Справа № 464/8374/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р.
Провадження № 22-ц/811/1563/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:5
17 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретар - Жукровська Х.І.,
з участю представника апелянта ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 січня 2018 року, постановлене в складі головуючого - судді Мички Б.Р. у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , Львівської міської ради, Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, з участю третьої особи ОСОБА_7 , про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, скасування розпорядження, внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про скасування реєстрації права власності, -
Позивач ОСОБА_6 звернулася в суд із позовом, в якому просила визнати недійсними та скасувати:
- державну реєстрацію права власності 8 травня 2012 року за реєстраційним № 34054013: житловий будинок літ. «А"-1» площею 99,3 кв.м. та гараж літ. «Ж» площею 43,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; власник - ОСОБА_3 ;
- розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 2 липня 2012 року № 320 про присвоєння поштового номера АДРЕСА_2 ;
- наказ Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради №1844-Ж-С від 8 серпня 2012 року «Про оформлення права власності на житловий будинок та гараж на АДРЕСА_2 »;
- свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 8 серпня 2012 року на житловий будинок літ. «А"-1» площею 99,3 кв.м. та гараж літ. «Ж» площею 43,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 , видане ОСОБА_3 . Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради;
- державну реєстрацію права власності 28 серпня 2012 року за реєстраційним номером № 37473953: житловий будинок літ. «А"-1» площею 99.3 кв.м та гараж літ. «Ж» площею 43,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; власник - ОСОБА_3 ;
Внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про скасування реєстрації права власності на житловий будинок літ. «А"-1» площею 99,3 кв.м. та гараж літ. «Ж» площею 43,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; власник - ОСОБА_3 .
В обґрунтування покликалася на те, що рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 10 квітня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено та визнано право власності ОСОБА_3 на самочинно збудований будинок та гараж за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому проведено державну реєстрацію права власності, присвоєно окремий поштовий номер, видано свідоцтво про право власності. Однак, рішенням апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано з відмовою у позові. Відтак вважає, що державна реєстрація права власності, підставою якої було скасовано рішення суду, не є дійсною і повинна бути скасована, як і наступні розпорядчі та правовстановлюючі документи.
Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 08 січня 2018 року позов задоволено частково. Cкасовано:
- державну реєстрацію права власності 8 травня 2012 року за реєстраційним № 34054013: житловий будинок літ. «А"-1» площею 99,3 кв.м. та гараж літ. «Ж» площею 43,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; власник - ОСОБА_3 ;
- розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 2 липня 2012 року № 320 про присвоєння поштового номера АДРЕСА_2 ;
- наказ Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради №1844-Ж-С від 8 серпня 2012 року «Про оформлення права власності на житловий будинок та гараж на АДРЕСА_2 »;
- свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 8 серпня 2012 року на житловий будинок літ. «А"-1» площею 99,3 кв.м. та гараж літ. «Ж» площею 43,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 , видане ОСОБА_3 . Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради;
- державну реєстрацію права власності 28 серпня 2012 року за реєстраційним номером № 37473953: житловий будинок літ. «А"-1» площею 99, 3 кв.м та гараж літ. «Ж» площею 43,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; власник - ОСОБА_3 .
В решті вимог відмовлено.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 січня 2018 року оскаржив ОСОБА_5 - особа, яка не приймала участі в розгляді справи.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що судом першої інстанції було допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що оскаржуваним рішенням порушено його право власності на частину будинку, а також не враховано реєстрацію у будинку двох неповнолітніх дітей. Посилається на те, що право власності на будинок, який є предметом спору, вони з дружиною зареєстрували під час шлюбу та такий є їхньою спільною сумісною власністю. Їхні діти зареєстровані та фактично проживають разом з ними у зазначеному будинку та іншого житла ні в них, ні в дітей немає. Судом при ухваленні оскаржуваного рішення взагалі не досліджувалось і не встановлено зазначених обставин, а також не було залучено до участі у справі ні його, ні повнолітніх дітей, ні органу опіки і піклування.
Звертає увагу на те, що будівлі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , в якій проживає відповідач ОСОБА_3 , а також за адресою: АДРЕСА_1 , в якій проживає ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , є самостійними об'єктами нерухомого майна та знаходяться окремо один від одного.
Покликається на те, що в матеріалах справи наявні заяви ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , справжність підпису на яких засвідчена нотаріусом, про те, що останні не заперечують щодо визнання за ОСОБА_3 право власності на самовільно збудовані об'єкти нерухомості (будинок та гараж).
Наведене підтверджує відсутність порушених прав для захисту яких позивач міг би звернутися.
Зазначає, що у позивача відсутні докази, які підтверджують право власності чи право користування земельною ділянкою, відсутні відомостей про земельну ділянку у Публічній кадастровій карті України, що спростовує доводи позивача про те, що відповідач створює їй перешкоди у користуванні належною земельною ділянкою, оскільки ця земельна ділянка не сформована у встановленому законом порядку, відтак не може бути об'єктом цивільних прав.
Стверджує, що позивач покликається на норми матеріального права, які не стосуються оскарження чи визнання недійсними актів індивідуальної дії та правовстановлюючих документів на нерухоме майно, тому вважає, що суд змінив правову підставу позову.
Крім цього, звертає увагу, що на час прийняття органами місцевого самоврядування оскаржуваних документів судове рішення, на підставі якого приймалися ці рішення, не було скасоване та набрало законної сили.
Вважає, що твердження представника позивача про невідповідність збудованого спірного будинку будівельним нормам, не відповідає дійсності, оскільки спростовується висновком експертного будівельно-технічного дослідження № 21/03-12 від 05.04.2012 року.
Відсутність порушень протипожежних правил підтверджується листом Головного управління Держтехногенбезпеки у Львівській області від 30.11.2011 року № 16/1/149.
Додатково вказує на те, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, про що зроблено заяву в суді першої інстанції, однак суд помилково зазначив, що початком перебігу строку позовної давності є набрання законної сили рішенням Апеляційного суду Львівської області.
Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 січня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст.1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який постановив ухвалу, що оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 належить на праві власності 53/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , решта - 47/100 частки належить на праві власності ОСОБА_7 .
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10 квітня 2012 року у справі № 1319/1510/2012 позов ОСОБА_3 до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, треті особи: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю України у Львівській області, ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , про визнання права власності на самочинного збудований будинок та гараж, задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на самочинно збудований житловий будинок, позначений літ. «А"-1» площею 99,3 кв. м та гараж під літ. «Ж» площею 43,4 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного судового рішення, 08 травня 2012 року Обласним комунальним підприємством Львівської міської ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки») здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок літ. «А"-1» площею 99,3 кв. м та гараж під «Ж» площею 43,4 кв. м. (рішення про державну реєстрацію від 08 травня 2012 року, реєстраційний номер 36598286).
Розпорядженням Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 02 липня 2012 року № 320 «Про присвоєння поштового номера АДРЕСА_2 », на підставі рішення Сихівського районного суду м. Львова від 10 квітня 2012 року у справі № 1319/5310/2012, витягу про державну реєстрацію прав від 08 травня 2012 року № 34054013 та заяви ОСОБА_3 , житловому будинку літ. «А"-1» загальною площею 99,3 кв. м та гаражу під літ. «Ж» загальною площею 43,4 кв. м на АДРЕСА_1 присвоєно поштовий номер ІНФОРМАЦІЯ_1 на АДРЕСА_2 .
На підставі наказу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 08 серпня 2012 року № 1844-Ж-С «Про оформлення права власності на житловий будинок та гараж на АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності від 08 серпня 2012 року № НОМЕР_1 на житловий будинок (в технічному паспорті літ. «А"-1») загальною площею 99,3 кв. м та гараж (в технічному паспорті літ. «Ж») загальною площею 43,4 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
28 серпня 2012 року ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок літ. «А"-1» площею 99,3 кв. м та гараж літ. «Ж» площею 43,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (рішення про державну реєстрацію від 28 серпня 2012 року, реєстраційний номер 37473953).
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2014 року у справі № 1319/5310/2012 апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 задоволено, рішення Сихівської районного суду м. Львова від 10 квітня 2012 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, треті особи: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю України у Львівській області, ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , про визнання права власності на самочинного збудований будинок та гараж, відмовлено.
Також з матеріалів справи убачається, що оскаржуване рішення суду першої інстанції про задоволення позову переглядалося в апеляційному порядку, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка є дружиною теперішнього апелянта ОСОБА_5 , і постановою Апеляційного суду Львівської області від 24 липня 2018 року оскаржуване рішення залишено без змін. А постанова апеляційного суду залишена без змін постановою Верховного Суду від 15 липня 2020 року.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
А застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.
Визначаючи належність обраного позивачем способу захисту, слід оцінювати його ефективність для захисту того права чи інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду. Вимога про захист цивільного права або інтересу має відповідати змісту цього права чи інтересу, характеру його порушення, оспорювання або невизнання і повинна забезпечувати поновлення права чи інтересу, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати отримання відповідного відшкодування (пункти 69 та 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц).
Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте, такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
За змістом статей 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном; власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, а власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Зазначене кореспондує визначеним у статті 16 ЦК України способам захисту цивільних прав та інтересів
Установивши, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2014 року у справі № 1319/5310/2012 скасовано рішення Сихівської районного суду м. Львова від 10 квітня 2012 року, яке слугувало підставою для реєстрації права власності ОСОБА_3 на самовільно збудовані нею об'єкти нерухомого майна, та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, треті особи: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю України у Львівській області, ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , про визнання права власності на самочинного збудований будинок та гараж, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених вимог в частині скасування виданого ОСОБА_3 на його підставі свідоцтва про право власності не нерухоме майно, а також державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на нього, проведеної на підставі скасованого судового рішення та свідоцтва про право на нерухоме майно. Не спростовують цих висновків, з огляду на самочинну побудову, і твердження апелянта про те, що будинок позивачки та будинок відповідачки є двома окремими об'єктами нерухомого майна, яким присвоєно окремі поштові адреси, і що оспорювані рішення приймались у той час, коли рішення Сихівської районного суду м. Львова від 10 квітня 2012 року ще не було скасоване.
При цьому судом першої інстанції вірно враховано, що позивачка є співвласником житлового будинку та земельної ділянки на якій він розташований (правомірність набуття цього права учасниками справи під сумнів не ставиться), а самовільно збудовані на ній відповідачкою зазначені об'єкти порушують її права власника будинку та землі. При цьому обраний позивачкою спосіб захисту, з урахуванням положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, є ефективним, а відтак таким, що поновлює її порушені права.
Доводи апеляційної скарги про те, що при вирішенні спору суди не надали належної оцінки нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_6 від 26 жовтня 2011 року, у якій вона не заперечувала проти визнання за відповідачем права власності на самочинно збудований житловий будинок літ. «А"-1» площею 99,3 кв. м та гараж літ. «Ж» площею 43,4 кв. м, є необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі не вирішується питання правовірності набуття ОСОБА_3 права власності на самочинне будівництво.
Не ґрунтуються на вимогах закону доводи скарги про необхідність залучення до участі у справі органу опіки та піклування, враховуючи, що у самочинно збудованому житлі проживають діти, з огляду на те, що спори, при розгляді яких, участь у справі органу опіки та піклування є обов'язковою, визначені частиною четвертою статті 19 Сімейного кодексу України, а предмет спору у даній справі у вказаному переліку відсутній.
Щодо доводів про незалучення особи, яка подала апеляційну скаргу до участі у розгляді справи судом першої інстанції, як чоловіка відповідачки ОСОБА_3 , оскільки самочинно збудований будинок, є об'єктом права їхньої спільної сумісної власності, колегія суддів їх також відхиляє, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Тобто, таким об'єктом може бути не будь-яке майно, а таке, яке відповідає вимогам Глави 13 Розділу ІІІ ЦК України.
Оскільки спірне майно є самочинно збудованим, незважаючи на факт його будівництва в період шлюбу, а його реєстрація відбулася на підставі рішення суду, яке в подальшому скасовано, належним відповідачем за пред'явленим позовом є лише особа, на ім'я якої така реєстрація була здійснена, а не інший з подружжя.
Відтак, оскаржуваним рішенням не вирішено питання про права та обов'язки особи, яка звернулася з апеляційною скаргою, отже відсутні обов'язкові підстави для його скасування в апеляційному порядку, передбачені частиною третьою статті 376 ЦПК України.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).В контексті вказаної практики колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення та обґрунтування цієї постанови достатніми.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 січня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 грудня 2020 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
Ніткевич А.В.