29.12.20
22-ц/812/2140/20
Провадження №22-ц/812/2140/20
Іменем України
29 грудня 2020 року м. Миколаїв
колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні без повідомлення (виклику) учасників цивільну справу №486/1337/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке постановив Южноукраїнський міський суд Миколаївської області під головуванням судді Долматової Галини Анатоліївни о 14 годині 52 хвилині у приміщенні цього суду 16 листопада 2020 року, за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
06 серпня 2019 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що на підставі укладеного 05 лютого 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_1 кредитного договору № GP-5986817 (далі - Договір) позичальник отримала у кредит 10919,95 грн. 19 липня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Банк Ренесанс Капітал» припинилося шляхом приєднання до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», Банк), яке є правонаступником усіх прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства «Банк Ренесанс Капітал». Внаслідок приєднання на баланс ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» була передана заборгованість за кредитним договором. В зв'язку з простроченням відповідачкою строку погашення чергового платежу за кредитним договором, на її адресу банком було надіслано письмову вимогу. Банк вважає, що таким чином виконав свій обов'язок щодо претензійної роботи. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 довготривалий строк не виконує взяті на себе зобов'язання за Договором, внаслідок чого станом на 23 липня 2019 року наявна заборгованість у сумі 29844,27 грн, яка складається з: 5793,57 грн - заборгованість за кредитом; 1288,76 грн - заборгованість за процентами; 3652,02 грн - заборгованість за комісією; 19109,92 грн - штрафні санкції, позивач просив стягнути з позичальника зазначену заборгованість та судовий збір.
У відзиві на позовну заяву представник відповідачки ОСОБА_2 просив у задоволенні позову відмовити.
Відзив мотивований тим, що ретельний аналіз додатків, доданих до позовної заяви, свідчить про те, що самого кредитного договору № GP-5986817 від 05 лютого 2014 року банком до позовної заяви долучено не було, тому відсутність копії цього кредитного договору дозволяє стверджувати, що не має підстави виникнення зобов'язання, а тому позов є безпідставним. Надані позивачем на підтвердження наявності заборгованості за кредитом та розрахунок заборгованості, довідка про стан та історію заборгованості за кредитним договором та виписка з рахунку ОСОБА_1 не відповідають вимогам до первинних документів, викладеним у статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Національного Банку України від 04 липня 2018 року №75. Також у відзиві звертається увага на безпідставне включення до розрахунку заборгованості сум комісії, а також приховування позивачем того факту, що 10 квітня 2019 року на його користь приватним нотаріусом Харою Н.С. був вчинений виконавчий напис №7958.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 листопада 2020 року позов задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість за кредитним договором б/н від 05 лютого 2014 року станом на 23 липня 2019 року у розмірі 8609 грн 09 коп. та 554 грн 21 коп. судового збору.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами мали місце договірні відносини, умови договору сторонами не оспорюються. Виходячи із наданих сторонами доказів, в судовому засіданні підтверджено, що ОСОБА_1 отримала від банку грошові кошти в сумі 6080 грн. на умовах строковості та оплатності (15% річних), проте не виконала зобов'язання належним чином, сплативши усього 650 грн., внаслідок чого утворилася заборгованість.
Суд відхилив заперечення представника відповідачки стосовно безпідставності та суперечливості розрахунку заборгованості, наданого позивачем, і задовольнив позовні вимоги частково з урахуванням наступних міркувань.
Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. Тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення комісії в сумі 3652,02 грн. є необґрунтованими і до задоволення не підлягають.
Суд також частково погодився із заявою відповідачки щодо застосування наслідків пропуску позивачем позовної давності, а саме: щодо вимог про стягнення заборгованості суд вважав, що відповідачем доведений факт здійснення останнього платежу по кредиту 07 квітня 2014 року, а враховуючи, що строк сплати щомісячних платежів встановлений графіком погашення до 05 числа кожного місяця, саме з 06 квітня 2014 року право позивача вважається порушеним, тому приймаючи розрахунок заборгованості, наданий позивачем, дійшов висновку, що з урахуванням позовної давності, про яку заявив відповідач, підлягають стягненню несплачені платежі в межах трьох років до дня звернення до суду (з 23 липня 2016 року, що складає: тіло кредиту в сумі 1402,84 грн, нараховані відсотки за користування кредитом в сумі 73,50 грн); щодо стягнення заборгованості з пені, то суд виходив з умов Договору щодо визначення трирічного строку позовної давності та стягнув 7132,75 грн пені.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом допущено суттєве порушення норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Щодо висновку про те, що між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_1 05 лютого 2014 року був укладений кредитний договір № GP-5986817, то у справі № 758/6389/19 Подільським районним судом м. Києва було встановлено, що виконавчий напис вчинено за відсутності доказів про безспірність характеру правовідносин між ОСОБА_1 та AT «ПУМБ». Крім того, як вбачається із матеріалів цивільної справи № 486/1337/19, то під час реєстрації документів уповноваженою особою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області навпроти додатків, які були додані до позовної заяви, робилася відмітка про її наявність. Однак, такої відмітки не має у додатку № 2 «Кредитний договір з графіком та копія Загальних умов кредитування, відкриття та ведення рахунків, договір страхування». А це в свою чергу, дозволяє стверджувати про його відсутність. За таких обставин, висновок суду про те, що 05 лютого 2014 року між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» та нею був укладений кредитний договір № GP-5986817 є передчасним та ґрунтується на припущеннях.
Що стосується висновку суду проте, що Банк надав відповідачу у кредит грошові кошти в розмірі - 6 080 грн., а позивачем доведено частково розмір заборгованості за договором, то відповідач значив наступне.
Банк має довести факт надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Із матеріалів справи вбачається, що надання кредиту здійснюється не пізніше 3 робочих днів з дати акцепту пропозиції Банком. Датою надання кредиту є дата списання коштів у розмірі Суми кредиту з відповідного позичкового рахунку, відкритого Позичальнику у Банку, та її перерахування (ініціація переказу) у відповідних частинах (а) на рахунок Позичальника або видачі йому готівкою згідно з п. 3.1 цього Розділу, (б) на користь Підприємства торгівлі згідно з п. 3.2 цього Розділу, (в) на рахунок страхової компанії згідно з п. 3.3 цього Розділу; (г) на відповідний рахунок Банку згідно з п. 3.4 цього Розділу (п. 3.5 Розділу 2 Загальних умов договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків).
AT «Перший Український Міжнародний Банк» в позовній заяві стверджує, що на підставі укладеного кредитного договору № GP-5986817 від 05 лютого 2014 року відповідач отримала кошти у сумі 10 919, 95 грн. Однак, у пропозиції укласти договори (оферта) та в довідці про стан та історію заборгованості за кредитним договором № GP - 5986817 від 05 лютого 2014 року зазначається зовсім інша сума - 6 080 грн. Відтак, сама позиція позивача стосовно суми виданих коштів є суперечливою та мінливою, що в подальшому суттєво впливає на правильність наданих Банком розрахунків. Тому, для усунення будь-яких неточностей в матеріалах справи повинні міститися первині документи. Оскільки, вони (первинні документи) є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій і складаються виключно під час здійснення господарської операції (видача та/або переказ коштів, тощо), а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення.
Суд безпідставно та необґрунтовано відхилив заперечення представника відповідачки стосовно суперечливості та сумнівності у правильності розрахунку заборгованості, який наданий позивачем, та не взяв до уваги правові позиції Верховного Суду у подібних відносинах (постанова у справі № 755/2284/16 від 31 жовтня 2018 року (№ провадження 61-33138св18); постанова у справі № 315/353/17 від 08 травня 2018 року (№ провадження - 61-394св17). Наявність та розмір заборгованості перед банківською установою може бути підтверджено виключно первинними документами. Розрахунок заборгованості за вихідним № КНО-44.1.5/82-1 не є належним та допустимим доказом, оскільки, він не містить інформації про те, з якого банківського рахунку взята відповідна інформація, не містить відомостей стосовно здійснення видачі грошових коштів відповідачу шляхом їх зарахування на банківський рахунок, із розрахунку не можливо встановити, з якої суми «тіла кредиту» було здійснено розрахунок інших складових (відсотків, пені, комісії). У документі зазначається про те, що розрахунок проведений станом на 23 липня 2019 року. Однак, сам розрахунок усіх складових здійснено до 05 лютого 2017 року, а не до 23 липня 2019 року.
Вирішуючи справу за позовом ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, судом було встановлено, що стягувачем дійсно було пропущено строк у три роки з дня виникнення у останнього права вимоги. Однак, Южноукраїнський міський суд на вказане належної уваги не звернув, що в свою чергу призвело до неповного з'ясування фактичних обставин справи та неправильного вирішення справи в цілому. При цьому, висновок суду про те, що відповідачем останній платіж було вчинено у 2014 році ґрунтується на припущеннях через те, що вказана обставина мною не визнавалася, а матеріали справи не містять жодних належних, допустимих, достовірних та в своїй сукупності достатніх доказів на цей рахунок.
На думку відповідачки, Загальні умови договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків мають дефектований характер, а тому не можуть бути допустимими доказами, оскільки, вони не містять ані печатки Банку, ані дати редакції вказаних умов, ані підпису уповноваженої особи банківської установи.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду відповідає вказаним положенням закону.
Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 05 лютого 2014 року ОСОБА_1 підписала пропозицію укласти договір (оферту) від АТ «Банк Ренесанс Капітал» з метою отримання споживчого кредиту (коштів на загальні споживчі цілі) на умовах, викладених в частині 2 цієї пропозиції, зокрема, щодо сплати комісійної винагороди банку та переказу коштів у розмірі, визначеному п. 2.6. цієї пропозиції (надалі разова комісія), оплати ціни Договору страхування. Згідно пропозиції (оферті) ОСОБА_1 виявила намір також укласти договір карткового рахунку з відкриттям карткового рахунку на її ім'я; випустити на її ім'я платіжну картку MasterCard, з огляду на її фінансовий стан та кредитну історію встановити на момент укладення або протягом строку дії кредитного договору ліміт овердрафту та строк користування овердрафтом в межах максимально погодженої суми, яка не перевищує 50000 грн. В частині другій даної пропозиції викладені основні умови Кредиту, вказано його номер GP-5986817, сума кредиту - 6080 грн, з яких 5000 грн - на споживчі цілі; 1080 грн - на оплату договору страхування, строк кредиту та договору страхування; розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості % 1.82; розмір процентної ставки - 15.00% річних, вказано спосіб надання кредиту - шляхом переказу на рахунок НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Банк Ренесанс Капітал» на рахунок ОСОБА_1 . Зазначена пропозиція укласти договір підписана ОСОБА_1 (том 1, а.с. 8).
Пунктом 6.1. Загальних умов договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків (далі - Загальні умови) передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути банку кредит, оплатити проценти, комісії, інші комісії можливі штрафи та збитки на умовах, визначених цим розділом та пропозицією, а також виконати інші умови ними передбачені. Зазначені загальні умови підписані позичальником ОСОБА_1 (том 1, а.с. 9-10).
Як вбачається з копії статуту АТ «Перший Український Міжнародний Банк», останній є правонаступником всіх прав та зобов'язань ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» і АТ «Банк Ренесанс Капітал» в результаті реорганізації АТ «Банк Ренесанс Капітал» шляхом приєднання до Банку, згідно рішення загальних зборів акціонерів Банку (протокол № 68 від 14 березня 2015) та згідно рішення єдиного акціонера АТ «Банк Ренесанс Капітал» (рішення № 2 від 14 березня 2015 року) (том 1, а.с. 35-65).
25 лютого 2019 року АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на ім'я ОСОБА_1 було направлено письмову вимогу (повідомлення) про наявність заборгованості у розмірі 16379,92 грн та пропозицію її сплатити у строк до 04 березня 2019 року (том 1, а.с. 11).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ «Банк Ренесанс Капітал»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Проаналізувавши наявні у справі докази, текст підписаних відповідачкою оферти та Загальних умов, встановивши, що сторонами було досягнуто домовленостей щодо усіх істотних умов, притаманних кредитному договору, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про укладення 05 лютого 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_1 кредитного договору, на виконання якого Банк передав відповідачці грошові кошти в сумі 6080 грн на умовах строковості та оплатності (15% річних), проте остання не виконала зобов'язання належним чином, сплативши усього 650 грн.
Апеляційний суд відхиляє заперечення відповідачки в апеляційній скарзі стосовно безпідставності та суперечливості розрахунку заборгованості, наданого позивачем. Так, факт укладання кредитного договору, користування кредитними коштами відповідачкою у відзиві на позовну заяву, подану її представником (том 1, а.с. 163-167), не оспорюється.
Доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем копії кредитного договору спростовується змістом позовної заяви, де у додатках зазначено про долучення кредитного договору з графіком та копії Загальних умов (том 1, а.с. 4), а також наявністю вказаних документів у матеріалах справи (том 1, а.с. 8-11).
Посилання ОСОБА_1 на те, що у рішенні по справі № 758/6389/19 Подільським районним судом м. Києва було встановлено, що виконавчий напис вчинено за відсутності доказів про безспірність характеру правовідносин між ОСОБА_1 та AT «ПУМБ», суперечать змісту цього судового рішення, оскільки згідно його мотивувальній частині підставою відмови у позові стало встановлення того, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності характеру правовідносин, а не недоведеність укладання сторонами договору.
До того ж відповідачка вимоги про визнання кредитного договору недійсним не заявляла.
Щодо посилань в апеляційній на суперечливість зазначеної у позові суми кредиту (10919 грн 95 коп.), то суд погодився з такими запереченнями та виходив з доведеності отримання ОСОБА_1 кредиту у сумі 6080 грн, що відповідає умовам укладеного сторонами договору та розрахунку заборгованості.
Також колегія суддів погоджується з розрахунком заборгованості відповідачки за кредитним договором, який зроблений судом першої інстанції.
Так, звертаючись з позовом, Банк просив про стягнення з відповідачки 29844 грн 27 коп. заборгованості: 5793,57 грн. - заборгованість за кредитом, 1288,76 грн. - заборгованість за процентами, 3652,02 грн. - заборгованість за комісією, а також банком нараховані штрафні санкції у розмірі 19109,92 грн.
З огляду на положення частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про заборону кредитодавцю встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, та нікчемність таких умов договору про надання споживчого кредиту, а також вимоги статей 204, 215 ЦК України щодо недійсності правочину, правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові №524/5152-15-ц від 09 грудня 2019 року, суд вважав позовні вимоги у частині стягнення заборгованості з комісії в сумі 3652,02 грн необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню.
Під час розгляду справи до ухвалення судом рішення відповідачка подала заяву про застосування позовної давності (том 1, а.с.135).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Так, за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252, 255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2019 року у справі № 570/2528/15-ц та від 11 червня 2020 року у справі №464/7430/16.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) вказано, що із тлумачення частини першої статті 264 ЦК України слідує, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб'єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згоду чи уповноважує на це відповідного іншого суб'єкта.
Відповідачка на підтвердження пропуску позивачем строку звернення до суду посилалася на те, що платіж у 2019 році здійснювався без відома боржника, в порядку примусового виконання виданого нотаріусом виконавчого напису від 10 квітня 2019 року.
Суд першої інстанції погодився із доводами відповідачки з огляду на зазначену позицію Верховного Суду та дослідивши наявні у справі докази, а саме: відповідь Пенсійного Фонду України №143/04.09 від 09 липня 2019 року (том 1, а.с.141) про утримання з пенсійного рахунку відповідачки на підставі постанови приватного виконавця Юхименко О.Л. ВП №59003771 від 07 травня 2019 року на користь АТ «ПУМБ» коштів в сумі 185,60 грн., що відповідає відомостям про зарахування в рахунок погашення кредиту згідно довідки про заборгованість (том 1, а.с.13); ухвалу про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення №59003771 на підставі виконавчого напису №7958 від 10 квітня 2019 року, вчиненого приватним нотаріусом Хара Н.С. (том 1, а.с.140), рішення Подільського районного суду м. Києва про визнання зазначеного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
На підставі наведеного суд дійшов висновку про доведеність того, що відповідачкою останній платіж по кредиту був здійснений 07 квітня 2014 року, а враховуючи, що строк сплати щомісячних платежів встановлений графіком погашення до 05 числа кожного місяця, право позивача вважається порушеним з 06 квітня 2014 року.
Колегія суддів вважає такий висновком суду першої інстанції правильним.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Велика Палата Верховного Суду у постанові №536/1841/15-ц від 23 червня 2020 року визначила, що оскільки кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем (постанова Великої Палати Верховного Суду №202/26885/13-ц від 06 лютого 2019 року).
Отже суд першої інстанції погодившись з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, дійшов висновку, що з урахуванням позовної давності, про застосування якої заявила відповідачка, обґрунтовано вважав, що стягненню підлягають несплачені платежі в межах трьох років до дня звернення до суду, а саме з 23 липня 2016 року, що складає: тіло кредиту в сумі 1402,84 грн та нараховані відсотки за користування кредитом в сумі 73,50 грн (том 1, а.с.13, 207-210).
Апеляційний суд вважає такий розрахунок вірним та відхиляє аргументи апеляційної скарги про недоведеність правильності розрахунку заборгованості за кредитним договором, оскільки ОСОБА_3 не наведений власний розрахунок, не зазначено конкретних недоліків розрахунку щодо невключення в нього проведених нею сплат тощо.
На підставі перерахування заборгованості за тілом кредиту та відсотками суд також вважав, що є підстави для відповідного перерахування розміру пені, пред'явленого до стягнення позивачем.
Відповідно до статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Сторонами визначена позовна давність для відшкодування збитків, сплати нейстойки (штрафів, пені) у три роки згідно п.9.1 Загальних умов договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків. Оскільки дана форма договору містить підпис відповідача, суд не вбачає підстав для приведення строку спеціальної позовної давності у відповідність до загальних умов, визначених законом.
Позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).
Згідно пункту 5.3 Договору за повне або часткове прострочення грошових зобов'язань за договором карткового рахунку клієнт оплачує банку штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 0,49 % за кожний день прострочення.
Суд навів власний розрахунок пені в межах визначеної сторонами позовної давності по кожному простроченому щомісячному платежу: з 06 серпня 2016 року по 23 липня 2019 року за 1081 день із суми (тіло кредиту 192,84 грн. + відсотки 17,86 грн.) = 210,70 грн. х 0,49% (п. 5.3. договору) х кількість днів (1081 день) пеня складає 1113,43 грн., з 06 вересня 2016 року (195,29 грн. +15,41 грн.) х 0,49% за 1051 день - 1082,53 грн., з 06 жовтня 2016 року (198,18 грн. +12,52 грн.) х 0,49% за 1020 днів - 1050,60 грн., з 06 листопада 2016 року (200,29 грн. +10,38 грн.) х 0,49%з а 989 днів - 1018,67 грн., з 06 грудня 2016 року (203,08 грн. + 9,18 грн.) х 0,49% за 959 днів - 987,77 грн., з 06 січня 2017 року (205,41 грн. + 5,33 грн.) х 0,49% за 928 днів - 955,84 грн., з 06 лютого 2017 року (207,75 грн. + 2,82 грн.) х 0,49% за 897 днів - 923,91 грн., а всього пеня складає 7132,75 грн. Суд вважав, що виходячи з наведених розрахунків, з відповідачки на користь позивача слід стягнути: заборгованість за кредитом в сумі 1402,84 грн, нараховані відсотки за користування кредитом в сумі 73,50 грн, та 7132,75 грн пені, а всього - 8609,09 грн.
За відсутності обґрунтованих заперечень правильності наведеного судом першої інстанції розрахунку колегія суддів з ним погоджується.
Щодо доводів апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції про застосування строків позовної давності до частини позовних вимог через встановлення рішенням Подільського районного суду м. Києва у справі № 758/6389/19 факту, що стягувачем був пропущений строк у три роки з дня виникнення у останнього права вимоги, згадане рішення суду у мотивувальній частині такого висновку не містить, а тому він не може бути врахований у справі, яка переглядається.
На думку відповідачки, Загальні умови мають дефектований характер, а тому не можуть бути допустимими доказами, оскільки, вони не містять ані печатки Банку, ані дати редакції вказаних умов, ані підпису уповноваженої особи банківської установи.
Апеляційний суд таке твердження відхиляє, виходячи з того, що Загальні умови були погоджені позичальником, яка їх підписала.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд повно та всебічно встановивши обставини справи, дав їм відповідну оцінку на підставі досліджених доказів в їх сукупності та взаємозв'язку, вірно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову, а тому в силу статті 375 ЦПК України відсутні підстави для скасування рішення суду, яке постановлено у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням процесуального закону.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки рішення суду першої інстанції залишається без змін, відсутні передбачені законом підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складений 29 грудня 2020 року