Ухвала
24 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 459/1786/16-ц
провадження № 61-19111ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червні 2016 рокуАкціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору від 27 січня 2011 року відповідач отримав кредит у розмірі 2 700,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою 36,00 відсотків річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При цьому сторони передбачили право банку у будь-який момент змінити (збільшити або зменшити) кредитний ліміт. Умов укладеного договору відповідач належним чином не виконав, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, яка станом на 30 квітня 2016 року становить 26 976,02 грн, яка складається з: 2 737,75 грн - за кредитом; 19 327,51 грн - за процентами за користування кредитом; 3 150,00 грн - пеня та комісія; 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 1 260,76 грн - штраф (процентна складова).
Із урахуванням наведених обставин, банк просив позов задовольнити та стягнути з відповідача суму заборгованості та судові витрати.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 11 січня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 27 січня 2011 року у сумі 23 825,26 грн, яка складається із: 2 737,75 грн - заборгованість за кредитом; 19 327,51 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 1 260,76 грн - штраф (процентна складова). Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні інших вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договору про надання кредитного ліміту на платіжну картку, користування відповідачем кредитними коштами, розмір заборгованості відповідає умовам договору та позов подано до суду в межах позовної давності; відмовляючи в частині стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором не відповідає вимогам закону; оскільки позивач не надав розрахунку пені та наданий розрахунок заборгованості містить загальну суму комісії та пені, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені необхідно відмовити, стягнувши штраф передбачений Умовами; відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення комісії, суд виходив з того, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Постановою Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , задоволено частково. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 11 січня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 2 700,00 грн заборгованості за тілом кредиту, отриманого ОСОБА_1 на підставі кредитного договору від 27 січня 2011 року, 4 967,78 грн заборгованості за процентами за користування кредитом; 500,00 грн штрафу (фіксована частина) та 383,39 грн штрафу (процентна складова), а всього 8 551,17 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сторони узгодили умови кредитного договору у довідці про умови кредитування, яка підписана відповідачем, і містить, зокрема, розміри процентної ставки, штрафу за порушення строків платежів. Відповідач не виконував належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, яка з урахуванням уточнених вимог позову, складає 8 590,49 грн та підлягає стягненню із відповідача на користь позивача. Строк дії кредитної картки закінчився 28 лютого 2015 року, що не спростовано відповідачем, а тому АТ КБ «ПриватБанк» не пропустило позовну давність, оскільки звернулося із позовом у межах трирічного строку від дня припинення дії кредитної картки.
21 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судову рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у цій справі є стягнення коштів у розмірі 26 976,02 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210 200,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України справа є малозначною.
Касаційна скарга не містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.
Оскільки, касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, та касаційна скарга не містить посилання на передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик