Справа № 673/517/16-ц
Провадження № 2/673/324/20
15 червня 2020 р. м. Деражня
Деражнянський районний суд
Хмельницької області
в складі: головуючий - суддя Дворнін О.С.,
при секретарі судового засідання Демчишиній Н.Г.,
з участю представників позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2
розглянув в відкритому судовому засіданні в залі суду позовну заяву ОСОБА_3 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», з участю Савчук Альони Віталіївни, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, про визнання недійсними додаткових угод,-
До Деражнянського районного суду Хмельницької області, в порядку загального позовного провадження, надійшов позов зазначеної вище особи до вказаного нею відповідача щодо визначеного позивачем предмету спору з вимогою, визнати недійсними Додаткову угоду про іпотечний кредит від 25.04.2008 року за №HMD0G40000001761, укладену між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» та Додаткову угоду про іпотечний кредит від 25.04.2008 року за №HMD0G50000001761, також укладену між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», з підстав невиконання Банком своїх зобов'язань по наданню кредиту.
Згодом, 07.05.2019 року позивач подав до суду позовну заяву про визнання недійсними згаданих вище додаткових угод із зміненими підставами, вказуючи на порушення Банком законодавства про захист прав споживачів, що мало прояв у неповідомленні Банком позивача письмово про основні умови кредитування, чим останнього було позбавлено можливості зробити свідомий і компетентний вибір щодо придбання такої довгострокової фінансової послуги в іноземній валюті, у зв'язку з чим, зазначені вище Додаткові угоди підлягають визнанню недійсними.
В судовому засіданні представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги та просив суд задоволити їх в повному обсязі із підстав, наведених у позовні заяві та в заяві про уточнення позовних вимог.
Представник відповідача позову не визнала та пояснила суду, що ті обставини, на які посилається позивач в обґрунтування його вимог, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, тому в задоволенні даного позову слід відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом об'єктивно встановлено, що 25.04.2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (Далі - Банк) було укладено кредитний договір №HMD0G40000001761 (Далі - Договір), згідно якого Банк зобов'язався надати ОСОБА_3 кредит у розмірі 80 000 грн. на термін до 25.04.2023 року, а останній повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором.
Згідно п. 1.1 Договору про іпотечний кредит позивачеві було надано кредит на споживчі цілі в розмірі 80 000 грн., що підтверджується випискою з банку від 25.04.2008 р., після чого чотири місяці позивач здійснював погашення кредиту у гривні відповідно до умов визначених в кредитному договорі.
26.06.2008р. на адресу позивача Банк направив лист №20.1.32/6-8631, в якому повідомив про збільшення останнім відсоткової ставки за Договором про іпотечний кредит від 25.04.2008р. на 2,09 в зв'язку з тим, що Державна іпотечна установа України (далі - ДІУ) на той момент припинила рефінансування (не викуповувала) іпотечних кредитів.
З огляду на викладене, згідно заяви від 16.07.2008 року кредитний договір №HMD0G40000001761 від 25.04.2008 року було переведено з валюти «гривня» в валюту «долар США», таким чином, розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку склав 17 237,11 доларів США із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04 % на рік залишку заборгованості за кредитом.
Так, в п. 8.1 додаткової угоди від 25.07.2008 р. до договору про іпотечний кредит №НМD0G40000001761 було зазначено, що Банк зобов'язується надати позивачу кредитні кошти шляхом: перерахування на рахунок № НОМЕР_1 на строк з 25.07.2008 р. по 25.04.2023 р. включно, у вигляді строкового кредиту (далі кредит) у розмірі 17237,11 (сімнадцять тисяч двісті тридцять сім доларів США 11 центів) доларів США на наступні цілі: на придбання нерухомості, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом.
Окрім того, додатково до Кредитного Договору №НМD0G50000001761 від 25.07.2008р. було укладено Додаткову угоду від 25.07.2008 р. №НМD0G50000001761 згідно якої банк надавав ОСОБА_3 кредитні кошти шляхом: перерахування на рахунок № НОМЕР_1 на строк з 25.07.2008 р. по 25.04.2023 р. включно у вигляді не поновлюваної кредитної лінії (далі - «Кредит») у розмірі 3 751,86 (Три тисячі сімсот п'ятдесят однин долар США 86 центів) доларів США на наступні цілі: у розмірі 519,48 (П'ятсот дев'ятнадцять доларів США 48 центи) доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 115,44 (Сто п'ятнадцять доларів США 44 центи) доларів США для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування майна на перший рік дії кредиту, 86,58 (Вісімдесят шість доларів США 58 центів) доларів США для сплати особистого страхування за договором особистого страхування на перший рік дії кредиту, а також у розмірі 3030,36
(Три тисячі тридцять доларів США 36 центів) доларів США на сплату страхових платежів у випадку та в порядку передбачених в пп. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,17 (одна ціла сімнадцять сотих) % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0 (нуль) % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 3 (три) % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.7.2. даного Договору.
Однак, Банк уклавши з позивачем оспорюванні Додаткові угоди, кредитних коштів у валюті «Долар США» не надав, а також недотримався вимог законодавства, які мають виконуватись при укладенні кредитів в іноземній валюті.
Так, ч. 3 ст. 1054 ЦК України встановлено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Преамбула Закону України № 1023-XII від 12 травня 1991 року "Про захист прав споживачів" (далі - Закон) передбачає, що Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Відповідно до частини 1статті 11 Закону між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Частиною 2 статті 11 Закону та частиною 2 статті 12 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-II "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту.
Згідно ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.
Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість
послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Обов'язок Банку щодо надання у письмовій формі інформації визначеної в т.. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є забезпеченням захисту споживача (позичальника) як слабшої сторони договору щодо свідомого і компетентного вибору кредитного продукту.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).
Таким чином, при укладені додаткових угод до договору про іпотечний кредит, за змістом яких кредит нібито видавався позивачеві у валюті «Долар США», банк недотримався вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і письмово не повідомив ОСОБА_3 про основні умови такого кредитування, чим позбавив можливості зробити свідомий і компетентний вибір щодо придбання такої дороговартісної фінансової послуги в іноземній валюті.
До інших умов, визначених актами цивільного законодавства на момент укладення оспорюваних додаткових угод відносились, Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року (далі - Правила).
Згідно п. 2.1 Правил, банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення;
необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів,
реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.
Згідно п. 2.4 Правил, банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.
Згідно п. 2.5, банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.
Згідно п 3.8 Правил, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, умови договору про валюту кредиту, сукупну вартість кредиту, включаючи реальну процентну ставку і абсолютне значення подорожчання кредиту, а також валютні ризики, є істотними споживчими властивостями і їх характеристика впливає на вибір споживача.
Так, згідно ч. 4 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», порушенням прав споживачів є також порушення принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
Відповідно до положень ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції, принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію, та ціну продукції визначено неналежним чином.
Як зауважував Конституційний Суд України в абзаці третьому підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг.
В іншому Рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності (абзац восьмий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань).
Згідно п. 9 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.
Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).
Обсяг визначених відповідачем в додаткових угодах прав і обов'язків, містить суттєву диспропорцію на користь відповідача, що суперечить принципу рівності сторін у договорі.
Відсутність в додаткових угодах до Договору про іпотечний кредит та кредитного договору умов про валютні ризики викликано односторонніми діями (бездіяльністю) Банку, який не забезпечив узгодження з ОСОБА_3 , як споживачем названих умов кредитного договору, у зв'язку із цим, подорожчання для нього кредитного продукту відносно його повної вартості у гривнях на момент прийняття на себе кредитних зобов'язань внесло істотний дисбаланс між договірними зобов'язаннями на шкоду споживача. Умови договору, які не були погоджені сторонами, з урахуванням абзацу першого частини 4 статті 18 Закону (перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним), а також наведених вище нормативних актів і судової практики, є несправедливими в силу частини 2 статті 18 Закону.
Окрім того, за відсутності в додаткових угодах до іпотечного договору положень щодо валютних ризиків, несправедливою умовою останньої є п. 2.3.1 де Банк залишив за собою право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки, при зміні кон'юктури ринку грошових ресурсів України (зростання курсу дол. США, облікової ставки НБУ та ін.).
Умови кредитного договору є несправедливими у розумінні вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача.
Згідно п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює
на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Отже, банком в належній формі не була доведена визначена законом інформація про необхідні умови щодо кредитного продукту в іноземній валюті, оцінку можливих змін курсу іноземної валюти на майбутній час дії кредитного договору, а відтак банк, як сильна сторона договору, в порушення принципу добросовісності, фактично переклав шкідливі наслідки від невиконання своїх обов'язків щодо оцінки ризиків від надання валютного кредиту на споживача, як слабкої сторони договору, чим вніс істотний дисбаланс у права та обов'язки сторін за договором на шкоду споживача.
Так, відповідно до частини 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (ч. 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Також, п. 8.1 однієї з Додаткових угод від 25.07.2008 р. до договору про іпотечний кредит №НМD0G40000001761 від 25.04.2008 р. (інша зміст ідентичний, тільки інша сума кредиту в розмірі 3751,86 дол. США) містить в собі умови про предмет кредитного договору. Зі змісту п. 8 редакції однієї з Додаткових угод розуміється, що Банк має надати в кредит кошти шляхом їх перерахування на рахунок № НОМЕР_1 в сумі 17237,11 дол. США на строк з 25.07.2008 р. по 25.04.2023 р. зі сплатою відсотків у розмірі 1,17% на місяць на залишок заборгованості за кредитом. Також в цьому пункті зазначено залишок заборгованості за первісним договором про іпотечний кредит у валюті гривні.
В п. 8.1 однієї із оспорюваних додаткових угод (на суму кредиту 17237,11), обумовлюється в якості зобов'язання банку, спосіб видачі кредиту в доларах США, шляхом перерахування на відповідний рахунок, проте коштів саме в доларах США банк позивачеві не надавав.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України про захист прав споживачів нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо встановлені правила, не дозволяють визначити зміст умови договору, слід застосовувати тлумачення contra proferentem, а саме, - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав (ВС/КЦС, справа № 753/11000/14-ц від 18.04.18р.)
Отже, зі змісту п. 8 оспорюваних додаткових угод чітко не вбачається, що її предметом була зміна валюти зобов'язання.
В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року, «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано: «При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для
чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до п.20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Таке, із результатів висновку судово-економічної експертизи вбачаються безпосередні факти недотримання банком вимог ст.ст. 526 та 629 ЦК України та водночас приховування в умовах додаткових угод до договору про іпотечний кредит даних і відомостей, щодо реальної (дійсної) величини відсоткової ставки, розміру сум загальної вартості кредиту та розміру сум щомісячних платежів по відношенню до тих які нібито були узгодженні і встановлені сторонами в їх умовах.
Відтак визначені у висновку експерта факти, відомості та обставини в їх сукупності, надають підстави вважати, що під час укладення додаткових угод до договору про іпотечний кредит, банк приховав від позичальника повну, об'єктивну та достовірну інформацію, щодо кінцевої вартості кредиту та вказав в додаткових угодах недостовірні значення показників, які є істотними і визначальними умовами договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначену графіком погашення заборгованості та первісному договорі про іпотечний кредит.
Вище наведений факт приховування перед та під час укладення додаткових угод до Договору про іпотечний кредит важливої, належної, об'єктивної і необхідної інформації від позичальника, та невідповідність встановлених між сторонами даних та умов, (щодо величини процентної ставки за користування кредитом, а в результаті і розміру грошових сум загальної вартості кредиту), до фактично встановлених коментованим висновком експерта суми прихованих переплат, є навмисними діями з боку банку, з метою отримання прихованого прибутку, що у даному конкретному випадку і є умислом в його діях.
В ст.ст. 18 і 19 ЗУ «Про захист споживачів», встановлено підстави для визнання кредитного договору недійсним. Такими зокрема є, укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», відповідно до ч. 4 вказаної статті, цей перелік не є вичерпним.
Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 6 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надасться у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Підприємницька діяльність з використанням нечесної підприємницької практики є забороненою.
В положенні п.п.1.,4.,5.,7. ч.1 ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів» зазначено: «крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та поєднаного з ним законодавства «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; буд-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; ціну продукції визначено неналежним чином».
Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, відповідно до ч. 6 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» є недійсними. Коментована норм ЗУ «Про захист прав споживачів» кореспондує з нормами ст. 230 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела в другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
В свою чергу, відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009р. «Про практику визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел в діях однієї із сторін правочину, наявність умислу, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, що діяла під впливом обману».
Разом з тим, згідно інформаційного листа ВСУ від 01.02.2013р. «Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів» (2009-2012 рр.), вбачається, що при вирішенні спорів про захист прав споживачів судам слід враховувати, що тягар доказування обставин, що звільняють від відповідальності за виконання чи неналежне виконання зобов'язання, в тому числі і за спричинену шкоду лежить на продавцеві товару чи послуги. ЗУ «Про захист прав споживачів» містить спеціальні норми, що мають перевагу над загальними.
Враховуючи встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини, суд дійшов висновку, що Банк не дотримав та грубо порушив встановлені коментованими Законами імперативні вимоги міжнародного права та діючого Законодавства України, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів, тому позовна заява ОСОБА_3 підлягає задоволенню з визнанням недійсною Додаткової угоди про іпотечний кредит від 25.04.2008 року за №HMD0G40000001761 та Додаткової угоди про іпотечний кредит від 25.04.2008 року за №HMD0G50000001761, укладеної між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк».
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 263-268 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати недійсною Додаткову угоду про іпотечний кредит від 25.04.2008 року за №HMD0G40000001761, укладену між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» - недійсною.
Визнати недійсною Додаткову угоду про іпотечний кредит від 25.04.2008 року за №HMD0G50000001761, укладену між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» - недійсною.
Складання повного рішення було відкладено на строк не більш як десять днів з дня закінчення розгляду справи, у зв'язку з чим строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду через Деражнянський районний суд Хмельницької області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи, які при проголошенні рішення суду суддя не оголошує:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299;
відповідач - ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_2 ;
ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_3 .
Суддя О. С. Дворнін