ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
30 грудня 2020 року справа №826/20151/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
до1. Офісу великих платників податків Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач 1, Офіс ВПП ДПС) 2. Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі по тексту - відповідач, Офіс ВПП ДФС)
третя особаМіністерство юстиції України (далі по тексту - третя особа, МЮУ)
про1) визнання протиправним та скасувати наказ МГУ МДЗ - ЦО від 24 жовтня 2014 року №387-о про звільнення полковника податкової міліції ОСОБА_1 з посади та податкової міліції у запас Збройних сил України на підставі Закону України "Про очищення влади"; 2) поновлення позивача у розпорядження МГУ МДЗ - ЦО (відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів України від 11 квітня 2014 року №882-8); 3) зобов'язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання (видалення) відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", що розміщені в реєстрі на сайті http://lustration.minjust.gov.ua/register
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, зазначаючи про незаконність свого звільнення із займаної посади, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що оскаржуваний наказ прийнято відповідачем всупереч положень Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України; звільнення з посади відбулось з формальних підстав та без урахування істотних обставин для вирішення справи, оскільки протягом усього періоду перебування на посаді, будь-яких заходів юридичної відповідальності не застосовувались, будь-які рішення, дії або бездіяльність, вказані у частині другій статті 1 Закону України «Про очищення влади» з боку позивача не вчинялись.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/20151/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2015 року зупинено провадження у справі №826/20151/14 за позовом ОСОБА_1 до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити дії до набрання законної сили судовим рішенням у справі, що розглядається Конституційним судом України за конституційним поданням Служби зовнішньої розвідки України щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої, пункту 3 частини другої статті 3, частини третьої статті 4, підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" у взаємозв'язку з положеннями частини другої статті 1 цього закону, положень статті 19 Конституції України у взаємозв'язку з положеннями статті 64 Конституції України та зазначеними положеннями цього Закону.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2020 року за клопотанням позивача поновлено провадження у справі; замінено первинного відповідача - Міжрегіональне головне управління Державної фіскальної служби України - Центральний офіс з обслуговування великих платників, його правонаступником - Офісом великих платників податків Державної податкової служби; розгляд справи призначено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2020 року залучено до участі у справі Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби в якості співвідповідача.
Відповідач у письмових запереченнях проти позову зазначив про відповідність оскаржуваного наказу вимогам чинного законодавства зазначивши, що на позивача поширюється дія заборони, передбачена статтею 1 Закону України «Про очищення влади», оскільки у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року позивач обіймав посади керівника, заступника керівника територіального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику, сукупно не менше одного року, а тому підлягає звільненню протягом десяти днів з дня набрання чинності вказаним законом.
Третьою особою в письмових поясненнях на позов зазначено про відповідність оскаржуваного наказу вимогам чинного законодавства та правомірність внесення інформації щодо позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Матеріали справи підтверджують, що наказом Міністерства доходів і зборів України від 11 квітня 2014 року №882-8 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » полковника податкової міліції ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника - начальника слідчого управління фінансових розслідувань Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, зарахувавши його у розпорядження Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, на підставі рапорту ОСОБА_1 .
Наказом МГУ МДЗ-ЦО від 24 жовтня 2014 року №387-о «Про звільнення полковника податкової міліції ОСОБА_1 » відповідно до підпункту 1 пункту 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та пункту 62 підпункту «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, полковника податкової міліції ОСОБА_1 звільнено з посади та податкової міліції у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) на підставі Закону України «Про очищення влади».
У зв'язку із прийняттям вказаного наказу Міністерством юстиції України внесено до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про застосування заборони займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), передбаченої Законом України «Про очищення влади» щодо ОСОБА_1 на 10 років.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень органів державної влади (стаття 55 Конституції України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (частина перша статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України «Про очищення влади».
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.
Вирішуючи питання відповідності ОСОБА_1 критеріям, визначеним частиною першою статті 3 Закону України «Про очищення влади», та наявності підстав для звільнення на підставі пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», суд приходить до наступних висновків.
Як визначено у частині першій статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Пункт 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» установлює, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Таким чином, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», та процедура звільнення за нормами пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, може бути застосована у відношенні до позивача за умови відповідності його наступним критеріям:
- обіймав посаду (посади), керівника, заступника керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року;
- сукупний строк перебування на такій посаді складає не менше одного року.
Досліджуючи обставини щодо проходження ОСОБА_1 служби у податковій міліції у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, суд виходить з такого.
На підставі наявних в матеріалах справи доказів, у тому числі копії трудової книжки ОСОБА_1 , судом встановлено, що він у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав посади, визначені частиною першою статті 3 Закону України «Про очищення влади» щодо яких, встановлена заборона:
- заступник начальника управління податкової міліції - начальник оперативного управління УПМ ДПА у Донецькій області (липень 2010 року - грудень 2010 року);
- заступник начальника управління податкової міліції ДПА у Донецькій області (грудень 2010 року - листопад 2011 року);
- перший заступник голови - начальник управління податкової міліції ДПА у Донецькій області (лютий 2011 року - лютий 2012 року);
- перший заступник голови - начальник управління податкової міліції ДПС у Донецькій області (лютий 2012 року - березень 2012 року);
- виконуючий обов'язків начальника ГВПМ - першого заступника начальника СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Києві ДПС (березень 2012 року);
- начальник ГВПМ - перший заступник начальника СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Києві ДПС (березень 2012 - червень 2012 року);
- перший заступник голови - начальник управління податкової міліції Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків (червень 2012 - травень 2013 року);
- в.о. заступника начальника - начальника слідчого управління фінансових розслідувань Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників (травень 2013 року - червень 2013 року);
- заступник начальника - начальника слідчого управління фінансових розслідувань Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників (червень 2013 року - квітень 2014 року);
- в розпорядженні Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників (з квітня 2014 року).
Виходячи із приписів пункту 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади», вбачається, що критерії застосування заборон відповідно частини 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» передбачають обов'язкове настання для особи конкретних обставин, а саме обіймання (перебування) сукупно не менше одного року посади (посад) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника:
- територіального органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику;
- податкової міліції.
Крім того, норми частини першої та другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» передбачають застосування заборон на обіймання певної посади до осіб, які працювали в органі який забезпечує формування та реалізацію податкової та/або митної політики.
Пункт 1 Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2007 року №778, визначало, що Державна податкова адміністрація України (ДПА) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів. ДПА забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого Указом Президента України від 12 травня 2011 року №584/2011, ДПС України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, а також державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236, Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує, зокрема, державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2013 року №141/2013, Міністерство доходів і зборів України (Міндоходів України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міндоходів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань: забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізації єдиної державної податкової, державної митної політики.
Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №375, Міністерство фінансів України (Мінфін) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує зокрема, формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику.
Аналіз положень вказаних нормативно-правових актів свідчить, на думку суду, що у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року органом, який забезпечує формування та реалізацію податкової та/або митної політики, були лише Міністерство доходів і зборів України та Міністерство фінансів України; у свою чергу такі органи, як Державна податкова адміністрація України, Державна податкова служба України та Державна фіскальна служба України виконували тільки функції реалізації державної податкової та/або митної політики.
З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», застосовується до осіб, які працювали на керівних посадах в органах Міністерства доходів і зборів України та Міністерства фінансів України, та не може бути застосована до осіб, які працювали в органах Державної податкової адміністрації України, Державної податкової служби України та Державної фіскальної служби України.
Однак, відповідачами не доведено належними та допустимим доказами, що ОСОБА_1 у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав посади в системі органу, який забезпечує формування та реалізацію податкової та/або митної політики сукупно не менше одного року.
Із наведеного вище позивачем списку посад, які обіймав ОСОБА_1 у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, не вбачається, що позивач перебував на посадах керівника чи заступника керівника територіального органу Державної податкової адміністрації України, Державної податкової служби України, Міністерства доходів і зборів України в області.
Відповідач в обґрунтування правомірності своїх дій посилається на те, що з травня 2013 року по червень 2013 року, позивач перебував на посаді в.о. заступника начальника - начальника слідчого управління фінансових розслідувань Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників, та у період з червня 2013 по квітень 2014 року - на посаді заступника начальника - начальника слідчого управління фінансових розслідувань Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників.
Суд звертає увагу, що періоди перебування чи виконання обов'язків ОСОБА_1 на вказаних посадах не підпадають під критерії, визначені пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади", оскільки ці керівні посади, які обіймав позивач, є посадами в несамостійних структурних підрозділах у складі Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників.
Крім того, період перебування позивача на вказаних посадах становить менше одного року.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом із тим, відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не обґрунтували та не надали суду доказів, які б підтверджували, що до ОСОБА_1 застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Крім того, суд звертає увагу, що Закон України "Про очищення влади" передбачає можливість звільнення із займаної посади, а не зі служби у податковій міліції взагалі, проте, оскаржуваним наказом ОСОБА_1 звільнено не тільки з посади, а й зі служби у податковій міліції, що не відповідає нормам цього Закону в цілому. Встановлені статтею 1 Закону України "Про очищення влади" заборони обмежують перебування особи на конкретних посадах, що передбачені статтею 3 Закону протягом конкретного строку, а не на службі в податковій міліції в цілому.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу, разом із нормами Закону України "Про очищення влади" позивача звільнено з податкової міліції відповідно до підпункту "а" пункту 62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114.
Так, згідно з підпунктом "а" пункту 62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі по тексту - Положення про проходження служби), звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби.
Отже, підпункт "а" пункту 62 Положення про проходження служби, який вказаний однією із підстав для звільнення позивача із органів податкової міліції, лише передбачає можливість звільнення у запас Збройних Сил та не встановлює підстав звільнення службових осіб органів внутрішніх справ.
Звільнення зі служби в запас встановлені у пункті 64 Положення про проходження служби, відповідно до якого особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік):
а) за віком - при досягненні віку, встановленого для них пунктом 7 цього Положення. Крім того, за віком можуть бути звільнені особи середнього начальницького складу, які мають вислугу 20 і більше років (у пільговому обчисленні), і яким до досягнення встановленого віку перебування на службі залишилося 3 роки і менше, а за їх бажанням при досягненні цього віку - незалежно від наявності вислуги років;
б) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії;
в) через обмежений стан здоров'я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм у мирний час (у військовий час обмежено придатними 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі у зв'язку з відсутністю відповідних вакантних посад;
г) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі;
д) через службову невідповідність;
є) за порушення дисципліни;
ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;
з) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації);
и) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;
і) у зв'язку з непроходженням випробування в період іспитового строку;
ї) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;
й) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення.
Однак, будь-якої з підстав для звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до пункту 64 Положення про проходження служби відповідачами не наведено; під час судового розгляду судом також не встановлено, а відповідачами не доведено наявність у межах спірних правовідносин правових підстав для звільнення ОСОБА_1 зі служби в податковій міліції.
У взаємозв'язку з наведеними вище обставинами Окружний адміністративний суд міста Києва також зазначає про наступне.
Згідно з положеннями статті 1, статті 3, частини другої статті 6, частин першої та другої статті 8 Конституції України Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основ Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Як зазначив Конституційний Суд України у абзаці третьому підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини рішення від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності" та конституційним поданням 89 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, статті 5 Закону України "Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності" (справа про звільнення народних депутатів України з інших посад у разі суміщення), право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.
Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Як зазначено вище, відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
За загальний визначенням під поняттям «принцип» (від лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.
Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
Виходячи з наведеного, вбачається, що частиною першою та другою статті першої Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв'язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
При цьому, відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу №1 та Протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи №1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку.
У пунктах 62, 63 Проміжного висновку щодо Закону України «Про очищення влади» (Закон «Про люстрацію») від 16 грудня 2014 року №788/2014 (СDL-АD (2014)044) Венеціанська комісія зазначила, що відповідно до Керівних принципів, люстрація має бути спрямована тільки проти осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді нанесли шкоду іншим, і вони знали або повинні були знати про це. Крім того, особи, які були молодшими за 18 років під час відповідних дій, добровільно відмовилися від членства, зайнятості або представництва у відповідній організації до переходу до демократичного режиму, або які діяли з примусу, повинні бути звільнені від люстрації.
Нарешті, як зазначено в статті 1.2 Закону «Про люстрацію», «люстрація має бути заснована на принципі індивідуальної (не колективної) відповідальності».
З наведеного вбачається, що люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній посаді в органах державної влади, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
Отже, люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
Разом з тим, під час розгляду справи, відповідачами не надано доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України «Про очищення влади».
Таким чином, враховуючи, що до позивача не застосовується заборона, визначена Законом України "Про очищення влади", з огляду на недоведеність того, що позивач здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, суд приходить до висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 та про необхідність скасування наказу Міністерства доходів і зборів України від 24 жовтня 2014 року №387-о «Про звільнення полковника податкової міліції ОСОБА_1 ».
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Суд встановив, що у період зупинення провадження у даній справі, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 2016 року №247 «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби України» Міжрегіональне головне управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників перейменовано в Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби.
Оскільки правонаступником усіх прав та обов'язків Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників є Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, який на момент прийняття рішення не припинено та в структурі якого функціонує підрозділ податкової міліції, з метою відновлення порушеного права позивача на працю та довготривалий розгляд справи, враховуючи незаконність звільнення позивача, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 належить поновити у розпорядження Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.
В частині позовних вимог про зобов'язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання (видалення) відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", що розміщені в реєстрі на сайті http://lustration.minjust.gov.ua/register, суд звертає увагу на таке.
Частиною першою статті 7 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі по тексту - Реєстр), а також надання відомостей з нього визначає Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затверджене наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2014 року №1704/5 (далі по тексту - Положення).
Пунктом 9 Положення встановлено, що реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
Згідно з пунктом 4 Положення Держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (далі - Держатель).
Пунктом 5 розділу ІІ Положення зокрема передбачено, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.
Виходячи зі змісту позовних вимог та наведених правових норм, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено можливості відкликання з Реєстру відомостей про застосування заборони, а встановлено, що за наявності відповідних підстав, такі відомості підлягають вилученню з Реєстру.
Оскільки підставою для вилучення з Реєстру відомостей про позивача є надходження до Реєстратора судового рішення у цій адміністративній справі, яке набрало законної сили, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача вчинити дії є передчасними.
При цьому суд звертає увагу на те, що Закон України «Про очищення влади» та Положення не визначають обов'язку щодо направлення відповідного судового рішення, яке набрало законної сили Реєстратору, саме відповідачем, з урахуванням чого позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, матеріалами справи не доведено та не підтверджено правомірність звільнення позивача з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 24 жовтня 2014 року №387-о «Про звільнення полковника податкової міліції ОСОБА_1 ».
3. Поновити ОСОБА_1 у розпорядження Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.
4. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Офіс великих платників податків Державної податкової служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 11-Г; ідентифікаційний код 43141471);
Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 11-Г; ідентифікаційний код 39440996);
Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13; ідентифікаційний код 00015622).
Суддя В.А. Кузьменко