30 грудня 2020 року Справа №480/7279/20
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Бондар С.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/7279/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення середнього заробітку,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції в якій просить стягнути середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 87386,88 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що він проходив службу в поліції. На час звільнення зі служби, йому не було виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2019 рік. Тому позивач змушений був звертатися до суду за захистом свого порушеного права. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 у справі № 480/1927/20 зобов'язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2019 рік в кількості 8 діб та додаткової відпустки за стаж служби в поліції в кількості 10 діб. Відповідачем 23.10.2020 проведено повний розрахунок. Оскільки компенсацію позивачу не виплачено у день його звільнення зі служби, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 87386,88 грн. Відповідач, заперечуючи проти позову, свою позицію обґрунтовує тим, що поліцейські не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу в лавах Національної поліції України. При цьому порядок проходження служби у Національній поліції України урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами. На поліцейських, які проходять службу у Національній поліції України, положення Закону України "Про оплату праці" та іншого законодавства у сфері трудових відносин, в тому числі Кодексу законів про працю України, не поширюються. Також відповідач зазначив, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки не входить до складу грошового забезпечення і тому немає обов'язку щодо її виплати саме в день звільнення поліцейського зі служби. Тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.16-19).
Ухвалою суду від 28.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне. ОСОБА_1 перебував на службі в поліції та безпосередньо проходив службі на посаді юрисконсульта сектору правового забезпечення Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту поліції.
Наказом Департаменту патрульної поліції від 14.01.2020 №22 о/с, ОСОБА_1 з 16.01.2020 звільнений зі служби в поліції за власним бажанням (а.с.5).
За період проходження служби ОСОБА_1 не нарахована та не виплачена при звільненні компенсація за невикористані дні відпустки за 2019 рік.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 у справі №480/1927/20, задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Зобов'язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у суму компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2019 рік в кількості 8 діб та додаткової відпустки за стаж служби в поліції в кількості 10 діб.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 23.10.2020 виплачено компенсацію за невикористані дні відпусток (а.с.9).
У зв'язку з несвоєчасною виплатою компенсації за невикористані дні відпустки, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання проходження служби особами рядового начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 02.07.2015 № 580-УІІІ «Про Національну поліцію».
Приписами статті 77 вказаного Закону врегульовано питання звільнення зі служби в поліції.
Грошове забезпечення поліцейських Національної поліції врегульовано ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» та Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції».
Проте зазначеними нормативними актами не визначено порядку проведення розрахунку при звільненні зі служби в поліції.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Тобто відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Таким чином, у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. Оскільки в день звільнення ОСОБА_1 (16.01.2020), відповідачем не було здійснено з ним остаточного розрахунку, а саме не було виплачено компенсацію за невикористані відпустки, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд зазначає наступне. Механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати наступне:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі №816/1640/17.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу Департаменту патрульної поліції від 14.01.2020 № 22 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 16.01.2020 та в січні 2020 року нараховано грошове забезпечення у розмірі 41559,37 гривень (розрахунковий лист за січень 2020 року) (а.с.30).
Також на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 № 480/1927/20 в жовтні 2020 року нараховано та виплачено ОСОБА_1 у компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки за 2019 рік в кількості 8 діб та додаткової відпустки за стаж служби в поліції в кількості 10 діб в сумі 5777,58 гривень (розрахунковий лист за жовтень 2020 року) (а.с.30 зворотній бік).
Отже загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат склав 47336,95грн. (100%), з яких грошове забезпечення - 41559,37 грн. та компенсація за невикористану відпустку - 5777,58 грн (12,2%).
Разом з тим, позивач просить нарахувати та виплатити середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 87386,88 грн.
Суд вважає, що вказана сума у порівнянні із виплаченою позивачу сумою компенсації за невикористану відпустку у розмірі 5777,58 грн. є неспівмірною.
Тому, при вирішенні питання про розмір стягнення середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасною виплатою суми 5777,58 грн. суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, розмір майнових втрат позивача спричинених невиплатою йому суми 5777,58 грн.
Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом порушених прав позивача стягнення на його користь 10661,2 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (12,2 % від 87386,88).
Вказаний підхід застосований постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 480/3105/19 від 30.11.2020.
Частиною 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Департамент патрульної поліції, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10661,20 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплачено судовий збір у розмірі 873,88 грн.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, а саме: стягнення середнього заробітку в розмірі 10661,20 грн. (12,21 % від ціни позову), суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 106,70 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10661,20 грн. (десять тисяч шістсот шістдесят одна грн. 20 коп.).
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) суму судового збору в розмірі 106, 70 грн. (сто шість грн. 70 коп.).
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.О. Бондар