Справа № 156/483/18 Провадження № 11-кп/802/384/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ч.1 ст.307, ч.2 ст. 307, ч.2 ст.309 КК України Доповідач: ОСОБА_2
22 грудня 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 16 березня 2020 року щодо ОСОБА_7 ,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт. Іваничі Іваничівського району Волинської області, мешканця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , з базовою вищою освітою, неодруженого, не працюючого, раніше не судимого,
засуджено за:
- ч.1 ст.307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки;
- ч.2 ст.307 КК України із застосуванням ст.69 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 2 (два)місяці без конфіскації майна, належного йому на праві приватної власності;
- ч.2 ст.309 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 призначене остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 2 (два) місяці без конфіскації майна, належного йому на праві приватної власності.
Строк покарання обвинуваченому визначено обчислювати з часу приведення вироку до виконання.
До вступу вироку у законну силу ОСОБА_7 обраний запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, із покладенням на нього передбачених ч.5 ст.194 КПК України обов'язків: прибувати за викликом суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання.
Стягнуто з обвинуваченого в дохід держави 1682 (одну тисячу шістсот вісімдесят дві) гривні 48 коп. судових витрат.
В порядку ст.100 КПК України вироком вирішена доля речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним і засуджений за те, що близько 16 години04 грудня 2017 року, перебуваючи у майстерні, у підвальному приміщенні за місцем його проживання: АДРЕСА_1 , незаконно збув ОСОБА_9 (анкетні дані та особа легендовані), продавши останньому за 125 гривень частину таблетки білого кольору, яка, згідно з висновком судової експертизи наркотичних засобів. психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів №915 від 08 грудня 2017 року,містить у своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежено - бупренорфін, маса якого в речовині становить 0,0003 г, який ОСОБА_7 незаконно придбав та зберігав з метою подальшого збуту.
Крім цього, близько 15 години 12 січня 2018 року ОСОБА_7 , перебуваючи на території автомобільної школи за адресою: смт. Іваничі, вул. Незалежності, Іваничівського району Волинської області,в ході проведення оперативної закупки наркотичних засобів, повторно незаконно збув ОСОБА_9 (анкетні дані та особа легендовані), продавши останньому за 500 гривень таблетку білогокольору, яка, відповідно до висновку судової експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів №40 від 18 січня 2018 року, містить у своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежено - бупренорфін, маса якого у речовині становить 0,0080 г, який ОСОБА_7 незаконно придбав і зберігав з метою подальшого збуту.
Також 11 квітня 2018 року в період часу з 07 год. 45 хв. до 08 год. 32 хв., під час проведення обшуку в квартирі та підсобних приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_7 , були виявлені та вилучені два поліетиленові пакети та одну картонну коробку з-під сірників, заповнені сухою подрібненою речовиною рослинного походження зеленого кольору, яка згідно з висновком експерта №218 від 17 квітня 2018 року, є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, маса якого в перерахунку на висушену речовину становить відповідно 4,31 г, 3,88 г та 0,52 г, загальною масою 8,71 г.
Захисник обвинуваченого оскаржує вирок суду у зв'язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Стверджує, що жодних доказів, окрім показань легендованої особи про збут ОСОБА_7 наркотичних засобів, в ході досудового слідства не здобуто. Вважає, що у зв'язку із відсутністю доказів про збут обвинуваченим наркотичних засобів 04 грудня 2017 року, за вказаним епізодом ОСОБА_7 має бути виправданий. Зауважує, що епізод злочинної діяльності обвинуваченого від 12 січня 2018 року був скоєний виключно на підставі провокативних дій працівників правоохоронних органів, тому і за цим епізодом ОСОБА_7 слід виправдати. Посилається на те, що обвинувачений повністю визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України, щиро розкаявся та пройшов лікування від наркоманії. Крім того, вказує, що ОСОБА_7 проживає з батьками, його батько потребує догляду, оскільки нещодавно переніс інсульт. Тому, враховуючи вищенаведені пом'якшуючі обставини, просить вирок місцевого суду скасувати, виправдавши обвинуваченого за ч.ч.1, 2 ст.307 КК України та звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі ч.4 ст.309 КК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку та доводи апеляційної скарги, прокурора, який заперечив апеляційну скаргу та просив рішення місцевого суду залишити без змін, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно із положеннями ст.94 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні усіх обставин кримінального провадження, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
І з цього випливає, що суд при розгляді кримінального провадження повинен дослідити як ті докази, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст.368 КПК України.
На думку апеляційного суду, вказані вимоги кримінального процесуального закону судом першої інстанції дотримані.
Судом правильно встановлені фактичні обставини кримінального провадження та зроблено обґрунтований висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.307, ч.2 ст.307, ч.2 ст.309 КК України. Такий висновок суду ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом доказах.
Зокрема, у поданій апеляції захисник стверджує, що жодних доказів, окрім показань легендованої особи про збут ОСОБА_7 наркотичних засобів 04 грудня 2017 року, в ході досудового слідства не здобуто.
Апеляційний суд вважає наведені твердження такими, що не заслуговують на увагу, з таких мотивів.
У судовому засіданні місцевого суду свідок ОСОБА_9 показав, що в обідню пору грудня 2017 року за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_7 придбав у останнього за 125 гривень частину таблетки «субутекс». Повертаючись від ОСОБА_7 , побачив двох поліцейських і вирішив їм все розповісти, оскільки мав намір покінчити з вживанням наркотиків. Працівниками поліції у нього було вилучено частину таблетки, яку він придбав у ОСОБА_7 .. Приблизно через місяць, в січні 2018 року він погодився на пропозицію працівників поліції провести оперативну закупку "субутексу" в ОСОБА_7 .. Працівники поліції вручили йому 500 гривень та дали свою куртку з технічними засобами фіксування, яку він одягнув на себе. Після цього він пішов до автомобільної школи у смт. Іваничі (місце обумовлене заздалегідь з ОСОБА_7 ), де останній продав йому за 500 гривень цілу таблетку «субутексу». В подальшому він пішов на автозаправну станцію, яка знаходиться за автостанцією смт. Іваничі, де його чекали працівники поліції, які вилучили у нього придбаний у обвинуваченого наркотичний засіб.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_7 своєї вини за епізодом незаконного збуту наркотичних засобів 04 грудня 2017 року, його винуватість повністю стверджується висновком експерта №915 від 08 грудня 2017 року, згідно з яким частина таблетки білого кольору у паперовому згортку у своєму складі містить наркотичний засіб - бупренорфін, масою 0,0003 г. (а.к.п.96-99).
Отже, показання свідка ОСОБА_9 знайшли своє об'єктивне підтвердження у висновку експерта №915 від 08 грудня 2017 року.
А тому не довіряти чи ставити під сумнів показання свідка ОСОБА_9 про збут ОСОБА_7 наркотичних засобів, у апеляційного суду не має підстав.
Також слід відмітити, що протоколом огляду предмета від 01 березня 2018 року вище зазначений наркотичний засіб був оглянутий (а.к.п.100) та постановою від 01 березня 2018 року - визнаний речовим доказом (а.к.п.101).
Крім того, згідно з рапортом працівника поліції від 04 грудня 2017 року, 04.12.2017 близько 17 год 00 хв громадянин Б у смт Іваничі добровільно видав працівникам поліції паперовий згорток, у якому містилася частина таблетки білого кольору вагою близько 0,5 грам та яку поміщено до поліетиленового пакету експертної служби № 0045871 (а.с.94).
Отже, сукупністю вище наведених доказів повністю доводиться вина обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.307 КК України та повністю спростовуються доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів винуватості ОСОБА_7 у вчиненні даного злочину.
Тому доводи сторони захисту про те, що у зв'язку із відсутністю доказів про збут обвинуваченим наркотичних засобів 04 грудня 2017 року за вказаним епізодом ОСОБА_7 має бути виправданий, апеляційний суд вважає необґрунтованими.
Викладені в апеляційній скарзі посилання на те, що епізод злочинної діяльності обвинуваченого ОСОБА_7 12 січня 2018 року був скоєний виключно на підставі провокативних дій працівників правоохоронних органів, суд апеляційної інстанції також вважає голослівними, так як вони спростовуються доказами, які є в матеріалах кримінального провадження та як досліджені місцевим судом в ході судового розгляду.
Так, як вбачається з вироку, місцевим судом встановлено, що 12 січня 2018 року ОСОБА_7 повторно збув ОСОБА_9 за 500 гривень таблетку білого кольору, яка містила у своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежено - бупренорфін, маса якого у речовині становить 0,0080 г, який ОСОБА_7 незаконно придбав та зберігав з метою подальшого збуту.
Винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 за даним епізодом злочинної діяльності повністю стверджується такими доказами: протоколом огляду грошових коштів від 12 січня 2018 року (а.к.п.104-106); протоколом огляду покупця та вручення грошових коштів від 12 січня 2018 року (а.к.п.107); протоколом вручення оперативно-технічних засобів від 12 січня 2018 року (а.к.п.108); протоколом вилучення товару від 12 січня 2018 року (а.к.п.109), рапортом працівника поліції від 12 січня 2018 року (а.к.п.103), протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки від 15 січня 2018 року (а.к.п.124), протоколом про результати аудіо-, відео контролю за особою від 12 лютого 2018 року (а.к.п.125).
Відповідно до висновку експерта №40 від 18 січня 2018 року вилучена під час проведення оперативної закупки 12 січня 2018 року таблетка білого кольору в своєму складі містить наркотичний засіб - бупренорфін, маса якого в речовині становить 0,0080 г. (а.к.п.111-114).
Протоколом огляду предмета від 01 березня 2018 року вище зазначений наркотичний засіб був оглянутий (а.к.п.115) та постановою від 01 березня 2018 року - визнаний речовим доказом (а.к.п.116).
Крім того, як вбачається з показань ОСОБА_7 у суді першої інстанції, на території автомобільної школи у смт. Іваничі (місце було обумовлене раніше по телефону) він продав ОСОБА_9 за 500 гривень цілу таблетку «субутексу», яку раніше придбав за 400 гривень у мало знайомого чоловіка у смт. Іваничі. Також підтвердив, що 11 квітня 2018 року під час проведення обшуку в житлі за місцем його проживання у підсобному приміщенні працівниками поліції були виявлені та вилучені два поліетиленових пакетики і сірникову коробку з «коноплями», які він ще у вересні 2017 року зірвав у районі «відстійників» цукрового заводу у смт.Іваничі, після чого висушив, подрібнив та періодично вживав шляхом куріння через пластикову пляшку.
Матеріали провадження підтверджують, що 11 квітня 2018 року за місцем проживання ОСОБА_7 : АДРЕСА_1 , проводився обшук, під час якого працівниками поліції були виявлені та вилучені: два прозорі поліетиленові пакети з сухою подрібненою речовиною рослинного походження зеленого кольору; одна картонна коробка з-під сірників, в середині якої знаходилась речовина рослинного походження, зеленого кольору в подрібненому стані (а.к.п.131-133).
Згідно з висновком експерта №218 від 17 квітня 2018 року вилучені під час обшуку за місцем проживання обвинуваченого подрібнені речовини рослинного походження зеленого кольору у двох поліетиленових пакетах та сірниковій коробці є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом. Маса канабісу (в перерахунку на висушену речовину) становить відповідно 4,31 г, 3,88 г. 0,52 г, а всього 8,71 г. (а.к.п.135-139).
Протоколом огляду предмету від 16 травня 2018 року вище вказані наркотичні засоби були оглянуті (а.к.п.140), а постановою від 16 травня 2018 року - визнані речовими доказами (а.к.п.141).
Твердження сторони захисту про штучне створення органами досудового розслідування доказів винуватості ОСОБА_7 апеляційний суд вважає надуманими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, адже у матеріалах провадження відсутні будь-які заяви чи скарги з боку обвинуваченого чи його захисника на дії працівників правоохоронних органів.
На переконання суду апеляційної інстанції, доводи сторони захисту про те, що в основу обвинувального вирку покладені недопустимі докази, є такими, що не ґрунтуються на законі, а стратегія захисту, висунута адвокатом і обвинуваченим, спростована дослідженою судом першої інстанції сукупністю належних і допустимих доказів, і є нічим іншим, як способом уникнення ОСОБА_7 кримінальної відповідальності.
Підсумовуючи вищенаведені обставини, оцінюючи в сукупності досліджені під час судового розгляду докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку і приймаючи до уваги наявність доказів, які повністю доводять вину обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.307, ч.2 ст.307, ч.2 ст.309 КК України, місцевий суд обґрунтовано кваліфікував його дії як незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, обіг яких обмежено; повторне незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, обіг яких обмежено і незаконне придбання, зберігання без мети збуту наркотичних засобів, обіг яких заборонено.
Згідно з вимогами ст.65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).
При призначенні покарання судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_7 вчинив злочини, які за ступенем тяжкості належать до категорії нетяжких та тяжких.
До обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , суд відніс щире каяття, те, що винний є особою молодого віку, та відсутність будь-якої шкоди і тяжких наслідків від злочинів.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 , місцевим судом не встановлено.
Місцевим судом взято до уваги, що обвинувачений не судимий, має постійне місце проживання та сім'ю, є працездатним, на обліку в лікаря-психіатра не перебуває.
Крім того, при призначенні покарання судом першої інстанції враховано і незначну кількість збутого наркотичного засобу, обіг якого обмежено.
Таким чином, враховуючи усі вищенаведені обставини, призначене ОСОБА_7 покарання апеляційний суд вважає таким, що повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення першого та попередження вчиненню ним нових злочинів, і не є надто суворим, як про це зазначено в апеляційній скарзі захисника.
Посилання сторони захисту на те, що обвинувачений пройшов лікування від наркотичної залежності та повністю визнав свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.309 КК України, а тому підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за вказаний злочин на підставі положень ч.4 ст.309 КК України, на думку суду апеляційної інстанції, не заслуговують на увагу.
Згідно з приписами ч.4 ст.309 КК України особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Положення п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 4 «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» регламентують, що вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності з цієї підстави, суду необхідно з'ясовувати, чи дійсно особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи дійсно вона звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування добровільно, а не вимушено і чи дійсно ставить за мету
вилікуватися від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від
кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 перебував на стаціонарному лікуванні у Волинському обласному наркологічному диспансері з 10.10.2018 по 18.10.2018 з діагнозом: «Психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності», що стверджується наявною у матеріалах провадження довідкою від 18.10.2018 № 3440/1-18 (а.к.п.28).
Однак, відповідно до висновку наркологічної експертизи № 229 від 10.05.2018, підекспертний ОСОБА_7 страждає наркоманією (наркотичною залежністю), потребує примусового протинаркоманійного лікування терміном 12 місяців, котре йому не протипоказане (а.к.п.162).
Тому апеляційний суд вважає, що пролікувавшись 9 днів у наркологічному диспансері, обвинувачений мав на меті лише формально пройти лікування, яке згідно з експертизою мало тривати 12 місяців, і таким чином уникнути кримінальної відповідальності.
Отже, наведеними обставинами повністю спростовуються доводи апеляційної скарги сторони захисту про можливість звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.309 КК України на підставі положень ч.4 ст.309 КК України.
Порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, апеляційним судом не встановлено.
Законних підстав для скасування або зміни вироку та задоволення апеляційної скарги з наведених у ній мотивів, апеляційний суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 16 березня 2020 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді