ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 грудня 2020 року м. Київ № 640/15473/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.06.2016 № 199-1305.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що податкове повідомлення-рішення вручено невідомій особі (не уповноваженій особі) не за місцем реєстрації та проживання позивача, про що зроблено відповідну відмітку на повідомленні. Відповідно до вимог Податкового кодексу України, транспортний податок сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення, а оскільки позивач не отримувала оскаржуване рішення, граничний строк оплати податкового зобов'язання не розпочався та відповідно не закінчився, тобто підстав для виникнення податкового боргу немає. В зв'язку з цим, наявні підстави для визнання податкового повідомлення-рішення протиправним та скасування.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Вказаною ухвалою відповідачу надано термін протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі для надання відзиву на позовну заяву, який подаються до суду разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
03 вересня 2019 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що ГУ ДФС у м. Києві не погоджується з заявленими позовними вимогами. Відповідач у відзиві на позовну заяву просив прийняти рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з відсутністю зі сторони контролюючого органу порушень прав позивача. Зокрема, у своєму відзиві на позовну заяву відповідач вказує на те, що згідно доказів отримання, а саме рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, податкове повідомлення-рішення від 07.06.2016 № 199-1305 отримано уповноваженою особою «Мельник» - 02.07.2016. Податкове повідомлення-рішення від 07.06.2016 № 199-1305 винесено контролюючим органом згідно інформації що була надана Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, лист №3252-08/4797-03 від 22.02.2016, в якому відображена інформація щодо транспортного засобу позивача. За вказаних обставин, на переконання відповідача, підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.06.2016 № 199-1305 немає.
16 вересня 2019 року позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій ОСОБА_1 заперечує проти доводів контролюючого органу, викладених у його відзиві на позовну заяву.
09 вересня 2019 року та 05 травня 2020 року представником відповідача були подані пояснення, в яких ГУ ДФС у м. Києві не погоджується із доводами позивача, викладеними в відповіді на відзив та просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно інформації, наявної в матеріалах справи, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz, модель S-Class Sedan, тип: легковий автомобіль, з об'ємом двигуна 2987 куб. см., 2012 року випуску, дата здійснення реєстраційної дії транспортного засобу - 19.11.2015, державний реєстраційний номер - НОМЕР_1 .
З 28.10.2015 по 30.05.2016 позивач була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а з 02.06.2016 - за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відмітками про реєстрацію місця проживання у наявному в матеріалах справи копії паспорта.
Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.06.2016 № 199-1305 форми «Ф», яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25 000,00 грн., яке було направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу реєстрації гр. ОСОБА_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 (згідно бази даних «ІС Податковий блок»).
Не погодившись із рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України).
Згідно із підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно із підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг.
Згідно із пунктом 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
З наведених правових норм вбачається, що фізичні та юридичні особи - власники легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, у 2016 році - повинні сплатити транспортний податок з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль.
На підтвердження того, що автомобіль, який перебуває у власності позивача, відповідає критеріям, визначеним ПК України, та є об'єктом оподаткування відповідачем надано інформацію з сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку України) щодо автомобілів, середньоринкова вартість яких розрахована на основі даних ДП «Держзовнішінформ», з якого вбачається, що вказаний вище автомобіль з року випуску (2012 року випуску) минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість якого становить 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» станом на 1 січня 2016 року. Також даний автомобіль є в переліку авто які підпадають під оподаткування в 2016 році, даний список розміщений на офіційному веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.
Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України.
Крім того, як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач не оскаржує віднесення її транспортного засобу до об'єкту оподаткування, а скаржиться виключно на помилки в адресі, на яку відправлено рішення контролюючого органу.
Згідно із підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України встановлено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Відповідно до пункту 58.3 статті 58 ПК України, пункту 3 розділу 3 Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за № 124/28254, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків - фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження такої фізичної особи з повідомленням про вручення.
Як встановлено судом, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 07.06.2016 № 199-1305, було направлене позивачу за адресою: АДРЕСА_1 , в той час, як зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 .
Відповідно до пункту 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення було вручено позивачу не за місцем її реєстрації, однак незважаючи на це, недоліки, допущені контролюючим органом при оформленні податкового повідомлення-рішення не впливають на факт доведеності виникнення у позивача податкового зобов'язання, покладеного в основу прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення, тому відмінність в адресі реєстрації позивача та направлення податкового повідомлення-рішення на іншу податкову адресу не може вважатися самостійною та безумовною підставою для скасування оскаржуваного податкового-повідомлення рішення.
Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту видається можливим чітко встановити його зміст, таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли окремі елементи спірного рішення є недотриманими.
Отже, враховуючи те, що зі спірного податкового повідомлення-рішення можливо встановити його зміст та враховуючи наявність в матеріалах справи документів, що підтверджують належність транспортного засобу позивачу, що підтверджує, що вказаний автомобіль є об'єктом оподаткування транспортним податком з фізичних осіб, крім того, з листа-відповіді контролюючого органу від 01.08.2019 вих. № 90018/Ф/26-15-13-10-22, адресованого позивачу саме на адресу: АДРЕСА_1 , вбачається що оскаржуване рішення було отримано особисто під підпис 02.07.2016, таке податкове повідомлення-рішення слід розцінювати як податкове повідомлення-рішення з окремими дефектами, які не змінюють суті спірного рішення.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 серпня 2018 року (справа № 802/1198/16-а).
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на відмову в позові та згідно із статтею 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя В.П. Шулежко