Житомирський апеляційний суд
Справа №286/1140/20 Головуючий у 1-й інст. Вачко В. І.
Категорія 70 Доповідач Коломієць О. С.
29 грудня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.
розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №286/1140/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання сина, який продовжує навчання
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 24 вересня 2020 року, яке ухвалено суддею Вачко В.І. в м. Овручі
У квітні 2020 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду і до досягнення сином 23 років за умови, що він буде продовжувати навчання, але не менше 50% прожиткового мінімуму для особи відповідного віку.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що сторони у справі перебували з 18 вересня 1999 року у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Овруцького районного суду Житомирської області 20 серпня 2012 року. На даний час син сторін ОСОБА_4 досяг повноліття і є студентом другого курсу денної форми навчання кафедри військової підготовки Національного авіаційного університету, з терміном навчання з 01.09.2018 по 30.06.2022. Самостійно працювати та отримувати заробітну плату повнолітній син на даний час не має можливості. В свою чергу, відповідач інших утриманців не має, працює і розмір його доходів дозволяє надати матеріальну допомогу сину на період його навчання, у зв'язку з чим позивач змушена була звернутися до суду з даним позовом.
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 24 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відмовляючи у задоволені позову судом не було враховано можливість батька надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину. При цьому відповідач під час розгляду справи не надав до суду жодних доказів які б свідчили про неспроможність його сплачувати аліменти на утримання сина, враховуючи, що він є особою працездатного віку. Крім того зазначає, що відмовляючи у задоволені вимог, суд першої інстанції фактично переклав обов'язок щодо надання сину матеріальної допомоги на матір, що є порушенням норм чинного законодавства.
У поданих запереченнях на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому заперечує щодо стягнення з нього аліментів на утримання сина, оскільки під час розірвання шлюбу позивач з власної ініціативи відмовилась від стягнення з відповідача аліментів на утримання сина через те, що останній подарував свою частину квартири разом із меблями сину ОСОБА_4 , відповідно до договору дарування від 26 серпня 2015 року.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.
Так, судом встановлено, що батьками повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Згідно довідки № 101 від 06.12.2019 року, які видані кафедрою військової підготовки Національного авіаційного університету, ОСОБА_3 є студентом другого курсу денної форми навчання кафедри військової підготовки Національного авіаційного університету, навчається за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавр з 01.09.2018 по червень 2022 року, бюджетної форми навчання (а.с.18).
Відповідно до довідки № 19 від 06.12.2019, яка видана ПАТ Мостобуд Мостозагін №2, син сторін ОСОБА_4 проживає разом зі своєю матір'ю ОСОБА_5 , її чоловіком ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , 2002 року народження, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.20).
Також із заперечень, які були подані відповідачем до апеляційного суду вбачається, що відповідач ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_2 , на даний час офіційно не працює, має тимчасові заробітки, з яких при можливості добровільно надає допомогу сину.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що повнолітній син сторін ОСОБА_4 дійсно потребує матеріальної допомоги, оскільки продовжує навчання на денній формі у вищому навчальному закладі, а тому не спроможній сам себе утримувати. Разом з тим, позивачем під час розгляду справи не було підтверджено та доведено доказами ту обставина, що відповідач спроможний надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітнього сина.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Статтею 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Правовідносини батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст.199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів слід враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Відповідно до ч. 3 ст. 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка, син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають.
Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 СК України.
Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
У відповідності з ч.1 ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Отже, при розгляді справ даної категорії позивач повинна довести продовження навчання сина, потреби в матеріальній допомозі та її розмір, а відповідач - неможливість надання такої допомоги або можливість надання у меншому розмірі, ніж вимагає позивач.
Під час розгляду справи було встановлено, що повнолітній син відповідача продовжує навчання на денній формі у вищому навчальному закладі, потребує матеріальної допомоги батька, зокрема на витрати, пов'язані з навчанням, харчуванням, витратами на проїзд, а його батько - ОСОБА_2 , має можливість таку допомогу надавати. При цьому колегія суддів враховує ті обставини, що відповідач є працездатною особою,має задовільний стан здоров'я, хоча офіційно не працевлаштований, проте має мінливий дохід, інших осіб на утриманні не має, а тому має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітнього сина. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що обов'язок довести неспроможність сплачувати аліменти у даному випадку покладається саме на відповідача, а не на позивача. Проте будь-яких доказів на підтвердження даних обставин відповідача суду не надав.
При цьому, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції не звернув уваги на те, що обов'язок утримувати повнолітнього сина, який продовжує навчатися після досягнення повноліття, незалежно від форми навчання, покладається на обох батьків, не врахував можливість відповідача надавати матеріальну допомогу та фактично переклав обов'язок піклуватися та забезпечувати повнолітнього сина, який навчається, винятково на його матір - ОСОБА_1 , що є порушенням норм закону. (Постанови ВС від 21 лютого 2018 року у справі № 208/3075/16, від 21 березня 2018 року у справі №308/2268/16-ц та від 01 серпня 2018 року у справі № 539/2580/16-ц).
Посилання відповідача на безпідставність вимог через те, що останній подарував сину ОСОБА_4 належну йому 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 , відповідно до договору дарування від 26 серпня 2015 року, є безпідставним, оскільки зміст даного договору дарування не свідчить, що його було укладено саме з метою припинення права сина на аліменти у зв'язку з передачею відповідачем права власності на нерухоме майно відповідно до вимог ст. 190 СК України. Крім того, згідно даного договору позивач ОСОБА_1 також подарувала належну їй 1/3 частину квартири повнолітньому сину ОСОБА_3 .
З огляду на викладене, враховуючи ту обставину, що повнолітній син сторін у зв'язку із навчанням потребує матеріальної допомоги, а його батько, з урахуванням майнового стану, має можливість таку допомогу надавати, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та ухваленню нового судового рішення про часткове задоволення позову і стягнення з відповідача на користь позивача аліментів в розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісячно. При цьому визначаючи розмір аліментів у частці від заробітку відповідача, колегія суддів виходить із того, що позивачем не доведена можливість сплати відповідачем аліментів у визначеному нею розмірі.
Разом з тим, підстави для зазначення у рішенні суду, що розмір присуджених аліментів не може бути меншим ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку відсутні, оскільки сімейним законодавством не передбачено, що розмір аліментів, які стягуються на утримання повнолітнього сина, зумовлений розміром прожиткового мінімуму.
Тому, на погляд колегії суддів, не можна вважати ухвалене рішення ґрунтовним, вмотивованим і з повним з'ясуванням всіх істотних обставин, що мають значення для справи, на що слушно звертає увагу у змісті апеляційної скарги позивач. Відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення даних вимог з вищевказаних підстав.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру (п.3 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 24 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісяця, починаючи з 28 квітня 2020 року і до закінчення сином навчання, але не більше ніж до досягнення ОСОБА_3 двадцяти трьох років.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 840,80 грн. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Судді