Справа № 462/7910/19 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю.
Провадження № 22-ц/811/1474/20 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
Категорія:76
28 грудня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мельничук О.Я.,
суддів: Крайник Н.П., Ванівського О.М.,
без участі сторін,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ДП «Львівський державний завод «Лорта» на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 17 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «Лорта» про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати,-
ОСОБА_1 18 грудня 2019 року звернулася з позовом в суд, в якому, уточнивши 30.01.2020 року позовні вимоги (а.с. 47-49), просить стягнути із ДП «ЛДЗ «Лорта» 106566, 22 грн. недорахованої заробітної плати за період з квітня 2017 року по серпень 2018 року та 14865,21 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що з 20.04.2017 року працювала у ДП «ЛДЗ «Лорта», в тому числі з 31.08.2017 року на посаді провідного юрисконсульта.
06.08.2018 року відповідно до наказу №406-к вона звільнена з роботи на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням. Вважає, що з 20.04.2017 року по 06.08.2018 року ДП «ЛДЗ «Лорта» порушувало законодавство про працю, що призвело до недорахування та, відповідно, недоплати їй за вищевказаний період заробітної плати. Зазначила, що на правовідносини, які виникли між нею та відповідачем поширюється дія Міжгалузевої угоди у сферах машинобудування, металообробки, електротехніки, радіолектроніки, приладобудування, суднобудування, деревообробної та паперової, легкої та текстильної промисловості України на 2016-2020 рр., положень якої щодо нарахування їй заробітної плати роботодавцем не дотримано. Відповідно до п. 5.1.1. Міжгалузевої угоди встановлено, на період до законодавчого встановлення реального прожиткового мінімуму, співвідношення між законодавчо встановленою мінімальною заробітною платою та мінімальною тарифною ставкою робітника першого розряду третьої сітки не менш як 1 до 1,5. Установлено мінімальні коефіцієнти співвідношень місячних тарифних ставок робітників першого розряду з нормальними умовами праці до законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати згідно з Додатком №1 до Міжгалузевої угоди, тобто з коефіцієнтом 1,35. Також, відповідно до Додатку №2 Міжгалузевої угоди, мінімальний коефіцієнт міжпосадового співвідношення посадового окладу провідного юрисконсульта до посадового окладу техніка становить 1,64. Оскільки діючим законодавством не встановлено реального прожиткового мінімуму, то всі розрахунки передбачені Міжгалузевою угодою та додатками до неї повинні здійснюватися виключно виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, проте відповідач як розрахункову величину протиправно використовував прожитковий мінімум, що призвело до ненарахування і невиплати їй заробітної плати за період з 20.04.2017 року по 06.08.2018 року. Крім цього просить стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. Позивачем подано розрахунки, згідно яких розмір недорахованої заробітної плати становить 106566,22 грн., а розмір компенсації за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати - 14865,21 грн.
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 17 березня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 недораховану та недоплачену заробітну плату за період з квітня 2017 року по серпень 2018 року у розмірі 106566,22 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати у розмірі 14865,21 грн., без урахування податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають утриманню з цих сум відповідно до законодавства України.
Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь держави - 1214,31 грн. судового збору.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив відповідач - ДП «Львівський державний завод «Лорта». Вважає рішення суду незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Зазначає, що мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року (з 1 січня 2017 року - 1600). ОСОБА_1 взяла за основу мінімальну заробітну плату, а не прожитковий мінімум чи мінімальний посадовий оклад, що призвело до неправильних нарахувань. Стверджує, що заробітна плата ОСОБА_1 в цілому відповідала Міжгалузевій угоді. В той же час, скаржник зазначає, що в грудні 2017 року фактична заробітна плата позивачки була меншою за розрахунки згідно Міжгалузевої угоди на 115,62 грн. та з вирахуванням податків та військового збору до виплати належить 93.07 грн., в зв'язку з чим компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати становить 13.31 грн.
В апеляційній скарзі просить скасувати рішення та ухвалити нове в частині виплати недонарахованої заробітної плати в розмірі 93.07 грн. та компенсації за несвоєчасну виплату у розмірі 13.31 грн., а всього на загальну суму 106,38 грн.
26 травня 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що рішення суду є законним оскільки таке ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Звертає увагу, що згідно ст. 95 КЗпП України, прожитковий мінімум є розрахунковою величиною для встановлення розміру мінімальної заробітної плати, а не посадового окладу.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 18 грудня 2020 року, є дата складення повного судового рішення - 28 грудня 2020 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає із наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд виходив з тих обставин, що ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» з квітня 2017 року по серпень 2018 року неправомірно нарахувало заробітну плату позивачці, чим порушило її трудові права. Окрім цього, суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню недонарахована та недоплачена заробітна плата за згаданий період у розмірі 106566,22 грн. та компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за вказаний період у розмірі 14867,21 грн., без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 20.04.2017 року працювала у ДП «ЛДЗ «Лорта», в тому числі з 31.08.2017 року на посаді провідного юрисконсульта, а 06.08.2018 року відповідно до наказу №406-к звільнена з роботи на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням (а.с. 9).
Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Дані положення кореспондуються зі ст.1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР (далі - Закон № 108).
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються КЗпП України, Законом № 108 та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 108 основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
За положеннями ст.96 КЗпП України і ст.6 Закону № 108 основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і професійні стандарти (кваліфікаційні характеристики).
Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати.
Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).
Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або органом, уповноваженим власником, згідно з професійними стандартами (кваліфікаційними характеристиками) за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).
Згідно із ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Аналогічні за змістом положення містяться в ст.15 Закону № 108.
Згідно із абз. 4 ч.1 ст.5 Закону № 108, організація оплати праці здійснюється, зокрема, на підставі галузевих (міжгалузевих), територіальних угод.
Відповідно до ч.1 ст.14 цього Закону, договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.
Отже, встановлені галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами умови оплати праці є гарантіями для працівників в сфері оплати праці й безпосереднє застосування таких умов є обов'язковим для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії угоди.
Відповідно до ст.22 Закону № 108 суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Статтею 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.
Цим Законом також передбачено, що умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод (ч.2 ст.5), а галузева (міжгалузева) угода не може погіршувати становище працівників порівняно з генеральною угодою (ч. 3 ст. 8).
ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» є державним оборонним підприємством і з жовтня 2016 року та на час виникнення спірних правовідносин на нього поширювалась дія Міжгалузевої угоди у сферах машинобудування, металообробки, електротехніки, радіоелектроніки, приладобудування, суднобудування, деревообробної та паперової, легкої та текстильної промисловості України на 2016-2020 рр. (далі - Міжгалузева угода) (а.с.57-81), що підтверджується даними довідки підприємства (а.с.36) та стверджується представником підприємства у відзиві (а.с.87).
Згідно Міжгалузевої угоди, встановлено на підприємствах, на період до законодавчого встановлення реального прожиткового мінімуму, співвідношення між законодавчо встановленою мінімальною заробітною платою та мінімальною тарифною ставкою робітника першого розряду третьої сітки не менш як 1 до 1,5. Установлено мінімальні коефіцієнти співвідношень місячних тарифних ставок робітників першого розряду з нормальними умовами праці до законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати згідно з Додатком №1 до угоди (п.5.1.1).
Відповідно до п. 5.1.2 Міжгалузевої угоди установлено мінімальний посадовий оклад техніка без категорії на рівні місячної тарифної ставки робітника третього розряду третьої сітки відповідних галузей та п.5.1.3 установлено мінімальні коефіцієнти міжпосадових співвідношень місячних посадових окладів керівників, професіоналів і фахівців підприємств до посадового окладу техніка згідно з Додатком № 2 до угоди».
Додатком №1 до Угоди на 2016-2020 роки встановлено мінімальні коефіцієнти співвідношень місячних тарифних ставок робітників І розряду з нормальними умовами праці на підприємствах машинобудування, електротехніки, радіоелектроніки, приладобудування, суднобудування, деревообробної та паперової, легкої та текстильної промисловості - для працівників третього розряду, даний коефіцієнт становить 1,35 (а.с.69 зворот).
Додатком № 2 до Угоди на 2016-2020 роки встановлено мінімальні коефіцієнти міжпосадових співвідношень місячних посадових окладів керівників, професіоналів і фахівців на підприємствах машинобудування, електротехніки, радіоелектроніки, приладобудування, суднобудування, деревообробної та паперової, легкої та текстильної промисловості до посадового окладу техніка, згідно якої наведений коефіцієнт для інженерів інших спеціальностей, економістів, бухгалтерів, бухгалтерів-ревізорів становить 1,64 (а.с. 70-71).
Щодо застосування для обчислення посадового окладу позивача вказаних коефіцієнтів розбіжностей між сторонами немає і представник відповідача погоджується в цій частині з розрахунком позивача (а.с.88 зворот).
Згідно з положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів вважає покликання представника відповідача, що дані коефіцієнти слід застосовувати по відношенню до прожиткового мінімуму, який є розрахунковою величиною при визначенні посадового окладу позивача, а не мінімальна заробітна плата безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставиинам.
Районний суд доцільно звернув увагу, що ст. 3 Закону України «Про оплату праці» визначено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Визначення прожиткового мінімуму наведене у ст.1 Закону України «Про прожитковий мінімум», згідно якої прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
За змістом п.5.1.1 Міжгалузевої угоди співвідношення між законодавчо встановленою мінімальною заробітною платою та мінімальною тарифною ставкою робітника першого розряду третьої сітки не менш як 1 до 1,5 встановлено до законодавчого встановлення реального прожиткового мінімуму.
Також слід зауважити, що у всіх додатках до Міжгалузевої угоди конкретно зазначено співвідношення між встановленими коефіцієнтами та мінімальною заробітною платою.
У Законі України «Про Державний бюджет на 2017 рік» та Законі України «Про Державний бюджет на 2018 рік», зокрема в ст.7, визначено розміри прожиткових мінімумів відповідно на 2017 та 2018 рр.
На час спірних правовідносин і на даний час законодавством не визначено поняття «реальний прожитковий мінімум» і не встановлено його розмір, як це передбачено п.5.1.1 Міжгалузевої угоди.
Колегія суддів приходить до висновку, що розрахунковою величиною при визначені посадового окладу позивача є мінімальна заробітна плата, а застосування відповідачем як розрахункової величини прожиткового мінімуму є необґрунтованим, оскільки прожитковий мінімум та реальний (фактичний) прожитковий мінімум, є різними поняттями, іншого скаржником належними доказами не доведено.
В підтвердження підставності заявленого позову, районний суд доцільно звернув увагу на те, що до жовтня 2016 року на підприємстві діяла Галузева угода на 2008-2009 роки між Міністерством промислової політики України, Фондом державного майна України, Всеукраїнським об'єднанням обласних організацій роботодавців підприємств машинобудівної та металообробної галузей «Металіндустрія-Україна» та профспілками автомобільного та сільськогосподарського машинобудування, машинобудівників та приладобудівників, космічного та загального машинобудування, радіоелектроніки та машинобудування, лісових галузей, машинобудування та металообробки, суднобудування, оборонної промисловості, енергетики та електротехнічної промисловості, атомної енергетики і промисловості України, що об'єдналися для ведення колективних переговорів, в якій установлено на підприємствах мінімальні коефіцієнти співвідношень місячних тарифних ставок робітників першого розряду з нормальними умовами праці до законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати згідно з Додатком №1 (п.5.1.1). Розрахунок посадових окладів на підприємстві до січня 2017 року було здійснено виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Беручи до уваги положення пункту 2 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» та положень частини 2 статті 9 Закону України «Про оплату праці», ст.95 КЗпП України, прожитковий мінімум не може використовуватися для встановлення мінімального посадового окладу (тарифної ставки), а є лише соціальною гарантією того, що мінімальна заробітна плата не буде встановлена нижче рівня достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (ст.1 Закону України «Про прожитковий мінімум»).
Таким чином, районний суд прийшов до обгрунтованого висновку, що ДП «ЛДЗ «Лорта» неправомірно нараховувало заробітну плату позивачки за спірний період, чим було порушено її трудові права, зокрема, право на належний рівень оплати праці, передбачений законодавством.
Розміри мінімальної заробітної плати на 2017 - 2018 роки були встановлені Законами України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та «Про Державний бюджет України на 2018 рік» і становили: на 2017 рік: з 1 січня - 3200 грн.; на 2018 рік: з 1 січня - 3723 грн., а відтак мінімальний посадовий оклад гарантований позивачу Міжгалузевою угодою у 2017 році складав 10 627,20 грн. (3200,00 грн. Х 1,5 Х 1,35 Х 1,64), а у 2018 році - 12 364,08 грн. (3723,00 грн. Х 1,5 Х 1,35 Х 1,64).
Згідно наданого позивачем розрахунку (а.с.50) недоплачена їй відповідачем заробітна плата за період з квітня 2017 року по серпень 2018 року становить 106566,22 грн., чого, виходячи з наведених обставин і їх законодавчого регулювання, відповідачем не спростовано ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.
Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно зі ст.ст. 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Пунктами 3, 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001р. №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Згідно долученого до матеріалів справи позивачем розрахунку суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати (а.с. 51-52), який не спростовано відповідачем, така з квітня 2017 року по серпень 2018 року станом на листопад 2019 року становить 14865,21 грн.
Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
За наведеного та враховуючи, що відповідачем порушено трудові права позивача, зокрема на належний рівень оплати праці, передбачений чинним законодавством, а також те, що у визначені законодавством строки ДП «ЛДЗ «Лорта» не виплатило позивачу заробітну плату у належному розмірі, районний суд дійшов правильного висновку, що позов є підставним і підлягає задоволенню, тому з ДП «ЛДЗ «Лорта» на користь позивача стягнуто недораховану та недоплачену заробітну плату за період з квітня 2017 року по серпень 2018 року у розмірі 106566,22 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за вказаний період у розмір 14865,21 грн., без урахування податків та інших обов?язкових платежів.
Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги ДП «Львівський державний завод «Лорта»жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду м.Львова від 17 березня 2020 рокузалишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ДП «Львівський державний завод «Лорта»- залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 17 березня 2020 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 28 грудня 2020 року.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: О.М. Ванівський
Н.П. Крайник