28 грудня 2020 року ЛуцькСправа № 140/15088/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньтабак», Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Груп Україна» про визнання договору недійсним,
Головне управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньтабак» (далі - ТзОВ «Волиньтабак», відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Груп Україна» (далі - ТзОВ «Іст Груп Україна», відповідач 2) про визнання недійсною угоди між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньтабак» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іст Груп Україна» від 01.03.2019 № 01/03-19Т.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що єдиною метою укладення Договору від 01.03.2019 № 01/03-19Т є надання податкової вигоди третім особам для ухилення від сплати ПДВ, у зв'язку з тим, що ГУ ДПС у Волинській області вважає, що господарські операції з постачання тютюнових виробів фактично не відбувалися, оскільки наявність залишків тютюнових виробів не підтверджено. В результаті того, що господарська операція фактично не відбулась, то первинні документи (зокрема податкові накладні, договори) складені ТОВ «Волиньтабак» на підтвердження таких операцій не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення операції.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 17.11.2020 року прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
17.12.2020 від відповідача 1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній вважає позовні вимоги безпідставними та не визнає їх в повному обсязі з огляду на наступне.
Відповідач 1 вказує, що реальність здійснення господарських операцій між відповідачем 1 та відповідачем 2 згідно Договору від 01.03.2019 № 01/03-19Т підтверджується наявними первинними документами, які відповідають вимогам чинного законодавства України.
Також, відповідач 1 зазначив, що сама по собі наявність податкової інформації не може бути підставою для притягнення платника податків до відповідальності, і така податкова інформація не є належним доказом у розмінні чинного процесуального законодавства. Контролюючі органи зобов'язані доводити належними та допустимими доказами факти порушення платником податків вимог чинного законодавства.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Позивач має довести, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, протиправні наслідки цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.
Оскільки позов ГУ ДПС у Волинській області спрямований на захист інтересів держави і суспільства, позивач має зазначити особу, якій завдано шкоду, протиправні наслідки оспорюваної угоди, а також вину у формі умислу.
Оспорюваний правочин, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньтабак» та Товариством з обмеженою відповідальністю ТзОВ «Іст Груп Україна», застосування наслідків його недійсності (навіть у випадку визнання судом недійсним вказаного правочину) можливе виключно щодо сторін оспорюваного договору, з огляду на що у кінцевому результаті обраний позивачем спосіб захисту (визнання договору недійсним) в будь-якому випадку не забезпечить поновлення порушення прав та не гарантуватиме можливості отримання відповідного відшкодування особі, права якої порушено, та яка є відмінна від сторони оспорюваного правочину.
Враховуючи викладені обставини, відповідач 1 вважає, що обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання недійсним Договору поставки від 01.03.2019 № 01/03-19Т не має наслідком поновлення прав/інтересів держави та суспільства (у випадку доведення такого порушення прав/інтересів).
Зазначає, що твердження позивача про отриману податкову вигоду ТзОВ «Волиньтабак» від укладення Договору від 01.03.2019 № 01/03-19Т є абсурдним, адже при здійсненні операцій з постачання товарів ТзОВ «Волиньтабак» - як продавець товарів зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою, та включити до податкових зобов'язань з постачання товарів.
За таких обставин, ТзОВ «Волиньтабак» реалізовуючи тютюнові вироби ТзОВ «Іст Груп Україна», включає в свої податкові зобов'язання, а не отримує вигоду.
За таких обставин, позивач вважає, що твердження позивача про наявність підстав для визнання Договору поставки від 01.03.2019 № 01/03-19Т недійсним (на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України) є необґрунтованими.
Відтак, відповідач 1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає, враховуючи наступне.
Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Судом встановлено, що 01 березня 2019 року між ТзОВ «Волиньтабак» (постачальник) та ТзОВ «Іст Груп Україна» (покупець) було укладено Договір поставки за № 01/03-19Т (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1, 1.2, 1.3., 4.1.1 Договору ТзОВ «Волиньтабак» зобов'язується в порядку та на умовах, визначених даним Договором поставляти та передавати у власність ТзОВ «Іст Груп Україна» тютюнові вироби, далі за текстом «Товар», а ТзОВ «Іст Груп Україна» зобов'язується приймати і оплачувати Товар згідно накладних, що є невід'ємною частиною даного Договору.
На виконання умов вищевказаного Договору укладеного між ТзОВ «Волиньтабак» та ТзОВ «Іст Груп Україна», в період з квітня по серпень 2020 року ТзОВ «Волиньтабак» здійснило поставку Товару на суму 659 991 500 грн. згідно видаткових накладних, копії яких додані відповідачем 1 до відзиву (том 1 а.с. 58-252, том 2 а.с. 1, 20-217, том 3 а.с. 10-181).
У подальшому, ТзОВ «Волиньтабак» виписано на користь ТзОВ «Іст Груп Україна» податкові накладні, що вбачається з додатку №1 до відзиву на позовну заяву (том 1 а.с.45-49).
Відповідно до п.4.4. постачання здійснюється самовивозом транспортом Покупця або іншої особи, призначеної Покупцем для отримання товару (вантажоодержувача), або перевізника, призначеного для цього Покупцем чи вантажоодержувачем.
На виконання умов Договору перевізником було оформлено товаро-транспорті накладні, копії яких додані відповідачем 1 до відзиву (том 2 а.с. 3-19, 39-41, 217-250, том 3 а.с. 1-9, 182-219).
Підставою для звернення до суду контролюючого органу, став лист Офісу Генерального прокурора, в якому доручено ДПС України розглянути питання щодо зупинення, за наявності підстав, реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, в тому числі, ТзОВ «Волиньтабак».
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Відповідно до п. 191.1 ст. 191 ПК України контролюючі органи виконують такі функції: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (191.1.1.); звертаються до суду у випадках, передбачених законодавством (191.1.45.).
За змістом п.20.1 ст.20 ПК України контролюючому органу, серед іншого, надається право: для здійснення функцій, визначених законом, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (пп.20.1.4.); у разі виявлення порушення вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів (пп.20.1.14.); визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов'язань платників податків (20.1.18.); застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України (20.1.19.).
Згідно з підпунктом 20.1.30 пунктом 20.1. статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Хоча за буквальним змістом цієї норми право контролюючого органу подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб про визнання правочинів недійсними пов'язане із застосуванням встановлених законом наслідків недійсності правочину, визначення позовних вимог, необхідних і достатніх для виконання функцій, покладених на контролюючий орган, є правом цього органу. Обрання способу захисту інтересів держави у сфері оподаткування в межах виконання встановлених законом завдань та функцій є дискреційними повноваженнями контролюючого органу. В усіх випадках, однак, звернення контролюючого органу до суду з позовною заявою про визнання правочину недійсним повинно відповідати його завданням.
Правовою підставою позову контролюючим органом вказано статтю 215 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі - Постанова Пленуму) зазначено, що нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
У відповідності до п. 7 Постанови Пленуму виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК ( 435-15 ).
Для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.
Згідно п. 18 Постанови Пленуму №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України (254к/96-ВР); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК (435-15) має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Як встановлено ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Згідно із ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Таким чином, позивач має довести, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, протиправні наслідки цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Оскільки позов ГУ ДПС у Волинській області спрямований на захист інтересів держави і суспільства, позивач має зазначити особу, якій завдано шкоду, протиправні наслідки оспорюваної угоди, а також вину у формі умислу.
Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.
Встановлюючи правовий наслідок правочину, який вчинено без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, частина третя статті 208 ЦК України, так само, як і інші правові норми, не визначають ознаки такого правочину. До кола таких правочинів належать, зокрема правочини, які вчинені з метою ухилення від оподаткування, отримання незаконної податкової вигоди (наприклад, у вигляді податкового кредиту). Обов'язок довести перед судом, що правочин вчинено з такою метою, в силу норми частини першої статті 77 КАС України належить позивачу.
Доводячи, що правочин між ТзОВ «Волиньтабак» та ТзОВ «Іст Груп Україна» спрямований на створення штучних підстав для незаконного отримання ТзОВ «Волиньтабак» права на податковий кредит і, як наслідок, для зменшення податкових зобов'язань, позивач посилається на участь платника у схемах формування сумнівного податково кредиту, а саме: реалізацію тютюнових виробів в адресу суб'єктів господарювання, у яких в наступних ланцюгах постачання відбувається підміна номенклатури товарів.
Як встановлено п. 44.1. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
На підтвердження здійснення фінансово-господарських операцій, відповідно до Договору від 01.03.2019 № 01/03-19Т, зокрема, того що відповідач 1 продав, а відповідач 2 прийняв товар ТзОВ «Волиньтабак» наводить оформлення останнім видаткових накладних, податкових накладних та товарно-транспортних накладних.
Вказані вище первинні документи в повному обсязі відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та не викликають сумнівів у їх достовірності.
Таким чином, наявні первинні документи підтверджують реальність господарських операцій між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, а саме: придбання товарів та транспортування вказаного товару.
З матеріалів справи убачається, що в діях ТзОВ «Волиньтабак» та ТзОВ «Іст Груп Україна», відсутній умисел під час укладення договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування або несплати податків.
Крім того, первинна документація та докази економічної доцільності реалізації тютюнових виробів як наслідок виконання договірних відносин стороною позивача не досліджувались, аналізу не піддавались.
Виключно належними і допустимими доказами має бути підтверджено і факт вчинення правочину, який оспорюється у даній справі.
Однак, належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт здійснення контролюючим органом заходів податковго контролю безпосередньо щодо ТзОВ «Волиньтабак» та ТзОВ «Іст Груп Україна», з відображенням та закріпленням результатів їх проведення у відповідному джерелі, та факт вчинення оспорюваного правочину, позивач не надав. Наведене свідчить про те, що передбачених законом заходів податкового контролю безпосередньо щодо ТзОВ «Волиньтабак», ТзОВ «Іст Груп Україна» Головне управління не здійснювало.
Конституційний Суд України в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Як вбачається з аналізу повноважень контролюючого органу, наданих йому чинним законодавством, Головне управління ДФС у Волинській області має достатні адміністративні можливості для здійснення визначених йому законом завдань та функцій податкового контролю, зокрема щодо виявлення фактів вчинення платниками податків податкових правопорушень та отримання від платників податків засвідчених належним чином копій документів, що стосуються фактів виявлених порушень вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Однак, як вбачається з матеріалів справи, своїми повноваженнями з метою, якою вони надані законом, перед зверненням до суду з даним позовом позивач не скористався.
Таким чином, суд приходить до висновку, що за наявності права звернення контролюючого органу із заявленим позовом, підстави такого звернення у межах спірних правовідносин відсутні.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування наявності умислу на укладення Договору від 01.03.2019 № 01/03-19Т без наміру виникнення наслідків, які передбачені даним Договором, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на відсутність належних та допустимих доказів для визнання недійсним Договору від 01.03.2019 № 01/03-19Т, суд вважає безпідставними позовні вимоги Головного управління ДПС у Волинській області, а відтак та з урахуванням викладеного вище, в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд
В задоволенні позову Головного управління ДПС у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньтабак», Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Груп Україна» про визнання договору недійсним відмовити.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич