03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/11705/2020
03 грудня 2020 року м. Київ Справа № 756/5145/17
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Луценка О.М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживача, розірвання договору, стягнення збитків та неустойки
встановив:
У квітні 2017 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача ФОП ОСОБА_2 , в якому просить розірвати договір, укладений між позивачем та відповідачем 05.09.2016 №128; стягнути неустойку за кожен день прострочення у розмірі 167 948 грн., та стягнути з відповідача сплачену суму по договору 138 800 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.09.2016 року між позивачем та відповідачем було укладено договір №128 про виготовлення меблевих виробів та надання послуг з їх встановлення згідно з кресленнями, які узгоджені в додатку №1 до Договору. Перелік виробів, комплектацію та інші характеристики виробів визначаються в додатку №2 до Договору. Строки виконання роботи за договором встановлені: до 05.11.2016 року - орієнтовна дата встановлення виробів; до 02.12.2016 року - кінцевий термін виконання роботи. Вартість роботи, визначена у договорі, становить 295 282 грн. 05.09.2016 року позивачем була зроблена попередня оплата у розмірі 108 800 грн. для закупівлі матеріалів для виробництва меблів, про що зроблено напис в договорі, а 20.12.2016 року було здійснено доплату за меблі в розмірі 30 000 грн. Разом сума платежів становить 138 800 грн. Остаточний розрахунок здійснюється шляхом сплати другого платежу після виконання замовлення.
Проте, роботи по виготовленню меблевих виробів та послуги з їх встановлення не були виконані, хоча зі сторони позивача всі зобов'язання за договором були виконані. Пунктом 4.1 договору встановлено, що у разі порушення виконавцем кінцевого терміну виконання роботи замовник вправі вимагати від виконавця слати неустойки з розрахунку 1% від суми після сплати за даним договором за кожен день прострочення виготовлення та/або встановлення відповідного виробу без права на відшкодування збитків. Оскільки жодних дій з боку відповідача стосовно виконання робіт не було здійснено і жодне зобов'язання за договором виконано не було, то відлік прострочення виконання зобов'язання повинно початися з 2 грудня 2016 року (кінцевий термін виконання роботи за п. 1.4 Договору). З 03.12.2016 року по 03.04.2017 року становить 121 день прострочення. 1% від 138 800 грн. становить 1388,00 грн. Отже розмір неустойки за 121 день становить 167 948 грн. А також, на підставі ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач просить розірвати договір та відшкодувати збитки в розмірі 138 800 грн.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що в оскаржуваному рішенні відсутня будь-яка інформація, що суд першої інстанції досліджував пояснення та докази надані позивачем. Вказує, що позивач в судовому засіданні пояснював, що даний спір виник у зв'язку з невиконанням всього договору та просив повернути кошти, які були сплачені, що підтверджується звукозаписом судового засідання. Однак судом першої інстанції вказані обставин не було досліджено. Зазначає, що в матеріалах справи міститься спілкування позивача з представником виконавця послуг за допомогою месенджера «Viber», з якої вбачаться, що позивач просив привезти замовлення, а представник виконавця постійно обіцяв доставити замовлення та протягом тривалого часу не виконував умови договору. Стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази ухилення позивачем та попередження про наслідки ухилення від прийняття виконаної роботи, а тому суд помилково прийняв до уваги заперечення відповідача. Крім того, вважає, що акт прийняття-передачі виконаних робіт, який може підтвердити відсутність дій, передбачені ст. 853 ЦК України, був складений заднім числом, у зв'язку з чим було заявлено клопотання про його витребування, однак суд першої інстанції відмовив у його задоволенні.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги, просили скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача ОСОБА_4 вважав доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просив залишити рішення суд першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 05 вересня 2016 року між ФОП ОСОБА_2 ( виконавець) та ОСОБА_1 ( замовник) укладено договір №128, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити меблеві вироби та надати послуги з їх встановлення (в подальшому - вироби та/або робота). Креслення (ескіз) виробу (ів) сторони узгодили у додатку №1 до даного договору (а.с. 3).
Згідно з умовами договору доставка та встановлення виробів на адресу замовника може здійснюватися декількома частинами щодо окремих виробів; строки виконання роботи за даним договором: орієнтовна дата встановлення виробів - 05.11.2016, кінцевий термін виконання роботи - не пізніше 02.12.2016. Вартість роботи за цим договором визначається 295 282 грн.
Відповідно до п. 3.1 договору відповідач зобов'язався, зокрема: своєчасно та належним чином виконувати роботи, передбачені цим договором; забезпечити відповідність виготовленого виробу узгодженим кресленням (ескізам) та умовам даного договору (з можливими відхиленнями в межах технологічних допусків).
Як вбачається з п. 3.2 договору позивач зобов'язався, зокрема: своєчасно оплатити виконану роботу та інші обумовлені даним договором витрати, а у разі поставки вбудованої техніки за замовленням позивача - також відшкодувати витрати пов'язані із поставкою - згідно погодженої вартості; допустити відповідача чи його представників до місця встановлення виробів на розумний строк (включаючи і декілька днів), необхідний для встановлення виробів, звільнивши площу від сторонніх предметів, забезпечивши доступ до джерел електроенергії; прийняти виконання роботи або відповідно готової її частини, якщо виконання здійснюється в декілька етапів - залежно від ступеню готовності та встановлення виробів.
Згідно п. 4.1 Договору у разі порушення відповідачем кінцевого терміну виконання роботи, позивач вправі вимагати від відповідача сплати неустойки з розрахунку 1% від суми післясплати за даним договором за кожен день прострочення виготовлення та/або встановлення відповідного виробу без права на відшкодування збитків. Якщо за договором передбачено виготовлення декількох виробів, то неустойка нараховується виключно на суму післясплати стосовно конкретного виробу, щодо якого має місце прострочення. Вироби, які повністю виготовлені та прийняті замовником підлягають оплаті, їх вартість не враховується при начисленні неустойки. При обчисленні неустойки не враховується вартість вбудованої техніки, яка постачається виконавцем.
Крім того, відповідно до п. 7.5 Договору у разі необґрунтованої відмови від підписання акту прийому-передачі з боку замовника виконавець вправі здійснити про це відмітку в акті, що свідчить про закінчення належного виконання роботи.
Відповідно до додатку №1 до Договору №128 від 05.09.2016, яким є акт прийняття-передачі виконаних робіт від 10.03.2017, вбачається замовник ОСОБА_1 прийняв, а виконавець ФОП ОСОБА_2 здав наступні роботи: виріб 1 - Робочий кабінет (31740 грн.); виріб 2 - сан вузел малий (13225 грн.); виріб 3 - сан вузел великий (23805 грн.); виріб 4 - гардеробна кімната (21160 грн.); виріб 5 - шафа в дитячу кімнату (5290 грн.); виріб 6 - трюмо в коридор (11902 грн.); виріб 7 - шафа-купе в коридор (31740 грн.); виріб 8 - трюмо-стіл в спальну кімнату (7935 грн.); виріб 9 - стінка в зал (30153 грн.); виріб 10 - кухня (92575 грн.); загальна вартість виробів та виконаних робіт складає - 269 525 грн. (а.с. 68).
Вказаний вище акт приймання-передачі виконаних робіт не містить підпису замовника - ОСОБА_1 .
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказував на те, що роботи, які були обумовлені договором, були виконані належним чином, під час виконання таких робіт виникала потреба у додаткових елементах меблів, які згодом також були установлені. Позивач відмовлялася від підписання акту прийому - передачі виконаних робіт.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, що саме із замовлених меблів не було виконано відповідачем. Також матеріали справи не місять доказів того, що сторона позивача пред'являла відповідачу конкретну вимогу із описом виявлених недоліків, які відповідач повинен був усунути у визначений строк. У процесі розгляду справи суду також не вдалося встановити обсяг недоліків, та обсяг робіт які, на думку позивача, мали місце.
Сторона позивача обмежилася лише посиланням на загальне незадоволення строками виконаних робіт, однак обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.
Проте, матеріали справи не містять конкретних недоліків, які позивач пропонував усунути відповідачу, тому неможливо зробити висновок, що недоліки мали місце і були настільки істотними, що їх неможливо було усунути або що внаслідок таких недоліків виготовлені меблі стали непридатними до використання тощо.
Відсутність же підписаних позивачем актів приймання-передачі безумовно не свідчить про невиконання відповідачем укладеного між ними договору.
Передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку відповідачем актів і виникнення за такими актами прав та обов'язків є можливим за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт (виявлені недоліки) у строк, визначений договором.
У той же час, матеріали справи свідчать про те, що договір по виготовленню меблів був виконаний, позивач може користуватися меблями з моменту їх встановлення по сьогоднішній день, доказів по розбіжностям, які виникли між позивачем та відповідачем, позивачем не надано.
Крім того, позивачем не спростовувались в судовому засіданні світлини, надані відповідачем, на яких зображено встановлені меблі.
Таким чином, суд вважав встановленим, що роботи по договору відповідачем були завершені, а також оскільки позивачем не доведено обставин невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором, зокрема прострочення виконання робіт, акти виконаних робіт не підписано нею у встановлений договором строк з особистих міркувань та без обґрунтованих заперечень щодо їх підписання, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.
З висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають обставинам справи та наявним у справі доказам.
Доводи апеляційної скарги про те, що роботи не були виконані відповідачем взагалі, що жодного меблевого виробу в квартиру позивача відповідач не встановив, що відповідач та його працівники взагалі не були в квартирі позивача і до роботи не приступали, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені позивачем обставини спростовуються як доказами, наданими відповідачем, так і доказами, що надані самим позивачем.
Зокрема, як вбачається з комерційної пропозиції по комплексному меблюванню квартири, як додатку до договору № 128 від 05.09.2016 року, укладеного між сторонами, відповідач мав встановити у квартирі позивача наступні меблеві вироби: сан. вузол 1 , сан. вузол 2; трюмо в коридор ; шафа - купе; гардеробна кімната; трюмо-стіл в спальну кімнату; вбудована шафа в гостьову ; тумба під ТВ в зал; робочий кабінет, кухня, столешниці кухні, сан вузол 1, сан вузол 2, тумба під ТВ, дзеркала в передпокій, трюмо в спальну кімнату; стінка - передпокій; робоча стінка, вітрини ( а.с. 4).
Разом з тим, на звороті цієї комерційної пропозиції наявні записи, підписані обома сторонами , про узгодження строків завершення робіт, а саме: фасади ( кухня і гостьова) - 27.01.2017 року; фасади ( шафа-купе); фасади малий сан вузол - погоджено - 24.01.2017 року; великий сан вузол + планка спальня - 27.01.2017 року; підвіконня - 30.01.2017 року; витяжки в санвузли - 27.01.2017 року; скло - кухня - 30.01.2017 року; дзеркала - 25.01.2017 року - погоджено.
Крім того, як вбачається з копії комерційної пропозиції - додатку до договору від 05.09.2016 року - примірника відповідача ОСОБА_2 , позивач сплатила, а відповідач отримав значно більшу суму коштів, ніж зазначила позивач у позовній заяві. Зокрема на вказаному примірнику «комерційної пропозиції» відповідача є відмітки про передачу відповідачу коштів : «108 000 грн. - 05.09.2016 року; 11.09.2016 року - передоплата на роботи по меблях - 50 000 грн.; 2-й етап - видано 50 000 грн. ; 3-й етап - 30 000 грн., 4-й етап - видано 30 000 грн., залишок - 20 000 грн.».
З викладеного вбачається, що позивач сплатила за виконані роботи та поставлені меблеві вироби значно більшу суму, ніж зазначено нею в позовній заяві. При цьому сплачена сума ( 268 000 грн.) в цілому відповідає сумі, зазначеній відповідачем в акті передачі виконаних робіт від 10.03.2017 року, на яку було здійснено виконання робіт по виготовленню та встановленню меблів ( 269 525 грн.).
Посилаючись на невиконання робіт та виготовлення меблів відповідачем, позивач надала до суду : договір поставки з ФОП ОСОБА_5 від 30.05.2017 року на виготовлення фасадів та підвіконь, на загальну суму 20 250 грн.; договори з ФОП ОСОБА_6 від 08.07.2019 року та від 22.11.2018 року на суму 14 800 грн. та 21 000 грн. відповідно ( які саме меблі є предметом договору - не зазначено); замовлення ТОВ «Склоконструкція» від 13.05.2017 року на суму 33 840 грн. на виготовлення душової кабіни та дзеркал.
З викладеного вбачається, що із третіми особами позивачем було укладено договори лише на незначну частину робіт, порівняно з обсягом, що був замовлений позивачем у відповідача на підставі договору від 05.09.2016 року. При цьому вказані роботи були замовлені уже під час розгляду справи судом першої інстанції.
Як вбачається з наданої позивачем роздруківки переписки позивача та працівника ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , за допомогою месенджера «Viber», сторони погоджували між собою строки, порядок встановлення окремих деталей меблів у квартиру позивача, при цьому позивач висловлювала своє невдоволення несвоєчасним виконанням робіт з боку відповідача та вимагала як найшвидшого завершення робіт.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, заперечуючи проти позову, вказував, що більшість робіт, замовлених позивачем була виконана, проте після установки фасадів на меблі позивач вирішила, що раніше замовлений колір їй не підходить, та замовила переробку фасадів.
Зазначені обставини, на які посилається відповідач, підтверджуються змістом переписки за допомогою месенджера «Viber», що була надана до матеріалів справи представником позивача.
Крім того, з копії електронного листа, доданого до матеріалів справи представником позивача ОСОБА_1 , вбачається., що дійсно 11 травня 2017 року на електронну пошту позивача надійшов електронний лист ОСОБА_7 - працівника ФОП ОСОБА_2 , який просив підписати акт виконаних робіт, та вказував, що буде продовжено монтаж виробів, що залишились.
Разом з тим, у відповідь на вказаний електронний лист позивач ОСОБА_1 повідомила, що акти виконаних робіт підписати не може, оскільки не виконані умови договору. При цьому звернула увагу, що звернулась до суду з позовом про розірвання договору і повернення коштів, що були сплачені ( а.с. 126).
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» , споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено обставин невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором, оскільки матеріалами справи доведено, що більшість робіт, передбачених умовами договору (по вартості - 91%), відповідачем була виконана, відтак відсутні підстави для задоволення позову про розірвання договору та стягнення у повному обсязі суми, сплаченої позивачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.
Разом з тим, жодних доказів виконання позивачем зазначених вимог закону щодо призначення виконавцю відповідного строку для усунення недоліків, доказів наявності конкретних недоліків у виконаних роботах ( поставлених меблях), позивачем суду не надано.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати: 1) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк; 2) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги); 3) безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи; 4) відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи; 5) реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору.
Зазначені вимоги підлягають задоволенню у разі виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) або під час її виконання (надання), а в разі неможливості виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) - протягом гарантійного чи іншого строку, встановленого договором, чи протягом двох років з дня прийняття виконаної роботи (наданої послуги) у разі відсутності гарантійного чи іншого строку, встановленого законодавством або договором.
За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Однак, стверджуючи про повне невиконання умов договору відповідачем, позивач не подавала до суду доказів наявності істотних чи будь-яких інших недоліків у меблевих виробах, що були поставлені відповідачем у квартиру позивача, як і не зазначила конкретного переліку із передбачених «комерційною пропозицією» виробів, що не були встановлені в її квартирі, також не спростувала доказів, наданих до суду відповідачем щодо виконання умов договору та встановлення у квартирі позивача, зокрема, меблевої кухонної стінки, тумби під телевізор, облаштування меблями робочого кабінету, передпокою та інших меблів.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними. Висновки суду відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, судом надано належну оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права, та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-376, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 29 грудня 2020 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Чобіток А.О.