Постанова
Іменем України
09 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 760/15599/18
провадження № 61-21385св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», ОСОБА_2 , Державний реєстратор прав Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Лебідь Тетяна Петрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 травня 2019 року у складі судді Оладько С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Панченка М. М., Слюсар Т. А., Волошиної В. М. та касаційні скарги ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» на постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Панченка М. М., Слюсар Т. А., Волошиної В. М.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» (далі - ПАТ «Платинум Банк»), ОСОБА_2 , Державного реєстратора прав на нерухоме майно Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Лебідь Т. П. про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, визнання недійсною уступки прав вимоги, визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. 10 серпня 2006 року між Закритим акціонерним товариством «Міжнародний Іпотечний Банк» (далі - ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит № 1.06080560, згідно з пунктом 1.1 якого кредитор надає позичальнику грошові кошти (кредит) в сумі 55 000 дол. США на строк користування 180 місяців, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити відсотки за його користування у розмірі 11 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році та 30 днів у місяці, здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених вказаним договором розмірах і строках і виконати свої зобов'язання за договором в повному обсязі. Кредит надавався позичальнику для придбання у власність нерухомості, що знаходиться на АДРЕСА_1 . 10 серпня 2006 року на забезпечення виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит від 10 серпня 2006 року № 1.0608056 між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, згідно з пунктом 1.1 якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 .
Вказані договори мають бути визнані недійсними, оскільки перед укладенням договору споживчого кредиту позивачу не надано повну і необхідну інформацію щодо умов надання кредиту, не встановлено і не розкрито та є відсутніми обов'язкові умови щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу, шляхом оприлюднення їх у письмовій формі, ще до укладення такого договору, не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості щодо досягнутої домовленості, про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості.
У момент підписання договору про іпотечний кредит позивач був введений в оману щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, внаслідок чого волевиявлення позивача на його укладення у вигляді та розмірах, які є фактичними, суперечили його волевиявленню на укладання спірного договору про іпотечний кредит саме на таких умовах.
Договір про іпотечний кредит є недійсним з моменту його укладення відповідно до частини другої статті 548 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому недійсним є й іпотечний договір від 10 серпня 2006 року № 1.06080560.
З листа-вимоги про виселення із приміщення від 01 червня 2018 року, надісланої ОСОБА_2 на адресу позивача, йому стало відомо про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за договором про іпотечний кредит від 10 серпня 2006 року № 1.06080560 та іпотечним договором від 10 серпня 2006 року № 1.06080560, укладеними між ОСОБА_1 і ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» та відповідно перехід права вимоги до ОСОБА_2 .
Оскільки договір про іпотечний кредит та іпотечний договір є недійсними з моменту їх укладення, то і відсутні підстави для передання неіснуючих прав вимоги за цими договорами, а отже, недійсними є також договори про уступку права вимоги, а у ОСОБА_2 не виникло прав вимоги за цими договорами та реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 на своє ім'я.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 04 травня 2018 року № 126281575, підставою виникнення права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 став договір про відступлення (купівлі - продажу) права вимоги № 118і, укладений між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_2 15 березня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лісіціною Я. Б., реєстраційний № 340 та договір про відступлення (купівлі - продажу) права вимоги від 15 березня 2018 року № 118К, укладений між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_2 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 4123515 прийняте державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Лебідь Т. П. 23 травня 2018 року, а дата державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 здійснена 18 травня 2018 року.
Державна реєстрація права власності на спірну квартиру була здійснена в порушення вимог чинного законодавства, оскільки рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень було прийняте реєстратором 23 травня 2018 року, тобто пізніше реєстрації права власності 18 травня 2018 року, що суперечить статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та реєстрацію їх обтяжень».
Крім того, на момент реєстрації права власності державним реєстратором на предмет іпотеки за ОСОБА_3 діяли норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким введено мораторій, відповідно до якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умовах, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника, майнового поручителя, та загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири.
Спірна квартира, яка є предметом іпотеки і передана на забезпечення виконання умов споживчого кредиту, виданого в доларах США, використовується позивачем і членами його родини як місце постійного проживання, іншого житла позивач не має, площа квартири складає 68,6 кв. м, що є менше 140 кв. м.
Навіть за умови, що кредитний договір, договір іпотеки та договори уступки вимоги були б законними, то до правовідносин, що виникли, повинен бути застосований Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому реєстратор відповідно до зазначених положень пункту 4 частини першої статті 18 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та реєстрацію їх обтяжень», не могла вчиняти дії щодо звернення стягнення на квартиру.
З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним кредитний договір про іпотечний кредит від 10 серпня 2006 року № 1.06080560 на суму 55 000 дол. США, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Платинум Банк» на строк 180 місяців зі сплатою 11 % річних; визнати недійсним договір іпотеки від 10 серпня 2006 року № 1.06080560, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Платинум Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновської О. Ю. за реєстровим номером № 2716; визнати недійсним договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 15 березня 2018 року за № 118і, укладений між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_2 , та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лісіціною Я. Б. за реєстровим № 340; визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 , проведену 18 травня 2018 року; визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 ; визнати незаконним і скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Київської філії комунального підприємства «Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Лебідь Т. П. про державну реєстрацію прав та обтяжень, прийняте 23 травня 2018 року права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 .
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані договори відповідають положення чинного законодавства, тому вимоги позивача є безпідставними.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Солом'янського районного суду від 20 травня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною уступки прав вимоги, визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Визнано недійсним договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 15 березня 2018 року за №118і, укладений між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лісіціною Я. Б. за реєстровим № 340. Визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 , проведену 18 травня 2018 року. Визнано незаконним і скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Київської філії Комунального підприємства «Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Лебідь Т. П. про державну реєстрацію прав та обтяжень права власності, прийняте 23 травня 2018 року на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги, визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання незаконним і скасування рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Київської філії Комунального підприємства «Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Лебідь Т. П. про державну реєстрацію прав та обтяженьта ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що фізична особа у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ, тому ОСОБА_2 не може надавати фінансові послуги. Оскільки позовні вимоги про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання незаконним і скасування рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Київської філії Комунального підприємства «Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Лебідь Т. П. про державну реєстрацію прав та обтяжень є похідними від вимоги про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_1 перед ПАТ «Платинум Банк», яка підлягає задоволенню, тому вказані вимоги теж підлягають задоволенню.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг і позиції інших учасників
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги, застосувавши практику Великої Палати Верховного Суду у постановах від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11. Помилковим є посилання апеляційного суду про несплату ОСОБА_2 на користь банку передбаченої договором суми у розмірі 635 777 грн.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час укладення договору, банком було приховано від нього, як позичальника, повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим введено його в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту. Судами не застосовано положення частини першої статті 229, частини першої статті 230 ЦК України, статті 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статті 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами», а тому дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні відповідних вимог.
У грудні 2019 року ПАТ «Платинум Банк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції помилково затосовано постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, оскільки у цих справах суди виходили з інших фактичних обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи.
У січні та лютому 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли відзиви на касаційні скарги ОСОБА_4 та ПАТ «Платинум Банк» від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , у якому він просив касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог - без змін.
У лютому 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ОСОБА_2 , у якому вона просила касаційну скаргу на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимогзалишити без задоволення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Платинум Банк»
Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2020 рокусправу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 638/22396/14-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року поновлено касаційне провадження у цій справі.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційні скарги у цій справі подані у листопаді та грудні 2019 року, а тому вони підлягають розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву на скаргу ОСОБА_6 , Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 10 серпня 2006 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит № 1.06080560.
Згідно з пунктом 1.1 цього договору кредитор надає позичальнику грошові кошти (кредит) в сумі 55 000 дол. США на строк користування 180 місяців, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити відсотки за його користування у розмірі 11 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році та 30 днів у місяці, здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених договором розмірах і строках і виконати свої зобов'язання за договором в повному обсязі.
Відповідно до пункту 1.2 договору, кредит надавався позичальнику для придбання у власність нерухомості, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Додатком до кредитного договору від 10 серпня 2008 року № 1.06080560 між сторони визначили порядок щомісячної сплати кредиту та відсотків.
Згідно з пунктом 3.1 договору сума щомісячного ануїтетного платежу за цим договором, що включає в себе частину суми кредиту та нарахованих за місяць процентів становить 625,13 дол. США.
10 серпня 2006 року на забезпечення виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит від 10 серпня 2006 року № 1.0608056 між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір.
Згідно з пунктом 1.1. іпотечного договору, іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 .
15 березня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладений договір № 118К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги.
Згідно з додатком № 1 до цього договору право вимоги відступлено, зокрема, за договором про іпотечний кредит від 10 серпня 2006 року № 1.06080560 (боржник - ОСОБА_1 ).
15 березня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) був укладений договір № 118і про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги.
Згідно з додатком № 1 до цього договору право вимоги відступлено, зокрема за іпотечним договором від 10 серпня 2006 року № 1.06080560 (іпотекодавець - ОСОБА_1 ).
Щодо вирішення судами позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до несправедливих відносяться положення договорів, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Установивши, що оспорюваний позичальником кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення спірного договору позичальник не заявляв додаткових вимог щодо надання додаткової інформації стосовно умов договорів та надалі частково виконував їх; зміст кредитного договору містить повну інформацію щодо умов кредитування, вартості кредиту, процентної ставки, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення спірного правочину, та дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 й відсутність підстав для визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними у повному обсязі.
У зв'язку з цим Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неправильне застосування судами норм матеріального права, оскільки вони зводяться до власного тлумачення норм права та непогодження зі встановленими обставинами справи, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Щодо вирішення позовних вимог про визнання недійсною уступки прав вимоги, визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Заміна особи в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. За змістом статей 512 ЦК України, статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на день укладення договорів факторингу), у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником. У разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення чи ліквідації, спадкування тощо) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
Положення частини першої статті 1083 ЦК України регулюють питання наступного відступлення права грошової вимоги після укладення договору факторингу.
Так, наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу (частина перша статті 1083 ЦК України).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-111 «Про банки і банківську діяльність» у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У статті 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Фінансова установа - це юридична особа, яка згідно із законом надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»),
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 того ж Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг належить до фінансових послуг (пункт 11 частини 1 статті 4 Закону).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг є фінансовою послугою вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Вказана норма передбачає правило за яким фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання.
Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (частини 1 та 2 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»),
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження
№ 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
Підстав для відступу від зазначених висновків не вбачала і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі
№ 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20). У цій постанові Велика Палата сформулювала правовий висновок, відповідно до якого оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб'єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.
Як випливає зі встановлених судами у цій справі обставин з укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.
Фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін.
Крім того, відступлення прав за іпотечним договором ПАТ «Платинум Банк» могло вчинити лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов'язанням (кредитним договором) шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ОСОБА_2 бути не могла.
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір відступлення прав вимоги від 15 березня 2018 року за № 118і укладений з порушенням частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а отже, правильно визнаний судом апеляційної інстанції недійсним.
Також апеляційний суд дійшов правильного висновку в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , оскільки зазначені вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору переуступки прав вимоги за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_1 перед ПАТ «Платинум Банк», які підлягають задоволенню.
У зв'язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційних скарги ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк», які зводяться до власного тлумачення норм права, незгоди заявників із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Отже, розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-80, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на те, що рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 137, 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 травня 2019 року у незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко