про залишення позовної заяви без руху
28 грудня 2020 року м. Київ № 320/13812/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши позовну заяву
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо не нарахування та невиплати позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, за період з 17.07.2018 року, підвищення до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити позивачу за період з 17.07.2018 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає н території радіоактивного забруднення підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», дві мінімальні заробітні плати (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Спір виник із публічно-правових відносин та відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України належить до юрисдикції адміністративних судів і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Пунктом 3, 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160,161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 5 частини першої цієї ж статті закріплено обов'язок суду з'ясувати чи подано позовну заяву у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що початок перебігу шестимісячного строку у процесуальному законі визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатись», що містяться у частині 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Суд також зауважує, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Як вбачається з позовної заяви, спір виник у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачеві підвищення до пенсії у період з 17.07.2018.
При цьому, обґрунтовуючи суму пенсії, яку, на переконання позивача, зобов'язаний був у період з 17.07.2018 виплачувати йому відповідач, позивач посилається на постанову Верховного Суду України 18.03.2020 в зразковій справі №240/4937/18.
Суд звертає увагу, що позивач звертаючись до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати донарахування до пенсії з 17.07.2018 пропустив шестимісячний строк звернення до суду.
У той же час, до суду позивач звернувся лише у грудні 2020, тобто за межами процесуальних строків, встановлених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, позивачем разом у позовній заяві заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначив про те, що відповідно до ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який якщо не встановлено інше обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а про порушення свої прав. Так, позивач зазначив, що відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відтак на думку позивача строк звернення до суду не пропущено.
Розглянувши заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду та письмові пояснення щодо обґрунтування пропуску такого строку, суд зазначає що причини пропуску строку звернення до суду викладені у позовній заяві не визнаються судом поважними, з огляду на викладене.
Звернення до суду з позовними вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час відповідно ст. 46 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не обмежене будь - яким строком слід зазначити, що частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV визначено що нараховані суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Таким чином, положення наведених норм права регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, однак не виплачених з вини ПФУ, що спростовує доводи позивача про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.
Суд наголошує, що пенсія є щомісячним платежем, а щодо її отримання, на думку позивача, в меншому розмірі, ніж передбачено законом, та про порушення своїх прав, позивач мав дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць.
Позивач, звернувшись у грудні 2020 року до суду з позовними вимогами за період з 17.07.2018, пропустив строк звернення до суду.
Буквальне тлумачення наведеної норми права дає підстави вважати, що ця норма Закону стосується вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.
Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі №592/10486/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72693953) зазначив, що спори у справах, пов'язаних із пенсійними виплатами, мають розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку.
Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Отже, саме лише посилання позивача на те, що лише зараз йому стало відомо про порушення прав, без зазначення обставин, що свідчать про об'єктивну неможливість дізнатись про факти такого порушення раніше, зокрема у 2018 році, - при одержанні відповідних пенсійних виплат, не свідчить про пропуск позивачем строків звернення до суду з поважних причин.
У статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, позивачеві слід надати до суду письмові пояснення та докази на підтвердження обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві своєчасно реалізувати право на звернення до суду за захистом своїх прав у строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.
Частиною 3 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною 2 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Положеннями абзацу 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) визначено, що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Крім того, п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору становить 0,4 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (840,80 грн).
Частиною 1 ст. 4 Закону № 3674-VI передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Так, відповідно до Закону України Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 01.01.2020 - 2 102,00 грн.
Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Однак позивачем не подано до суду документу про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Тобто, позивачу за подання даного адміністративного позову слід сплати до спеціального фонду Державного бюджету України 840,80 грн., як за вимоги немайнового характеру, одна з яких є похідною.
У свою чергу, позивач просить суд розстрочити сплату судового збору до винесення рішення суду.
В обґрунтування вказаного клопотання вказує на тяжке матеріальне становище, а також у зв'язку з тим, що звертається із захистом соціальних прав, однак не надає будь - яких належних доказів на підтвердження.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Так, згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Вказані норми встановлюють можливість полегшення судом тягаря судових витрат для осіб з низьким рівнем достатку. Положення статей спрямовані на те, щоб судові витрати не були перешкодою для доступу до суду малозабезпечених осіб, і слугують гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду незалежно від майнового стану.
Таким чином, за обґрунтованим клопотанням, вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі, суд може звільнити позивача від сплати судового збору, зменшити його розмір, відстрочити або розстрочити його сплату.
У позовній заяві (клопотанні) сторона повинна навести обставини, які свідчать про її незадовільне (скрутне) матеріальне становище, та надати суду відповідні докази.
Позивач, обґрунтовуючи необхідність звільнення від сплати судового збору, зазначив про звернення з даним позов щодо захисту соціальних прав.
На думку суду, у даному випадку, вказана обставина не є підставою для звільнення від сплати судового збору.
Так, Пленум Вищого адміністративного суду України Постанові від 23.01.2015 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» зазначив, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. Таке ж право мають і бюджетні установи. Водночас якщо ці бюджетні установи діють як суб'єкти владних повноважень, то обмежене фінансування такої установи не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в ухвалах від 16.11.2018 у справі № 818/918/18, від 02.04.2018 у справі № 2а-9786/12/1370 та постанові від 07.08.2018 у справі № 296/9656/16-а.
Суд зазначає, що позивач не включений до числа осіб, звільнених від оплати судового збору при подачі позовів, зокрема, до адміністративного суду, що прямо передбачено Законом України «Про судовий збір», а тому є платниками судового збору на загальних підставах.
Отже, суд вважає, що заявлене клопотання позивача є необґрунтованим та немотивованим, а тому суд не вбачає підстав для його задоволення.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Вказані недоліки може бути усунені позивачем шляхом подання до суду:
- письмових пояснень та доказів на підтвердження існування обставин, що об'єктивно перешкоджали особисто позивачеві з'ясувати стан справ починаючи з 2014 року при отриманні щомісячних пенсійних виплат у розмірі, що, відповідно до тверджень позивача, є меншим за законодавчо встановлений, та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені ст. 122 КАС України;
- доказів сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. за належними реквізитами щодо його сплати.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
Встановити позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панова Г. В.