Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 грудня 2020 р. Справа№200/10136/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Арестової Л.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місце знаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область; код ЄДРПОУ: 13486010) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
02 листопада 2020 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про:
- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати недоотриманої пенсії, яка залишалася після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 за період з 01.09.2014 року по 31.01.2018 року в сумі 113 457,49 грн.;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 неоодержану за життя пенсію померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_1 за період з 01.09.2014 року по 31.01.2018 року в сумі 113 457,49 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є спадкоємцем померлого ОСОБА_1 , у зв'язку з чим позивач звернулась до управління відповідача, на обліку якого востаннє перебував спадкодавець, як внутрішньо переміщена особа, та отримував пенсію, із заявою про виплату недоотриманої суми пенсії ОСОБА_1 , які залишились недоодержаними у зв'язку з його смертю. Позивачу було повідомлено, що на момент смерті у ОСОБА_1 залишились наявні суми недоотриманої пенсії, але включити суми до складу спадщини неможливо згідно ст. 61 Закону України № 2262.
Позивач вважає, що відповідачем порушено його право на спадщину, а тому у судовому порядку просить зобов'язати управління відповідача виплатити недоотриману пенсію померлого у розмірі 113 457,49 гривень.
Відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач зазначив, що померлий правом отримання пенсії за життя не скористався, тому в даному випадку мають місце не суми пенсії, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, а право на пенсію, яку не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю особи, яка мала таке право. За таких умов вважає, що у позивача відсутнє право на одержання сум невиплаченої пенсії померлого.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року відкрито провадження по справі, за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 29 грудня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Розглянувши наявні заяви сторін по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги та заперечення, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 є сином померлого ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 травня 2019 року № 263/4766/19 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , заінтересована особа - Маріупольська міська рада про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Визначено ОСОБА_1 додатковий строк у вигляді трьох місяців з моменту набрання законної сили рішенням суду для подання ним заяви про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказане рішення набрало законної сили 04.06.2019 року.
Судом встановлено, що позивач 04.06.2019 року звернувся до управління відповідача з запитом, на який отримав лист від 26 червня 2019 року № 6848/03-4, де зазначено, що відповідно до ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерам з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Проте батьки і дружина, а також члені сімї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих ум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
ОСОБА_1 перебував на обліку в головному управлінні, як отримувач пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України № 2262.
На момент смерті у ОСОБА_1 залишились наявні суми недоотриманої пенсії за період з 01.09.2014 по 31.01.2018 у розмірі 113 457, 49 гривень, але зазначені суми не включаються до складу спадщини згідно ст. 61 Закону України № 2262.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність відмови виплатити недоотриманої пенсії померлого позивачу.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 1216 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 61 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. За приписами ч. 3 ст. 61 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Аналогічне визначене пунктом 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 р. № 3-1.
З вищевказаних норм слідує, що недоодержані суми пенсії підлягають виплаті члену сім'ї померлого поза складом спадщини на підставі заяви про їх виплату, поданої не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Водночас, іншими нормами пенсійного законодавства визначено можливість виплати недоодержаних сум пенсії померлого члена сім'ї у складі спадщини.
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Зміст ч. 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Отже, позивач має право на отримання суми пенсії, що залишилися неодержаними у зв'язку зі смертю.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Таким чином, відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача, як спадкоємця, на отримання належного їй спадкового майна.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень ч. 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Щодо виплати позивачу пенсії у конкретному розмірі, суд зазначає наступне.
Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, на теріторіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, “ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однак, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд зобов'язати відповідача нарахувати пенсію в конкретному розмірі.
Окрім того, в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26 червня 2019 року № 6848/03-4, зазначено, що на момент смерті у ОСОБА_1 залишились наявні суми недоотриманої пенсії за період з 01.09.2014 по 31.01.2018 у розмірі 113 457, 49 гривень.
До відзиву же було долучено розрахунок про виплату пенсії ОСОБА_1 , відповідно до якого сума пенсії за період з 01.09.2014 року по 31.01.2018 року складає 106 169,02 гривень.
Тобто, наявні суттєві розбіжності в розмірі пенсійних виплат, які не отримав померлий.
Таким чином, позовна вимога виплатити недоотриману пенсію померлого в розмірі 113 457, 49 грн. не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачений судовий збір, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з управління відповідача судовий збір на користь позивача, як того вимагає ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", в сумі 768,40 грн.
На підстав наведеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 32, 77, 139, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місце знаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область; код ЄДРПОУ: 13486010) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати недоотриманої пенсії, яка залишалася після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 за період з 01.09.2014 року по 31.01.2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 неоодержану за життя пенсію померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_1 за період з 01.09.2014 року по 31.01.2018 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок на користь ОСОБА_1 .
Рішення складено у повному обсязі та підписано 30 грудня 2020 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Л.В. Арестова