03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/824/13451/2020
10 грудня 2020 року м. Київ Справа № 755/17374/19
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 липня 2020 року, ухвалене у складі судді Винниченко Л.М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Комунального підприємства «Світоч», третя особа: державний реєстратор Комунального підприємства «Світоч» Алієв Гусєйн Азіз Огли про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію,
встановив:
29.10.2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Альфа-Банк», КП «Світоч», третя особа: державний реєстратор КП «Світоч» Алієв Гусєйн Азіз Огли,в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Світоч» м. Києва Алієвим Гусєйн Азіз Огли, та запис про право власності 29994917, відповідно до якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ЄДРПОУ 00039019.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.05.2008 року між позивачем та АТ «Укрсоцбанк» було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 380/1235/08-Пі в іноземній валюті, на забезпечення виконання якого 05 травня 2008 року було укладеного іпотечний договір № 04Л-262, відповідно якого передано в іпотеку відповідачу квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
22.01.2019 року позивачу стало відомо, що державний реєстратор Алієв Гусєйн Азіз Огли КП «Світоч» м. Києва на підставі доказу вручення (розписки), серія та номер: 6431, виданий 10.10.2018, видавник: відправлення спецзв'язку; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням, серія та номер: 13.3-03/96-8874, видавник: АТ «Укрсоцбанк»; договір кредиту, серія та номер: 380/1235/08-Пі, виданий 05.05.2018, видавник: АКБ СР «Укрсоцбанк»; іпотечний договір, серія та номер: 04/1-262, виданий 05.05.2008, видавник: АКТ СР «Укрсоцбанк», здійснив реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» на вищевказану квартиру.
Позивач стверджує, що він не отримував від відповідача письмову вимогу про усунення порушення зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було прийнято за відсутності будь-яких рішень про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки чи виконавчих написів.
Вважає, що проведення такої реєстрації порушує вимоги Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та ст. 41 Конституції України. Спосіб, за яким позивач втратив право власності на спірне майно, суперечить вимогам іпотечного договору та діючого законодавства, квартира є єдиним житлом його та його родини, тому він змушений звертатися до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 липня 2020 року позов задоволено частково.
Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019, на об'єкт нерухомого майна: реєстраційний номер 1749984480000, на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56,9 кв.м., житловою площею 41,1 кв.м., здійснений 22.01.2019 року, номер запису 29994917, державним реєстратором Алієв Гусєйн Азіз Огли Комунального підприємства «Світоч» м. Києва на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45203911 від 24.01.2019 року.
В іншій частині вимог відмовлено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1152 грн. 60 коп.
Не погоджуючись з рішенням, представник АТ «Альфа-Банк» - Панченко Д.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав доведеними, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказує, що посилання суду на Закон України «Про мораторій» є необґрунтованими, а твердження суду суперечать один одному. Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. Враховуючи наявний розмір простроченої заборгованості за кредитним договором, у кредитора виникло право вимоги дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, а у позичальника - обов'язок дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором.
Застереження в іпотечному договорі щодо позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки також є договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Звертає увагу на те, що спосіб реєстрації права власності на підставі погодженого добровільно сторонами іпотечного застереження в п. 4.5.3 проводиться в позасудовий спосіб, а тому оскільки вказаний Закон передбачає примусове стягнення нерухомого житлового майна на підставі рішення суду, він не може бути застосований як підстава відмови у державній реєстрації права власності.
Посилаючись на практику Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 року у справі №640/17931/16-ц, у постанові від 06.02.2019 року у справі №711/4852/17, у постанові від 20.06.2019 року у справі № 61-23001св18, вказує, що оскільки при застосуванні Закону України «Про мораторій» результатом є примусове виконання рішення суду, а нотаріус не є органом примусового виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому і вказаний закон застосуванню не підлягає.
Також, у своїх постановах Велика Палата Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17 та від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц дійшла висновку, що суд повинен встановити наявність всіх умов, передбачених статтею 1 Закону про мораторій, за яких житлове майно - предмет іпотеки не може бути примусово відчужене в порядку статті 38 Закону про іпотеку. Зокрема, позивачем не надано жодного доказу використання спірної квартири як місця свого постійного проживання та відсутності іншого нерухомого майна, оскільки позивач має довести обставини, на які він посилається належними доказами, а не відповідач. Фактично позивачем по справі жодним доказом не підтверджено того, що житло використовується як постійне місце проживання та те, що відсутнє інше нерухоме житлове майно, оскільки в рішенні суду суд лише зазначив цю обставину, проте не послався на жоден доказ, який міг це підтвердити.
Стверджує, що в будь-якому випадку, норми вказаного Закону не можуть бути підставою для визнання спірного рішення протиправним, оскільки ні державного реєстратора, ні іпотекодержателя законом не віднесено до органу або посадової особи, що здійснює примусове стягнення.
Вказує, що позицію щодо не застосування Закону України «Про мораторій» до правовідносин позасудового врегулювання спору шляхом іпотечного застереження висловив Верховний Суд у постанові від 09.12.2019 року по справі №464/8589/15-ц. Також, звертає увагу суду на ухвалу Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі №760/18364-16-ц, в якій колегія суддів відступила від позиції Великої Палати, де зазначила, що «колегія суддів вважає, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а».
В апеляційній скарзі, поданій на виконання ухвали суду апеляційної інстанції про усунення недоліків від 21.10.2020 року, представник скаржника АТ «Альфа-банк» - Белінський В.А. посилається на те, що ОСОБА_1 в тридцятиденний строк не усунув порушення за кредитним договором, а тому АТ «Укрсоцбанк», як правонаступник прав та обов'язків ПАТ «Укрсоцбанк», 22.01.2019 року в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», звернувся до державного реєстратора Алієва Гусєйна Азіза огли, КП «Світоч» м. Київ, із заявою та пакетом документів щодо реєстрації права власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 . Також стверджує, що Закон України «Про мораторій» до спірних правовідносин не застосовується, оскільки звернення стягнення на квартиру позивача здійснено не у примусовому порядку, а у добровільному порядку згідно з умовами п.5.3. іпотечного договору та відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
В судовому засіданні представник відповідача Белінський В.А. підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу у їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що квартира площею 56,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 05 травня 2008 року, укладеного в іноземній валюті. Тому суд дійшов висновку про задоволення позову в частині вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» права власності на вказану квартиру, здійсненого державним реєстратором Алієвим Г.А.О. Комунального підприємства «Світоч» м. Києва, запису від 22.01.2019 р. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45203911 від 24.01.2019 року для реального захисту та відновлення порушених прав позивача.
Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 05.05.2008 року між позивачем та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого з 03.12.2019 року є АТ «Альфа-Банк», було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 380/1235/08-Пі, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 40000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 14 % річних, строком повернення кредиту до 04.05.2023 року (а.с. 11, 12).
В забезпечення виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором 05.05.2008 року між ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір № 04/1-262, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим № 4244, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка належала позивачу на праві власності (а.с. 7-10).
Згідно з п.4.1 іпотечного договору, у разі порушення основного зобов'язання, а також в інших випадках передбачених цим договором та/або чинним законодавством України, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 4.5.3 іпотечного договору обумовлено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Відповідно пункту 4.9 іпотечного договору, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (його частину) для задоволення його вимог, що виникають з основного зобов'язання може здійснюватись шляхом надіслання (надання) іпотекодавцю повідомлення про передачу предмета іпотеки (його частини) у власність іпотекодержателя. При цьому право власності на предмет іпотеки (його частину) переходить до іпотекодержателя з моменту отримання іпотекодавцем такого повідомлення особисто або з моменту отримання такого повідомлення за останнім відомим іпотекодержателю місцем проживання іпотекодавця.
Згідно пункту 6.3 іпотечного договору всі повідомлення сторін за цим договором здійснюються в письмовій формі шляхом направлення поштою або передачі особисто телеграм та/або листів за зазначеними нижче адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата та їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача.
08.10.2018 року АТ «Укрсоцбанк» на адресу ОСОБА_1 надсилав повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням, у якому банк вимагав сплатити борг за кредитним договором, розмір якого станом на 03.10.2018 року складає 208 308,20 доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на 03.10.2018 року складає 5 890 122,66 грн. і 34 920, 38 грн. пені та інформував, що в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку АТ «Укрсоцбанк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (а.с. 117).
Лист з вказаною вимогою позивач ОСОБА_1 отримав 10.10.2018 року, про що свідчить копія повідомлення-розписки про вручення відправлення спецзв'язку (а.с. 118 зв).
З копії матеріалів реєстраційної справи № 1749984480000 вбачається, що представником АТ «Укрсоцбанк» державному реєстратору Алієву Г.А.О., серед іншого, подавались заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.01.2019 р., договір про надання відновлювальної кредитної лінії, іпотечний договір, копія повідомлення про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом позасудового врегулювання від 03.10.2018 року, опис поштового вкладення, повідомлення-розписка про вручення відправлення поштового спецзв'язку, за результатами розгляду яких державним реєстратором 24.01.2019 року прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 45203911 квартири АДРЕСА_1 за суб'єктом АТ «Укрсоцбанк».
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 17.10.2019 року, державним реєстратором Алієвим Гусєйном Азіз Огли Комунального підприємства «Світоч» м. Києва винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45203911 від 24.01.2019 р., відповідно якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за АТ «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019, дата державної реєстрації 22.01.2019 року, номер запису про право власності 29994917 (а.с. 16-19).
При цьому підставами виникнення права власності зазначено: доказ вручення (розписка), серія та номер: 6431, виданий 10.10.2018, видавник: відправлення спецзв'язку; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням, серія та номер: 13.3-03/96-8874, видавник: АТ «Укрсоцбанк»; договір кредиту, серія та номер: 380/1235/08-Пі, виданий 05.05.2018, видавник: АКБ СР «Укрсоцбанк»; іпотечний договір, серія та номер: 04/1-262, виданий 05.05.2008, видавник: АКТ СР «Укрсоцбанк» (а.с. 16).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).
Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до ч. 3. ст. 33 Закону «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»).
Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
З огляду на викладене, квартира АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 05 травня 2008 року, укладеного в іноземній валюті.
Отже, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Укрсоцбанк».
Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 та від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи даний спір, врахувавши наведені вище норми матеріального права та обставини справи, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з прийняттям державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за АКБ «Укрсоцбанк», фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» з огляду на те, що спірна квартира підпадає під дію цього Закону, оскільки виступає предметом іпотеки за кредитом в іноземній валюті, та використовується як місце постійного проживання позичальника, його сім'ї, та не перевищує 140 кв. м.
Оскільки державний реєстратор Алієв Гусєйн Азіз Огли, в порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» прийняв 22.01.2019 року рішення про державну реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк», фактично звернувши стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк».
Доводи апеляційної скарги про те, що Закон України «Про мораторій» до спірних правовідносин не застосовується, оскільки звернення стягнення на квартиру позивача здійснено не у примусовому порядку, а у добровільному порядку, при цьому посилаючись на висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає безпідставними.
Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 викладена правова позиція про те, що суди під час вирішення тотожних за своїм змістом спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
В даному випадку судом враховано і застосовано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовий спосіб з урахуванням вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а отже доводи відповідача в апеляційній скарзі відхиляються в цій частині апеляційним судом.
Колегія суддів також відхиляє посилання АТ «Альфа-Банк» в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц, оскільки вона прийнята раніше і в ній наведені висновки щодо застосування статті 38 Закону України «Про іпотеку», а не ст. 37, як у справі, що переглядається.
Доводи апеляційної скарги щодо безумовного права іподекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки виходячи зі змісту договору іпотеки, спростовуються вищезазначеними вимогами закону.
Докази та обставини, на які посилається представник скаржника в апеляційних скаргах, були предметом дослідження судом першої інстанцій та спростовуються встановленими апеляційним судом обставинами, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційних скарг про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні суду.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційні скарги не містять.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права, та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційних скаргах, висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-376, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 липня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 29 грудня 2020 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Чобіток А.О.