застосування основного; у свою чергу основний метод визначення митної вартості товарів не застосовується лише якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Досліджуючи правомірність застосування позивачем основного методу визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, суд встановив, що немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів; щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товару покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Відповідач не довів та не надав відповідних підтверджуючих доказів того, що використані позивачем, як декларантом, або уповноваженою ним особою відомості щодо митної вартості імпортованого товару, не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Згідно частинами першою та другою статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частина третя статті 53 Митного кодексу України).
Частина п'ята статті 53 Митного кодексу України встановлює, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу наведених норм Митного кодексу України вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік документів, який подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 Митного кодексу України, згідно з якою митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
У свою чергу, частинами другою-п'ятою статті 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується, зокрема, у разі, якщо: щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
При цьому, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Аналіз положень частини третьої статті 53, частин першої, другої та п'ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України дає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 року у справі №809/4367/15, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган обов'язково повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості за шостим (резервним) методом. Тобто, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, контролюючий орган повинен також зазначити докладну інформацію і джерела, які ним використовувалися.
Як підтверджують матеріали справи та про що зазначено вище, позивач в якості підтвердження митної вартості товарів надав необхідні та достатні документи при митному оформленні товару; у свою чергу відповідачем не доведено суду, що надані позивачем документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Щодо посилань відповідача про неможливість визначення митної вартості товару за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), з огляду на розбіжності у документах на транспортування, а саме те, що позивачем на підтвердження витрат на транспортування надано довідку, видану ТОВ «Хіллдом логістікс», в той час як відповідно до коносамента експедитором є фірма «GCLL», суд зазначає про таке.
01 листопада 2018 року Компанією Global Contanier Lines Latviya SIA (GCLL) (виконавець) укладено договір із ТОВ «АЙ СІ ЕЙ» (замовником) №01/11-2018, за умовами якого останній зобов'язується здійснити перевозку (фрахт) внутрішньо-торгових вантажів у стандартах 20-ти та 40-ка футових контейнерах по маршрутам і інструкціям вказаних замовником, на взаємно затверджених умовах та тарифах.
До цього ТОВ «АЙ СІ ЕЙ» уклало і ТОВ «Хіллдом логістікс» договір від 05 вересня 2018 року №050918/1 про надання транспортних-експедиторських послуг з перевезення експертно-імпортних та транзитних вантажів, за яким ТОВ «Хіллдом логістікс» зобов'язується надати транспортно-експедиторські послуги з перевезення експертно-імпортних та транзитних вантажів морським, автомобільним, залізничним,авіаційним транспортом, а також перевезення у великовантажних контейнерах і додаткові послуги необхідні для організації таких перевезень вантажу.
Аналогічний договір укладений між позивачем та ТОВ «Хіллдом логістікс» 19 лютого 2019 року №19029-28 про надання транспортних-експедиторських послуг з перевезення експертно-імпортних та транзитних вантажів.
У зв'язку із зазначеним, розрахунок за отримання вищевказаних послуг здійснено із ТОВ «Хіллдом логістікс», що підтверджується актом виконаних робіт та платіжними дорученнями від 23 травня 2019 року №277, від 27 травня 2019 року №301, від 03 червня 2019 року №340 та від 07 червня 2019 року №3943, чим спростовано доводи відповідача про не підтвердження витрат на транспортування поставленого товару.
При цьому, необґрунтованими є посилання відповідача на подання позивачем платіжних доручень від 04 січня 2019 року №6 та від 21 січня 2019 року №8 до митного оформлення без дотримання вимог Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22, якою передбачено проставлення на платіжних дорученнях дати, підпису та штампу банку, оскільки дані платіжні документи оформлено на території іншої держави, на яку не розповсюджуються вимоги цієї Інструкції.
Більше того, відповідно до пункту 17.2 статті 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» документ на переказ може бути паперовим або електронним. Нормами статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що електронний документ має однакову юридичну силу з документом на паперовому носії. Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в такому документі, несе особа, яка підписала цей документ за допомогою електронного цифрового підпису.
В частині посилань відповідача про ненадання позивачем проформи інвойсу від 28 грудня 2018 року №LKZV-19001-РI, суд звертає увагу, що відповідно до штемпеля, який міститься на проформі інвойсу від 28 грудня 2018 року №LKZV-19001-РI, даний документ отримано Одеською митницею ДФС 11 квітня 2019 року.
При цьому, посилання відповідача на наявність у митного органу інформації про імпортування подібних (аналогічних) товарів за вищою митною вартістю суд вважає необґрунтованими, оскільки при здійсненні коригування митної вартості в рішенні про коригування митний орган обов'язково повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які ним використовувалися при визначенні митної вартості за відповідним методом. Тобто, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості імпортованих позивачем товарів, відповідач повинен був навести конкретну інформацію та критерії, за якими він порівнював відповідних товар з тим, який був імпортований позивачем (період постачання, країну відправлення, умови поставки тощо). У спірних рішеннях про коригування митної вартості такі дані відсутні.
Згідно частини першої першій статті 55 Митного кодексу України визначено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Водночас судом не встановлено, а відповідачем не зазначено конкретних обставин, що стали підставою для коригування митної вартості, зокрема, що відомості про митну вартість товарів є неповними та/або недостовірними, або невірно визначено митну вартість товарів.
Таким чином, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу відповідачем не спростована.
Як вимагає частина друга статті 55 Митного кодексу України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Зі змісту оскаржуваного рішення Київської міської митниці про коригування митної вартості товарів судом встановлено, що воно не містить наявної в митного органу інформації, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; та не містить обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
З огляду на викладене, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що рішення Київської міської митниці про коригування заявленої митної вартості товарів від 23 квітня 2019 року №UA100000/2019/000095/2 є протиправним і підлягає скасуванню.
В частині позовних вимог про повернення на рахунок позивача грошових коштів в розмірі 83 000,00 грн., сплачених на рахунок відповідача, суд керується такими мотивами.
Відповідно до частин першої та третьої статті 301 Митного кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.
Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з пунктами 1, 4 Розділу 3 Порядку повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18 липня 2017 року №643, повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплаченої суми митних, інших платежів та пені здійснюється за заявою платника податків протягом 1095 днів від дня її виникнення.
Після реєстрації в митниці ДФС заява платника податку про повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені передається на опрацювання до Підрозділу.
Відповідно до пунктів 5, 7 Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року №1146, повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку, яка може бути подана до територіального органу ДФС за місцем адміністрування (обліку) помилково та/або надміру сплаченої суми протягом 1095 днів від дня її виникнення.
Заява платника про повернення помилково або надміру сплачених грошових зобов'язань з митних та інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, після реєстрації передається до структурного підрозділу митниці ДФС, на який покладено функцію з підготовки висновку.
Таким чином обов'язковою умовою для здійснення повернення надмірно сплачених сум митних та інших платежів є наявність факту надмірної сплати коштів, подання платником податків заяви про таке повернення до митного органу не пізніше 1095-го від дня виникнення надміру сплаченої суми із зазначенням напрямку перерахування коштів.
Отже, чинним законодавством передбачено вчинення ряду дій, спрямованих на повернення надміру сплачених платежів.
Суд звертає увагу, що у справі відсутні докази, які б свідчили про факт надмірної сплати позивачем коштів та подання ним заяви про таке повернення, що вказує на передчасність вимог у цій частині.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про повернення на рахунок позивача грошових коштів у розмірі 83 000,00 грн. не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ДП «Компанія Заповіт» підлягає частковому задоволенню.
Частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено частково, на користь ДП «Компанія Заповіт» належить присудити сплачену ним суму судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Дочірнього підприємства «Компанія Заповіт» задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 23 квітня 2019 року №UA100000/2019/000095/2.
3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
4. Стягнути на користь Дочірнього підприємства «Компанія Заповіт» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня нуль копійок) рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Дочірнє підприємство «Компанія Заповіт» (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 3,; ідентифікаційний код 3186855);
Київська міська митниця ДФС (03124, м. Київ, бул. Гавела Вацлава, 8-А; ідентифікаційний код 39422888).
Суддя В.А. Кузьменко