Постанова
Іменем України
29 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 344/1754/15-ц
провадження № 61-1109св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
заявник - Національний банк України,
суб'єкти оскарження - начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Клименко Роман Васильович, заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Мурихін Сергій Володимирович,
боржник - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Національного банку України на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2019 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кулікової С. В., Олійника В. І.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2018 року Національний банк України звернувся до суду зі скаргою на дії начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС МЮУ) Клименка Р. В., в якому просив: визнати незаконною бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Клименка Р. В. щодо ухилення від розгляду скарги від 21 травня 2018 року № 12-0007/28018 на дії/бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мінюсту Мурихіна С. В.; визнати незаконними дії/бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Мурихіна С. В. з приводу ухилення від виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року у справі № 344/1754/15-ц; зобов'язати заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Мурихіна С. В. вжити дії визначені Законом України «Про виконавче провадження» щодо виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року № 344/1754/15-ц.
Скаргу мотивував тим, що на виконанні у старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішення Департаменту ДВС МЮУ Мурихіна С. В. знаходилось виконавче провадження з приводу виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у справі № 344/1754/15-ц про забезпечення позову Національного банку України шляхом накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно ОСОБА_1 у тому числі на його грошові кошти, в межах ціни позову - 1 224 239 240,01 грн.
Постановою державного виконавця від 21 липня 2016 року відмовлено у відкритті цього виконавчого провадження. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року зазначена постанова скасована. Суд зобов'язав державного виконавця Мурихіна С. В. винести постанову про відкриття виконавчого провадження, про що повідомити суд та заявника.
Національний банк України 03 квітня 2018 року звернувся до Міністерства юстиції із запитом від 02 квітня 2018 року № 12-0007/18498 про хід виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року у справі № 344/1754/15-ц, який станом на 21 травня 2018 року не розглянутий. У зв'язку з цим, 21 травня 2018 року Національний банк України подав начальнику відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Клименку Р. В. скаргу на дії/бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мінюсту Мурихіна С. В., яка також не розглянута.
Вважаючи таку бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Клименка Р. В. та заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МУЮ Мурихіна С. В. незаконною Національний банк України звернувся зі вказаною скаргою до суду.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2019 року у задоволенні скарги Національного банку України відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що начальник відділу примусового виконання рішень ДВС МЮУ Клименко Р. В., розглядаючи скаргу від 21 травня 2018 року № 12-0007/28018 на дії/бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Мурихіна С. В., діяв відповідно до вимог положень статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», в той же час скарга в частині зобов'язання заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Мурихіна С. В. вжити дії визначені Законом України «Про виконавче провадження» щодо виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року № 344/1754/15-ц задоволенню не підлягає, оскільки зазначена ухвала суду на час звернення заявника зі скаргою виконана.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу Національного банку України залишено без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції та виходила із того, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи
У січні 2020 року Національний банк України із застосуванням засобів поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким його скаргу задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення з урахуванням обставин, викладених представником Департаменту ДВС МЮУ у відзиві на скаргу, при цьому залишили поза увагою той факт, що зазначений відзив не надсилався і не надавався представникам Національного банку України. Крім того, судами прийнято письмові докази, які були неналежним чином оформлені, зокрема листи Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ від 26 квітня 2018 року № 344/1754/15/20.1/20 (щодо надання інформації) та від 31 травня 2018 року № 10446-26-18/20.1/20 (щодо розгляду скарги), що не відповідають вимогам, встановленим Національним стандартом України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлення документів», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55. Заявник звертає увагу, що зазначення в оскаржуваних судових рішеннях про отримання заявником відповіді на скаргу не відповідає дійсності.
У лютому 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та заступник начальника відділу судового забезпечення Державної виконавчої служби Управління судового забезпечення суміжних правових інститутів Департаменту з питань судової роботи Міністерства юстиції України Дармограй М. В. із застосуванням засобів поштового зв'язку подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргуНаціонального банку України, в яких посилаючись на її необґрунтованість просять відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух справи у суді касаційної інстанції
У січні 2020 року касаційну скаргу Національного банку України на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейков І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року Національному банку України поновлено строк на касаційне оскарження ухвали Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргоюНаціонального банку України, витребувано матеріали справи № 344/1754/15-ц із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
У квітні 2020 року матеріали справи № 344/1754/15-ц надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга Національного банку України подана до Верховного Суду у січні 2020 року, то вона підлягає розгляду у порядку, визначеному в ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 вересня 2015 року Печерським районним судом міста Києва постановлено ухвалу № 344/1754/15-ц про задоволення заяви Національного банку України про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно ОСОБА_1 , у тому числі на його грошові кошти, у межах ціни позову розміром 1 224 239 240,00 грн. Зазначена ухвала передана до виконання відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
21 липня 2016 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУМурихіним С. В. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у цивільній справі № 757/1754/15-ц про забезпечення позову.
12 вересня 2016 року Національний банк України звернувся до Печерського районного суду міста Києва зі скаргою на постанову від 21 липня 2016 року.
11 жовтня 2016 року Печерським районним судом міста Києва винесено ухвалу, якою скаргу НБУ на постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Мурихіна С. В. про відмову у відкритті виконавчого провадження задоволено. Визнано неправомірною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Мурихіна С. В. від 21 липня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження з виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у цивільній справі № 757/1754/15-ц про забезпечення позову Національного банку України до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, шляхом накладання арешту на все його рухоме та нерухоме майно, ВП 51720645. Зобов'язано старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Мурихіна С. В. винести постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у цивільній справі № 757/1754/15-ц про забезпечення позову Національного банку України.
02 березня 2017 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року залишено без змін.
20 квітня 2017 року Національний банк України звернувся до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби із заявою про виконання рішення.
01 червня 2017 року на адресу Національного банку України надійшло повідомлення від 17 травня 2017 року № 20.1/53960366/3 головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень ДВС МЮУ Думанської А. Л. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у зв'язку із порушенням частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», а саме не додано квитанцію про сплату авансового внеску.
05 січня 2018 року відкрито виконавче провадження з виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у цивільній справі № 757/1754/15-ц про забезпечення позову Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 .
Після відкриття виконавчого провадження, 03 квітня 2018 року в канцелярію Міністерства юстиції України подано запит Національного банку України від 02 квітня 2018 року № 12-0007/18498 про хід виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року у справі № 344/1754/15-ц.
21 травня 2018 року Національний банк України звернувся до начальника відділу примусового виконання рішень Депертаменту ДВС МЮУ Клименка Р. В. зі скаргою на дії/бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Депертаменту ДВС МЮУ Мурихіна С. В.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відмовляючи в задоволенні скарги Національного банку України суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що начальник відділу примусового виконання рішень ДВС МЮУ Клименко Р. В., розглядаючи скаргу від 21 травня 2018 року № 12-0007/28018 на дії/бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Мурихіна С. В., діяв відповідно до вимог положень статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», в той же час скарга в частині зобов'язання заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Мурихіна С. В. вжити дії визначені Законом України «Про виконавче провадження» щодо виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року № 344/1754/15-ц задоволенню не підлягає, оскільки зазначена ухвала суду на час звернення заявника зі скаргою виконана.
Доводи касаційної скарги про те, що Національним банком України не отримано відзив Департаменту ДВС МЮУ на скаргу Національного банку України є необґрунтованими, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що копії відзиву вручались учасникам справи, у тому числі представнику Національного банку України - Бірюковій О. А., 12 жовтня 2018 року у судовій залі у присутності судді та секретаря судових засідань.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій прийняли до уваги копії листів відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ від 26 квітня 2018 року № 344/1754/15/20.1/20 (щодо надання інформації) та від 31 травня 2018 року № 10446-26-18/20.1/20 (щодо розгляду скарги), хоча вони не відповідали вимогам встановленим Національним стандартом України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлення документів», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони не впливають на законність оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій. Крім того, у скарзі заявник заперечував факт отримання таких листів банком та вважав порушенням не винесення постанови, щодо оскарження дій державного виконавця.
Доводи касаційної скарги про дотримання заявником строків на оскарження дій державного виконавця до керівника є необґрунтованими, оскільки судами попередніх інстанцій достовірно встановлено факт протилежного під час перевірки матеріалів виконавчого провадження.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
Отже, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, постановленими із додержанням норм процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги).
Щодо судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак
Г. І. Усик