Постанова
Іменем України
23 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 757/13606/17
провадження № 61-14536св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Київський апеляційний адміністративний суд, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_6 , на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Київського апеляційного адміністративного суду та суддів цього суду ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, унаслідок незаконної дії суду в складі колегії цих суддів, що не пов'язана із здійсненням правосуддя.
Позов мотивований тим, що відповідачами вчинено незаконну дію, оформлену ухвалою від 07 липня 2016 року про зупинення провадження у справі № 826/23650/15 за її позовом, чим створено правову невизначеність щодо розумних строків розгляду справи.
Зазначена ухвала скасована ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2016 року, чим встановлено вину відповідачів.
Короткий зміст ухвал суду першої інстанції
Ухвалою судді Печерського районного суду міста Києва від 07 липня 2017 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 205 ЦПК України.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою від 07 липня 2017 року судом помилково відкрито провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не погодившись з постановленою ухвалою, представником ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати, заявлені позовні вимоги задовольнити, оскільки судом не досліджено доказів у справі, безпідставно оголошено перерву в судовому засіданні 19 жовтня 2017 року, а також безпідставно не проведено судового засідання 05 грудня 2017 року, ураховуючи, що представник позивача з'явився до суду.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 березня 2018 року апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто у зв'язку із невиконанням вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Постановою Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 червня 2020 року ухвалу апеляційного суду міста Києва від 05 березня 2018 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_6 , залишено без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року залишено без змін.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. При цьому зазначив, що позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов'язання суду (судді)до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою за підписом ОСОБА_6 , в якій просить скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував частину другу статті 124 Конституції України та статей 15, 16 ЦК України, постановив незаконне і необґрунтоване судове рішення, та порушив матеріальне право позивача на справедливий суд шляхом незаконного невизнання правильності підсудності даної справи, до якої вона віднесена процесуальним законом, що підтверджується, зокрема, ухвалою суду першої інстанції від 05 грудня 2017 року про відкриття провадження у даній справі, а тому ухвала про закриття провадження повинна бути скасована.
Невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також відсутність дослідження доказів на судовому засіданні та вихід за межі позовної вимоги призвело до постановлення ним незаконного та необґрунтованого рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, яку у незаконний спосіб залишив без змін суд апеляційної інстанції.
Поза увагою суду першої інстанції залишились фактичні обставини, які підтверджують вчинення відповідачами іншої незаконної дії, пов'язаної із незаконним зупиненням відповідачами розгляду адміністративної справи № 826/23650/15, в якій позивачем виступає ОСОБА_1 та яка не пов'язана зі здійсненням правосуддя та відправленням судочинства, яке має на меті прийняття акту, а саме: вчинення відповідачами іншої незаконної дії шляхом постановлення незаконної ухвали від 07 липня 2016 року не іменем України; порушення відповідачами принципу правової визначеності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як основоположного аспекту верховенства права шляхом незастосування статті 58 Конституції України, яка підлягала такому застосуванню з огляду на вимоги частини першої статті 129 Конституції України та підтверджуються ухвалою суду касаційної інстанції від 01 лютого 2017 року; непідкорення відповідачів 07 липня 2016 року Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже, не встановлення судом першої інстанції цих, а також інших фактичних обставин, призвело до постановлення незаконної та необґрунтованої ухвали від 05 грудня 2017 року.
Суд першої інстанції порушив правила юрисдикції, згідно яких дана справа повинна бути розглянута саме в Печерському районному суді м. Києва, оскільки прямим доказом такого порушення є відсутність повідомлення судом першої інстанції позивачеві до юрисдикції якого суду віднесено розгляд даної справи. Протиправна відмова або протиправна бездіяльність суду першої інстанції щодо такого повідомлення, є додатковим доказом порушення судом правил юрисдикції.
Крім того, судами порушено принцип гласності та відкритості судового процесу та його повного фіксування технічними засобами, безпідставно відмовлено в задоволенні заяви про відвід судді.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2020 року голова ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду - Мишкіна В. В. подали відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду, в якому просили касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до правової позиції викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19) суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
За таких обставин законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю, а тому на правовідносини у вказаній справі не поширюється юрисдикція судів, оскільки ні суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд як орган, що здійснює правосуддя, не можуть бути відповідачами або іншою стороною, яка бере участь у цивільній справі.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано цивільна справа із суду першої інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (порушення норм процесуального права).
У листопаді 2020 року матеріали цивільної справи № 756/13606/17-ц надійшли до Верховного Суду та 19 листопада 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що підставою звернення ОСОБА_1 з позовною заявою до Київського апеляційного суду адміністративного суду та суддів цього суду ОСОБА_2, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 стало те, що відповідачами вчинено незаконну дію, оформлену ухвалою від 07 липня 2016 року про зупинення провадження у справі № 826/23650/15 за її позовом, чим створено правову невизначеність щодо розумних строків розгляду справи, тому унаслідок незаконної дії суду в складі колегії цих суддів, позивачу спричинено моральну шкоду.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У відповідності до частин першої, другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.
Таким чином, якщо позивач вважав, що суди допустили порушення норм права під час розгляду його справи, він мав можливість оскаржити ухвалені у цій справі судові рішення до суду вищої (касаційної) інстанції у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.
Згідно з частиною одинадцятою статті 49 Закону України «Про судоустрій
і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Тлумачення цієї норми права свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
У відповідності до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18) зазначено, що здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Вказаний правовий висновок відповідає також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що припис «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосується як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судом.
Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд.
Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
У разі надходження до суду позовної заяви з вимогами про визнання незаконними дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), пов'язаних з розглядом судової справи, про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі.
Вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що вимоги ОСОБА_1 до Київського апеляційного адміністративного суду, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, не підлягають розгляду у судовому порядку.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права з таких підстав.
Аналіз матеріалів справи свідчить про відсутність підтвердження доводів касаційної скарги про порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції.
Зокрема: ухвала суду першої інстанції від 05 грудня 2017 року винесена не іменем України, судом не досліджувалися докази, порушено права позивача брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у досліджені доказів, заявляти свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, встановлені частиною першою статті 27 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року).
За змістом частини першої статті 209 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи в суді першої інстанції) суди ухвалюють рішення іменем України.
Про час та місце судового розгляду - 05 грудня 2017 року позивач була повідомлена належним чином , про що свідчить підпис її представника ОСОБА_6 на розписці про явку до суду (арк.спр.148).
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що судом порушено принцип гласності та відкритості судового процесу, його повне фіксування технічними засобами та необґрунтовано відмовлено в задоволенні відводу судді.
З матеріалів справи вбачається, що фіксування судового процесу 05 грудня 2017 року не здійснювалось в зв'язку з неявкою сторін у судове засідання (арк. спр. 161), що відповідає вимогам частини другої статті 197 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи в суді першої інстанції).
06 липня 2017 року представник позивача ОСОБА_6 звернувся з заявою про відвід судді Остапчук Т. В. на підставі прямої чи побічної заінтересованості у результаті розгляду даної справи, оскільки 29 червня 2016 року нею була постановлена завідомо неправосудна ухвала в межах кримінального провадження.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2017 року у задоволенні заяви про відвід судді відмовлено. Ухвала мотивована тим, що підстав для задоволення відводу не має, так як не надано достовірних даних, які передбачають відвід судді, а відомості зазначені в заяві не містять підстав для відводу.
Дана ухвала відповідає вимогам статей 20, 21 24ЦПК України (в редакції на час розгляду справи в суді першої інстанції).
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду, правильне застосування судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо його застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.
Отже, оскаржуване судові рішення є законними та обґрунтованими, постановленими із додержанням норм процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_6 , залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. Ю. Тітов