Справа № 158/1402/20 Головуючий у 1 інстанції: Поліщук С. В.
Провадження № 22-ц/802/1246/20 Категорія: 39 Доповідач: Федонюк С. Ю.
29 грудня 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 вересня 2020 року,
У червні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду даний позов, мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву № б/н від 15.02.2011 року, чим погодилась з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», що складає Договір про надання банківських послуг. Цієї ж дати відповідачем була підписана Довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду», згідно з якою відповідач підтвердила, що «з фінансовими умовами надання кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлена. На виконання умов даного договору відповідачу було відкрито картковий рахунок без встановлення кредитного ліміту. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 3600,00 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку.
Банк зазначає, що, надавши відповідачу кредитну картку, дав можливість розпоряджатися кредитними коштами на визначених договором умовах та в межах встановленого кредитного ліміту.
Позивач вказує, що відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконала, своєчасно грошові кошти на погашення кредиту не повернула, через що станом на 27.04.2020 року утворилась заборгованість перед банком у загальній сумі 143 727,13 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3370,71 грн, 138 356,42 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, 2000 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 15.02.2011р. в сумі 141 727,13 грн, а також судові витрати по справі в розмірі 2102 грн.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, вказує, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що позовні вимоги не доведені банком, що не надано доказів на підтвердження укладення договору та видачі кредитних коштів. Зазначає, що активація картки відповідачем та користування картковим рахунком свідчить про укладення сторонами кредитного договору. З виписки про рух коштів по рахунку вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами, знімала кошти в банкоматах, розраховувалася за товари та послуги, а також частково погашала заборгованість. Вважає, що з моменту підписання відповідачем анкети-заяви між банком і нею було укладено договір шляхом приєднання відповідача до запропонованих банком умов договору, а тому суд безпідставно відмовив у стягненні фактично отриманих коштів та нарахованих відсотків, які встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості. Вказує на безпідставність посилань суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, оскільки суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи наявні: витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у редакції, що діяла на момент підписання анкети-заяви; копія наказу банку щодо затвердження «Умов та Правил надання банківських послуг» у редакції, що діяла на момент підписання заяви, тобто суду надано конкретну редакцію спірних Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєдналася відповідач, підписуючи анкету.
Відзив на апеляційну скаргу в даній справі не подавався.
Справа розглядається в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи як малозначна.
Згідно з положеннями ч.ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний суд у складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з частинами першою - п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів на умовах і в обсязі, що зазначені в позові, та наявності у неї заборгованості саме за цим договором.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги та погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 15.02.2011 року підписала Заяву № б/н на видачу їй дебетової особистої картки. В цій же анкеті відповідач підтвердила, що з умовами та правилами надання банківських послуг ознайомлена.
Відповідно до позовних вимог позивач заявляє до стягнення з відповідача 143 727,13 гривень, з них: заборгованість за тілом кредиту - 3370,71 грн, 138 356,42 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, 2000 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
На підтвердження цих вимог до кредитного договору банк надав: анкету-заяву (а.с.17), витяг з Умов та правил надання банківських послуг; витяг з Тарифів; розрахунок заборгованості за договором від 15.02.1011 року станом на 27.04.2020 року; виписку по рахунку; довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с.24); довідку про видані кредитні картки (а.с.25).
У позовній заяві позивач вказує про отримання відповідачем кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому збільшено до 3600 грн. Проте, як встановлено судом першої інстанції, підписана відповідачем анкета-заява жодних даних про розмір кредитного ліміту не містить. Вона стосується видачі дебетової особистої картки.
Дебетомва картка - різновид банківської платіжної картки. Вона призначена для отримання готівки та виконання інших операцій, доступних в меню банкомату та касах відділень банків, для купівлі товарів та послуг з оплатою через електронні термінали, для здійснення операцій за допомогою інтернет-банкінгу. Картка дозволяє використовувати кошти доступного залишку на депозитному рахунку, до якого вона прив'язана (якщо умовами договору обслуговування картки не зазначено інше).
Різновидами платіжних (дебетових) карток є: зарплатна картка - використовується для нарахування заробітної плати; студентська та учнівська картка - використовується для нарахування стипендії; пенсійна або соціальна картка - використовується для нарахування пенсії або соціальної допомоги.
У доданих до позовної заяви розрахунках заборгованості не вказано кредитний ліміт станом на 15.02.2011 року за картковим рахунком відповідно до договору.
Анкета-заява взагалі не передбачає жодних істотних умов договору кредиту, а саме, як зазначено вище, суми кредитування, даних про видачу саме кредитної картки, строку дії, умов щодо процентної ставки і її нарахування, а також не передбачає відповідальності у вигляді пені та штрафів за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, порядку нарахування.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги за кредитним договором, посилався на витяг з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua і є частиною спірного договору.
Додані до позову Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови та Правила є складовою частиною укладеного між сторонами договору і що саме ці Умови та Правила мала на увазі і розуміла відповідач, підписуючи анкету-заяву, та відповідно, чи брала на себе викладені у них зобов'язання, позивачем суду не надано.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження конкретних запропонованих відповідачеві Умов та Правил надання банківських послуг, а тому висновок суду першої інстанції про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про тіло кредиту, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, є правильним.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Підписана відповідачем анкета-заява жодних даних про розмір кредитного ліміту не містить, а із встановлених у справі обставин, що наведені вище, суд першої інстанції підставно дійшов висновку, що у суду відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді тіло кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені та штрафів за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Розрахунок заборгованості за договором від 15.02.2011 р., доданий до позовної заяви, не підтверджує обставин, викладених у позовній заяві. Так, наданий банком розрахунок не є первинним документом, а тому не підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком. При цьому, розрахунок наданий, починаючи з 19.11.2013 року, із зазначенням суми кредиту 3445,95 грн, а витяг із рахунку свідчить про рух коштів, починаючи з 11.12.2012 року із зазначенням різних номерів карток, зокрема за картою № НОМЕР_1 (а.с.7-14).
Судом обгрунтовано не взято до уваги довідки без номера і дати, наданої позивачем до позовної заяви, згідно з якою АТ КБ «ПриватБанк» надав кредитну картку № НОМЕР_2 із датою відкриття 11.12.2012 року, термін дії - до 04/16, а також довідку без номера і дати про зміну умов кредитування, з якої слідує, що старт карткового рахунку за карткою № НОМЕР_3 - 19.11.2013 року, (а.с.15, 16), оскільки неможливо встановити, який саме договір був укладений між сторонами та коли. Позивачем не зазначено у вказаних довідках зв"язок цих карток із договором від 15.02.2011 року, коли відповідачкою була підписана анкета-заява, та на який покликається банк як на підставу виникнення договірних відносин щодо кредиту (а.с.15). Надані довідки не є доказом отримання відповідачем ОСОБА_1 кредиту за договором б/н від 15.02.2011 року.
Виписка по рахунку також не підтверджує отримання кредиту відповідно до анкети-заяви про приєднання від 15.02.2011 року, скільки з неї вбачається, що перша дата операції за рахунками обліку заборгованості здійснена 11.12.2012 року.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив би покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту договору.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскаржуване рішення судом першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 вересня 2020 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 29 грудня 2020 року.
Головуючий
Судді