Ухвала
Іменем України
24 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 487/3250/15-ц
провадження № 61-18470ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від
10 листопада 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоПросто» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,
У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АвтоПросто» (далі - ТОВ «АвтоПросто») звернулося з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , у якому просило стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за угодою від 24 квітня 2010 року в сумі 213 982,92 грн і судовий збір.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2015 року позов ТОВ «АвтоПросто» задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 (прізвище до шлюбу ОСОБА_1 ), діючи через представника ОСОБА_2 , 19 вересня 2020 року подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, визнано наведені підстави для поновлення строку апеляційного оскарження неповажними, запропоновано
ОСОБА_1 указати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду 22 жовтня 2020 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліку апеляційної скарги.
02 листопада 2020 року ОСОБА_1 , діючи через представника ОСОБА_2 , подала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому зазначила, що відповідач не могла своєчасно дізнатися про ухвалення Заводським районним судом м. Миколаєва 11 листопада 2015 року рішення, оскільки протягом майже всього 2015 року перебувала за кордоном, про що свідчать відмітки в її закордонному паспорті; надіслані судом поштові відправлення не отримувала; посилалася на відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 26 жовтня 2020 року, згідно якої відомості у базі даних про громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетнули Державний кордон, зберігаються протягом п'яти років, а оскільки першим записом запитуваної інформації зазначено про в'їзд відповідача на територію України лише 11 червня 2016 року, то станом на 26 жовтня 2015 року ОСОБА_1 була відсутня на території України.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2015 року відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що особа, яка подала апеляційну скаргу, була обізнана про існування судового провадження відносно неї, вчасно та належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції. Доказів того, що дії працівника відділення зв'язку щодо вручення 18 липня 2015 року відповідачу поштового відправлення (судової повістки про розгляд справи) не відповідали Правилам надання послуг поштового зв'язку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05 березня 2009 року (далі - Правила), апелянтом не надано. ОСОБА_1 не спростувала факт відправлення та вручення їй зазначеної судової повістки. Посилання в апеляційній скарзі на перебування ОСОБА_1 за кордоном в період з 2014 до 2018 року спростовуються доказами, доданими до апеляційної скарги. У січні 2014 року відповідач отримала комерційну візу до КНР (з типом класифікації М) з терміном дії до січня 2015 року. З 14 січня 2015 року по 28 лютого 2015 року їй надано візу для працевлаштування, термін дії якої продовжувався двічі і закінчився 30 квітня
2015 року. 15 квітня 2015 року відповідачу надавалася віза для комерційних цілей (з типом класифікації М) зі строком дії до 15 квітня 2016 року. Заявником не надано суду доказів на підтвердження того, що з 2015 року вона намагалася поцікавитись про рух справи та вживала заходи для отримання копії оскарженого судового рішення. За таких обставин суд дійшов висновку про неможливість вважати, що ОСОБА_1 впродовж 2015 року постійно (безперервно) перебувала за межами України.
У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить оскаржене судове рішення скасувати і передати справу для продовження розгляду до Миколаївського апеляційного суду.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом не прийнято до уваги той факт, що вона не могла брати участь у розгляді справи, про що свідчать відмітки
у закордонних паспортах та робочі візи, копії яких надано суду. Повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення від 18 липня 2015 року не може бути доказом обізнаності відповідача про судовий розгляд справи, оскільки зазначене повідомлення не містить прізвища одержувача, що є порушенням вказаних Правил. Зазначає, що висновок апеляційного суду про її обізнаність
і повідомлення щодо розгляду справи в суді спростовується іншими матеріалами справи, зокрема повідомленнями суду першої інстанції про призначення судових засідань від 08 травня 2015 року, 19 червня 2015 року, 07 липня 2015 року, 13 серпня 2015 року, 01 жовтня 2015 року, 21 жовтня 2015 року, довідкою від 27 червня
2015 року. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада
2015 року вона не отримувала. Вважає, що є особою, яка не брала участі у справі,
а суд першої інстанції вирішив питання про її права та обов'язки, тому строк апеляційного оскарження цивільним процесуальним законодавством не передбачено. Не погоджується з посиланням суду на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Пономарьов проти України».
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
ЄСПЛ зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не
є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE,
N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
ЄСПЛ неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року); одним
з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи
і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (USTIMENKO
v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником
у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Встановивши, що ОСОБА_1 пропустила строк на апеляційне оскарження рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2015 року,
а причини такого пропуску не є поважними, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм процесуальногоправа є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру,
а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоПросто» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
М. Ю. Тітов