Постанова
Іменем України
28 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 755/4973/18
провадження № 61-4920ск19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2018 року у складі судді Виниченко Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном шляхом вселення та зобов'язання відповідача видати ключі і не чинити перешкод у користуванні належною їм на праві приватної спільної часткової власності по 1/6 частині кожному квартири АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтований тим, що 25 січня 2018 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом позивачі набули право приватної спільної часткової власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 .
ОСОБА_3 є власником 4/6 частин цієї квартири, в ній зареєстрована та проживає.
Відповідач не допускає до квартири, перешкоджає позивачам у доступі до належного їм нерухомого майна, тому позивачі позбавлені права користування, розпорядження та володіння своїм майном.
Неодноразові спроби позивачів вирішити це питання в позасудовому порядку були безрезультатними.
Короткий зміст рішення суду першої інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2018 року позов задоволено частково. Усунено перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користуванні кожному з них 1/6 частиною квартири АДРЕСА_2 і шляхом вселення у квартиру.Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користуванні кожному 1/6 часткою спірної квартири та надати ключі від замків на вхідних дверях квартири. В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції керуючись статтями 317, 383 ЦК України, статтею 150 ЖК Української РСР, виходив з того, що позивачам на праві власності належить по 1/6 частині спірної квартири, вони не можуть бути позбавлені права користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд, зокрема права використовувати його для власного проживання.
В іншій частині позову відмовлено у зв'язку з недоведеністю.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2018 року скасовано в частині зобов'язання ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користуванні 1/6 частиною квартири АДРЕСА_2 та надати ключі від замків на вхідних дверях квартири. Ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові в цій частині. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 травня 2018 року в частині розподілу судових витрат змінено, стягнено з ОСОБА_3 на користь кожного з позивачів по 704,80 грн судових витрат.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасувавши частково рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що порядок користування між співвласниками не визначений ні за їхньою згодою, ні за рішенням суду, тому право користування спірною квартирою може бути реалізованим шляхом вселення, інші позовні вимоги не відповідають положенням статей 317, 319, 391 ЦК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2019 року виправлено описку в абзаці четвертому резолютивної частиникороткого та повного тексту постанови Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року, а саме: замість «рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 травня 2018 року» зазначено «рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2018 року».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2019 року ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року, просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року до закінчення касаційного розгляду справи.
02 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_3 .
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
ОСОБА_3 не чинить перешкоди у користуванні житловим приміщенням. Позивачі проживають за іншими адресами, і саме вони, отримавши свідоцтва про право власності на частки у спірній квартирі, почали чинити їй перешкоди у користуванні квартирою.
Позивачі, самовільно, без потреби поміняли замок на вхідних дверях, приводили до спірної квартири сторонніх людей. Крім того, відповідач зазначила, на умовах мирової угоди пропонувала позивачам компенсацію вартості їх часток у квартирі, подала відповідний позов.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержання норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 січня 2018 року, яке видане державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори Сабадаш О. В., зареєстрованого у реєстрі за № 3-46, ОСОБА_1 є власником 1/6 частини цієї квартири.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 січня 2018 року, яке видане державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори Сабадаш О. В., зареєстрованого у реєстрі за № 3-48, ОСОБА_2 є власником 1/6 частини цієї квартири.
ОСОБА_3 є власником 4/6 частини спірної квартири.
Спірна квартира є трикімнатною, житловою площею 43,9 кв. м, загальною площею 67,6 кв. м.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Верховний Суд виходить з того, що гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав.
Згідно зі статтею 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Верховний Суд виходить з того, що дії власника майна не повинні суперечити закону і порушувати прав інших осіб та інтереси суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі статтею 355 ЦК України майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.
Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
За змістом вказаної норми матеріального права кожен із співвласників має таке суб'єктивне право, яке пов'язане зі спільним майном: право користування частиною спільного майна або право на одержання матеріальної (майнової) компенсації.
Верховний Суд зазначає, що вимагати від інших співвласників квартири матеріальної компенсації у разі неможливості надання у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає частці співвласника у праві спільної часткової власності, має право співвласник. Право на одержання співвласником матеріальної компенсації є субсидіарним, тобто його здійснення можливе лише у випадку неможливості надання співвласником відповідної частини спільного майна в натурі.
Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.
Суди виходили з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та розпорядженні їм шляхом вселення та зобов'язання відповідача видати ключі і не чинити перешкод у користуванні належною їм на праві приватної спільної часткової власності по 1/6 частині кожному спірної квартири. Відповідач не порушувала в судовому порядку питання про сплату компенсації іншим співвласникам квартири матеріальної компенсації, чи встановлення порядку користування квартирою.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, погодившись з висновком суду першої інстанції в частині усунення перешкод позивачам у користуванні 1/6 частиною спірної квартири шляхом вселення у квартиру, оскільки позивачам на праві власності належить по 1/6 частини спірної квартири, вони не можуть бути позбавлені права користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд, зокрема права використовувати його для власного проживання.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції також обґрунтовано дійшов висновку про відмову в позові в частині зобов'язання ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користуванні 1/6 частиною спірної квартири, оскільки порядок користування між співвласниками не визначений ні за їхньою згодою, ні за рішенням суду, тому право користування спірною квартирою може бути реалізованим шляхом вселення, інші позовні вимоги не відповідають вимогам статей 317, 319, 391 ЦК України.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , що належним способом захисту є надання позивачу грошової компенсації за належну їм частку в квартирі, є необґрунтованими, оскільки суди розглянули спір у межах позовних вимог, відповідно до вимог закону.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, а зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
02 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_3 , в якій вона повідомила, що є постанова Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року у справі № 755/16595/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про припинення та визнання права власності на частку у спільному майні, яка набрала законної сили та рішення, яке ухвалене у тій справі має значення для розгляду справи № 755/4973/18.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У справі № 755/4973/18позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду у березні 2018 року, а у справі № 755/16595/18 позивач ОСОБА_3 звернулася до суду у жовтні 2018 року.
Верховний Суд не бере до уваги постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року у справі № 755/16595/18, оскільки переглядає законність та обґрунтованість судових рішень на час їх постановлення.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2018 року в незміненій частині та постанови Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року до закінчення касаційного розгляду справи, то виконання рішень на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2018 року в незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко