Постанова
Іменем України
23 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 753/12335/18
провадження № 61-21133св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» Ірклієнка Юрія Петровича,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська Олена Юріївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 липня 2019 року у складі судді Мицик Ю. С. та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» (далі - ПАТ «Платинум Банк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» Ірклієнка Ю. П. (далі - уповноважена особа Фонду), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська О. Ю., в якому просив визнати припиненим правовідношення, що випливає з іпотечного договору № 1.06080588, укладеного між ним та Закритим акціонерним товариством «Міжнародний іпотечний Банк» (далі - ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк») від 30 серпня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О. Ю. 30 серпня 2006 року за реєстровим № 3274, та виключити запис про іпотечний договір № 1.06080588 з Державного реєстру іпотек; зняти заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності, накладену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О. Ю. 30 серпня 2006 року за реєстровим № 3275; зобов'язати ПАТ «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду повернути йому оригінал договору купівлі-продажу нерухомості, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О. Ю. 30 серпня 2006 року за реєстровим № 3268.
На обґрунтування позову посилався на таке. 30 серпня 2006 року між ним та ЗАТ «Міжнародний іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», укладений договір про іпотечний кредит № 1.06080588 на суму 40 000 дол. США, строком користування 120 місяців до 30 серпня 2016 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 10,5% річних. За умовами договору погашення кредиту здійснювалось у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів у розмірі 539,74 дол. США. На забезпечення виконання зобов'язання щодо повного погашення кредиту за договором про іпотечний кредит від 30 серпня 2006 року № 1.06080588 між сторонами укладений іпотечний договір від 30 серпня 2006 року № 1.06080588, згідно з умовами якого він передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . З моменту отримання кредитних коштів у 2006 році і до 2014 року він виконував зобов'язання щодо повернення кредитних коштів згідно з умовами кредитного договору, однак починаючи з 2014 року він з незалежних від нього причин не виконував свої зобов'язання щодо повернення кредиту, виходячи із своїх фінансових можливостей, що стало причиною зміни відповідачем умов погашення кредиту. 18 березня 2015 року відповідач направив йому вимогу № 60-04-01/6089 про дострокове погашення залишку кредиту та процентів за користування кредитними коштами у розмірі 8 953,20 дол. США, у тому числі і простроченої заборгованості за кредитним договором у сумі 540,16 дол. США, без урахування штрафних санкцій. Зазначену вимогу він виконав 02 листопада 2017 року у повному обсязі, що підтверджується відповідною банківською випискою від 02 листопада 2017 року, у зв'язку із чим його зобов'язання, які випливають з договору про іпотечний кредит та як наслідок, іпотечного договору, є припиненими з 02 листопада 2017 року шляхом їх повного виконання. Проте відповідач не здійснив жодних дій, які безпосередньо пов'язані з припиненням зобов'язань за договором про іпотечний кредит та іпотечним договором, та передбачені умовами цих договорів, чим чинить йому перешкоди у здійсненні ним права власності на квартиру.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зобов'язання боржника за іпотечним кредитом не припинено, оскільки на час надіслання вимоги про дострокове погашення кредиту і станом на момент виконання цієї вимоги позивачем, останній мав заборгованість за пенею перед відповідачем, яка не погашена на час розгляду справи, тому вимоги про визнання припиненим правовідношення, що випливає з іпотечного договору є необґрунтованими.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що станом на 18 березня 2015 року сума пені за договором про іпотечний кредит становила 1 480,18 грн, яку позивач не сплатив. Станом на 16 листопада 2018 року заборгованість позивача за кредитним договором становить 901 480,39 грн. Оскільки позивач не виконав наявні зобов'язання, то відсутні підстави для задоволення позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність заборгованості за пенею у розмірі 1 480,18 грн, оскільки суди не дослідили банківську виписку від 02 листопада 2017 року щодо відсутності, станом на 02 листопада 2017 року, будь-якої заборгованості, у тому числі пені, відповідно до кредитного договору від 30 серпня 2006 року № 1.0608058820. У вимозі про дострокове виконання зобов'язання від 18 березня 2015 року зазначено суму заборгованості без урахування штрафних санкцій, та зазначено, що вони будуть нараховані на день їх сплати. Проте у день сплати заборгованості за кредитним договором (02 листопада 2017 року) банк не зазначав про наявність у позивача заборгованості за штрафними санкціями. Крім того, відповідно до пункту 9.1 договору про іпотечний кредит та пункту 6.1 договору банківського рахунку для фізичних осіб банк відкрив рахунок для сплати кредиту та мав право, у випадку наявності заборгованості за пенею, списати кошти з рахунку на погашення заборгованості, проте таких дій банк не вчинив. Також суди помилково зазначили, що відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, станом на 16 листопада 2018 року заборгованість за пенею становить 901 480,39 грн. Суди не звернули уваги на те, що 18 березня 2015 року банк звернувся з вимогою про дострокове виконання зобов'язання, тому відповідач не мав права на нарахування пені, що підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18); від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Крім того, довідка та розрахунок заборгованості за пенею у розмірі 1 480,18 грн та 901 480,39 грн відповідно є неналежними доказами, оскільки банк їх надав після спливу строку для надання доказів, відповідно до частини четвертої статті 83 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення повністю не відповідають.
Суди встановили, що 30 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Міжнародний іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», укладений договір про іпотечний кредит № 1.06080588 на суму 40 000 дол. США, строком користування 120 місяців до 30 серпня 2016 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 10,5 % річних. За умовами договору погашення кредиту здійснювалось у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів у розмірі 539,74 дол. США (т. 1, а. с. 11-15).
На забезпечення виконання зобов'язання щодо повного погашення кредиту за договором про іпотечний кредит від 30 серпня 2006 року № 1.06080588 між сторонами укладений іпотечний договір від 30 серпня 2006 року № 1.06080588, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 18-19).
18 березня 2015 року відповідач направив позивачу вимогу № 60-04-01/6089 про дострокове погашення залишку кредиту та процентів за користування кредитними коштами у розмірі 8 953,20 дол. США, у тому числі і простроченої заборгованості за кредитним договором у сумі 540,16 дол. США, без урахування штрафних санкцій (а. с. 23).
Зазначену вимогу позивач виконав у повному обсязі 02 листопада 2017 року, що підтверджується банківською випискою від 02 листопада 2017 року, що не заперечувалося представником відповідача у судовому засіданні (а. с. 25-26).
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема договорів.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанційдійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з посиланням на наявність несплаченої заборгованості за пенею, оскільки банк 18 березня 2015 року скористався правом на дострокове стягнення заборгованості та визначив необхідну для сплати суму (погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами у розмірі 8 953,20 дол. США та прострочену заборгованість у сумі 540,16 дол. США), яку боржник сплатив у повному обсязі. Нарахування інших сум (процентів, пені тощо) після спливу строку дії кредитного договору законом не передбачено.
Це, зокрема стосується і розрахунку, відповідно до якого банк безпідставно визначив заборгованість позивача за іпотечним кредитом № 1.06080588 станом на 16 листопада 2018 року у розмірі 901 480,39 грн (т. 1, а. с. 62-64).
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною п'ятою статті 2 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», статті 593 ЦК України іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Оскільки банк 18 березня 2015 року скористався правом на дострокове стягнення заборгованості та змінив строк і умови виконання зобов'язання, а ОСОБА_1 02 листопада 2017 року виконав зазначену вимогу банку у повному обсязі, що підтверджується відповідною банківською випискою від 02 листопада 2017 року, у зв'язку із чим таке зобов'язання припинилось на підставі статті 599 ЦК України, внаслідок чого припинилось і право іпотеки. Тому рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Як на аргумент невиконання зобов'язання за кредитним договором банк посилався на наявність станом на 08 березня 2015 року заборгованості з пені у розмірі 1480,18 грн. Проте такі доводи є необґрунтованими, виходячи з такого.
На підтвердження вказаного розміру заборгованості банк надав довідку від 05 лютого 2019 року (т. 1, а. с. 115), проте вона за змістом є інформацією сторони спірних правовідносин, а не доказом у розумінні статті 76 ЦПК України.
За обставинами справи на час припинення договірних зобов'язань банк визначив вичерпний обсяг зобов'язань боржника, на той час інших претензій не мав, як і на час сплати боргу та зарахування сум відповідно до призначення та черговості сплати платежів, що є свідченням того, що позивач виконав зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі.
Вирішення спору шляхом задоволення позову відповідатиме загальним засадам цивільного законодавства, серед яких є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
За обставинами справи позивач виконав зобов'язання за кредитним договором в обсязі, передбаченому договором й тому, який визначив кредитор на час припинення договірних відносин та зарахування сплачених платежів за відповідним призначенням.
Подальше заявлення кредитором додаткових претензій не відповідає указаним засадам цивільного законодавства, порушує принцип правової певності для боржника, який виконав зобов'язання і може розраховувати, що обмеження, які існували для нього на період виконання договірних зобов'язань, перестануть існувати.
У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами першою, другою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
У зв'язку з наведеним, зважаючи на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов з наведених вище підстав.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позову, то із ПАТ «Платинум Банк» підлягає стягненню 12 686 грн (2 819,20 грн + 4 228,80 грн + 5 638,40 грн) - витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» Ірклієнка Юрія Петровича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська Олена Юріївна, про припинення правовідношення та усунення перешкод у здійсненні права власності задовольнити.
Визнати припиненою іпотеку за договором від 30 серпня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською Оленою Юріївною 30 серпня 2006 року за реєстровим № 3274.
Вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотечний договір № 1.06080588.
Зняти заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності, накладену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською Оленою Юріївною 30 серпня 2006 року за реєстровим № 3275.
Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» повернути ОСОБА_1 оригінал договору купівлі-продажу нерухомості, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською Оленою Юріївною 30 серпня 2006 року за реєстровим № 3268.
Стягнути із Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» на користь ОСОБА_1 12 686 грн - витрати зі сплати судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко