29.12.20
22-ц/812/2116/20
Провадження №22-ц/812/2116/20
Іменем України
29 грудня 2020 року м. Миколаїв
колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу № 2-1770/11 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Вавілова Антона Євгеновича на заочне рішення, яке постановив Ленінський районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Крамаренко Тетяни Володимирівни у приміщенні цього суду о 14 год. 15 хв. 19 вересня 2011 року, повний текст якого складений того ж дня, за позовом Акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2011 року Публічне акціонерне товариство «МетаБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «МетаБанк» (далі АТ «МетаБанк»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 06 лютого 2008 року Акціонерний банк «Металург» (далі - АТ «Металург», Банк), правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 633000776459А, відповідно до якого позичальнику надано кредит на споживчі цілі у сумі 13 290 грн зі сплатою 31 % річних на строк по 06 лютого 2011 року включно. Кредит надано шляхом перерахування коштів на рахунок ОСОБА_2 та витрачено за призначенням, про що свідчить копія меморіального ордеру від 06 лютого 2008 року. У забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 06 лютого 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 9330007764502, відповідно до якого остання зобов'язана погасити борг в сумі наданого кредиту, сплатити відсотки за кредитом, суми неустойки і нанесених збитків та інші платежі позичальника відповідно до умов кредитного договору. Свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_2 не виконував, регулярного щомісячного погашення частини кредиту та відсотків за користування кредитними коштами і сплату комісії за управління кредитом не здійснював, внаслідок чого станом на 26 грудня 2008 року утворилась заборгованість у сумі 19 296 грн 07 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом - 12 682 грн. 53 коп.; заборгованість за відсотками - 1 231 грн 65 коп.; несплачена комісія за управління кредитом - 3 738 грн 01 коп.; пеня за несвоєчасну сплату кредиту - 1 019 грн. 16 коп.; штраф за порушення умов кредитного договору - 624 грн 72 коп.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачів солідарно вищевказану заборгованість за кредитним договором, а також судові витрати.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 вересня 2011 року позов ПАТ «МетаБанк» задоволено.
Ухвалено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «МетаБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі: 12682,53 грн - заборгованість за кредитом; 1231,65 грн - заборгованість за відсотками; 3738,01 грн - комісія; 1019,16 грн - пеня, а всього 19296 грн 07 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «МетаБанк» судовий збір у розмірі 96,48 грн та витрати на інформаційно - технічне забезпечення у розмірі 60 грн, витрати на публікацію оголошення у розмірі - 156 грн 48 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МетаБанк» судовий збір у розмірі 96,48 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 60 грн, витрати на публікацію оголошення у розмірі - 156 грн. 48 коп.
Рішення суду мотивовано тим, що в порушення умов кредитного договору, укладеного сторонами, відповідачі взяті на себе зобов'язання не виконали, у зв'язку з чим, станом на 26 грудня 2008 року виникла заборгованість у сумі 19 296 грн 07 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом - 12 682 грн 53 коп.; заборгованість за відсотками - 1 231 грн 65 коп.; несплачена комісія за управління кредитом - 3 738 грн 01 коп.; пеня за несвоєчасну сплату кредиту - 1 019 грн 16 коп.; штраф за порушення умов кредитного договору - 624 грн 72 коп. Тому суд вважав, що вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором обґрунтовані і підлягають задоволенню.
17 серпня 2020 року представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Вавілов А.Є. звернувся до суду із заявою про перегляд вищевказаного заочного рішення, в якій просив про поновлення строку на звернення до суду із вказаною заявою, про скасування заочного рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 вересня 2011 року та призначення справи до розгляду у загальному порядку.
Заява мотивована тим, що відповідачка ОСОБА_1 не була повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи, хоча увесь час мешкала за своїм місцем реєстрації, а тому була позбавлена права на участь в судовому засіданні, подання доказів, ознайомлення з матеріалами справи. Крім того, договір поруки від 06 лютого 2008 року не підписувала, а звернення позивача до неї про стягнення заборгованості відбулося з пропуском шести місячного строку.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 серпня 2020 року ОСОБА_1 поновлено строк на звернення до суду із заявою про перегляд зазначеного заочного рішення, справу призначено до розгляду.
У запереченнях на заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення представник позивача зазначав, що заявником не наведено поважних причин для поновлення строку на звернення із заявою про перегляд заочного рішення. Між тим, виконавче провадження за яким боржником є ОСОБА_1 щодо виконання оскаржуваного судового рішення неодноразово перебувало на примусовому виконанні і наразі виконавче провадження триває, державним виконавцем проводяться виконавчі дії, що свідчить про намагання ОСОБА_1 ухилитися від виконання рішення суду. Крім того, посилання ОСОБА_1 в своїй заяві на те, що вона договір поруки не підписувала не заслуговують на увагу, оскільки в судовому порядку вказаний договір не було визнано недійсним.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2020 року постановлено залишити без задоволення заяву ОСОБА_1 про скасування заочного рішення суду від 19 вересня 2011 року за позовом ПАТ «МетаБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Вавілов А.Є. просить заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 вересня 2011 року в частині стягнення з солідарного боржника скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у стягненні з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МетаБанк» заборгованості на підставі частини 4 статті 267 ЦК України.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що кредитор у випадку порушення боржником умов кредитного договору має право пред'явити вимогу до поручителя протягом шести місяців з моменту виникнення у боржника обов'язку сплатити черговий/періодичний платіж, а повідомлення ОСОБА_1 про дострокове погашення кредиту, як солідарному боржнику, було направлено в грудні 2008 року, тобто з пропуском встановленого строку. Разом з тим, оскільки відповідачка ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції, чим порушені її процесуальні права, передбачені ст. 43 ЦПК України, є підстави для вирішення апеляційним судом заяви про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалась в суді першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «МетаБанк» просить залишити без задоволення, а заочне рішення суду - без змін.
Відзив мотивований тим, що доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не була повідомлена про розгляд справи безпідставні, оскільки їй було достеменно відомо, що вона задіяна в ході судового розгляду. Таке підтверджується матеріалами справи і встановлено в ухвалі Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2020 року. Тобто ОСОБА_1 не скористалася належними їй процесуальними правами та не надала жодних заперечень щодо заявлених позовних вимог. Не підлягає задоволенню заява ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності в апеляційній інстанції, тому що вона була повідомлена про розгляд справи. Також не може бути взято до уваги посилання відповідачки на пропуск строку звернення до суду з огляду на чинну редакцію статті 559 ЦК України. Звернуто увагу й на ту обставину, шо на момент отримання кредиту відповідачка перебувала у шлюбі з позичальником, а кредитні кошти були використані в інтересах сім'ї.
Заочне рішення суду в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2 , не оскаржується і предметом апеляційного перегляду не було.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду вказаним положенням закону відповідає не в повному обсязі.
Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 06 лютого 2008 року АТ «Металург» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 633000776459А (далі - Договір), відповідно до якого позичальнику надано кредит на споживчі цілі у сумі 13 290 грн. зі сплатою 31 % річних на строк по 06 лютого 2011 року включно. Кредит надано шляхом перерахування коштів на рахунок ОСОБА_2 та витрачено за призначенням, про що свідчить копія меморіального ордеру від 06 лютого 2008 року.
У забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за Договором 06 лютого 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 9330007764502, відповідно до якого остання зобов'язалася погасити борг в сумі наданого кредиту, сплатити відсотки за кредитом, суми неустойки і нанесених збитків та інші платежі позичальника відповідно до умов кредитного договору.
Свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_2 виконував неналежним чином, регулярного щомісячного погашення частини кредиту та відсотків за користування кредитними коштами і сплату комісії за управління кредитом не здійснював з травня 2008 року.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України).
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини 1, 2 статті 554 ЦК України).
За такого між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання кредитного договору та укладеного у його забезпечення договору поруки.
Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 26 грудня 2008 року утворилась заборгованість у сумі 19 296 грн 07 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 12 682 грн 53 коп.; заборгованість за відсотками - 1 231 грн 65 коп.; несплачена комісія за управління кредитом - 3 738 грн 01 коп.; пеня за несвоєчасну сплату кредиту - 1 019 грн 16 коп.; штраф за порушення умов кредитного договору - 624 грн 72 коп.
Факт укладання кредитного договору, надання позичальнику та використання ним кредитних коштів на споживчі цілі, розрахунок заборгованості відповідачами не оспорювались.
За такого, встановивши, що між позивачем та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, на виконанні якого Банк надав відповідачеві на споживчі цілі кредитні кошти, але останній порушив умови Договору, що призвело до утворення заборгованості, суд задовольнив позовні вимоги, стягнувши суму заборгованості солідарно з позичальника ОСОБА_2 .
Щодо вирішення позовних вимог, заявлених до поручителя ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 1.2 Договору позичальник здійснює погашення частини кредиту та сплату відсотків за користування кредитом шляхом внесення на картрахунок № НОМЕР_1 788 грн щомісячно в період з 1 по 28 число кожного місяця.
Таким чином сторони кредитного договору домовились про погашення кредиту та сплату процентів за його користування частинами шляхом внесення щомісячних платежів.
Також сторони визначили порядок та підстави дострокового повернення кредиту.
У пункті 3.1 Договору зазначено, що Банк має право прийняти рішення про дострокове погашення позичальником кредиту (частини кредиту) та достроково стягнути суму виданого кредиту (частини кредиту), відсотків, та інших платежів за цим договором, в тому числі шляхом погашення заборгованості за рахунок забезпечення, у випадках порушення позичальником умов цього договору, зокрема, у випадках: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; перевищення суми заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; несплата споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту. У випадках настання однієї з подій, вказаних у попередньому абзаці цього пункту, Банк складає акт, на підставі якого приймає рішення про дострокове погашення позичальником кредиту, відсотків за ним та інших платежів. Про прийняте рішення Банк повідомляє позичальника у письмовій формі із зазначенням причин та строків погашення позичальником кредиту, сплати відсотків за кредитом та інших платежів. Сторони домовились, що у разі будь-яких дій (бездіяльності) позичальника, спрямованих на неотримання такого повідомлення Банку, Банк має право достроково стягнути суми виданого кредиту (частини кредиту), відсотків та інших платежів за цим договором, у тому числі шляхом погашення заборгованості за рахунок забезпечення, по закінченню 10-денного строку з моменту відправлення такого повідомлення.
Скориставшись своїм правом, передбаченим частиною 2 статті 1050 ЦК України та Договором (пункт 3.1), через порушення позичальником обов'язків щодо внесення періодичних платежів, Банк 16 грудня 2008 року надіслав ОСОБА_2 повідомлення про дострокове повернення кредиту разом з актом про порушення умов кредитного договору та рішенням про порушення умов кредитного договору (а.с. 26-28), які останній отримав 24 грудня 2008 року (а.с. 29). У повідомленні Банк доводить до відома ОСОБА_2 про необхідність дострокового повернення кредиту та про погашення заборгованості в сумі 16547 грн до 26 грудня 2008 року.
Направивши таке повідомлення, Банк змінив строк виконання зобов'язань за Договором.
В силу пункту 3 договору поруки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором по погашенню кредиту, сплаті вростків за кредитом, комісій, сум неустойки і нанесених збитків та інших платежів за кредитним договором, поручитель як солідарний боржник Банку зобов'язується погасити Банку заборгованість позичальника за кредитним договором протягом двох робочих днів, наступних за днем порушення позичальником строку погашення заборгованості за кредитним договором.
Також у пункту 10 договору поруки його сторони домовились, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до настання першої з таких подій: виконання в повному обсязі зобов'язань позичальником за кредитним договором, або поручителем за цим договором.
За змістом частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (у редакції закону, чинній на час укладання сторонами договору поруки).
Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина 2 статті 252 ЦК України).
Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов'язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини 4 статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 60 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11).
Строк, передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов'язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).
Позивач реалізував право на пред'явлення вимоги до поручителя ОСОБА_1 шляхом подання позову через засоби поштового зв'язку до суду 21 лютого 2011 року (а.с. 4).
У пункті 1.2 кредитного договору сторони погодили, що позичальник зобов'язується сплачувати частину кредиту та проценти з 1 по 28 число (включно) кожного місяця.
Отже, сторони кредитного договору встановили, що основне зобов'язання позичальник виконує шляхом виконання окремих зобов'язань з внесення щомісячних платежів за цим договором згідно з додатком № 1 до нього.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною 3 статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Тобто передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред'явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов'язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Тому за змістом частини 4 статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов'язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред'явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов'язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв'язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов'язання.
Натомість, суд першої інстанції залишив поза увагою вказані положення закону про припинення поруки на підставі частини 4 статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, вказаних обставин не перевірив і вважав, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, а саме через недодержання графіку повернення кредиту та процентів за кредитом, поручитель має нести відповідальність перед позивачем за виконання зобов'язань щодо повернення всієї суми заборгованості.
В той же час у зв'язку зі зміною позивачем по справі строку виконання зобов'язання в цілому на 26 грудня 2008 року, Банк, звернувшись до суду з позовом у лютому 2011 року пропустив визначений частиною 4 статті 559 ЦК України у зазначеній редакції строк для пред'явлення вимоги до поручителя стосовно стягнення всієї заборгованості, що є підставою для відмови у позові.
Апеляційний суд звертає увагу на застосування при вирішенні справи положень частини 4 статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а не у чинній редакції на день перегляду справу в апеляційній інстанції, на необхідності чого наголошує у відзиві позивач. Так, зміни у редакцію частині 4 статті 559 ЦК України відбулися на підставі Закону України № 2478-VIII від 03 липня 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» якого зазначено, що цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону. Враховуючи, що в силу попередньої редакції закону порука ОСОБА_1 припинилася до введення в дію вказаного закону (04.02.2019), відсутні підстави для застосування положень частини 4 статті 559 ЦК України у новій редакції.
Також колегія суддів відхиляє заперечення відзиву на апеляційну скаргу стосовно відсутності підстав для скасування заочного рішення через те, що ОСОБА_1 була повідомлена судом першої інстанції про розгляд справи, оскільки з огляду на положення частини 4 статті 287 ЦПК України, а також те, що судом першої інстанції заява відповідачки про перегляд заочного рішення залишена без задоволення, воно підлягає оскарженню в загальному порядку, встановленому цим Кодексом, а строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення..
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, скасуванням в частині рішення суду першої інстанції та ухваленням за наслідками його перегляду нового судового рішення про відмову у позові, заявленому до ОСОБА_1 , сплачений останньою судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 289 грн 44 коп. підлягає стягненню з позивача на її користь.
Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вавілова Антона Євгеновича задовольнити.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 вересня 2011 року скасувати в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 .
Постановити в цій частині нове судове рішення.
В позові Акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «МетаБанк», код ЄДРПОУ 20496061, на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , 289 грн 44 коп. судового збору.
Теж заочне рішення в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складений 29 грудня 2020 року