30 грудня 2020 року ЛуцькСправа № 140/15484/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Денисюка Р.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 06.10.2020 № З-6739/15-20-СГ про відмову у затвердженні документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, що розташована на території Старозагорівської сільської ради Локачинського району Волинської області, кадастровий номер 0722485200:03:000:0231; зобов'язання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом безоплатної передачі позивачу для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель, що перебувають у державній власності Старозагорівської сільської ради Локачинського району Волинської області, кадастровий номер 0722485200:03:000:0231 площею 2,0 га та стягнути моральну шкоду в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, визначеної Законом про Державний бюджет на відповідний рік.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 06.10.2020 № З-6739/15-20-СГ “Про відмову у затвердженні документації із землеустрою” відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Старозагорівської сільської ради Локачинського району Волинської області, кадастровий номер 0722485200:03:000:0231, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, та наданні цієї земельної ділянки у власність з таких підстав: кадастровий план земельної ділянки не відповідає вимогам статті 34 Закону України “Про Державний земельний кадастр” від 07.07.2011 № 3613-VI (далі - Закон № 3613-VI).
Позивач не погоджується із вказаним наказом та вважає його протиправним, оскільки наданий позивачем проект землеустрою погоджений у встановленому порядку та земельній ділянці присвоєний кадастровий номер, вона внесена до Державного земельного кадастру, а у відповідача відсутні дискреційні повноваження щодо прийняття іншого рішення, ніж про затвердження проекту землеустрою. Крім того, перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.
З врахуванням наведеного просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 03.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та на підставі частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами (а.с. 260).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваного наказу. Крім того, вказує, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, та приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним.
Щодо стягнення моральної шкоди також заперечив та зазначив, що умовами виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди є: шкода; протиправність поведінки завдавача шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою завдавача шкоди та її результатом - шкодою; вина завдавача шкоди. Позивачем не надано жодних доказів щодо заподіяння ГУ Держгеокадастру у Волинській області, внаслідок видачі оскаржуваного наказу, моральних чи фізичних страждань або втрат майнового характеру.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, з урахуванням строків, визначених статтею 258 КАС України.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 12.03.2020 Головне управління Держгеокадастру у Волинській області прийняло наказ № З-2519/15-20-СГ “Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою”, яким надано позивачу ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, за межами населених пунктів Старозагорівської сільської ради Локачинського району, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а. с. 10).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 26.08.2020 № З-5757/15-20-СГ “Про відмову у затвердженні документації із землеустрою” відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів Старозагорівської сільської ради Локачинського району, розмір земельної ділянки 2,00 га, кадастровий номер 0722485200:03:000:0231 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з підстави: перелік обмежень у використанні земельної ділянки не відповідає вимогам додатку 6 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (а. с. 20).
03.09.2020 позивач повторно звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області із відповідною заявою, до якої додала документацію із землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 21).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 06.10.2020 № З-6739/15-20-СГ “Про відмову у затвердженні документації із землеустрою” відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів Старозагорівської сільської ради Локачинського району, розмір земельної ділянки 2,00 га, кадастровий номер 0722485200:03:000:0231 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з підстави: кадастровий план земельної ділянки не відповідає вимогам статті 34 Закону № 3613-VI (а. с. 26).
При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту “б” частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Пунктом “в” частини третьої статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
За правилами пункту “б” частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
За приписами частини дев'ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
При цьому, з вищенаведених норм ЗК України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, норми статті 118 ЗК України не містять. При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2018 у справі № 820/4852/17, та враховуються при вирішенні цієї справи.
З матеріалів справи вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 розробив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, розташованої за межами населених пунктів Старозагорівської сільської ради Локачинського району, вказаний проект погоджено згідно з висновком про розгляд документації із землеустрою від 25.05.2020 № 10787/82-20 експерта державної експертизи ОСОБА_3 (а. с. 29), відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0709966612020 від 29.05.2020, на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 16.03.2020, зареєстровано земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 0722485200:03:000:0231, площею 2,00 га, місце розташування: Волинська область, Локачинський район, Старозагорівська сільська рада (а. с. 27). При цьому, суд звертає увагу, що висновок про розгляд документації із землеустрою від 25.05.2020 складено експертом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (а. с. 29), а земельну ділянку було зареєстровано Відділом у Локачинському районі Міжрайонного управління у Горохівсьокму та Локачинському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (а. с. 27).
В той же час, наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 06.10.2020 № З-6739/15-20-СГ “Про відмову у затвердженні документації із землеустрою” прийнятий лише з тієї підстави, що кадастровий план земельної ділянки не відповідає вимогам статті 34 Закону № 3613-VI.
За приписами частин першої - четвертої статті 34 Закону № 3613-VI на кадастровому плані земельної ділянки відображаються: площа земельної ділянки; зовнішні межі земельної ділянки (із зазначенням суміжних земельних ділянок, їх власників, користувачів суміжних земельних ділянок державної чи комунальної власності); координати поворотних точок земельної ділянки; лінійні проміри між поворотними точками меж земельної ділянки; кадастровий номер земельної ділянки; кадастрові номери суміжних земельних ділянок (за наявності); межі земельних угідь; межі частин земельних ділянок, на які поширюється дія обмежень у використанні земельних ділянок, права суборенди, сервітуту; контури об'єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці. Таблиці із зазначенням координат усіх поворотних точок меж земельної ділянки, переліку земельних угідь, їх площ, відомостей про цільове призначення земельної ділянки та розробника документації із землеустрою на земельну ділянку є невід'ємною частиною кадастрового плану земельної ділянки. Кадастровий план земельної ділянки складається при формуванні земельної ділянки у паперовій та електронній (цифровій) формі. Порядок складання та затвердження вимог до оформлення кадастрових планів земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України. У разі зміни відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, власнику (користувачу) земельної ділянки за його заявою Державний кадастровий реєстратор видає Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, складовою частиною якого є кадастровий план, що містить внесені відомості.
Суд звертає увагу, що ні в оскаржуваному наказі від 06.10.2020 № З-6739/15-20-СГ “Про відмову у затвердженні документації із землеустрою”, ні у заявах по суті справи відповідач не зазначив, у чому саме полягає невідповідність кадастрового плану земельної ділянки вимогам статті 34 Закону № 3613-VI, які конкретні приписи статті 34 вказаного Закону є порушеними.
На думку суду, наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 06.10.2020 № З-6739/15-20-СГ “Про відмову у затверджені документації із землеустрою” не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих суду пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України повноважень, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування зазначеного наказу належить задовольнити.
Вирішуючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою, суд дійшов висновку про необхідність їх часткового задоволення, враховуючи таке.
Згідно із частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження” суб'єкта владних повноважень відсутнє, а під ними необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
В матеріалах справи відсутні достатні докази, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду про те, що викладені у оспорюваному рішенні відповідача мотиви не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою.
На думку суду, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов'язання повторно розглянути заяву позивача від 03.09.2020 про затвердження проекту землеустрою, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. При цьому, суд також врахував спосіб захисту порушеного права, визначений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2018 у справі № 820/4852/17.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, то суд зазначає таке.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З вищенаведеного слідує, що для відшкодування моральної шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 в справі № 804/2252/14.
Як слідує з матеріалів справи, позивачем не надано жодного доказу спричинення їй моральної шкоди саме прийняттям оскаржуваного наказу, при цьому суд звертає увагу на те, що позивач у даній справі не оскаржує дій чи бездіяльності відповідача під час розгляду її заяви про затвердження проекту землеустрою, а тому позивачем не доведено причинного зв'язку між прийняттям оскаржуваного наказу та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача у вигляді моральної шкоди.
Крім того, на думку суду, визнання протиправним та скасування цим рішенням наказу від 06.10.2020 №З-6739/15-20-СГ “Про відмову у затвердженні документації із землеустрою” необхідно розцінювати як справедливу сатисфакцію за порушення прав позивача.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 420,40 грн., що був сплачений в сумі 840,80 грн. згідно з квитанцією від 27.10.2020 № 0.0.1885506791.1 (а. с. 9).
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 06 жовтня 2020 року №З-6739/15-20-СГ “Про відмову у затвердженні документації із землеустрою”.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Волинській області повторно, у встановленому законодавством порядку, розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 вересня 2020 року про затвердження документації із землеустрою, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокодастру у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська область, м. Луцьк, вул. Винниченка, 67, ідентифікаційний код 39767861).
Суддя Р.С. Денисюк