29 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 520/14311/19
адміністративне провадження № К/9901/36238/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Олендера І.Я., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 у справі №520/14311/19 за адміністративним позовом Підприємства об'єднання громадян «Мегаполіс» Громадської організації «Харківська обласна організація всеукраїнської організації «Союз осіб з інвалідністю України» до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС у Харківській області 21.12.2020 звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та недотримання норм процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 у справі №520/14311/19, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову. Також, як вбачається документів долучених відповідачем до касаційної скарги, останнім, у зв'язку з пропуском процесуального строку на касаційне оскарження судових рішень порушено питання про його поновлення.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Так, як вбачається зі змісту поданої Головним управлінням ДПС у Харківській області касаційної скарги, останній, як на підставу касаційного оскарження судового рішення у даній справі, посилається на положення пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, вказуючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Зокрема, скаржник доводить, що оскаржувані ним судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального права, зокрема пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12.09.2018 по справі №815/7386/16, від 29.08.2018 у справі №815/2119/17, від 06.06.2019 у справі №160/8441/18.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються у касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судом апеляційної інстанції.
В свою чергу, надаючи оцінку доводам касаційної скарги, з точки зору наведення у ній у відповідності до вимог статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстав касаційного оскарження судового рішення, та вирішуючи питання про відповідність касаційної скарги вимогам цього Кодексу, Верховним Судом встановлено, що подана відповідачем касаційна скарга не містить належного обґрунтування у чому саме полягає неправильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, які саме норми процесуального права порушенні, висновок Верховного Суду щодо питання застосування яких саме норм права та подібність правовідносин.
Касаційна скарга в частині наведених у ній вимог містить виклад фактичних обставини справи, цитування встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки правопорушень, аналіз норм Податкового кодексу України з абстрактним зазначенням, що судом апеляційної інстанції рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права та посилання на постанови Верхового Суду без аналізу й врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу контролюючий орган посилається на правову позицію Верховного Суду пов'язану виключно з критеріями оцінки доказів та висновками здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а тому посилання на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній постанові Верховного Суду, є безпідставними.
Крім того, як вбачається зі встановлених Другим апеляційним адміністративним судом в постанові від 01.10.2020 обставин справи, контролюючим органом за результатами проведеної перевірки, висновки якої було відображено в акті від 07.07.2019 №659/20-40-05-02-08/3 7762175, встановлено наступні порушення Підприємством об'єднання громадян «Мегаполіс» Громадської організації «Харківська обласна організація всеукраїнської організації «Союз осіб з інвалідністю України» норм податкового законодавства, а саме: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, Наказу Міністерства Фінансів України №4 від 13.01.2016 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма N 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку», а тому твердження відповідача щодо порушення судом апеляційної інстанції при ухваленні рішення пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, який не був фактичною підставою для проведення позивачу донарахувань з податку на прибуток згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №00001300502 від 22.11.19 у даній справі є безпідставними.
Суд звертає увагу на те, що у випадку посилання скаржником на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, як на підставу касаційного оскарження, скаржнику необхідно зазначити конкретну норму, яку застосував суд апеляційної інстанції без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у саме подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, з посиланням на конкретну постанову Верховного Суду, у якій такий висновок викладено, довівши подібність правовідносин.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати докази у справі, а лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що наведене Головним управлінням ДПС у Харківській області обґрунтування не узгоджується із визначеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 у справі №520/14311/19, а посилання на приписи статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України не підміняють визначення таких підстав.
Крім того, Суд окремо звертає увагу, що касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області у справі №520/14311/19 вже подавалась ним раніше, проте Верховний Суд ухвалами від 03.11.2020 та від 04.12.2020 повертав їх як такі, що не містили підстав касаційного оскарження судових рішень.
В той же час, звертаючись до суду з касаційною скаргою втретє, відповідач не виправив недоліки касаційної скарги, які були вказані Верховним Судом, що свідчить виключно про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз'яснень, які йому неодноразово надавалися Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Зміст касаційної скарги свідчить, що вона формально дублює попередньо подані касаційні скарги, обґрунтування яких вже було визнано судом недостатнім для відкриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Скаржник посилається на ті ж самі постанови Верховного Суду від 12.09.2018 у справі №815/7386/16, від 29.08.2018 у справі №815/2119/17, від 06.08.2019 у справі №160/8441/18, формально змінюючи по змісту касаційної скарги норми матеріального права, вказівка на які судом вже визнана такою, що не доводить застосування судами норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, в тому числі які викладені у цих постановах.
Скаржник не зазначає, якому саме висновку Верховного Суду та щодо застосування яких норм права суперечать ухвалені у цій справі судові рішення.
Таким чином, звертаючись з даною касаційною скаргою відповідач жодним чином не виправив виявлені судом під час попереднього звернення недоліки касаційної скарги. Текст касаційної скарги є формальним дублюванням змісту попередньо поданих касаційних скарг, без належного зазначення передбачених КАС України підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає окрему увагу, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
В контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до Кодексу адміністративного судочинства України змін, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 у справі №520/14311/19 за адміністративним позовом Підприємства об'єднання громадян «Мегаполіс» Громадської організації «Харківська обласна організація всеукраїнської організації «Союз осіб з інвалідністю України» до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - повернути заявнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І.Я. Олендер