Постанова
Іменем України
16 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 715/1200/17
провадження № 61-18670св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Владичана А. І., Одинака О. О.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У червні 2017 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль», банк) звернулося до суду з позовом, надалі уточненим, до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
На обґрунтування позву банк посилався на таке. 21 березня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 014/0007/82/39268, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати останньому кредит у розмірі 25 500 дол. США під 13,75 відсотків річних строком до 20 березня 2017 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 21 березня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 011/0007/20736, предметом якого є житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 119,50 кв. м, житловою площею 76,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 кредитного зобов'язання виникла заборгованість, яка ним не сплачена. Заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 січня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 (позичальника за кредитним договором), ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (поручителів за договорами поруки) заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 784,15 дол. США. Проте позичальник продовжує не виконувати умови кредитного договору у зв'язку з чим станом на 31 березня 2017 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 13 449,61 дол. США та за відсотками у розмірі 6 238,37 дол. США.
З урахуванням наведеного банк просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21 березня 2007 року № 014/007/82/39268 у розмірі 19 687,98 дол. США (тіло кредиту та відсотки) та 2 071,56 дол. США (три відсотки річних) звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 119,50 кв. м, житловою площею 76,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу його на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, стягнути з відповідача судові витрати.
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 травня 2019 року позов задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21 березня 2007 року № 014/0007/82/39268 у сумі 4 002,68 дол. США звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок з господарськими спорудами, загальною площею 119,50 кв. м, житловою площею 76,80 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу його на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором не припинились у повному обсязі, а пред'явленням позову про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором позивач лише змінив умови зобов'язання у частині строку сплати належних йому платежів за кредитним договором. Проте нарахування банком відсотків та інших платежів за користування кредитними коштами після заочного рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 січня 2010 року у справі № 2-49/10 є неправомірним, а тому сплачені ОСОБА_2 на рахунок АТ «Райффайзен Банк Аваль» кошти у сумі 18 781,47 дол. США є частковим виконанням ним зобов'язання за кредитним договором. Водночас наявні підстави для часткового задоволення вимог банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки з урахуванням невиконаної суми основного зобов'язання за кредитним договором від 21 березня 2007 року, яка становить 4 002,68 дол. США. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави для застосування позовної давності, оскільки у матеріалах справи міститься протокол зустрічі представника позивача та ОСОБА_2 від 10 жовтня 2014 року, у ході якої останній визнав свої боргові зобов'язання перед банком.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 травня 2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що банк звернувся до суду після спливу позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Посилання суду першої інстанції на переривання строку позовної давності протоколом зустрічі від 10 жовтня 2014 року між банком та ОСОБА_2 є безпідставним, оскільки зі змісту цього протоколу неможливо зробити висновок, що відомості про заборгованість та врегулювання заборгованості між сторонами стосується кредитного договору та договору іпотеки, які є предметом спору.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У жовтні 2019 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що сторони встановили строк дії договору - до повного погашення позичальником заборгованості за кредитом та відсотками, а кінцевий строк повернення кредиту - до 20 березня 2017 року, тому у кредитора виникло право звертатися до позичальника та іпотекодавця впродовж трьох років після закінчення дії кредитного договору. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про сплив позовної давності, оскільки перебіг позовної давності неодноразово переривався сплатою чергових платежів, які були здійснені боржником після ухвалення судового рішення від 28 січня 2010 року у цивільній справі № 2-49/10. Крім того, у жовтні 2014 року боржник звернувся до банку з метою добровільного врегулювання спору та визнанням боргу, що є підставою для переривання позовної давності. Також апеляційний суд помилково зазначив, що наявність заочного рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 січня 2010 року у справі № 2-49/10 свідчить про закінчення строку дії кредитного договору, а тому нарахування банком відсотків після пред'явлення позову про стягнення заборгованості є неправомірним. Проте суд першої інстанції не задовольняв вимог про стягнення відсотків, а лише звернув стягнення на предмет іпотеки з урахуванням невиконаної суми зобов'язання за кредитним договором від 21 березня 2007 року, яка становить 4 002,68 дол. США.
У листопаді 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просила касаційну скаргу банку залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга АТ «Райффайзен Банк Аваль» підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір від 21 березня 2007 року № 014/0007/82/39268, згідно з умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 25 500 дол. США з кінцевим терміном повернення до 20 березня 2017 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,75 %. ОСОБА_2 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 21 березня 2007 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 011/0007/20736, предметом якого є нерухоме майно - житловий будинок з господарськими спорудами, загальною площею 119,50 кв. м, житловою площею 76,80 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 січня 2010 року з ОСОБА_2 (позичальника за кредитним договором), ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (поручителів за договорами поруки) солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 784,15 дол. США. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
ОСОБА_2 після ухвалення заочного рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 січня 2010 року до 29 листопада 2013 року сплачував на користь банку заборгованість, яка у загальному розмірі становить 18 781,47 дол. США.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Звернення банку з позовом, вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором платежі припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заборгованість позичальника обмежується розміром, встановленим заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 січня 2010 року, з урахуванням часткового погашення боржником заборгованості після ухвалення зазначеного рішення. З такими висновками погодився й суд апеляційної інстанції.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Таких вимог позивач у цій справі не пред'являв.
Щодо правових підстав застосування позовної давності
Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із частиною п'ятою статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Системний аналіз змісту зазначеної норми дозволяє дійти висновку, що позовна давність переривається пред'явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення. У разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, перебіг позовної давності переривається саме в день пред'явлення такого позову і перебіг позовної давності починається заново з наступного за ним дня.
Наявність передбачених статтею 264 ЦК України підстав для переривання перебігу позовної давності щодо пред'явлення вказаного позову, які б дозволяли зробити висновок про дотримання при поданні позову встановленого законом строку позовної давності, не встановлено.
Суди встановили, що АТ «Райффайзен Банк Аваль», звернувшись до суду з позовом у 2009 році, скористалося своїм правом на дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором, чим змінило строк виконання зобов'язання.
Таким чином, позовна давність у цій справі переривалася у 2009 році (звернення до суду із позовом), з огляду на що позовна давність спливла у 2012 році, а із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки банк звернувся у червні 2017 року, тобто після спливу трьох років після переривання позовної давності.
Виходячи з положень статті 264 ЦПК України, необхідно встановлювати, коли саме боржник вчинив відповідні дії, оскільки перебіг позовної давності може перериватися лише в межах строку давності, а не після його спливу.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-3030цс16.
Сплата боргу за рішенням суду не свідчить про визнання заборгованості та не є підставою для переривання позовної давності.
Також апеляційний суд обґрунтовано не взяв до уваги протокол зустрічі від 10 жовтня 2014 року, оскільки зустріч представника банку та боржника відбулася поза межами позовної давності, яка не може бути перерваною вчиненням зазначених дій.
Таким чином, звернувшись до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості у 2009 році, який розглянутий судом по суті, банк перервав позовну давність у цьому спорі, проте пред'явлення нової вимоги до суду у червні 2017 року щодо тієї ж суми кредитної заборгованості про звернення стягнення на предмет іпотеки мало місце за межами трирічної позовної давності, що унеможливлює задоволення позову саме з цієї підстави.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц (провадження № 61-36495св18).
З урахуванням наведеного апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.
Доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» залишити без задоволення.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко