Ухвала
28 грудня 2020 року
місто Київ
справа № 2-6185/11
провадження № 61-18578ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»,
заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_1 ,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на постанову Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал») звернулося до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому проваджені його правонаступником у зв'язку з укладенням 17 вересня 2018 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»
(далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») договору факторингу № 2-09/18.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 20 травня 2019 року заяву задоволено.
Замінено стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» його правонаступником ТОВ «Вердикт Капітал», оскільки відповідно до договору факторингу до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 серпня 2005 року № CL-006/208/2005.
Також ТОВ «Вердикт Капітал» у січні 2020 року звернулося до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчих документів до виконання у справі № 2-6185/11, оскільки судове рішення боржником не виконується, при цьому, ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 20 травня 2019 року здійснено заміну стягувача.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 05 березня 2020 року заяву задоволено.
Поновлено строк для пред'явлення виконавчих листів до виконання, виданих 23 квітня 2012 року у справі № 2-6185/11, оскільки зазначений строк пропущено з поважних причини.
Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 20 травня 2019 року скасовано, у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження його правонаступником відмовлено.
Також скасовано ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 05 березня 2020 року, у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання відмовлено.
Здійснено розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції встановив, що виконавчі листи у справі видано 23 квітня 2012 року, проте, обґрунтовуючи заяву про поновлення строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання, заявник не посилається на втрату виконавчих документів, із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів заявник до суду не звертався.
В частині вимоги про заміну сторони стягувача на його правонаступника суд апеляційної інстанції встановив, що 23 серпня 2018 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір про участь у конкурсі на укладення договору та додаткову угоду № 4. Суд зробив висновок, що зазначені правочини не є попереднім договором відповідно до статті 635 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження визначення сторонами правочину плати за договором факторингу, відсутні відомості про здійснення платежів на виконання такого правочину.
Апеляційний суд спростував заперечення у відзиві на апеляційну скаргу щодо наявності платіжного доручення на підтвердження виконання зобов'язання за договором факторингу, оскільки зазначений документи відсутній у додатку до відзиву.
За наведених обставин суд апеляційної інстанції зробив висновок, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження переходу права вимоги від первісного до нового кредитора у зобов'язанні за кредитним договором від 04 серпня 2005 року № CL-006/208/2005.
ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
ТОВ «Вердикт Капітал» 08 грудня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, залишити без змін ухвали Московського районного суду м. Харкова від 20 травня 2019 року та від 05 березня 2020 року.
Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що суду першої інстанції надано належні та допустимі докази на підтвердження правонаступництва, які боржником не спростовано. На обґрунтування вимог заяви суду апеляційної інстанції надано копію договору про участь у конкурсі на укладання договору факторингу від 23 серпня 2018 року, копію додаткової угоди від 17 вересня 2018 року № 4, копію платіжного доручення про внесення гарантійного внеску, проте суд не дослідив зазначені докази.
На переконання заявника, висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність переходу прав вимоги від первісного кредитора до нового є необґрунтованими, оскільки договір факторингу у судовому порядку недійсним не визнано, також його недійсність прямо не встановлена законом.
Щодо ненадання суду копії повного тексту договору факторингу від 26 вересня 2018 року, то заявник зазначає, що такий правочин не стосується предмета доказування.
Заявник вважає, що додані до заяви письмові докази: договір про участь у конкурсі від 23 серпня 2018 року, додаткова угода № 4, платіжне доручення на оплату гарантійного внеску та витяг із додатку до договору факторингу, підтверджують відступлення права вимоги до боржника ОСОБА_1 .
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
3.1. Щодо касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, яка оскаржується в частині поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у
пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Ухвали суду щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання зазначені у пункті 24 частини першої
статті 353 ЦПК України.
Таким чином, за змістом статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень, ухвали суду першої інстанції та постановлені за результатами їх перегляду судові рішення апеляційного суду з питань щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, не можуть бути оскаржені у касаційному порядку.
За змістом пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи наведене, постанова Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, ухвалена за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції щодо розгляду заяви про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, не переглядається в касаційному порядку відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України.
Відповідно, у цій частині вимог Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з наведених підстав.
3.2. Щодо касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, яка оскаржується в частині заміни сторони у виконавчому провадженні його правонаступником
Відповідно до частини першої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.
За правилом пункту 28 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження.
Пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту оскаржуваного рішення Верховний Суд встановив, що касаційна скарга в частині розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні на його правонаступника є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності. Такий висновок суд зробив з врахуванням такого.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами встановлено, що заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2005 року № CL-006/208/2005 у розмірі 455 335, 90 грн. Здійснено розподіл судових витрат.
У справі видано виконавчі листи від 23 квітня 2012 року № 2-6185/11.
17 вересня 2018 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір факторингу № 03-09/18, предметом якого є передача (відступлення) клієнтом фактору права грошової вимоги, а фактором - прийняття права грошової вимоги, що належить клієнту.
На підтвердження укладення зазначеного правочину та переходу права вимоги між кредиторами заявником надано суду першої інстанції: вибірково аркуші договору факторингу від 17 вересня 2018 року № 3-09/18, які містять такі пункти, 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 1.6, 1.7, 2.1, 3.1, 3.2(частково), 7.4, 7.5, 8.1, 8.2, 8.3, 8.4, 8.5, 8.6, 8.7, 9.1, 9.2, 9.3, 9.4, 9.5, 10.1, 10.2, 10.3, 11.1(частково), 15.1 (частково), 15.2, 15.3, 15.4; додаток № 1 до договору факторингу від 17 вересня 2018 року № 3-09/18 - реєстр боржників.
Суду апеляційної інстанції заявником надано: копію договору від 23 серпня 2018 року № 146-08/18 про участь у конкурсі на укладання договору, копію додаткової угоди від 17 вересня 2018 року № 4 до договору про участь у конкурсі на укладення договору, копію платіжного доручення, копію свідоцтва про реєстрацію фінансової установи - ТОВ «Вердикт Капітал».
Відповідно до пункту 1.5 договору факторингу право вимоги за кредитними договорами переходять до фактора з моменту виконання зобов'язання щодо перерахування всіх платежів, визначених пунктом 7 цього договору, на підставі акта приймання-передачі реєстру боржників, форма якого наведена у додатку 3 до цього договору.
Суд апеляційної інстанції встановив, що заявником не надано акт приймання-передачі, форма якого наведена у додатку 3 договору, у зв'язку з чим заявник не довів перехід до нього права вимоги відповідно до вимог пункту 1.5 договору факторингу.
Також суд встановив, що надані заявником письмові докази як суду першої інстанції, так й суду апеляційної інстанції не містять відомостей щодо визначення сторонами плати за договором факторингу, а також порядку і умов фінансування, визначених зазначеним правочином.
За наведених обставин, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором факторингу на час або після його укладення, тобто доказів на підтвердження належного виконання заявником своїх зобов'язань за договором та, відповідно, набуття ним права вимоги. Зазначене є підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні на його правонаступника.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
На підставі частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.
За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.
Виходячи зі змісту наведених норм права, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи універсального правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття первісного кредитора з одночасною заміною його новим кредитором.
Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.
У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження та її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник у таких правовідносинах, який набув від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, статті 15 Закону України
«Про виконавче провадження», з урахуванням положень статті 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.
Вирішуючи касаційну скаргу в частині вимог про заміну сторони у виконавчому провадженні на його правонаступника та оцінюючи викладені заявником доводи, Верховний Суд не надає правову оцінку висновкам суду апеляційної інстанції в частині висновків щодо поновлення пропущеного строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки в цій частині судові рішення касаційному оскарженню не підлягають.
Для вирішення питання можливості правонаступництва необхідним є встановлення фактичних обставин заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником відповідно до норм матеріального права.
Особа, звертаючись до суду із заявою про заміну сторони на його правонаступника, у зв'язку з переходом до останнього права вимоги відповідно до договору про відступлення права вимоги (факторингу) повинна довести належними та допустимими доказами, за яким саме правочином до неї перейшли права вимоги відносно боржника і який обсяг цих прав.
Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв'язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у виконавчому провадженні необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов'язків до іншої особи - правонаступника.
Відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов'язань за договором є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14 та від 23 вересня 2020 року у справі № 185/1054/16-ц (провадження № 61-7162св20).
Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність доказів перерахування платежів за договором факторингу та складення акта приймання-передачі відповідно до умов такого договору, зробив правильний висновок про недоведення заявником переходу до ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитним договором від 04 серпня 2005 року
№ CL-006/208/2005.
Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, на законність судового рішення не впливають, зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та наявних у справі доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за
статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт один статті шість Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, § 25, ЕCHR 2002-II).
Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (§ 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (§ 32) визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Верховний Суд наголошує, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Враховуючи, що зазначені у касаційній скарзі доводи щодо порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість скарги, а отже відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Оцінюючи підставність доводів поданої касаційної скарги, Верховним Судом додатково враховано, що її обґрунтовано аргументами необхідності переоцінки досліджених судом апеляційної інстанції доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції та за межі його процесуальних повноважень.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ТОВ «Вердикт Капітал» на постанову Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року в частині висновків про зміну сторони у виконавчому провадженні на його правонаступника є необґрунтованою.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
Резюмуючи, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на ухвалу суду першої інстанції, переглянуту в апеляційному порядку, в частині оскарження щодо поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання з тих підстав, що зазначені рішення не підлягають перегляду в касаційному порядку відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України, а в частині відмови у заміні сторони у виконавчому провадженні на його правонаступника - з підстав необґрунтованості касаційної скарги відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України.
Керуючись пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на постанову Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року за заявами Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про заміну сторони у виконавчому провадженні та поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко