Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 грудня 2020 р. Справа№200/10242/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов
ОСОБА_1
до відповідача Держави Україна в особі Державної казначейської служби України
третя особа Територіальне управління Державної судової адміністрації України в
Донецькій області
про стягнення матеріальної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про стягнення за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України матеріальної шкоди, завдану законом, що визнаний неконституційним, в сумі 232000 грн.
Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що на час подання заяви на відставку набув право на отримання вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат.
Зазначає, що у день звільнення вихідна допомога виплачена не була, оскільки підпунктом 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» виключена стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(II)/2020 положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що позов пред'явлений до неналежного відповідача.
Враховуючи наведене, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяву про розгляд справи за його участю не надав.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з'ясував наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 , з 02.11.1992 року працював на посаді судді Костянтинівського міського суду, з 27.03.2004 року суддею Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, 21.09.2016 року звільнений з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с. 3-9).
23.04.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з заявою про виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат (а.с.11).
Листом від 20.05.2020 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області № 05-1021/2020 ОСОБА_1 повідомлений, що згідно абзацу другого резолютивної частини рішення Конституційного Суду від 15.04.2020 року № 2-р (II)/2020 положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення, тобто з 15.04.2020 року, тому не має підстав для проведення нарахування та виплати вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням з посади судді у відставку (а.с.12).
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, в позовній заяві позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 року № 590 затверджене Положення про Державне казначейство, пунктом 1 якого визначено, що Державне казначейство є системою органів державної виконавчої влади і діє при Мінфіні.
Згідно п. 2 Положення Державне казначейство складається з Головного управління
та його територіальних органів - управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах.
Відповідно до п. 3 Положення Державне казначейство у своїй діяльності керується Конституцією України, Конституційним договором між Верховною Радою України та Президентом України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, цим Положенням, а також наказами Мінфіну.
Пунктом 4 Положення встановлено, що Державне казначейство, в тому числі, організовує виконання Державного бюджету України і здійснює контроль за цим; здійснює управління наявними коштами державного бюджету, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів та позабюджетними коштами установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету.
Згідно п. 7 Положення відділення Державного казначейства у районах, містах,
районах у містах, зокрема, здійснюють за поданням державних податкових інспекцій повернення за рахунок державного бюджету зайво сплачених або стягнених податків, зборів та обов'язкових платежів.
Таким чином, відповідач у справі - орган державної виконавчої влади, який є розпорядником коштів державного бюджету та здійснює за поданням державних органів повернення за рахунок державного бюджету зайво сплачених або стягнених податків, зборів та обов'язкових платежів.
Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2- р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України від 27.03.2014 №1166-УІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».
Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 Закону України “Про Конституційний Суд України” від 13 липня 2017 року закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року у справі № 2-р(ІІ)2020 прямо передбачено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” від 27 березня 2014 року № 1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
З аналізу наведених норм вбачається, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, тому положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” від 27 березня 2014 року, яким було виключено статтю стаття 136 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07 липня 2010 року, втратило чинність з 15 квітня 2020 року.
Вказані обставини не спростовують висновку суду про те, що станом на день подання позивачем заяви про відставку та станом на день припинення повноважень позивача як судді стаття 136 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07 липня 2010 року, яка передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги, була виключена.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 820/2462/17, постанові від 25 липня 2019 року у справі № 804/3790/17, постанові від 12 листопада 2020 року у справі № 805/550/16-а.
Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для задоволення позовної заяви.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем надані суду належні докази правомірності дій щодо невиплати вихідної допомоги позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.
Оскільки під час розгляду справи встановлена правомірність дій органу владних повноважень щодо невиплати вихідної допомоги позивачу, суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.
В розумінні ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання про перерозподіл судових витрат не розглядається.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (ЄДРПОУ 37567646, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6), третя особа Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ЄДРПОУ 26288796, юридична адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 2) про стягнення за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України матеріальної шкоди, завдану законом, що визнаний неконституційним, в сумі 232000 грн.- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Т.В. Давиденко