Постанова
Іменем України
23 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 712/11226/18
провадження № 61-19109св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Соснівського районного суду м. Черкас від 30 травня 2019 року у складі судді Мельник І. О. та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Храпка В. Д., Вініченка Б. Б.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), про захист прав споживачів.
На обґрунтування позову посилалася на таке. 10 серпня 2012 року між нею та банком укладений договір депозитного вкладу № SAMDN25000727839684, вклад «Стандарт, 12 міс.». Вона належним чином виконала умови договору та поклала на депозит у банк 7 000 дол. США. 20 серпня 2012 року між нею та банком укладений договір депозитного вкладу № SAMDN25000728044382, вклад «Стандарт, 12 міс.», умови якого вона належним чином виконала та поклала на депозит у банк 10 000 грн. 17 жовтня 2013 року між нею та банком укладений договір депозитного вкладу № SAMDN25000738669952, вклад «Стандарт, 12 міс.», відповідно до умов якого вона поклала на депозит у банк 1 200 грн. Зазначала, що вона неодноразово зверталася із заявами про розірвання зазначених договорів та повернення вкладів, проте відповідач відмовлявся надати обґрунтований розрахунок суми боргу та належним чином не розглядав подані заяви та вимоги.
З урахуванням наведеного просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором вкладу від 10 серпня 2012 року № SAMDN25000727839684 з урахуванням відсотків за депозитом у розмірі 347 845,80 грн, заборгованість за договором вкладу від 20 серпня 2012 року № SAMDN25000728044382 з урахуванням відсотків за депозитом у розмірі 26 995,54 грн, заборгованість за договором вкладу від 17 жовтня 2013 року № SAMDN25000738669952 з урахуванням відсотків за депозитом у розмірі 2 745,31 грн, а всього - 377 586,65 грн.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкас від 30 травня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором вкладу від 10 серпня 2012 року № SAMDN25000727839684 з урахуванням відсотків за депозитом у розмірі 347 845,80 грн, заборгованість за договором вкладу від 20 серпня 2012 року № SAMDN25000728044382 з урахуванням відсотків за депозитом у розмірі 26 995,54 грн, заборгованість за договором вкладу від 17 жовтня 2013 року № SAMDN25000738669952 з урахуванням відсотків за депозитом у розмірі 2 745,31 грн, а всього - 377 586,65 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щонаявність договірних відносин між ОСОБА_1 та банком за договорами банківського вкладу (депозиту) підтверджується доказами, що містяться у матеріалах справи, зокрема завіреними копіями заяв № SAMDN25000727839684, № SAMDN25000728044382, № SAMDN25000738669952 на оформлення вкладів, на підставі яких позивач внесла кошти на рахунки банку. Відповідач взяті на себе зобов'язання за укладеними з позивачем договорами банківського вкладу не виконав, чим порушив права та законні інтереси позивача як вкладника та споживача фінансових послуг.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 травня 2019 року змінено. Зменшено суму стягнутої з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором вкладу від 10 серпня 2012 року № SAMDN25000727839684 з урахуванням відсотків за депозитом у розмірі 312 009,97 грн, заборгованість за договором вкладу від 20 серпня 2012 року № SAMDN25000728044382 з урахуванням відсотків за депозитом у розмірі 20 553,55 грн, заборгованість за договором вкладу від 17 жовтня 2013 року № SAMDN25000738669952 з урахуванням відсотків за депозитом у розмірі 2 216,12 грн, а всього - 334 779,64 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про укладення договорів банківського вкладу та внесення грошових коштів позивачем на їх виконання, а тому банк зобов'язаний повернути позивачу заборгованість за договорами вкладу. Проте суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при розрахунку відсотків, оскільки відсотки після закінчення строку дії вкладу можуть бути відмінними від розміру відсотків які діють під час строку вкладу. Тому апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції у частині нарахування відсотків шляхом зменшення їх розміру.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У жовтні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що на підтвердження позовних вимог позивач надала лише заяви на оформлення вкладів, проте не надала до суду оригіналів квитанцій, які підтверджують внесення позивачем коштів на депозитний рахунок. Відсутність квитанції позивач обґрунтовувала тим, що внаслідок якості паперу з якого вони виготовлені та чорнила яким надруковані відомості, що в них містяться, квитанції з часом стали непридатними. Проте позивач не надала жодних доказів на підтвердження зазначеного. Водночас лише наявність касового документа, на підставі якого були зараховані грошові кошти на банківський рахунок вкладника, може свідчити про факт укладення договору банківського вкладу, а не наявність у особи договору банківського вкладу. АТ КБ «ПриватБанк» просило розглядати справу у судовому засіданні з викликом сторін, з метою надання додаткових пояснень у справі по суті спору.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», були укладені такі договори банківського вкладу (депозиту):
1) договір від 10 серпня 2012 року № SAMDN25000727839684 (вклад «Стандарт, 12 міс.»), укладений у вигляді заяви, відповідно до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», на суму 7 000 дол. США на строк 366 днів до 10 серпня 2013 року включно, зі сплатою відсотків 10% річних (а. с. 8);
2) договір від 20 серпня 2012 року №SAMDN25000728044382 (вклад «Стандарт, 12 міс.»), укладений у вигляді заяви, відповідно до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», на суму 10 000 грн на строк 366 днів до 20 серпня 2013 року включно, зі сплатою відсотків 18 % річних (а. с. 9);
3) договір від 17 жовтня 2013 року № SAMDN25000738669952 (вклад «Стандарт, 12 міс.») укладений у вигляді заяви, відповідно до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», на суму 1 200 грн на строк 366 днів до 17 жовтня 2014 року включно, зі сплатою відсотків 18 % річних (а. с. 10).
На підтвердження укладення зазначених договорів ОСОБА_1 надала суду першої інстанції для огляду оригінали зазначених заяв.
Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За нормою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з частиною першою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
У частині першій статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).
Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Згідно з пунктом 2.9 глави 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.
Відповідно до положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174 письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13 та від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14.
Тобто, вирішуючи питання про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, суди повинні встановити факт укладення відповідного договору, з'ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів.
Суди першої та апеляційної інстанцій на зазначене не звернули уваги та дійшли помилкового висновку про задоволення позову, оскільки позивач не надала належних доказів на підтвердження внесення коштів відповідно до договорів банківського вкладу, а отже, у справі не встановлено додержання передбаченої законом письмової форми договорів банківського вкладу. Зокрема, ОСОБА_1 не надала оригіналів квитанцій про внесення коштів на депозитний рахунок чи інших документів на підтвердження додержання письмової форми договорів банківського вкладу.
Як випливає з пояснень самої ОСОБА_1 такі докази у неї відсутні. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою банку, на указане уваги не звернув та послався на пояснення позивача про те, що квитанції про внесення коштів за договорами банківського вкладу стали непридатними. Проте апеляційний суд не зважив на те, що пояснення позивача, з якими банк не погоджувався, не є доказами у розумінні статті 76 ЦПК України, а згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Оскільки додержання письмової форми договорів банківського вкладу, а відповідно їх укладення між сторонами не встановлено, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо клопотання про виклик у судове засідання
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Таким чином, розгляд цивільної справи у суді касаційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України. І лише у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Верховний Суд перевіряє в межах касаційної скарги у справі аргументи про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Верховний Суд надіслав учасникам справи копії процесуальних документів, у яких описав рух справи, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Верховний Суд не вбачає необхідності для виклику сторін для надання пояснень з огляду на обставини справи та вважає за доцільне здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження.
З урахуванням викладеного, підстави для задоволення клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про розгляд справи з викликом сторін відсутні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами першою, другою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
У зв'язку з наведеним, зважаючи на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити з наведених вище підстав.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, то судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 13 216 грн (5 664 грн + 7 552 грн) підлягає компенсації АТ КБ «ПриватБанк» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 7, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у задоволенні клопотання Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про розгляд у судовому засіданні з викликом сторін справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів.
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 травня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів відмовити.
Компенсувати Акціонерному товариству Комерційному банку «ПриватБанк» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, витрати зі сплати судового збору у розмірі 13 216 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко