Ухвала
28 грудня 2020 року
місто Київ
справа № 172/343/20
провадження № 61-19051ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК»
на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У квітні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 36 257, 74 грн.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 610, 88 грн. Здійснено розподіл судових витрат. В іншій частині вимог позову відмовлено.
Суд першої інстанції зробив висновок, що позов в частині вимог про стягнення заборгованості за кредитом доведено позивачем, проте позовні вимоги про стягнення пені та штрафу не підлягають задоволенню, оскільки є необґрунтованими. Заборгованість за відсотками у розмірі 2 522, 64 грн суд першої інстанції визнав завищеною, тому здійснив їх стягнення у розмірі 716, 82 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2020 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову у повному обсязі, врахував положення частини четвертої статті 367 ЦПК України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції встановив певні невідповідності у доданих до позову документах, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити, у якому розмірі банком було надано кредитні кошти відповідачу. Так, відповідно до бланка анкети-заявки позичальником не було зазначено розмір бажаного кредитного ліміту, за інформацією з виписки за карткою позичальнику 09 липня 2016 року було встановлено кредитний ліміт у розмірі 1 500, 00 грн, проте, починаючи з 25 травня 2017 року здійснено операції з кредитними коштами, які значно перевищують зазначений розмір, відповідно до довідки про зміну умов кредитування на час подання позову кредитний ліміт за карткою встановлено 0, 00 грн, у той час як у позові зазначено кредитний ліміт у сумі 16 000, 00 грн та заборгованість за кредитом - у розмірі 23 894, 06 грн.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем нараховано заборгованість за пенею, втім у анкеті-заяві, підписаній відповідачем, відсутня інформація щодо права банку нараховувати неустойку.
Зазначене унеможливлює визначення розміру кредитного ліміту, розміру відсотків, передбачених статтею 625 ЦК України, який безпосередньо залежить від розміру заборгованості за кредитним лімітом, та розміру відповідальності за порушення виконання кредитних зобов'язань відповідно до наданої довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки.
ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 12 грудня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року. Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.
Щодо оцінки віднесення судових рішень, які оскаржуються учасником справи, до категорії тих, що підлягають касаційному оскарженню
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України).
Згідно з частиною дев'ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2 102, 00 грн.
Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ціна позову у цій справі складає 36 257, 74 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102, 00 грн х 100 = 210 200, 00 грн).
Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 36 257, 74 грн, судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Щодо наявності винятків для допуску до касаційного оскарження судового рішення у малозначній справі
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у касаційній скарзі зазначило, що рішення суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку, оскільки питання, порушене у скарзі, стосується права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки оскаржуване рішення суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2018 року у справі № 375/250/18 щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Верховним Судом враховано, що з приводу оцінки обставин справи, зокрема, щодо оцінки доводів заявника про вихід за межі розгляду судом апеляційної інстанції, у суді касаційної інстанції сформована єдина правозастосовча практика з приводу вирішення такої категорії спорів. Розгляд такої категорії спорів Верховним Судом відбувається із застосуванням у подібних правовідносинах правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 210/84/16-ц (провадження № 61-4522св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 654/3869/16-ц (провадження № 61-42596св18).
Верховний Суд констатує, що заявником не зазначено у чому полягає необхідність формування єдиної правозастосовчої практики відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги, що зазначена справа має виняткове значення для банку, оскільки невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором тягне загрозу повернення банком залучених коштів вкладникам та ставить під загрозу репутацію банку, Верховним Судом відхиляються. Такі доводи носять формальний характер та не мають сутнісного значення для правової системи України. Отже, заявником неналежно обґрунтовано в чому полягає таке виняткове значення у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Вочевидь, непогодження заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що має впливати на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
З огляду на наведені доводи, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.
Цьому конституційному принципу відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), №40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], § 230, № 36760/06, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), §32, від 02 листопада 2006 року, № 29182/03, «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року № 18499/08).
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості
(«Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; рішення у справі «Козліца проти Хорватії», § 33; рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia), «Зубац проти Хорватії»
(Zubac v. Croatia), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07, та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане рішення у справі «Добріч проти Сербії», § 54).
Також ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року №26293/18 у справі «Азюковська проти України»
(Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.
Отже, за прецедентною практикою ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Оскільки, оскаржуване заявником судове рішення ухвалене у малозначній справі, а отже, не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргоюАкціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання судом та оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко