Постанова
Іменем України
09 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 645/2496/18
провадження № 61-18128св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Харківська місцева прокуратура № 3 в інтересах Харківської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління освіти адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Наталія Олександрівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 липня 2019 року у складі судді Мартинової О. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 рокуу складі колегії суддів: Круглової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У травні 2018 року Харківська місцева прокуратура № 3 звернулася до суду в інтересах Харківської міської радиз позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління освіти адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець І. О., про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, зобов'язання вчинити певні дії та звільнення земельної ділянки.
Обґрунтовуючи право на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради, заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 посилався на те, що предметом спору у цій справі є визнання недійсними договорів купівлі-продажу гаражного боксу, самовільно збудованого ОСОБА_1 на самовільно зайнятій земельній ділянці, яка перебуває у користуванні навчального закладу - загальноосвітньої школи № 145 Харківської міської ради. З часу встановлення факту порушень законодавства при використанні спірної землі комунальної власності, Харківська міська рада не вживала заходів захисту у судовому порядку порушених прав територіальної громади м. Харкова та відповідні позови до відповідачів з цих підстав не пред'являла.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, позов Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах Харківської міської ради залишено без розгляду.
Суди першої та апеляційної інстанцій рішення мотивували тим, що заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 не підтвердив підстав для представництва інтересів держави, не зазначив, на захист якого саме інтересу держави, окрім формальної вказівки на бездіяльність Харківської міської ради, виступає прокурор, не визначив, у чому саме полягає неможливість або неналежність захисту інтересів держави Харківською міською радою.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У жовтні 2019 року заступник прокурора Харківської області звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради, обґрунтувавши підстави представництва, визначені статтею 23 Закону України «Про прокуратуру». Зокрема посилався на те, що порушені інтереси держави в особі Харківської міської ради у сфері відновлення законності землекористування. Відповідач використовує спірну земельну ділянку комунальної власності за відсутності відповідного рішення Харківської міської ради про її передачу у власність або надання у користування (оренду). Харківська міська рада як орган уповноважений розпоряджатися спірною земельною ділянкою, не вжила жодних заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у сфері земельних відносин та повернення спірної земельної ділянки у власність територіальної громади м. Харкова. Розгляд справи просив здійснювати у судовому засіданні за участю Генеральної прокуратури України.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За приписами частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17.
У вищевказаному рішенні Конституційного Суду України зазначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження» визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Враховуючи наведене вище, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 лютого 2019 року у справі № 915/20/18.
Згідно з частиною п'ятою статті 175 ЦПК України у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.
Як випливає з позовної заяви, прокурором згідно з вимогами частини четвертої статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у тексті позовної заяви обґрунтовано неналежне здійснення захисту державних інтересів уповноваженим органом у спірних правовідносинах (тобто, наведено підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтовано, у чому, на його погляд, полягає порушення цих інтересів (тобто наведено підстави позову).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що прокурор не надав доказів на підтвердження підстав представництва інтересів держави, не з'ясував причин, які перешкоджають Харківській міській раді самостійно захищати її інтереси, та що у цій справі відсутні передбачені законом випадки звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави.
З таким висновком погодитися не можна.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема, повноважень органів прокуратури, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
До подібних висновків дійшли Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19); Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 495/10988/17 (провадження № 61-29св19).
У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження
№ 12-194гс19) перед Великою Палатою Верховного Суду постали такі питання: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов'язаний прокурор перед зверненням до суду з'ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
Наведене свідчить, що залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що прокурор не довів наявності у нього права представляти у цій справі саме інтереси держави.
Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор відповідно до статті 23 Закону «Про прокуратуру» та статті 56 ЦПК України визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, а саме з огляду на неподання Харківською міською радою позову, що свідчить про тривалу бездіяльність міської ради щодо захисту інтересів держави та територіальної громади, отже, неналежне виконання нею своїх повноважень. Тому у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам законодавства. Висновки судів, що прокурор не навів обґрунтованих підстав для звернення до суду, спростовуються матеріалами справи. Прокурор обґрунтував наявність інтересів держави використанням відповідачем земельної ділянки комунальної власності без оформлення документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою відповідно до закону, здійснення самочинного будівництва на спірній земельній ділянці.
Отже, у зв'язку з порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, є підстави для скасування оскаржуваних рішень та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Щодо клопотання про виклик у судове засідання
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Таким чином, розгляд цивільної справи у суді касаційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України. І лише у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Верховний Суд перевіряє в межах касаційної скарги у справі аргументи про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Верховний Суд надіслав учасникам справи копії процесуальних документів, у яких описав рух справи, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Верховний Суд не вбачає необхідності для виклику сторін для надання пояснень з огляду на обставини справи та вважає за доцільне здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження.
З урахуванням викладеного, підстави для задоволення клопотання заступника прокурора Харківської області про розгляд справи з викликом сторін відсутні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм процесуального права, що перешкоджають подальшому провадженню у справі, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 7, 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання заступника прокурора Харківської області про розгляд у судовому засіданні з викликом сторін справи за позовом Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління освіти адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Наталія Олександрівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, зобов'язання вчинити певні дії та звільнення земельної ділянки відмовити.
Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити.
Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко