Постанова
Іменем України
28 грудня 2020 року
місто Київ
справа № 420/1039/18
провадження № 61-4472св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Білолуцька селищна рада Новопсковського району Луганської області, Новопсковська районна державна адміністрація Луганської області,
третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Луганській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 08 листопада 2018 року у складі судді Проньки В. В. та постанову Луганського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Єрмакова Ю. В., Кострицького В. В.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування.
Позивач на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина виді права на земельну частку (пай), розміром 6, 10 в умовних кадастрових гектарах, у землі, яка перебувала у колективній власності колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Куйбишева (далі - КСП ім. Куйбишева, колгосп ім. Куйбишева) у смт Білолуцьк Новопсковського району Луганської області.
За життя спадкодавцем складено заповіт від 18 жовтня 1994 року, за яким все своє майно остання заповіла позивачу. Інших спадкоємців за законом та за заповітом після смерті ОСОБА_2 немає. Позивач спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняла, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживала разом зі спадкодавцем.
07 березня 2018 року виконуючим обов'язки державного нотаріуса Білокуракинської державної нотаріальної контори Ченакал О. Є. позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа на спадкове майно. Відповідно до довідки Відділу у Новопсковському районі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області спадкодавець внесена в списки, що додані до державного акта на право колективної власності на землю по КСП ім. Куйбишева під № 432. Позивач посилається на те, що спадкодавець, будучи членом колгоспу ім. Куйбишева на день видачі Державного акта на право колективної власності на землю та будучи включеною до списку, доданого до цього державного акта, набула право на земельну частку (пай) з дня видачі цього акту, тобто з 31 жовтня 1995 року.
Стислий виклад заперечень відповідача
Білолуцька селищна рада Новопсковського району Луганської області позов визнала.
Новопсковська районна державна адміністрація Луганської області позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні через його необґрунтованість.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 08 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду від 29 січня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю
Суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивачем не доведено належними доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а саме - членство спадкодавця ОСОБА_2 у КСП ім. Куйбишева смт Білолуцьк Новопсковського району Луганської області на момент видачі державного акта на право колективної власності на землю. Сам факт перебування особи у трудових відносинах з колгоспом до отримання ним державного акта на право колективної власності на землю, не є підставою для отримання земельної частки у колишньому колгоспі, оскільки відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени КСП, у тому числі пенсіонери, які працювали раніше у ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Зборами уповноважених колгоспників КСП ім. Куйбишева від 12 липня 1997 року матір позивача виключена з списків технічної документації з видачі сертифікатів на право на земельний пай, як помилково внесених осіб, які не є членами колгоспу, що підтверджується випискою з протоколу від 12 липня 1997 року № 3 зборів уповноважених колгоспників колгоспу ім. Куйбишева. Розпорядженням Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області від 22 лютого 2000 року № 58 «Про уточнення списків членів КСП ім. Куйбишева, які мають право на земельну частку (пай)» із списків на паювання земель колективної власності колгоспу ім. Куйбишева виключено 26 чоловік, у тому числі матір позивача ОСОБА_2 . Факт перебування ОСОБА_2 у списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), який є додатком до державного акта на право колективної власності на землю у КСП ім. Куйбишева смт Білолуцьк Новопсковського району Луганської області, без доведення факту її членства в цьому підприємстві іншими доказами, не може бути достатнім доказом набуття нею права на земельну частку (пай) у КСП ім. Куйбишева смт Білолуцьк Новопсковського району Луганської області.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 , не погодившись із судовими рішеннями, у березні 2019 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 08 листопада 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 29 січня 2019 року, справу направити на новий розгляду до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що факт членства спадкодавця ОСОБА_4 у КСП ім. Куйбишева смт Білолуцьк Новопсковського району Луганської області на момент видачі державного акта на право колективної власності на землю є доведеним; за життя спадкодавець набула право на земельну частку (пай), оскільки внесена в додаток № 1 до державного акта на право колективної власності на землю від 31 жовтня 1995 року, серії 310000006, а також до списку власників майнових паїв колгоспу. Зазначені обставини підтверджуються довідкою, виданою Білокуракинським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області від 22 листопада 2018 року під № 1606/021-08, відповідно до якої згідно з архівною пенсійною справою ОСОБА_2 з квітня 1969 року їй було призначено пенсію за віком. Згідно з довідкою, виданою 04 липня 1969 року сільськогосподарською артіллю ім. Куйбишева смт Білолуцьк Новопсковського району Луганської області, ОСОБА_2 з квітня 1969 року була членом колгоспу ім. Куйбишева. Апеляційний суд не надав належної оцінки зазначеним доказам, внаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про відмову у позові.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданих відзивах Новопсковська районна державна адміністрація Луганської області та Головне управління Держгеокадастру у Луганській області просили касаційну скаргу залишити без задоволення внаслідок її необґрунтованості.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2019 року відкрито касаційне провадження.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ).
31 жовтня 1995 року Білолуцькою селищною Радою народних депутатів Новопсковського району Луганської області колгоспу ім. Куйбишева смт Білолуцьк Новопсковського району Луганської області виданий державний акт на право колективної власності на землю, серії ЛГ № 310000006, відповідно до якого колгоспу ім. Куйбишева передано у колективну власність землю, площею 3 208, 8 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до рішення Білолуцької селищної Ради народних депутатів.
Відповідно до додатку № 1 до державного акта на право колективної власності на землю від 31 жовтня 1995 року, серії ЛГ № 310000006, мати позивача була включена до списків членів колгоспу ім. Куйбишева смт Білолуцьк Новопсковського району Луганської області під № 432.
Зборами уповноважених колгоспників КСП ім. Куйбишева від 12 липня 1997 року матір позивача виключена з списків технічної документації з видачі сертифікатів на право на земельний пай, як помилково внесених громадян, які не є членами колгоспу, що підтверджується випискою з протоколу від 12 липня 1997 року № 3 зборів уповноважених колгоспників колгоспу ім. Куйбишева.
Розпорядженням Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області від 22 лютого 2000 року № 58 «Про уточнення списків членів КСП ім. Куйбишева, які мають право на земельну частку (пай)» із списків на паювання земель колективної власності колгоспу ім. Куйбишева виключено 26 чоловік, у тому числі матір позивача ОСОБА_2 .
Згідно зі свідоцтвом про смерть від 27 липня 2010 року, серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 96 років, про що зроблено відповідний актовий запис за № 76.
За життя спадкодавець ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений 18 жовтня 1994 року секретарем Білолуцької селищної ради Новопсковського району Луганської області, зареєстрований в реєстрі за № 107, відповідно до якого все своє майно, де б воно не знаходилося та в чому б воно не полягало, і взагалі все те, що буде належати їй на день її смерті, заповіла ОСОБА_1 .
Позивач як спадкоємець після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину після смерті матері прийняла, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживала разом із спадкодавцем і не заявила про відмову від неї.
Постановою виконуючого обов'язки державного нотаріуса Білокуракинської державної нотаріальної контори Ченакал О. Є. від 07 березня 2018 року про відмову у вчиненні нотаріальних дій позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 на право на земельну частку (пай) на підставі того, що нею не надано правовстановлюючих документів на спадкове майно.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до частини дев'ятої статті 5 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.
Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95
«Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Згідно зі статтями 22, 23 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) та відповідно до зазначеного Указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.
Відповідно до усталеної судової практики член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) (пункт 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).
Невнесення до зазначеного списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Вирішуючи зазначений спір, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну частку (пай), встановивши, що розпорядженням Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області від 22 лютого 2000 року № 58 «Про уточнення списків членів КСП ім. Куйбишева, які мають право на земельну частку (пай)» із списків на паювання земель колективної власності колгоспу ім. Куйбишева матір позивача ОСОБА_2 було виключено.
В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом встановлено, що позивач не надала доказів і судами не встановлено того, що за життя ОСОБА_2 оскаржила розпорядження Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області від 22 лютого 2000 року № 58 «Про уточнення списків членів КСП ім. Куйбишева, які мають право на земельну частку (пай)» і що таке визнано незаконним або є скасованим.
Також зазначене розпорядження Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області не оскаржене й позивачем; відповідно, спадкодавець не може вважатися такою, що за життя перебування в членах КСП на час паювання, та включена до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.
Також судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено як доказ довідку, видану Білокуракинським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області від 22 листопада 2018 року під № 1606/021-08, оскільки її надано вже після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Докази об'єктивної неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції з огляду на вимоги частини третьої статті 367 ЦПК України позивачем не надано, докази її звернення до пенсійного фонду раніше відсутні, а так само відсутня відмова фонду у наданні відповіді.
Доводи касаційної скарги про те, що суди дійшли необґрунтованого висновку про те, що факт членства спадкодавця ОСОБА_4 у КСП ім. Куйбишева на момент видачі державного акта на право колективної власності на землю позивач не довела, фактично зводяться до переоцінки доказів, однак в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення по суті спору, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.
Керуючись статтями 400, 401, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 08 листопада 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 29 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко